Чому не треба сперечатися про НАТО

НАТО – це не предмет для дискусії. Мова, звісно, не про всіх громадян, а про таку важливу їх категорію, як журналісти. А особливо журналісти, котрі займаються міжнародною тематикою. Саме їм не варто дискутувати про НАТО. Чому я так ставлю питання?

Солдатам НАТО не вистачає вправних агітаторів

Уявіть собі, що хтось би раптом став доводити, що два помножити на два дорівнює десять. Або хтось би почав доводити, що Земля стоїть на трьох китах. Журналісти стали б дискутувати з подібними персонажами? Навряд чи. Вони просто або не звернули б свою увагу на них, або просто посміялися б.

Тим часом, дискусія про Північно-атлантичний альянс опущена політиками саме на такий рівень. Дискутується не реальна проблема, а міфологія про неї. Ви знаєте, що ці міфи були створені ще за часів СРСР і зараз активно експлуатуються. І коли влазити з ними в суперечку, то буде результат, який продемонструвала ініціатива кримського журналіста Михайла Дубинянського.

Пан Дубинянський вирішив провести аматорське опитування кримчан, він підходив до них із запитанням: «Куди Україні краще вступати – до НАТО, чи до Північно-Атлантичного альянсу?». З десятка опитаних всі сказали, що до Альянсу краще. Лише один студент заявив, що це одне і те ж.

Я цей приклад часто згадую як блискучий приклад псевдообізнаності громадян із проблемою. НАТО для них це не щось реальне, а якесь чудовисько на зразок того, що його переміг Добриня Микитич у народному епосі.

Коли навесні минулого року Партія регіонів організувала ряд мітингів у регіонах проти НАТО, то за рівнем аргументації це були вже згадані мною на початку з таблицею множення і трьома китами, на яких стоїть Земля. Я почув якогось чоловіка у Дніпропетровську із зіркою героя соціалістичної праці на лацкані.

Він казав, що підле НАТО хоче нас захопити і зруйнувати наш потужний військово-промисловий комплекс, але в той сам час він таврував Альянс за те, що він лицемірно не захотів нам надати ПДЧ. Отож, промовець сам не знав, чим він був незадоволений – чи то прагненням нас захопити з боку НАТО, чи то небажанням нас приймати до своїх лав.

Біда в тім, що НАТО перетворилося в Україні не в предмет обговорення реальної проблеми. Воно стало певним фетишем. Якимось опудалом для громадян. Воно стало предметом відстоювання тих чи інших партій. І рух до цієї організації України сприйматиметься громадянами не як продумані кроки зовнішньої політики, а як перемога одних політичних сил і поразка інших.

За таких умов демагоги від політики загнали себе в глухий кут. Коли уявити, що псевдопротивники вступу до Альянсу знову опиняться при владі, то їм буде дуже важко діяти. Адже раніше саме вони розробили і проголосували у парламенті план дій по вступу України до НАТО. А коли вони владу втратили, то змінили свою позицію на 180 градусів і почали нищівно сварити політику руху до НАТО і Європи.

Але ж навколо киплять дискусії. Що робити в цій ситуації журналістам? Вони ж не можуть стояти осторонь. На мою думку, журналістам не варто опускатися до рівня сьогоднішніх сварок. Їм треба взяти за основу розповіді про Альянс.

Вони мали б розповісти про цю організацію, при цьому не замовчувати критичних моментів на зразок бомбування Югославії, але пояснювати, чому відбувалися ті чи інші події і чому НАТО вдавалося до тих чи інших кроків. Себто варто спробувати змалювати для українського споживача інформаційної продукції образ живої організації, котра має свої проблеми, але при цьому успішно розвивається.

Саме такий підхід ми у медіа-центрі «Розмай» застосували під час створення документального фільму «НАТО: свій чи чужий?». Сиділи собі журналісти. Сперечалися і раптом вирішили поцікавитися а що воно таке оте НАТО.

Проїхалися шістнадцятьма країнами і розповіли ряд історій з життя Альянсу і не тільки. Фільм пройшов по багатьох телевізійних каналах. Відгуки були переважно позитивні. Звісно, свою роль зіграв дуже переконливий ведучий і режисер фільму Вадим Кастеллі.

Ну і, певна річ, в дискусіях або розповідях про Альянс варто робити наголос на ефективності НАТО. Все ж таки саме ця організація спричинила до того, що в Європі після Другої світової війни не було глобальних конфліктів.

НАТО дискусія