Не так і не туди. Гроші на захист від паводків витрачаються даремно і зі шкодою для довкілля (Інтерактивна графіка)

Україна – густозаселена країна, і «диких», незмінених водойм в ній залишилось зовсім небагато. Великі водосховища на Дніпрі кардинально змінили життя і вигляд сотень його приток. До того ж, майже на всіх наших середніх річках побудовані каскади гребель, які фактично перетворюють їх на ланцюжок ставків. Більшість малих річок вже давно спрямлені та каналізовані. Болота Полісся осушені, а на Півдні України побудована мережа зрошувальних каналів, які забезпечують водою сільське господарство, промисловість і населення.

При плануванні та оцінці доцільності тих чи інших заходів ми мусимо шукати компроміси між потребами охорони природи та господарськими потребами. І окремі річки дійсно вимагають підтримки людини для того, щоб залишатися, власне, річками.

Графіка інтерактивна, при наведенні на її елементи з'являється додаткова інформація

Цим має займатися Держводагенство, яке колись називалося Держводгосп. Утім, зміна назви не змінила старого радянського менталітету. В агентстві розглядають воду насамперед як ресурс, яким треба «господарювати». На екосистему річок і те, як вона впливає на життя людей, зазвичай не звертають уваги, хіба що враховується аспект якості питної води.

Але коли річка хвора і вмирає, то там не буде чистої води. В Європі вже давно зрозуміли, що вирішити ту чи іншу проблему можна лише комплексом заходів, які будуть враховувати всі причини і можливі наслідки. Наприклад, у водному балансі значну роль відіграє лісистість водозбору. І тому, аби захистити населення від катастрофічних повеней, потрібно не просто будувати кілометри дамб, але й обмежити суцільну рубку лісів.

Аналогічно, збереження та відновлення байрачних (тих, що ростуть у балках) лісів і припинення розорювання схилів допоможе повернути воду у майже пересохлі річки Півдня та Сходу України.

У нас же кошти дуже часто виділяються за принципом «терміново залатати дірку». А ще важливим фактором розподілу коштів є політичний лобізм депутатів Верховної Ради чи обласних рад. І не завжди мова йде про банальне бажання вкрасти на будівництві. Виділення коштів та проведення того чи іншого заходу – гарний спосіб піару перед виборцями, демонстрації «роботи на окрузі». Не зважаючи на те, чи був цей «захід» потрібним.

Самі заходи, які проводяться водогосподарниками, можна розбити на шість окремих категорій. Приклад кожної ми описали у тексті нижче. Всі згадані випадки ви зможете знайти на нашій інтерактивній графіці – і будьте певні, що більшість інших дуже схожі.

1.Будівництво захисних берегових дамб як засобу для захисту від паводків.

Приклад: Відновлення захисної дамби і берегоукріплення річки Теребля біля села Теребля, Закарпаття

Паводки – це звичайний природний процес, і тому сама природа давно вже «винайшла» простий та найкращий захист від них. Це – заплави річок, тобто території, які регулярно заливаються водою під час сезонних паводків. Саме вони акумулюють, а потім потроху віддають назад «зайву» воду під час танення снігів або сильних дощів.

Тому, наприклад, на Десні, хоч вона кожну весну розливається на кілометри, немає таких проблем з підтопленням домогосподарств, як на Закарпатті. На жаль, на більшості річок ці заплави вже давно розорані та осушені. Тому надлишковій воді просто немає куди подітись, і вона вся йде руслом річки, аж поки не знайде «слабке» місце, і тоді відбувається катастрофа.

Щоб збільшити карти, клікніть на них

Тому, аби захистити від паводків населені пункти, наявні греблі, звісно, необхідно поки що підтримувати в нормальному стані. А от будувати нові – недоцільно. Набагато ефективніше буде просто перестати забудовувати береги річок і, по можливості, відновлювати (де це можливо) природні заплави. Наприклад, у Франції реалізували низку таких проектів, інколи навіть держава була вимушена викуповувати назад землю у приватних власників. І взагалі, у ЄС ця практика набула вже офіційного статусу і все більше поширюється.

«Дружнє до природи управління повенями» включає в себе інколи, навпаки, демонтаж берегових гребель та побудову спеціальних резервуарів серед сільськогосподарських ландшафтів для надлишкової паводкової води.

2. Будівництво та утримання гребель і шлюзів

Приклад: Будівництво водорегулювальних гідротехнічних споруд (перекатів) на річці Оржиці, Полтавщина

Це найбільш шкідлива для довкілля діяльність водогосподарників. У США та Європі в останні роки спостерігаємо чітку тенденцію демонтажу гребель. У нас же ситуація прямо протилежна. З одного боку, будують нові та відновлюють старі греблі власники малих ГЕС, яких спонукає до цього великий розмір «зеленого» тарифу.

З іншого – цим займаються територіальні органи Держводагенства, утримуючи та розширюючи мережу «шлюзів-регуляторів». Їхній вплив на природу вкрай негативний і може бути порівняний з впливом малих ГЕС.

По-перше, вони перекривають шляхи міграції риби, по друге, на декілька кілометрів нижче по течії річка стає дуже мілкою, а вода дуже освітленою, що призводить до бурхливого росту світлолюбивих водних рослин. А в цей же час, вище по течії від шлюзу утворюється ставок-водосховище з застійною водою. І якщо в окремих випадках існування таких шлюзів ще можна було б якось пояснити захистом від паводків, то іноді їхнє існування не можна пояснити нічим іншим, як бажанням заробити на їхній експлуатації.

Яскравий приклад - шлюз в селі Куземин на річці Ворскла. Вище по течії немає промислових об'єктів чи населених пунктів, які потребували б значної кількості води. А нижче по течії на берегах немає ніяких господарських споруд, що їх гіпотетично потрібно було б захищати від повеней.

Шлюз в селі Куземин, річка Ворскла, Сумська область.

Іноді основною метою будівництва таких шлюзів є спорудження переїзду через річку. Наприклад, на кошти полтавського екофонду планують будувати шлюз-регулятор в селі Тарасівка на Сулі.

Основна офіційна аргументація водогосподарників – необхідність утримання води в плавнях Сули. Хоча науковці-біологи виступають категорично проти будівництва, і саме через негативний вплив на довкілля. Зокрема, згідно «Літопису Природи» національного природного парку «Нижньосульський», наслідками будівництва шлюзу буде заболочування, цвітіння, погіршення якості води та екологічного стану річки, зникнення "киснелюбної" водної живності – від мікроорганізмів до риб, втрата первісного вигляду плавнів.

А фахівці Інституту Рибного Господарства НААН вважають, що будівництво шлюзу призведе до «погіршення умови нересту риб та зниження ефективності природного відтворення риб» і тому, «зважаючи на важливість річки Сула та Сульської затоки як основного нерестилища середньої та нижньої частини Кременчуцького водосховища», вони категорично заперечують проти будь-яких робіт зі спорудження цього шлюзу.

В результаті виявилось, що шлюз планують будувати на місці існуючої паромної переправи. І, фактично, в умовах відсутності в місцевих бюджетних коштів на будівництво звичайного мосту – вони просто побудують аналог мосту за кошти обласного екологічного фонду. Який на Полтавщині за рахунок надходжень від численних промислових підприємств є одним з найбільших в Україні. Тобто кошти, які мають спрямовуватися на збереження довкілля, місцеві чиновники спрямовують на його руйнування.

Паромна переправа через річку Сула. Тут планують будувати шлюз-регулятор

3. Закріплення берегів річок

Приклад: «Будівництво берегоукріплювальних споруд на річці Чорний Черемош в селі Верхній Ясенів Верховинського району», Івано-Франківщина

В даному випадку по високому лівому берегу Чорного Черемошу проходить важлива для Івано-Франківщини автодорога, і тому берегоукріплення необхідне.

Варто зауважити, що саме на такому берегоукріпленні зазвичай «відмиваються» великі суми коштів, про що, наприклад, писало видання «Курс»

Також берегоукріплення доцільно проводити в комплексі з відмовою від суцільних рубок в захисних лісах вздовж річок. Інакше сильні дощі швидко зруйнують берегоукріплення – буквально за кілька років.

4. Спрямлення русла річок

Приклад: Регулювання правої притоки річки Стугна та екологічне поліпшення водойми з метою захисту від підтоплення села Оленівка Фастівського району

«Радянський» недоцільний захід. Як вже згадувалося вище, в країнах ЄС вже зрозуміли свої помилки і зараз, навпаки, намагаються повертати річки в природній стан, а не перетворювати їх на канави.

Результат відновлення річки Thur (Швейцарія)

5. Розчистка русел річок

Приклад: Розчистка окремих ділянок річки Супій з метою захисту від підтоплення сільськогосподарських угідь та територій. Горбані і Капустинці Переяславського та Яготинського районів

Одна з найбільших корупційних схем «закопування» грошей. Типова боротьба з наслідками, а не причинами, яка може дати лише короткостроковий або середньостроковий ефект. Якщо береги річки та її приток розорані, сама вона перетворена греблями на каскад ставків, а з берегів зливається всілякий непотріб – то ніяке фізичне очищування русла від рослинності та мулу не вирішить її проблем.

Для прикладу, на Черкащині витратили значну суму коштів на розчистку річки Сухий Згар біля Золотоноші. Робилося це начебто з метою покращення екологічного стану, хоча основною причиною забруднення є незадовільна якість роботи очисних споруд міста Золотоноша.

Тому проблема з забрудненням річки не зникла. Аналогічно були «розпиляні» гроші на очищення русла річки Рудка біля села Степанки та на очищення річки Тясмин на тій же Черкащині. В останньому випадку тендерна документація була підготовлена таким чином, аби «відфутболити» непотрібних конкурентів, а перемогу віддати наближеній до очільника ОДА фірмі. Очищення 3 кілометрів річки коштуватиме понад 15 млн гривень.

Розчистка русел річок, Черкащина. Сайт «Кропива»

Також, під час розчистки русел можуть де-факто незаконно видобуватись гравій або пісок.

6. Меліораційні системи

Приклад: Внутрішньогосподарська гідротехнічна споруда Городоцької осушувальної системи, Волинь

Шкода, яку нанесли Поліссю та іншим заболоченим регіонам внаслідок проведення меліорації – величезна. Болота відіграють дуже важливу роль як у водному балансі, так і для збереження біорізноманіття. А осушення боліт, навпаки, веде до збільшення викидів вуглецю в атмосферу, які спричиняють глобальне потепління. До того ж, значна частина земель, які були осушені внаслідок меліорації, не використовуються і вже давно позаростали деревами та кущами.

Тому відновлення боліт – важливий елемент боротьби зі змінами клімату. А щоб враховувати й економічний аспект, в Європі при цих роботах часто реалізують проекти з підтримки тваринництва – бо соковита трава з боліт є ідеальним кормом для великої рогатої худоби.

Відновлення боліт в національному природному парку «Шумава», Чехія

У нас в Україні «відновлення» відбувається завдяки діяльності бобрів, які перегачують меліоративні канали своїми греблями. На жаль, непоодинокими є випадки, коли такі греблі руйнуються, а канали розчищаються водогосподарниками.

Тому такі заходи, на мою думку, є доцільними лише на тих ділянках, які інтенсивно використовує місцеве населення, і для яких повернення назад до «болотяного» стану з соціально-економічних причин зараз є неможливим.

Восени минулого року Петро Порошенко видав указ «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства, раціонального природокористування та збереження об'єктів природно-заповідного фонду». Указ передбачає створення державного фонду розвитку водного господарства, який буде повністю керуватись Держводагенством.

Також цим указом рекомендується обласним державним адміністраціям «забезпечити розроблення регіональних програм щодо здійснення розчистки та регулювання русел річок, насамперед річок Карпатського регіону, поліпшення екологічного стану водних об'єктів з метою забезпечення захисту громадян, населених пунктів від шкідливої дії вод, а також підтримання стабільності русел річок».

Такі та аналогічні програми та заходи фінансуються як за рахунок державного бюджету України, так і за рахунок обласних фондів охорони навколишнього природного середовища. Ефективність витрачання цих коштів не завжди є високою, а іноді мова йде про банальне «закопування в землю» (в нашому випадку - у воду).

Тому, на нашу думку, перед тим, як витрачати чергові бюджетні сотні мільйонів, слід проаналізувати існуючий український та міжнародний досвід.

Вперше цей матеріал був опублікований на Текстах у січні 2018 року