500 євро на людину і два блоки цигарок. Контрабанда годує цілі райони і вбиває українське виробництво (Репортаж)

«Це економіка, розумієш?»

Уже чотири роки, як кожні дозволені 24 години Роман сідає за кермо свого буса, щоб перетнути польський кордон. «Я працюю в Євросоюзі», — посміхається хлопець із прикордонного містечка Володимир-Волинський. Звідси до міжнародного пункту пропуску Устилуг-Зосін — якихось 20 кілометрів.

Правда, Євросоюз для Романа обмежується півсотнею кілометрів Польщі відразу після кордону, в межах яких йому дозволено перебувати як учасникові малого прикордонного руху. Свою діяльність хлопець називає саме роботою: «працюю сам на себе».

У бусі з Романом їздить ще четверо — троє жінок передпенсійного віку і чоловік років сорока. Це — постійна компанія Романа, люди, яких він знає і яким довіряє. У кожного в цій поїздці — своя місія. Романова — забрати частину товару із польського складу й доправити його в Україну. Він робить це за дорученням «хазяїна» — українського перевізника, якому потрібно перепакувати придбаний у Польщі товар із 2—3 вантажівок у менший транспорт.

Товаром може бути що завгодно: автомобільні колеса, запчастини, дитячі підгузки, посуд, рідше — побутова техніка. Український покупець не може провезти через кордон неоподаткованими великі партії товару, тому в гру вступають такі ось дрібні перевізники, одним із яких є Роман. На польському складі неподалік від кордону товар перевантажують із великої вантажівки у менші буси.

На них контрабанда і їде в Україну. Пасажири в бусі Романові потрібні, бо кожен з них має право без мита ввезти в Україну 50 кілограмів товару на 500 євро щодоби. Також на кожного з них оформляються накладні taxfree. Taxfree — це повернення ПДВ для громадян, які придбали товар у Польщі для власних цілей. Повертають, в середньому, 23% від вартості товару.

Утім, як зауважує сам Роман, важко не запідозрити, що пасажирки буса везуть не для власних цілей повний салон автомобільних шин, які, до того ж, можуть заважити понад норму. Та це вже не проблеми пасажирок і навіть не Романа: з формальної точки зору — все законно. Подбати про те, щоб українські митники не виявляли надмірної пильності, береться власник товару.

— Вигода є для всіх: для контрабандистів, бо це їхній бізнес, для українських митників, бо мають хабарі, та й для польських теж, бо наші люди скуповуються в Польщі. А ще — піднімають її економіку штрафами за сигарети. Усе треба рахувати, — каже Роман.

Роман рахує. Тому, звісно, розуміє, що гроші, які осідають у кишенях митників та власників товару, могли б наповнювати державний бюджет.

— Просто така держава, — має на це пояснення. — Дати хабар — це вже в нас закладено.

На польсько-українському кордоні українські митники «впізнають» Романа за шаблонними документами на повернення ПДВ у кожного з учасників поїздки. У прикордонних польських містечках існують фірми, які спеціалізуються на штампуванні таких накладних.

Діяльність їхня цілком законна: замовляючи товар на одній фірмі, оплатити його можна в іншій, спеціалізованій. Наприклад, купуєш колеса у Вроцлаві, а оплачуєш у Грубешові, на фірмі, яка займається оформленням taxfree для наших «човників». Ця фірма з Грубешова також платить 2—3 відсотки у польський бюджет за таке право. Українському бізнесмену неважко організувати taxfree для кожного свого човника. У нього є паспортні дані, наприклад, двохсот «мурах» — і він відразу розписує товар на них. При цьому він ніде не фігурує в документах як імпортер.

На польській митниці нашим «мурахам» повертають ПДВ, яке вони віддають «хазяїну».

Власник партії товару платить Романові «таксу»: 180—200 гривень за кожну людину в бусі, включно з водієм. З рейсу Роман має близько однієї тисячі гривень доходу. Раніше, коли долар був по 8, дещиця з цієї суми перепадала й пасажирам — за співпрацю.

— Тоді я міг і людям заплатити тих самих 180—200 гривень, і собі 100 доларів із поїздки відкласти. А тепер і не плачу, і не відкладаю — фігня виходить, — каже Роман. — Буса заправити, а ще він, буває, ламається. На всі ризики треба зважати.

Є водії, які ще беруть у пасажирів гроші за дорогу. Але Роман вважає, так неправильно, бо вони в цій схемі мають взаємні інтереси.

Інтереси водія — мати пасажирів, інтереси пасажирів — продати сигарети. Вони беруть переважно по 2 блоки на душу, щоб штовхнути у Польщі. Нелегальний товар має подолати два кордони.

На українському все просто: 10 гривень для митника з кожного блоку. Гроші можна сховати в паспорт, а можна зорієнтуватися по ситуації.

— Митник може сам звернутися: «О, щось везеш. Дай-но 20 гривень на каву», — каже Роман.

Але з польськими, додає, таке не пройде. Якщо упіймають — штраф. Польські митники хоч і знають, що українці везуть сигарети контрабандою, блоками замість дозволених двох пачок, і ретельно шукають, та не намагаються оштрафувати кожного контрабандиста.

— Бо люди перестануть їздити. А так вони навіть на штрафах мають стабільний дохід. Щоразу, коли проходжу польський кордон, бачу до 10 машин на штрафмайданчику. Це все економіка, розумієш? — міркує Роман.

Він скептично дивитися на дві пачки синіх «LM», які я задля експерименту вирішила спробувати продати. Це встановлена норма: дві пачки кожен може провезти для себе. Все, що більше, вважається контрабандою.

— Дві пачки нема сенсу везти, — знизує плечима Роман. Уже в найближчому польському містечку Грубешів я зрозумію, чому він мав рацію.

Ми їдемо до польського кордону вихідного дня, у релігійне свято, бо Роман сподівається, що хоч тоді черги на кордоні будуть меншими. Але рядок бусиків вишикувався вже на кілька кілометрів, від заправки при в’їзді в Устилуг до самого пропускного пункту.

Щоб не стояти в черзі, можна просто записати свій порядковий номер у поліцейських, що вартують тут на посту, й повернутися за кілька годин, коли черга зрушить. Роман так і робить, економлячи трохи часу для домашньої праці. Звісно, поліція розуміє, куди їдуть всі ці люди. Взялася контролювати процес таким чином.

— Записують, щоб не було вже зовсім «бєспрєдєла», щоб поза чергою не їхали і місця нікому не могли зайняти, — пояснює Роман тутешні порядки.

Черги на кордоні створюють дрібні перевізники товару. Українсько-польський кордон — місце «постійної роботи» тисяч «мурахів». Фото «Радіо Свобода»

Рукавичка, Кінг-Конг та інші

Кордон — особливий світ зі своїми правилами, ритуалами і навіть фольклором.

— На митниці є багато приколів, — Роман дає почитати листування у спеціальній групі у вайбері.

У ній контрабандисти діляться новинами зі світу прикордоння: які черги, де перевірки, скільки дали штрафів тощо. Митникам придумали прізвиська: Рукавичка, Рєснічка, Фарфор, Кінг-Конг. Такі псевдоніми дають лише полякам, бо їх потрібно ідентифікувати задля уникнення небезпеки. Вони про свої клички знають, бо теж мають доступ до цих закритих спільнот, навіть, каже Роман, підсміюються з прізвиськ одне одного.

З українськими ж творчості й азарту менше — вони не «шмонають».

«Митничка Прищ пройшлася: багажник, салон, сумочки дивиться», «Митник Справедливий бардачок відкривав», «На каву не запрошували», «Бігав Гарік Чорний. Усім щасливо, з Богом!» — це новини про те, хто як перевіряє з польського боку.

Існує спеціальний сленг. «Запросити на каву» — себто, на особистий контроль в окреме приміщення. «Чорних нема» — це про митників із вівчарками, які винюхують контрабанду.

Завдяки листуванню у вайбері Роман дізнається, на якому з постів менше перевіряють, ще до того, як потрапить на огляд до польських прикордонників. Якщо авто не спрямовують на конкретний пост, водій може вибрати його самостійно. Відповідно, що менша черга вишиковується на певному пропускному пункті — то більша ймовірність отримати штраф, адже проінформовані перевізники вже знають, де пахне смаленим.

Роман за 4 роки пережив 3—4 штрафи.

Цього разу є «чорні» — митники, які посилено перевіряють салони після того, як їхні колеги оглянули сидіння й багажники. У Романовому бусі вівчарка обнюхує закутки, митники орудують викрутками, розкручують і перекидають каністру з-під бензину. Нічого не знайшли.

— Твій бус чи шефа? — питає один із них, Марек.

— Я сам собі шеф, — Роман трохи ображається.

— Звідки? З Володимира? О, то ви там усі контрабандисти, — заходиться сміхом Марек.

Роман сердиться, що йому влаштували безлад у бусі. Але опісля він погоджується з Мареком: не тільки 40-тисячний Володимир-Волинський, а й Нововолинськ і його округи, та й добра частина Луцька — всі «сидять на Польщі». На моє питання, чи правда, що місцевий священик займається контрабандою, Роман перепитує, якого саме маю на увазі.

Професія для щасливчиків

Перше, що бачать українці при в’їзді в Польщу, — вивіску «Вас вітає Євросоюз», дубльовану українською, польською і англійською, і ще одну за кілька метрів: «Справляти нужду заборонено».

Романова компанія їде далі, до точки збуту сигарет. Роман возить їх в польське село за 30 кілометрів від кордону. Поляк, із яким хлопець познайомився на початках своєї роботи, приймає товар оптом, і далі перепродає його в Німеччину.

На одному блоці сигарет можна заробити близько 200 гривень: придбавши в Україні за 220—240 гривень, платиш 10 гривень за лояльність українського митника й продаєш у Польщі за 60 злотих (444 грн). Більше, ніж два блоки, брати не ризикують — штраф за кожен складає 100 злотих (740 грн). За одну поїздку виходить 400 грн.

Оскільки перетинати кордон можна не частіше, ніж раз на 24 години, а в чергах можна простояти й 10 годин, більшість таких дрібних контрабандистів «працює» через добу.

Є люди, які продають сигарети «у роздріб». У Грубешові біля продуктового магазину «Бєдронка» стоїть із десяток жінок, кожна має по кілька пачок у руках. «Papierosy, papierosy», — шепочуть в очікуванні поляків, які б забрали товар.

— Продавати так — і стидно, і ризиковано, — коментує Роман. — Коли поляки під’їжджають під магазин по закупи, наші на них відразу налітають: «Купи, купи». Поляки нервують. Це так само, як ти йдеш вулицею, а до тебе цигани чіпляються: «Давай, поворожу». Невиховано. Ще й поліцейські, вдягнені в цивільне, можуть підійти, а потім — хоп: витягують посвідчення.

— Де тут можна здати сигарети? — із буса з українськими номерами, що під’їхав на парковку, визирає дівчина. Загалом Романа впізнає тут багато земляків-українців.

Чоловік знизує плечима, аж ось до дівчини підбігає молодий поляк, що доти нудьгував біля свого авто. Дівчина віддає йому блоки, що лежать на сидінні, а тоді швидко роззувається і дістає кілька пачок зі шкарпеток (це один із найпопулярніших сховків на собі). Той не гребує, швидко забирає й розраховується.

Три продуктові супермаркети — «Бєдронка», «Теско» і «Кауфлянд» — стоять неподалік одне від одного. Українців у них впізнати легко: вони уважно видивляються жовті наліпки «Промоція», і в них переважно великі кошики. Taxfree на продуктові товари повернуть за чек, не менший ніж на 200 злотих.

Такий шопінг — ще одне джерело доходу сигаретних контрабандистів, але вже тих, які не залучені у перевезені великих партій. Вони відшкодують собі ПДВ, а товар із супермаркетів (каву, шоколадки, пральні порошки, м’ясо) потім продають на ринках, через інтернет або «між своїми».

Теж беру каву, шоколадки й горіхову пасту. Якщо не вийшло з сигаретами, то бодай це. Удома виставлю оголошення про продаж на OLX. Його переглянуть 70 разів, але так ніхто і не відгукнеться. Як каже Роман, контрабандист — це професія, у якій чимало важить везіння.

Звичка

У чергах минає більшість робочого часу перевізників, тож дорогою назад Роман встигає розповісти свою історію.

— Вам не страшно було літати? — питає, розглядаючи штамп у моєму закордонному паспорті. — Я літав раз у житті.

Але страху тоді Роман не відчував. Навесні 2014-го його мобілізували на фронт. Із відкладених після поїздок доларів він придбав бронежилет і пішов на війну. У серпні виходив із Іловайська. Навколо все вибухало, уламок від снаряда наздогнав Романа у Старобешівському районі. Спершу він навіть не зрозумів, що поранений. Після цього й летів військовим літаком — із Дніпропетровська до Львова. Підлікувавшись, повернувся «на роботу».

— Мені пощастило. Так би не катався. А ось хлопці — не такі щасливчики. За АТО потім навіть скучав. Чому? Звичка. До всього можна звикнути.

Так само Роман звик і до роботи. Не те, щоб вона йому надто подобалася:

— Я в тій Польщі ні риба, ні м’ясо. Не люблю туди їздити.

І не те, щоб дуже вірить, що в Україні зможе працювати на іншій роботі. У Польщі Роман слухняно їздить пристебнутим — не хотів би отримати штраф. Але щойно перетинаємо кордон, каже:

— Відстібайся, ми в Україні.

Чому б і вдома не їздити за правилами?

— Така звичка, — відповідає Роман.

Післямова

За даними польської митниці, з 2013 року по 1-й квартал 2017 року українці подали декларацій tax free на 3.5 млрд. євро.

Між Україною і ЄС з 2015 року діє зона вільної торгівлі. Це означає, що більшість мит, які діяли раніше — або зменшені, або скасовані. Та залишаються інші платежі. «При комерційному імпорті автоматично стягується 20% ПДВ, плюс мито (від 0% до 50% залежно від товару), плюс можливий акциз (якщо товар підакцизний)», — пояснює колишній директор Департаменту податкової та митної політики Мінфіну Слава Черкашин.

Роман і його колеги, перетнувши кордон, звозять товар на склади хазяїна «точки» у Володимирі-Волинському. Звідти він мандрує Україною у посилках «Нової пошти», «Delivery» та інших служб доставки. Підприємці-платники єдиного податку («спрощенці» або ФОПи), які живуть, скажімо, у Києві або Запоріжжі, домовляються з контрабандистами із прикордонних міст про покупку товару. Описана схема нелегального імпорту — одна з декількох.

— Тим, хто живе далі від кордону, вигідніше домовитися про доставку, аніж самим організовувати такі схеми. Тим більше, наші люди добрі, високу ціну не деруть, — каже Роман. — Із документами підприємці теж проблем не мають: хоч насправді товар перетнув кордон неоподаткованим, із паперами все гаразд — на покупки є taxfree.

Як правило, контрабандою торгують або «спрощенці»-одинаки, або великі компанії, котрі організовують свій бізнес, як мережу ФОПів. Підприємці-платники єдиного податку платять 5% податків з обороту, але завжди можна сказати податківцям, що продав на один мільйон при реальних двох — і ніхто не проконтролює, оскільки вони торгують без касових апаратів.

Якщо рахувати несплачені податки лише за нинішньою ставкою ПДВ (а вона в останні роки зменшилася) і не враховувати мита, які діяли різні в різний час, то український бюджет втратив 700 мільйонів євро. За сьогоднішнім курсом це близько 21 млрд. грн. Для порівняння: у нинішньому бюджеті на субсидії за послуги ЖКХ передбачалося 12,3 млрд. грн.

Звичайно, якби товари на цю суму імпортувалися легально, їх ціна була б вищою для кінцевого покупця, тож і продали б їх менше. Тож втрати бюджету — це не найгірший наслідок масового потоку контрабанди: український бізнес не може налагодити виготовлення багатьох товарів в Україні, бо нелегальні — дешевші. Адже продавець не платить українського ПДВ, а виробник — платить.

Що ж робити? Контрабанду не так складно побороти. Варто ввести обмеження на індивідуальне право ввозити товари. Наприклад, дозволити одному громадянину безмитно ввозити покупок на 500 євро раз на місяць чи раз на квартал. Чому уряд не може на це наважитися? Гадаємо, через те, що така реформа позбавить доходів багатьох українців і підвищить ціни на імпортні товари. А нові робочі місця не створяться прямо завтра, одразу ж після латання дірки на кордоні.

економіка контрабанда кордон волинь