Глухівське занурення Мішеля Терещенка: Люди не вірять у зміни, просто Україна пережила сто років радянської окупації

Від Глухова – десяток кілометрів до кордону з Росією, однак це не є найбільшою загрозою для сумського містечка. Куди страшнішим може бути провінційний алкоголізм, каже мер. Щоб пересвідчитися у цьому, довго чекати не треба: на київському вокзалі до п’ятигодинної дороги готуються троє глухівчан – Саня, Вітя (їм по 20) і Петрович (йому близько 50). Запасаються пивом і соняшниковим насінням.

Телефонують у Глухів: «Купіть рюмочки і закусити, бо поки приїдемо, все зачиниться». Кожен у цій довгій дорозі розважається, як може. Приміром, жіночка років 50-ти, із пишною зачіскою та високим голосом (замолоду вона могла працювати, скажімо, у райкомі комсомолу) починає збір підписів серед пасажирів під зверненням до перевізника. Автобус, мовляв, некомфортабельний – у ньому немає багажного відділення.

Та найдосвідченішого з компанії, Петровича, таким не візьмеш. «Просто так сьогодні ніхто нічого не робить. Знову щось проти нашого мера задумали. Усе йому палиці в колеса ставлять», – відмовляється він підписувати колективну скаргу.

Два роки тому нащадок українських цукровиків і меценатів Мішель Терещенко переміг на виборах мера Глухова із результатом 66 відсотків голосів. «Місто, з якого розпочинається Україна», – логотип із таким гаслом зображений на годиннику у мерії. Команда Терещенка обрала цей девіз і через близькість до кордону, і через амбітну мету зробити Глухів прикладом для всієї України.

Гетьманська столиця може стати справжнім європейським містом

Звична робота

Мішель Терещенко перестав зганяти працівників бюджетної сфери на державні заходи.

Попри це, в День Незалежності на площі перед міською радою людно. У промовах тих, хто виступає, трапляються сповнені пафосу вислови на зразок «Нехай Україна розцвітає пишною квіткою». Але не це визначає загальну атмосферу: вчителька історії цитує Джона Кеннеді, люди дякують Сергієві Ющенку, бійцю АТО в інвалідному візку, звучать пісні гурту «Скрябін».

Мер Мішель і глухівчани. На візку ветеран Сергій Ющенко

Мішель Терещенко зачитує промову, яку написав напередодні. Мер Мішель, як його тут називають, вбраний у лляну вишиту сорочку. Розмовляє з французьким акцентом, час від часу стримано посміхається. На свято прийшли прихильники Терещенка.

Приміром, чоловік, який 25 років пропрацював на місцевому маслосирзаводі, а перед пенсією змушений їздити на роботу до Києва в охоронну фірму: «Попередній мер усе тут скуповував. Хай би Мішель навів порядок». Або жінка бальзаківського віку, яка захоплюється йогою і здоровим способом життя: «Бабуся розповідала, як вони всією родиною товкли коноплі – це був ритуал. Тепер Мішель узявся відроджувати льонарство. Мрію, що одного дня всі українці купуватимуть конопляну продукцію з нашого міста».

Чи дядечко років сорока, який вже хильнув у честь свята: «Мішель молодець, що Леніна прикрив. Видно по ньому, що красти не звик. Але побачимо, чи приживеться в нас».

Є й критики. Бабця, що сидить на лавці, спершись на костур. «Нема нічого хорошого, – змахує рукою. – Усі обіцяють золоті гори. А потім…». Дівчина з цілодобового магазину квітів, що лузає насіння, а сміття кидає собі під ноги: «Ха-ха, Європа! Яка у Глухові може бути Європа?».

Після урочистостей – нарада в кабінеті міського голови. Працівники мерії вирішують, як святкувати день міста. Раніше його об’єднували з відзначенням дати, коли Червона армія прийшла в Глухів, вигнавши звідти нацистів.

Працівники виконкому наполягають, аби до вічного вогню покласти вінки «нашим визволителям». Мішель не зовсім розуміє, чому кажуть «визволення», якщо йдеться про тоталітаризм.

«Мішель, нас не зрозуміють, якщо ми не вшануємо пам’ять. Завжди так було».

«Наступного року поміняємо цифру на пам’ятнику із 41 на 39. І всі заходи будемо проводити біля Шевченка», – відповідає він після короткої паузи.

Пам’ятник молодому Шевченку

Увесь цей час Мішель лише всміхається кутиками вуст. Така сама усмішка була в нього на обличчі, коли в місті зносили пам’ятник Леніну, а місцеві кричали, що це неподобство, бо колись був хліб по 14 копійок. Чи коли читав фальшивий «Вісник міського голови» – Терещенко почав випускати газету на одному аркуші, а опоненти підробили і пишуть провокації від імені мера. Просто треба виконувати звичну роботу.

«Мішель Петрович»

…У 2002 році Терещенко приїхав на малу батьківщину предків. Відстояв панахиду у Трьох-Анастасіївській церкві, спустився у фамільний склеп у храмі, побував у резиденції династії. Звертаючись до гостя з Франції «Мішель Петрович», місцеві просили їм зарадити. Терещенко допоміг Інституту зв’язатися з французькими інвесторами, сам почав вирощувати льон під Глуховом, заснувавши підприємство Linen of Desna і створивши на ньому 232 робочі місця.

У 2015 році Терещенка обрали мером. Мішель переміг без жодного біл-борду, без орендованого приміщення для штабу передвиборчої кампанії, попри раптову зміну складу виборчої комісії, попри чотири відкриті проти нього політично вмотивовані кримінальні справи.

З результатом у 66 відсотків голосів він залишив позаду тодішнього мера Юрія Бурлаку, який на попередніх виборах був єдиним кандидатом. Роками місто контролювали люди народного депутата-мажоритарника, екс-регіонала, а тепер представника «Волі народу» Андрія Деркача. Нині, втративши Глухів, він може втратити цілий округ. Тож клан Деркача взявся воювати з династією Терещенка.

Пішохідна вулиця Глухова

Порошенко

За два роки перебування на посаді Терещенко мав кілька зустрічей із Порошенком. Кожна наступна була коротшою.

«Спершу ми побачилися зразу після виборів, у листопаді 2015-го. Тоді президент говорив довго і приємно: 10 хвилин запевняв, що підтримуватиме реформи в Глухові. Пізніше обіцяв приїхати, але говорив уже менше і стриманіше. Коли недавно він був у Сумах, я намагався домовитися про аудієнцію, але не вдалося. У Глухові Порошенко так і не побував».

Оптимізм Терещенка зменшувався - але бажання домогтися чесних правил лишилося. Команда нового мера зібрала 49 досьє про зловживання попередньої влади - та ані прокуратура, ні поліція на них не зреагували.

«Кожне досьє – на мільйон гривень. Майже 50 мільйонів вкрали на освітленні міста, встановленні вікон у дитсадках, рекультивації полігону», – каже Терещенко.

З'явилися гроші

У тому, що Мішель став у Глухові своїм, легко переконатися бодай тому, що він добре опанував українську політичну термінологію. Свою розповідь він пересипає словами «кумівство», «вирішити», «адмінресурс». Або ще, наприклад, особливим глухівським – «займатися цвинтарем».

«Кладовищем у нас раніше займалися люди, які пішли в «УКРОП». Це значило, що за ділянку для поховання люди мусили платити по 5-6 тисяч гривень. Хтось помирає, а родичі покійника можуть бути у Києві.

Телефонують їм: «Тут ваша бабушка померла, ми про все подбаємо», – вводить у курс глухівських реалій. – Після виборів до мене один депутат підходив: «Давайте я тепер кладовищем буду опікуватися». Я відмовився, тепер усе йде через ЖЕК: виписуємо офіційний рахунок на 800 гривень».

Коли Терещенко став мером, міський бюджет мав дефіцит у 8 мільйонів гривень. Зараз же щомісяця в казну надходить приблизно один мільйон гривень.

З одного боку, це стало можливим завдяки важливій реформі -

бюджетній децентралізації у 2015 році, коли регіони почали залишати у себе більше зібраних податків. А з іншої, як запевняє Терещенко, тому, що кошти з міської казни не розкрадають.

З'явилися гроші, і місто узялося ремонтувати дороги, тротуари, школи, дитсадки. Провели різдвяний ярмарок: у дерев’яних будиночках торгували місцеві підприємці, стояв вертеп – Глухів у ті дні був схожий на ошатне європейське місто.

Окрім поточних завдань, команда розробляє стратегічні. Економічний розвиток, робочі місця, відсутність корупції – перелічує Мішель пріоритети. Тому Глухову важливо стати центром і адміністративного, і госпітального округів. Після адміністративно-територіальної реформи місто повинне залишитися центром об’єднаної територіальної громади, тому Терещенко презентував проект нового адмінокругу з центром у Глухові.

Інше завдання – щоб після об’єднання районних лікарень в одну мережу, передбаченого медреформою, Глухів залишився одним із шести госпітальних округів області. З цього приводу Терещенко веде перемовини з заступником міністра охорони здоров’я Олександром Лінчевським.

«Із рекомендованих для скорочення 165 ліжко-місць ми прибрали лише 15. З місцевого бюджету цьогоріч виділили 7 мільйонів гривень на фінансування лікарні – для нас важливо, щоб госпітальний округ був тут», – каже Терещенко.

Пам'ятки є, туристів немає

Глухів - колишня гетьманська столиця, і тут збереглося багато архітектурних пам'яток 17-19-го століть. Створений навіть національний заповідник "Глухів", який утримується за бюджетні гроші. Але ні туристів, ні готелів у місті немає - і навіть сувенірних магнітів не продають.

Днями у місті побувала пара велотуристів із французького міста Тулуза, навідувалися журналісти з Парижа. Українці ж поки не поспішають до гетьманської столиці. Можливо, тому, що, окрім історичних пам’яток, їм потрібні атракції та й елементарний нічліг.

Тож мер запланував будівництво чотирьох музеїв: музики, єврейства, сучасного мистецтва, льону й коноплі, а також трьох тематичних парків – літератури, арту, «Гетьманату». Усе це має заохотити підприємців відкривати готелі та ресторани.

Розпочали з того, що відкрили пам’ятник Шевченку – навпроти місця, де раніше був Ленін. Замість Леніна будуть гетьмани, у центрі – Мазепа.

Це початок перебудови міста.

Але є проблема: 70 відсотків центру входять до території національного заповідника, і місто фактично не контролює цю територію. Директор заповідника – хрещений син Деркача, який є відомим прихильником УПЦ МП.

Московський патріархат спільно з Деркачем почали ремонтувати Трьох-Анастасіївську церкву, що має статус національної пам’ятки і розташована у заповіднику.

«Зняли центральний купол, не надають документів щодо законності робіт… У Мінкульті обіцяли обрати нового голову після завершення контракту з нинішнім, але так і не оголосили конкурс. Заповідник не інспектували вже десятиліттями, хоча це слід робити щороку. Я три з половиною години сидів під кабінетом міністра Нищука, та так нічого і не добився», – нарікає Терещенко.

Реформи - це важко

З’ясувалося, недостатньо просто бути чесним, мати багатий життєвий досвід, аби прийти і робити реформи. Мер згадує: поки не ввійшов у курс справ, не збагнув, хто із ким, а хто проти кого, відчував себе, мов із зав’язаними очима. «Хочеш працювати, але через усі ці домовленості і підводні течії наче не розумієш, де ти, нічого не бачиш навколо себе. Я сподівався провести експеримент із перетворення Глухова за три-чотири місяці, але виявилося, що часу треба більше. Двадцять років тут працювало кумівство, а не соціальні ліфти».

Людей, які звикли до такого стану речей, нелегко переконати, що може бути по-іншому. Хоча, з іншого боку, були ті, хто сприйняв прихід нового мера як миттєве вирішення всіх проблем.

«Щоб проводити реформи, треба змінити менталітет – а це довша робота, – констатує Мішель. – Дехто думав, що ми зразу збудуємо оперний театр чи аеропорт. До мене на прийом приходять люди, які сподіваються, що дамо їм квартири. 1900 людей у черзі на житло. Ніколи не думав, що стільки всього слухатиму про життя! Кажу: «Я – небагата людина, можу дати вудочку, а не рибу».

З 34 депутатів міськради команді Терещенка вдалося сформувати більшість із 18, однак цей корпус хиткий і ситуативний: є депутати, які радше обстоюватимуть свої підприємницькі інтереси, ніж підтримуватимуть цілі громади.

«У міській раді є депутат, який має кілька пилорам. Від людей із команди колишнього мера, який зараз теж є депутатом міської ради, вже надходили попередження: на бізнес тиснутимуть, якщо не голосуватиме «по-їхньому», – каже Терещенко.

До своєї команди Мішель залучав передусім місцевих людей, бо, каже, імпортовані з Києва не надто зрозуміють тутешній менталітет. Змінювати людей на управлінських посадах теж намагався якнайменше.

«Очільниця управління освіти була членом Партії регіонів, кандидаткою від «Волі народу». Але зараз вона підтримує наші почини. Хіба мені не розмовляти з нею? Половина людей у місті була в «регіонах». Змінювати треба свідомість, а не людину. Тепер у нас хороші результати по олімпіадах, для мене це успіх. Мій зам по ЖКГ 17 років тому працював на митниці. Але тут кожен другий свого часу був причетний до цього відомства», – говорить мер.

Робітникам мерії підняли зарплати, сам голова міської ради має щомісячний заробіток 9 тисяч гривень. «Неможливо працювати без корупції за 1800 гривень. Але крім зарплати, наші працівники не отримують жодних інших грошей», – пояснює Терещенко.

«Сподівалися, що я ще раніше здамся, що піду через три місяці через труднощі. Якщо звичайний український мер читає робочу пошту за 10 хвилин, то мені через труднощі з мовою доводилося це робити 5 годин. А зараз досить години», – усміхається Терещенко.

Медіа-війни

Мерія під його керівництвом відмовилася фінансувати місцеву комунальну газету «Народна трибуна».

«На першій сторінці Деркач, на наступних – телепрограма. Була вказівка кожному бюджетному працівникові її передплачувати. Деякі сім’ї отримували по чотири примірники», - пояснює своє рішення мер.

Терещенко взявся звітувати про роботу на сторінках нової газети із назвою «Вісник міського голови», бо «не всі глухівські пенсіонери читають фейсбук». Невдовзі опоненти почали підробляти газету й писати від імені мера про «туристів-любителів коноплі», про плани Терещенка покинути посаду і Глухів тощо.

Щоб не заплутувати людей ще більше, Мішель свій «Вісник…» закрив.

Судові позови – ще один спосіб розпорошити увагу Терещенка. Одна з останніх справ стосується автомобіля пана мера – Мішель не вказав покупку Ford Fiesta у декларації, за це отримав протокол від поліції. Але Терещенко наполягає, що й не мав цього робити: авто вартістю 385 тисяч гривень придбав у кредит, і авто юридично ще належить банку. Перший внесок склав 70 тисяч гривень, а вказувати слід суму, що становить понад 50 прожиткових мінімумів.

«Мені просто трохи не пощастило, але злочину я не вчиняв. Це справа, варта суддівського попередження - і не більше».

Навколо "русский мир"

Тут відчуваються проросійські настрої. Усі православні церкви – Московського патріархату. Мішель дозволив духівництву із Київського патріархату проводити служби просто неба, але невдовзі зіткнувся з опором глухівчан – проти такої ініціативи підписалося 5 тисяч людей.

«Нині служби проводяться у капличці біля Інституту луб’яних культур. Я пропонував Київському патріархату ділянку для зведення храму, яку придбав для себе, але так і не побачив проект будівництва».

«Ми як маленький острів, а навколо – русский мир. Ось електрику купуємо в Григоришина – він друг президента, але ж проросійський. В одній із глухівській школі діє клуб «Мужество» (для дітей, але проросійський), кадетські класи – такі собі курси підготовок юних тітушок. Добре, що зараз у нас розташований батальйон – проводимо зустрічі з солдатами, показуємо, в чому патріотизм», – каже мер.

«Люди зневірені, не думають, що зміни можливі. Хтось вірить, що я втечу назад у Францію, і все ставатиме ще гірше. Зараз я менш оптимістичний, але все одно не вважаю, що Україні щось заважає бути, як Франції. Це однаково європейські країни, просто Україна пережила сто років радянської окупації».

За спинами предків

Мішель Терещенко – третій голова Глухова у своїй родині. Його прапрапрадід Артем Терещенко став першим підприємцем у сім’ї та був бургомістром Глухівського магістрату у 1842-1845 роках, а прапрадід Микола був мером міста. «Він тоді мав 22 роки, побудував половину міста», – каже Мішель.

просто Україна пережила сто років радянської окупації

Він більше говорить не про багатство своєї династії, а про те, як вони розбудовували Глухів.

«Уже після ліквідації Гетьманату, у 1784 році, Глухів спіткала велика пожежа, місто майже згоріло. Катерина II тоді заборонила відбудовувати місто. Але мої предки взялися це робити. Бачу паралель із тим, що роблю зараз. Думаю, Терещенки зараз робили би те саме, що й я».

Багатство не є головною рисою Терещенків, вважає Мішель. Його предків більше пам’ятають за справами. Довгий час він і сам не здогадувався, нащадком якої заможної родини є. Його дід Михайло (міністр фінансів у Тимчасовому уряді, який емігрував до Франції після більшовицької революції) помер, коли Мішелю було 2 роки. А бабця не любила згадувати про минуле.

«Я гадав, що в моїх предків був, може, один цукровий завод, але уявити не міг, що їх було 39. Коли мій тато ходив із дідом по Лувру, той ніколи не прохопився, що мав 15 тисяч шедеврів у приватній колекції.

Бабця згадувала якось, що в неї був «маленький коштовний камінчик», але не казала, що має на увазі другий за величиною у всьому світі блакитний діамант «Терещенко». Про все це я дізнався вже в Україні.

Тепер думаю: вони були молодими, все втратили у 30 років, хотіли почати життя заново, не бажали віддаватися ностальгії. Ніколи не казали: «Це Радянський Союз у нас усе вкрав». І я теж тепер не думаю про те, що історія могла б скластися по-іншому. Бачу красиві будівлі, які вони зводили, картини, якими вони милувалися, – це такий маленький подарунок для мене», – міркує Мішель.

Він їздить на автівці, придбаній у кредит, але олігархом бути не бажає.

«Я б не хотів бути багатим у країні, де 90 відсотків населення бідні. Менталітет сучасних українських багатіїв мені незрозумілий: як можна бути щасливим, коли обкрадаєш?».

Династія Терещенків мала правило: 80 відсотків прибутку давати на благодійність. Їхнім коштом будували собори, музеї, бібліотеки, лікарні.

«Але вони робили це не тому, щоб про них пам’ятали в майбутньому – для них це був звичний спосіб життя».

Життєпис родини Мішель Терещенко виклав у двох книгах – писав їх спеціально для своїх дітей. Окрім цього, має ще й власну історію – історію французького лейтенанта-танкіста, магістра MBI (бізнес-школи), який працював у фірмі, що виготовляла батискафи для команди Жака-Іва Кусто, і пив аперитив із відомим дослідником океану, продавав спорядження для підводного плавання й розводив водорості, аж поки одного дня не потрапив на батьківщину своїх предків та вирішив її відродити. Яким буде закінчення цієї історії, говорити рано.

Мішель каже: бути міським головою кілька термінів не є для нього самоціллю.

«Не прагну бути мером завжди – просто хочу відкрити нову сторінку, показати перспективу. Моя мета – нове, інше покоління глухівчан. Бачу, що в моїй команді є люди, які можуть керувати. Сам на другий термін не піду – краще допомагатиму розвиватися місту як бізнесмен: побудую готель або ресторан. Але як міський голова, можу гарантувати, що вибори пройдуть чесно. Якщо повернеться Бурлака, це значитиме лише одне: такою є воля глухівчан».

реформи політика сумщина глухів терещенко