#Безвізнаш. Як відвідати 5 країн ЄС вдесятеро дешевше, ніж пропонують туроператори

Філософія економних перельотів

Ось вам приклад. За тиждень до запланованої поїздки я завітала до офісу розкрученого туроператора і поставила задачу організувати двотижневий тур на двох до Мілану (2 дні), Барселони (3 дні), Майорки (5 днів), Парижу (2 дні), Вроцлава (1 день) та Кракова (1 день). Транспортне сполучення – літак, окрім відрізку Вроцлав-Краків. Проживання – бюджетний готель зі сніданками.

- Непростий маршрут… Дуже амбіційний. Але ж… який у вас бюджет? Тут самі лише перельоти обійдуться в кілька тисяч євро,- спантеличено запитала менеджер Вікторія, стукаючи олівцем по столу.

Вид із тераси номеру за 50 євро на Майорці.

- Підготуйте квитки та місця в готелі. Що дешевше буде – то краще.

Наступного дня мені виставили рахунок – 4878 євро. Тобто, 144 тисячі 827 гривень.

З таким підходом до організації подорожей пересічному українцю і справді безвіз не потрібен. Щоб зробити мандрівки доступними, потрібно змінювати саму філософію підготовки до туру.

Готуватися до поїздки потрібно не за тиждень, а як мінімум за два-три місяці. Тоді шансів знайти дешевий квиток в рази більше. Щоб побачити цілий світ за маленькі гроші, потрібно мати перед собою довгий список локацій, куди цікаво було б поїхати. І шукати дешеві квитки по усім напрямкам паралельно. Це наче конкурс: куди летіти найдешевше, туди і прямуємо цього разу.

А шукати треба дуже ретельно. Бюджетний (тобто, хитрий) мандрівник повинен:

1) Мати підписку на розсилки із акційними пропозиціями від авіакомпаній та автобусних операторів. Це допоможе не упустити унікальну можливість полетіти на Кіпр за 700 гривень таким недешевим перевізником як МАУ та за 15 гривень доїхати зі Львова до Кракова.

2) Шукати квитки не лише із найближчого аеропорту, а й і з сусідніх. А якщо це подорож за кілька тисяч кілометрів, розглядати варіанти вильоту із сусідніх держав: Польщі, Румунії, Білорусії, Молдови. Навіть з урахуванням затрат на подорож до аеропорту, квиток обійдеться набагато дешевше.

3) На тих сайтах, де це можливо, обирати функцію «пошук усюди». Таким чином, можна побачити, за якими напрямками зараз є найдешевші квитки.

Саме завдяки такому підходу п’ять перельотів на двох людей обійшлися лише в 240 євро 52 центи. Зверніть увагу, плорожувати потрібно з мінімальним багажем, як кажуть авіакомпанії "ручною поклажею". За більший рюкзак чи сумку доведеться платити більше ніж за квиток.

Ось наш маршрут:

Вінниця – Орадя (бла-бла-кар і наземний транспорт) – 26,77 євро

Орадя – Мілан – 7,99 євро

Мілан – Барселона – 27 євро

Барселона – Пальма де Майорка – 17 євро

Пальма де Майока – Вроцлав – 22 євро

Вроцлав – Краків – 9,5 євро

Краків – Вінниця (наземний транспорт) – 10 євро

Вартість квитка до Мілану із аеропорта Бориспіль коливається в межах 5-6 тисяч гривень. Я ж знайшла на вебсторінці лоукоста Раянер квиток із румунського містечка Орадя за 7,99 євро. До прикордонного містечка Солотвино я доїхала з водієм із сайту бла-бла-кар за 260 гривень. Ще 45 леїв (9,5 євро) коштував автобус до Ораді.

Так, враховуючи вартість доїзду до Ораді із Києва ціна квитка до Мілана склала 26 євро. Це в шість з половиною разів дешевше, ніж прямий авіапереліт.

Золота оренда авто

Підготовлені туристи орендують авто заздалегідь через інтернет. На спеціалізованих сайтах можна знайти супердешеві пропозиції – на Майорці, наприклад, ми знайшли Fiat 500 за 2,50 фунти стерлінгів на добу. Здавалося б, халява.

Але існує безліч схем як витрусити побільше грошей із наївного туриста. В договорах про оренду фірми люблять вписати штрафи за невиконання найнезначніших умов експлуатації авто та «правила, які ви повинні були знати». Наприклад:

- якщо у клієнта замість кредитної картки – дебітна, він повинен доплатити 73 євро (картка потрібна, щоб повернути суму застави);

- якщо клієнт хоче повернути автомобіль вночі (наприклад, тому, рейс на літак - нічний), потрібно доплатити 40 євро «за вихід менеджера на роботу у неробочий час»;

- на рахунок клієнта повертається не 73 євро застави на пальне, а 49 євро, «решта – то податок, чи ви не знали?»;

- якщо клієнт раптом вирішив, що водієм авто буде його друг або дружина, за зміну імені водія в електронній анкеті потрібно доплатити 70 євро;

- якщо клієнт вирішив скасувати інтернет-замовлення, гроші йому не повертаються.

На власні очі бачила, як у офісі компанії з оренди автівок на Майорці туристи хочуть якнайшвидше добратися до пляжу, і поспіхом і не читаючи підписують документи. Цим і користуються місцеві, підсовуючи купу сюрпризів після завершення користування авто.

Такі схеми притаманні майже усім фірмам. Щоб уникнути неприємних сюрпризів, перед тим, як сплачувати будь-які кошти, потрібно вивчити умови договору та розпитати у персоналу усі правила користування, яких може не бути у договорі.

Зустріч з Європою

Румунська митниця зустрічає нас на трухлявому дерев’яному мосту, густо прикрашеному румунськими та українськими прапорами. Я підготувала наші з чоловіком документи: біометричний паспорт, виписку з банку, авіаквитки. Обидва паспорти – новісінькі. Чи пустять нас у Європу без досвіду подорожей?

- Куди рушаєте?- митник уважно роздивляється паспорт без єдиної печатки.

- До Ораді, а аеропорт. Ми летимо в Мілан.

- Вам треба 500 євро мати з собою.

- Так, у нас є. І квитки є. Можу показати.

- Ні, дякую, не треба,- чоловік відмахується, ставить штамп і віддає документ.- Щасливої дороги!

Українсько-румунський кордон

Ура! Нас пустили в ЄС! Без жодних віз! Стан ейфорії пронизує усе тіло. Аж тут, відійшовши від митного пункту менше, ніж на сто метрів, чуємо голосне хропіння. Вкрившись спортивною курткою, на лавочці біля кафе спить чоловік. П’ята ранку як не як.

Ми б теж з радістю поспали. Після виснажливих десяти годин у дорозі хочеться релаксу. Румуни кажуть, що Орадя – чудове місце для такої мети. Сюди приїжджають люди з усіх куточків країни, аби поніжитися у теплих цілющих термальних водах комплексу Фелікс Бейлі.

Доїхати в купальні від кордону можна на автобусі. Квиток обійшовся в 45 леїв (9,80 євро) за 250-ти кілометровий маршрут в ідеально чистому автобусі по ідеально рівним дорогам.

Вхідний квиток для дорослого на цілий день коштує 30 леїв (6,60 євро). Комлекс кладається із десяти басейнів із різною температурою води, гідромасажем, гірками, кафе та магазинами.

Про харчування у купальнях потрібно подумати заздалегідь: тамтешню кухню високою не назвеш. Наприклад, усі салати включають в себе мікс із помідорів, огірків і капусти з болгарським перцем у різних варіаціях, а коштують по 5-6 леїв. На гарнір – квасоля або жирні кульки із картоплі. І всі страви здаються несвіжими і несмачними. При цьому обід на двох обійдеться у 60-70 леїв (13-15,5 євро).

Набагато краще взяти обід із собою, купивши заздалегідь продукти у супермаркеті. Інший варіант – перед приходом до термальних купалень добряче попоїсти у місцевому кафе. Буде і смачніше, і вибір більший.

Дорожче, ніж купальні, обійдеться проїзд до них із центру Ораді і мандрівка до аеропорту. Таксі потрібно замовляти із таксометром, інакше таксисти беруть в моду завищувати тариф на 10-30%.

Так, дорога до купалень (20 км) обійшлася в 50 леїв, а в аеропорт – 43 леї. Разом – 93 леї, або 20,60 євро.

Нічліг

Couchsurfing – справжній порятунок для кишені туриста. Цей сервіс об’єднує людей з усього світу, які безкоштовно пропонують туристам погостювати у себе вдома. Коучсерфери – це люди, які хочуть ділитися враженнями та не бояться пригод.

У Мілані нас запросив до себе фінансовий аналітик, а в Парижі – пара українських емігрантів, які живуть у бізнес-районі міста. Вони краще за будь-яких екскурсоводів розказали про те, чим живе країна, розвінчують міфи та дають грамотні поради, куди піти і на що подивитися. Та перед тим, як приймати гостей чи їхати до когось варто почитати відгуки, попередніх коучсерферів, щоб не трапився сюрприз.

Приземлившись у Барселоні, першим ділом я зателефонувала Мануелю – за тиждень до цього хлопець гостинно запросив мене пожити у його затишній квартирі три дні.

- Привіт! Ми вже в аеропорту. Як до тебе можна доїхати?

- Ой… Я вже спав… А що значить «ми»?

- Я і мій чоловік.

- О, вибач, я вже сплю. Я не можу вас зараз зустріти…

- Але як нам бути? Зараз о пів на першу ночі…

У відповідь на це пролунала тиша. Очевидно, коучсерфер просто сховав телефон під подушку.

Саме для таких випадків слід мати резервні кошти на хостел. Непросто знайти підходящий варіант із дорожніми сумками в руках посеред ночі у місті, яке славиться майстерними грабіжниками. Але світ не без добрих людей.

Нам пощастило зустріти на Ла Рамбла, одній із головних вулиць біля моря, трьох студенток із Вільнюса, які поверталися додому після вечірки. Вони порадили зайти у хостел, в якому жили самі:

- Ми шукали місця через booking.com. Дешевшого варіанту на всю Барселону не знайдете!,- переконує третьокурсниця Майя, показуючи дорогу – двісті метрів від Ла Рамбла.

Хостел називається «Молодіжний». На рецепшені нас зустрів молодий русявий хлопець із приємною зовнішністю. Вислухавши нашу історію про суперекономний тур Європою, він почав шукати вільні місця. А я в цей час переклала нашу розмову чоловікові – він англійською не розмовляє.

- То ви українці?! Земляки! Отакої!,- англомовний менеджер виявився Андрієм зі Львова.

Земляк тут же організував нам знижку, забронювавши місця заднім числом через інтернет. Наша людина. Таким чином, ночівля на одну людину зі сніданком обійшлася у 17 євро замість 32-х.

До речі, хостели є навіть на такому дорогому курорті як Майорка. У містечку Дейя ліжко-місце у кімнаті на чотирьох коштує 19,95 євро. Це в той час, коли в готелі по сусідству крихітний номер здають за 70 євро.

Якщо поторгуватися, можна знизити ціну навіть у гарному готелі. Наприклад, у бухті Сантаньї у готелі на пляжі просторий двомісний номер із видом на море і балконом-терасою коштував 70 євро. Але після невеличких торгів власник зробив нам знижку, і за два дні ми заплатили 100 євро:

- Ми завжди намагаємося іти назустріч нашим гостям. Хочеться, щоб люди поверталися до нас. 95% жителів острова заробляють саме завдяки туристам,- пояснив свою поступливість власник готелю Хосе.

Проживання у Барселоні та на Майорці за 6 днів обійшлося в 248 євро. В інших містах ми жили безкоштовно у коучсерферів та друзів. Тобто, разом із транспортними видатками вартість двотижневого туру склала 240,52+248=488 євро 52 центи.

Це в десять разів дешевше, ніж нам запропонував туроператор.

Де поїсти?

Найнеобхідніший продукт – вода. Купувати мінералку у Європі дорого: в автоматах півлітрова пляшка коштує 1 євро, у супермаркеті – 1-2 євро за 1,5 літра. Під палючим сонцем двоє мандрівників випивають три літри води. Тож якщо постійно купувати воду, із бюджету за два тижні непомітно витікає від 28 до 84 євро (залежно від того, де купувати: у кіоску чи у супермаркеті).

Але можна заощадити ці кошти. Для цього потрібно взяти в дорогу порожню літрову пляшку, і наповнювати її під час прогулянок із безкоштовних бюветів (вони є на кожному кроці в Італії та Іспанії) або з-під крану (вода тут настільки чиста, що пити її можна без хвилювань про своє здоров’я).

Щоб не переплачувати втридорога, потрібно купувати продукти у найбільших супермаркетах. На Майорці, приміром, є мережа супермаркетів Меркадонна. Там величезний вибір, акційні товари та мінімальна вартість. Саме тут закуповують товари перекупщики, які везуть невеличкі партії у крихітні містечка та села, куди так люблять приїжджати відпочивати туристи.

В основному на Майорці відпочивають заможні жителі країн ЄС: Іспанія, Франція, Англія. Купуючи багет у міні-маркеті за один євро, вони не замислюються про те, що могли купити його втричі дешевше.

А бюджетний турист повинен про це пам’ятати завжди.

Протягом нашого п’ятиденного відпочинку ми двічі ходили на шопінг у Меркадонну, і залишили там 22 євро за чотири повні пакети молочки, багетів, сиру, фруктів, м’ясної нарізки та готових каш та салатів. Якби ми харчувалися у кафе, цієї суми вистачило б лише на одну основну страву – наприклад, тушковану морську рибу. І це одна порція на вдвох.

На фоні грамотної економії можна дозволити собі місцеві делікатеси. Наприклад, в Іспанії є десятки різновидів хамону (можна знайти смачний хамон і по 12-14 євро за кілограм), у Франції – море видів сирів (трьохсотграмову упаковку сиру брі у супермаркетах продають за 2 євро), на Майорці із вирощених тут апельсинів виготовляють смачнюще морозиво (1,30 євро за порцію) та мармелад (1 євро за 400 грамів). Любителі вин в Італії знайдуть неймовірну кількість смаків за цінами на 30-50% нижчими, ніж в Україні.

Кафе

Що ближче до центру – то вищі ціни у ресторанах та кафе. Наприклад, якщо на набережній у Барселоні паелья із морепродуктами коштує 16,5 євро, то в двох кілометрах звідти у спальному районі – всього 5,5 євро. Вірна ознака, що ціна завищена – меню, перекладене на англійську та російську мови.

Обід у Парижі на двох за 15 євро.

Подібна ситуація яскраво виражена в Італії. Наприклад, у Мілані шматок піци вагою 250 грамів продають по ціні від 2 до 9 євро: чим престижніший заклад, тим дорожче виходить. Неприємною несподіванкою може бути те, що до суми замовлення додають 2-3 євро з кожного гостя «за обслуговування».

Таким чином, клієнту не залишають вибору – давати чайові офіціантові чи не давати. Щоб не переплачувати, можна купувати піцу у невеличких піцеріях - там таке дурне правило не діє.

Так чи інакше, перед поїздкою корисно шукати мережі доступних кафе та їдалень. Це дозволить добряче заощадити. Наприклад, у Вроцлаві є кафе «Пірогі», де порція традиційних пірогов (страва схожа на українські вареники) коштує 4-5 злотих (0,78-1,08 євро). В той же час, на центральній Площі Ринок цю ж страву готують за 19 злотих (4,12 євро).

Навіть у Парижі (якщо знати, куди йти) можна наїстися від пуза, витративши втричі менше, ніж у звичайному кафе. Французи із задоволенням ходять до мережі ресторанів самообслуговування Фланч, у якій діє фуршетна система.

Відвідувач бере тацю і самостійно накладає собі у тарілку стільки продуктів, скільки влізе. Плата – лише за розмір тарілки: найменша коштує 2,5 євро, найбільша – 5,5 євро. За тарілки із десертами (1,5-3 євро), м’ясні страви (5-10 євро) та закуски (1,5-2,6 євро) потрібно доплачувати окремо.

Але бюджетний турист може пообідати тут всього за 1,5 євро. За касою знаходиться ще один фуршетний стіл із гарнірами (рис, макарони, картопляне пюре, картопля фрі), салатами та тушеними овочами і соусами. Сюди кожен відвідувач кафе може підходити із тарілкою скільки завгодно разів. Навіть той відвідувач, який зробив мінімальне замовлення – чашку кави вартістю 1,5 євро.

Маючи мінімальний бюджет, ми лише раз завітали до ресторану. Вибір упав на легендарне місце у Барселоні – кафе «4 cats», у якому любив відпочивати Пабло Пікассо. Він же намалював меню для закладу. В обідню пору тут є «меню дня». Ціна – 19 євро за комплекс із першої, основної страви, десерту та бокалу вина або чаю.

Всього за 14 днів на харчування ми потратили 140 євро на двох.

Платні розваги та безкоштовні враження

Біля фонтану у центрі Барселони гамірний натовп зібрався навколо молодого іспанця-гіда із міні-мікрофоном:

- Вітаю усіх! Мене звати Майк! Протягом наступних двох годин я розкажу вам про історію мого міста. Давайте для початку познайомимося між собою, щоб нам було більш комфортно гуляти разом!

Люди по черзі представляються, юрба сміється, і ще двадцять хвилин стоїть на місці. Всі дивляться на харизматичного Майка, який працює за чайові.

А я сиджу у дитячій бібліотеці і краєм ока спостерігаю за цим театральним дійством через величезне вікно.

У кожного своя філософія подорожей. Для мене справжнє диво – це не той старий фонтан, овіяний міськими легендами, про якого десять хвилин розказує Майк. Для мене казка панує тут: у старовинному приміщенні з тисячами яскравих книжок, ігровою кімнатою, розмальованими стінами і невимовною атмосферою дитячих відкриттів.

Звичайна дитяча бібліотека у Барселоні.

Безвізовий режим повинен допомогти українцям ближче познайомитися із Євросоюзом. Побачити, як там живуть люди. Зрозуміти, чим відрізняється тамтешня культура, звички, спілкування від української.

Перше знайомство із Європою потрібно починати не з відвідування музеїв, а з відвідування місць, куди ходять місцеві жителі, а не туристи. Лікарні, поліцейські відділки, суди, будівля парламенту, міська адміністрація – це ті місця, які розкажуть набагато більше про сьогодення країни, ніж історичний музей. Щоб зрозуміти європейців, потрібно спілкуватися з пересічними громадянами, а не з гідами.

І ці знання безцінні, хоча за них під час мандрівки не потрібно платити.

Для туристів, які під час подорожі все ж планують відвідати силу-силенну музеїв, міські адміністрації пропонують купувати спеціальний туристичний талон (назва може бути різною). Він дозволяє отримувати значні знижки на вхідні квитки, або й безкоштовний вхід до найбільш популярних місць. Зазвичай такий талон коштує 30-40 євро.

Покупка такого талону виправдана, якщо турист планує побувати як мінімум у п’яти музеях. Без знижок рейд по музеям – недешева забаганка. Вартість одного квитка коливається у межах 8-50 євро. Тому перед поїздкою не зайвим буде почитати відгуки туристів в інтернеті – а чи вартий музей того, щоб витрачати такі гроші.

А ще слід зважати на черги до деяких популярних місцин. Наприклад, перед тим як потрапити до Лувру або піднятися на Ейфелеву вежу можна простояти в черзі кілька годин. Якщо перебування в Парижі обмежене двома днями, то варто замислитися, чи не краще провести його, обійшовши кожен закуток міста і спостерігаючи за його ритмом життя та людьми?

Інколи на вулиці можна розважитися не гірше, ніж у музеї.

У Мілані ми наткнулися на вечірку прямісінько посеред вулиці біля нічного бару. Вбрання молоді нагадувало карнавальне: сатиричні яскраві костюми, перуки, заячі вуха... Я підійшла до двох юнаків, які сиділи на тротуарі, і весело гомоніли.

- Ми заблукали. Будь ласка, покажіть на карті, де ми знаходимося,- надворі була перша година ночі і ми вже збилися з ніг, без карти шукаючи помешкання нашого коучсерфера.

- Без проблем. Зараз глянемо,- худорлявий кучерявий Марко почав тицяти фіолетовим нігтем в екран свого мобільного. – Дивіться. До вашого будинку якихось два кілометри.

- Чудово! А чи можна зателефонувати з вашого телефона нашому другові? Щоб він за нами заїхав…

- Звісно, - Марко нас врятував.

Поки ми чекали на коучсерфера, хлопці розповіли, що зібралися тут, щоб продовжити вчорашній прайд-парад. Вони виглядали абсолютно розслабленими. Очевидно, тут за ними ніхто не полює. Зібрання вело себе тихо. Ніхто не кричав і оргій не влаштовував. Поліція на компанію ніяк не реагувала.

- А навіщо отой хлопець одягнув на себе жіночу піжаму?,- височенний юнак у рожевому пеньюарі не був схожий на психа, але викликав неоднозначні відчуття.

- А! То для сміху! Прайд має бути веселим карнавалом. От у кого на що фантазії вистачає, так і вбираються, щоб народ потішити. Ну і фотки прикольні виходять!

У пошуках натхнення

Щоб пройнятися мистецьким духом країни, зовсім необов’язково платити десятки євро за вхід до музеїв. Художники та модельєри з радістю готові прочитати цілу лекцію про творчі течії рідного міста та країни абсолютно безкоштовно.

Де б ми не були – у Парижі чи Мілані, Барселоні чи у Вроцлаві, всюди ми зустрічали творчих людей, які ділилися своїми спостереженнями та знаннями. Найчастіше такі зустрічі відбувалися незаплановано.

За кілька годин до відльоту на Майорку під час прогулянки у Барселоні у мене розірвався туфель. Щоб позичити голку з ниткою, я зайшла до невеличкого бутіка, в якому трудяться сестри-близнючки із французьким корінням. Одна з них працює стилістом, а інша – є дизайнером одягу. Дівчата із розумінням поставилися до моєї ситуації, і тут же взялися ремонтувати злощасне взуття. Безкоштовно.

- У місцевих жінок немає відчуття стилю. Сумно на це дивитися. Найчастіше нашими клієнтами є іноземці,- каже Марі, вправно вручну зшиваючи дірку на моїй туфлі.

Дізнавшись про те, що я з України, сестри розпитують про українські ціни на послуги перукаря-стиліста. А коли чують про «стрижки за 40 гривень», втрачають дар мови:

- …Це ж мізер. Це взагалі не гроші.

У порівнянні із барселонськими цінами (стрижка у рядовій перукарні коштує 30-50 євро) сорок гривень дійсно не гроші.

Прилетівши на Майорку у відремонтованих туфлях, ми зайшли до центральної галереї крихітного містечка Дейя, де зараз була виставка картин румунської художниці, яка уже п’ять років живе на острові.

- Я живу в раю. Це неймовірне місце. Постійно сонячно, тепло. Атмосфера благодаті. Ну, ви ж самі все бачите,- молода дівчина аж світиться від щастя.

- А чим ви тут займаєтеся у зимові місяці, коли туристів немає?

- У нас в містечку живе 800 чоловік. Взимку всі ресторани закриваються. Працює один магазин і одне кафе. Ми ходимо один до одного в гості, гуляємо, займаємося всім тим, на що не вистачало часу під час божевільного туристичного сезону. Ремонт – тільки взимку.

У пошуках музи на Майорку переїжджають митці з усього світу. Своє натхнення тут знайти легко. Від буденних думок відволікають чорні скелі, біло-сірі візерунки на кам’яних валунах, напівзруйновані будинки рибалок у печерах та численні косяки різнокольорових риб, які плавають прямісінько біля тебе.

І все це – безкоштовно.

Злодюжки і туристи

Відвідуючи центральні вулиці міста, слід бути дуже обережним. Тут чатують шахраї та злодії.

Усі путівники по Мілану рекомендують відвідати площу Дуомо. Саме тому це найбільш шумне місце у місті.

Тут темношкірі міланці намагаються заробити на туристах. Найпростіший спосіб: підкидування подрібненої кукурудзи під ноги, щоб приманити голубів для гарних фото. Потім за цю послугу просять дати грошей.

Ми заздалегідь купили в магазині багет, твердий сир, хамон, йогурт та сік (усе разом – 9,60 євро), і добряче наїлися, і кришили крихти від багету з тим же успіхом, що і горе-продавці.

Ще один прийом – накидування браслетів із ниток на жіночі сумки. Чоловік наздоганяє жінку і просить заплатити за такий символічний подарунок. Якщо жінка відмовляється – він забирає нитку. При цьому, діє разом з товаришем, який нишпорить по кишеням, поки роздратована жертва намагається зорієнтуватися у ситуації. Так у мене в Мілані із сумки витягнули гаманець, у якому був весь бюджет на поїздку, щойно знятий із картки. Поїздку в буквальному сенсі врятували друзі і колеги, які із розумінням поставилися до ситуації і надіслали кошти.

Особливо обережними треба бути вночі.

Останню ніч у Барселоні ми вирішили провести на сальса-вечірках. Таким чином заодно зекономити на проживанні у хостелі 38 євро. О другій ночі сил на танці не залишилося, тож ми пішли на красиво освітлену набережну на звук гітари. Компанія молоді пила пиво, вдихала дим марихуани, ніяк не реагуючи на світло фар патрульних поліцейських. Все це нагадувало збори неформалів на Контрактовій площі.

- Боятися їх нічого,- резюмував чоловік, і ми присіли на лавочці неподалік, насолоджуючись тихою мелодією та ніжним співом іспанки.

Кількасекундний (чи кількахвилинний) сон на плечі у змореного чоловіка перервали нецензурні вислови українською:

- Покажи руки, гад! Що в тебе в руках?!,- чоловік кричав на високого стильно вбраного іспанця, який ховав руки за спиною і думав, що робити далі – його товариш біг так швидко, що видно було лише білу цятку – його куртку.

- Телефон! Віддай телефон!,- іноземець тримав у лівій руці мій асус. Коли він встиг відкрити сумочку і дістати його звідти – неясно.

Після недовгих роздумів крадій повернув апарат. Поліцію ми вирішили не викликати – часу на розборки уже не залишалося, нас чекав літак.

Європа – не рай, але в неї є чому повчитися. І навіть тут є чого остерігатися.

подорожі безвіз Європа