На так-сяк. Як комуністи перетворили Китай на царство недбалості

А на балконних дверях, де згнив ущільнювач, висить рушник, який стає в пригоді під час дощу. На сходах за дверима я щодня мушу пригинатися, щоб уникнути щільного жмута висячих дротів електромережі та інтернету; якщо вітер сильний, зв’язок погіршується через гойдання кабелів.

Квартирі п’ять років. За китайськими стандартами, вона значно краща за середній рівень. Наш туалет працює, тоді як у багатьох будинках моїх друзів змити туалет – це гідравлічна операція, порівняна за складністю з управлінням нільськими повенями.

Розетки не іскрять синіми розрядами, коли в них щось вмикаєш, і працюють – за винятком лише двох. Жодна лампочка досі не вибухнула; і дзеркало просто відламалося, а не випало зненацька з рами. Душ не знаходиться поруч від квартирного розподільчого щита, і не відмежований від нього самою лише гнилою штукатуркою.

Я вірю в справедливість епіграми Хіллера Беллока, написаної в 1911:

Тягар багатої людини -

Щоб ремісник роботу мав.

Навряд чи я потрапляю під визначення багатіїв, навіть за китайськими мірками, і ремісників тут мало, і тримають під пильною охороною. У більшості випадків, коли я кликав їх на допомогу, то зрештою стояв посеред затопленої ванни поруч із ошелешеним 20-літнім хлопцем, який запевняв мене, що думає, що знає, як прикріпити назад цю трубу.

Мешканець шостого поверху багатоквартирного будинку дивиться на ушкодження, спричинені обвалом балкону його 13-річної квартири

Час, проведений мною в Китаї, навчив мене цінувати та відчувати задоволення від майстерності, просто тому, що тут це така рідкість. У мене серце радіє, коли я бачу, як хтось робить свою роботу добре, не лише заради винагороди, але задля задоволення від якісно виконаної справи; не має значення, чи це куховарство, чи виготовлення свічок, чи ремонт велосипеда.

Коли я три роки тому переїздив на іншу квартиру, то споглядав із щирим задоволенням, як троє жилавих чоловіків вичистили моє старе житло до голих стін за 10 хвилин, звично балансуючи з диванами та столами на спинах, і пакуючи їх так щільно, як чемпіони по грі в Тетріс.

«чабудуо», або «і так зійде»

Але такі сцени трапляються нечасто. (Тому, загубивши візитну картку моїх майстрів-пакувальників, під час наступного переїзду я мав справу з командою, яка чудово наслідувала трьох коміків з фільму Three Stooges.) Натомість домінує ставлення, яке китайською називається «чабудуо», або «і так зійде». Цю фразу ви будете чути із неприємною регулярністю, стосовно роботи, зробленої на 70%, плану, складеного але так і не втіленого, неперевірених показників чи встановлення роз'єму не тих розмірів.

"Чабудуо" – це їдуча протилежність до прагнення майстерності, бажання, як це описує соціолог Річард Сеннетт у праці «Майстерність» (2008), «відкинути підхід «на так-сяк», відкинути підхід до роботи «і так нормально буде». «Чабудуо» виходить з того, що витрачати більше часу чи зусиль на певну справу – це дурна затія. Китай – це земля роботи «так-сяк».

Втім, деколи «чабудуо» - це блискуче. Імпровізація була однією з щоденних потреб життя за маоізму; треба було знаходити способи тримати в робочому стані незамінні предмети розкоші, такі як трактори чи механічні інструменти – попри відсутність запчастин та неможливість їх десь роздобути.

Час від часу такий підхід зустрічав аплодисменти – як «селянська мудрість» або стахановська доблесть, але частіше він означав проблеми, якщо його помічав начальник. Бо маоїзм зазвичай поєднував заклики до революції з педантичною вимогою дотримуватися рутинних процедур, особливо на заводах чи фермах.

Імпровізація могла привести до звинувачення в саботажі – а чому це ти вирішуєш проблему, яку не ти створив? І до речі, а чому ця проблема взагалі виникла, якщо у верхах всі речі так гарно розплановані?

Але імпровізація була життєво необхідним талантом, і у деяких представників старшого покоління, яким зараз 60 і більше, виникло специфічне геніальне вміння: здатність вийти за межі «іди-но відремонтуй» до рівня вмінь із кіно: де лиходії закривають героїв у сараї, а ті конструюють броньовик із садових інструментів та старих шин.

Найчастіше, чабудуо – це про сільського дядька, який виріс, не маючи нічого під руками, і який уміє вирішити проблему за допомогою двох шматків дроту та мотка ізоляційної стрічки. Зламалися ворота? Не переживайте, не треба шукати новий замок, ми дротом прикрутимо, і буде все «чабудуо».

Зараз у сільській місцевості повно таких ізольованих винахідників, які з чистого листа конструювали власні вертольоти чи підводні човни для занурення в ставках, або будували повномасштабні катапульти для війни з будівельниками, що зносили їхнє житло.

Цим геніальним механікам не було куди рухатися; вони застрягли в світі сільськогосподарського ремонту та психованих проектів. Але у невеликому масштабі це явище помітне навіть у великих містах, від вуличних закладів, зібраних із викинутих меблів, де нероби та старі грають по обіді в карти, до численних саморобних притулків для пекінських бродячих котів, які збудувало місцеве котолюбне населення.

Втім, чабудуо – це також типовий спосіб проігнорувати проблему. Що, двері не вміщуються в раму? Чабудуо, просто привчися відкривати їх з ноги.

У моєму старому будинку в'їзд до підземного паркінгу був накритий зверху півциліндром із важкого синього пластика 20-метрової довжини. Ніхто не звернув увагу на те, що це по суті високоефективне крило, яке грубо прибили цвяхами до цегляної основи. Чабудуо, ну і що тут може статися?

Налетів буревій, цвяхи вирвало під тиском вітру, і пластик полетів через двір будинку, розбиваючи кам’яні столи та валячи дерева; коли я вийшов зранку, він лежав на траві, неначе крило від гігантського літака.

Нам пощастило, що ніхто не загинув. Але за багатьма китайськими трагедіями часто стоїть не саме лихо, а наслідки підходу «і так добре»: компроміси, які в щоденному житті лише створюють незручності, стають фатальними, коли їх застосовують у промислових масштабах. Проблеми, яких можна уникнути завдяки пильності чи щоденним рутинним звичкам, трансформуються в смертельно небезпечні прірви, коли їх відтворюють мільйонократно в масштабах всієї нації.

Кількість смертей росте: на будівництві, де робітники висять на зв'язаних разом старих мотузках; від м’яса, яке перевозять у фургонах без морозильних камер; від пожеж у квартирах з неякісно розведеними електродротами.

Візьмімо лише минулий рік:

У вас нема засобів для правильного транспортування охолоджених вакцин? Нічого, напхайте льоду в ящики і відправте поштою. Чабудуо, і діти вмирають від кашлю.

Навіщо вивозити мул на звалище? Скинемо його ось тут, де всі це роблять. Чабудуо, і 91 людину розчавлює зсув ґрунту в провінції Гуандун.

Тримати окремо небезпечні матеріали? Та яка різниця, клади ці азотні добрива ось тут. Чабудуо, і вибух у Тяньцині, головному порті північного Китаю, спалює живцем 173 людей.

«Вибухи, такі як у Тянцині, стаються кожного місяця, - розповів мені співробітник національної програми з безпеки праці, який попросив не називати його ім'я. – Але здебільшого це відбувається в місцях, які нікого не хвилюють».

Спричинені недбальством катастрофи ховають від публіки регулярно; коли в березні 2014 в Тангшані вибухнув хімічний завод, мій друг з тих країв розповів мені про те, як менеджери полегшено зітхнули, бо наступного дня пропав літак Малайзійських авіаліній.

Це перекрило всі інші новини, і ніхто не звернув увагу на їхню аварію – за винятком тринадцяти вдів.

Але окремі смерті нагромаджуються: на будівельних майданчиках, де люди використовують газові пальники без захисних окулярів, або страхують себе старими, зв’язаними докупи мотузками; від харчових отруєнь м’ясом, яке перевозили в фургонах без морозильних камер; від пожеж в квартирах з неякісно розведеними електродротами. Число жертв зростає щодня, особливо серед бідних, непримітних та необліковних офіційними установами, які мали б їх охороняти.

Багато китайських міст - це наполовину будівельний майданчик; мої прогулянки задвірками часто перетворювалися на проходження рівнів гри "Супер Маріо", із точильними колесами, які сиплють розпеченими іскрами, цеглою, яка падає з риштування над головою без попередження, і мотузками, натягнутими поперек дороги.

"Чому тут нема попереджувальної стрічки?" - запитав я на одному з таких місць, вказуючи на зяючу яму поруч з дорогою, достатньо глибоку, щоб зламати в ній шию. Робітники-мігранти знизали плечима: "Нам ніхто не сказав".

В статті, опублікованій у 1924 році, критик Ху Шін перетворив "чабудуо" у притчу та власну назву. "Пан Ча Будуо", його герой, живе за принципом "і так добре". "Ви, певно ж, чули, як люди про нього говорять", - писав Ху. "Так багато людей щодня згадують його ім’я".

Пан Ча Будуо не розуміє, чому він не встигає на поїзд, коли приходить не о 8:30, а о 8:32, або чому його бос лютує, коли він пише 1000 замість 10, або чому Ісландія не тотожна з Ірландією. Захворівши, він викликає лікаря Ванга, але замість цього приходить містер Вонг, ветеринар - помилково. Але помираючи, він утішає себе думкою, що життя та смерть насправді є близькими одна до одної.

Ху вважав, що ліками від цієї хвороби має стати модерність; цокання годинника на залізничній станції; ретельне ведення бухгалтерської звітності, виписаний лікарем рецепт.

Він хотів завершення ери вшанування нечіткості, містицизму та некомпетентності, яка, в його притчі, зрештою призводить до проголошення громадою пана Ча Будуо буддійським святим та "великим майстром гнучкості".

Сучасники Ху, які отримали освіту в Японії та США, прагнули приходу нової модерної нації, і бажали викинути геть минуле та той пил, який на ньому назбирався. Але той потік модерності, який вже вирував навколо китайських міст ще до часів Ху Ши, не приніс із собою ретельності та точності: він їх зруйнував.

Ще до часів Ху перенаселення та глобалізація завдавали Китаю важких ударів, спричинивши гігантську міграцію наприкінці 19 століття. Китайці вели змагання з новими технологічними та урядовими нормами, де в них не було жодного досвіду.

Лихоліття війни та революції розбили і ті традиції, які ще лишалися. Сьогодні, після того, як Китай у 1979 році з головою пірнув у сучасний світ, масова урбанізація, внутрішня міграція та постійний потік змін зруйнували майже всі сліди тих навиків, які колись уславили цю країну.

Цього року в палаці Топ-Капе у Стамбулі я частувався - візуально - з тарілок династії Мін, якими захоплювалися султани Оттоманської імперії в 16 столітті.

З досі збереженою ідеальною глазур’ю, і на кожній - штамп виробника. Наше сприйняття минулого може бути зміщене в бік краси та делікатності, суто через те, що такі речі більше цінуються і тому доходять до нас.

Але є обширні докази майстерності в давньому Китаї, яка виникла, перш за все, завдяки сприятливому торгівельному середовищу та багатим купцям-покровителям з династій Сун (960-1279) та Мінь (1369-1644). Майстерність ремісників Китаю вражала і європейців, і турків, породжуючи хвилі захоплення та наслідування.

Деякі ремесла, звісно ж,збереглися. Поблизу від мого помешкання родина Манчу все ще створює прекрасні й кумедні сцени пекінського життя з крихітних лялькових меблів, де тарганів видають за людських істот. Але цих ремесел залишилося так мало. Столяри, майстри лютень, бондарі, ткачі рідкісних тканин: вони збереглися тільки в окремих осередках.

Певною мірою це нормальний історичний процес. У 19 столітті письменники в Парижі, Гамбурзі чи Нью-Йорку скаржилися на будівельників, які не могли відрізнити один кінець кельми від іншого, на сантехніків, які радше ламали вам труби, аніж ремонтували, на склярів, у яких вікна розвалювалися і розбивалися на наступний день.

Мігранти з сіл заполонили міста, шукаючи поденної роботи, яку тільки могли знайти, а їхні власні місцеві навики не мали сенсу в новому оточенні. За одне чи два покоління потік модерності знецінив таланти, які розвивалися століттями.

Але в більшості розвиненого світу почуття ремісничої майстерності скоро повернулося. З’явилося відчуття задоволення від винаходів, від перебування на передовому краї, від розробки нових стандартів нового ремесла.

В Англії наприкінці 18 століття цеглярі створювали власні багаті метафори, де, як пише Сеннетт, винахід "чесної" цегли (без додавання штучного кольору) відображав гордість самих виробників з цього приводу. Робітники Форда уявляли сяюче автоматизоване майбутнє, створене їхніми інструментами.

І навпаки, китайські робітники протягом сорока років були заблоковані в "мертвій зоні", де їхні колишні навики втратилися, але новий професіоналізм так і не постав. І ера роботи на "так-сяк" не демонструє ознак швидкого зникнення.

Якщо те, що ви робите, представляє абсолютно недосяжний для вас світ - так навіщо турбуватися про якість роботи?

Чому Китай потрапив до цієї пастки? У більшості місцевих галузей відсутній зворотній зв’язок - а він життєво необхідний. Робітники Форда їздили на вироблених ними ж машинах, а західні будівельники мешкали, або мріяли мешкати, у таких же будинках, які вони зводили.

Але мігранти, що заполонили "заводський пояс" у Гуандуні, роблять речі для американських господарств, за тисячі кілометрів звідти. Чоловіки й жінки, які будують житло в Китаї, ніколи не житимуть в ньому самі.

Середня ціна двокімнатної квартири в другорозрядному китайському місті - провінційному центрі з населенням у кілька мільйонів людей, переобтяженим географічними та екологічними умовами - становить близько 100 тисяч доларів; середня річна зарплатня мігранта-будівельника становить близько $3500.

Їхнє майбутнє - це обшарпані робітничі гуртожитки та старі сільські хижки, а не кондиціонери та сучасні ванні кімнати. Якщо те, що ти робиш, представляє абсолютно недосяжний для тебе світ - так навіщо турбуватися про якість роботи?

Непрозорість власності китайських компаній означає, що часто невідомо як знайти винного навіть у катастрофічних провалах; відмітки виробника, які колись стояли на кожній цеглині міської стіни, замінені міражами холдингових компаній та фірм-"парасольок".

Місцева влада боїться росту безробіття та зниження ВВП, і тому старанно покриває свої улюблені бізнеси від будь-яких наслідків.

Найбільший розрив з усіх - між розробниками планів у столичному Пекіні та робітниками на місцях, які втілюють ці плани. Гігантські області країни все ще існують за логікою планової економіки, реагуючи на урядові замовлення та гарантовану підтримку. Але майстерність вимагає зворотнього зв’язку від ринку та користувачів.

Виробничі квоти, встановлені для всього - від кількості слів у статтях журналістів до кількості арештів для поліцейських - це потужний стимул не цінувати у продукті нічого, окрім швидкості виробництва. Чабудуо: для влади і так добре.

Є один разючий виняток з культури чабудуо: китайський технологічний сектор. Можливо, це тому, що він розвивався майже одночасно з рештою світу. В інших галузях китайські заводи та фабрики не створювали нові технології, але освоювали ті, які Захід потребував у дешевому виробництві. Там не було гордості чи знань, створених вирішенням проблем або винахідництвом.

Навпаки, гігант електронної комерції Alibaba відпрацював до досконалості мистецтво постачання товарів від продавця до покупця у гігантській країні - на рівні, якого не знали на Заході - хоч, імовірно, завдяки використанню мережі чарівних стежок засновника Alibaba Джека Ма. А мобільні платежі, гостра та порівняно відкрита конкуренція, а також потужні грошові потоки породили свій власний набір блискучих вмінь.

Але технологічна галузь все одно не може уникнути цього прокляття. Недбале програмування, неякісні програми та масивні діри в приватності є типовим явищем, особливо коли китайські державні галузі змушені з "питань безпеки" розробляти внутрішнє програмне забезпечення, а не використовувати комерційне.

Китайські пошукові механізми просто жахливі, бо їх одночасно калічить урядова цензура та відсторонення від реальної конкуренції. Найбільший з них, пошуковик Baidu, цього року потрапив у центр скандалу, бо системно рекламував за платню шарлатанське лікування.

Після скандалу влада оголосила, що вживе жорстких заходів, аби гарантувати кращу роботу Baidu. Справді, там, де репутація не може забезпечити відповідальності, втручається влада і її норми. Але на практиці китайських регуляторних установ просто не існує. І хоч кожна катастрофа підлягає ритуальному шмаганню в ЗМІ, розповідь про розвиток цієї історії дуже швидко припиняють; середня тривалість висвітлення навіть дуже потужного лиха, такого як Тянкін, триває менше тижня – а потім закінчуються повноваження на її висвітлення в бюро пропаганди, і сюжет просто зникає з газет.

Щоденний контроль навіть менш ефективний, бо зв’язаний низкою збочених практик, які культивували десятиліттями. Контролери, яким недостатньо платять і недостатньо комплектують штат, не зобов’язані обстежувати всі без винятку підприємства. Але якщо вони проведуть інспекцію будівництва чи компанії, вони приречені нести відповідальність за будь-який майбутній нещасний випадок, що там станеться. Що може коштувати їм роботи, членства в партії або навіть закінчитися тюрмою. Очевидне вирішення цієї проблеми для контролерів – це оглядати поменше об’єктів і зосереджуватися на найменш ризикових галузях, тим самим зменшуючи ризик особисто для себе. До цього провального підходу долучається відсутність цивільної правової системи, особливо щодо колективних позовів; помилки, які на заході обернулися б гігантськими позовами, у Китаї можна просто поховати під паперами. Навіть смерть робітника-мігранта тягне лише штраф у 5 тисяч доларів.

Усі ці фактори працюють проти появи в Китаї гордості за свою роботу. А якщо ця гордість таки з’являється, то китайцями краще тримати її при собі. На Заході професійні спілки (для людей ручної праці) та професійні асоціації (для груп на кшталт адвокатів та лікарів) грають критичну роль у встановленні національних стандартів. Вони дають людям відчуття приналежності, яке залежить водночас від майстерності та моралі, групу рівних собі, з якими можна конкурувати і перед якими треба відповідати.

Як писав Адам Сміт у "Багатстві націй" (1776), кожна професія закінчується "змовою проти громади", а Китайська комуністична партія не терпить ніяких змов, окрім організованих нею самою.

Особливо після приходу Сі Цзіньпіня до влади в 2012 році: будь-яка група, яка може представляти основу для опору партії в масштабах країни, була викошена під корінь.

Створення профспілок поза межами беззубої та корумпованої всекитайської Федерації профспілок,

Під партійною парасолькою є простір для професійних асоціацій - але тільки на верхньому кінці. Є Китайська медична асоціація, але нема асоціації сантехніків.

І навіть у цих існуючих установах значно більше зусиль покладають на дотримання офіційної лінії, ніж на створення групи однодумців. Як вказав медичний журналіст Майкл Вудхед, на Заході у лікарів є чіткі професійні орієнтири, і контрольні установи, які стежать за їхнім дотриманням; а в Китаї все це - предмет власного лікарського сумління.

І насамкінець - найбільше, що увіковічнює недбалість китайців - це повсюдність цієї недбалості. Майстерність надихає. Письменник може написати твір, почувши пісню чи спостерігаючи за ремонтом машини. Столяра може надихнути вірш чи мотоцикл.

Але істинною є і протилежність: коли ти оточений дешевими, зліпленими на так-сяк огидними речами, коли недбалість уникає покарань, а старанність не отримує винагороди, важко не думати про те, що "і так добре" - це справді добре. Чабудуо.

Китай світ досвід комунізм