Британія пішла. А що Україна? Ми втрачаємо міф євроінтеграції, у який вірили, як у комунізм

Глобальна криза, що розпочалася з повстань на півночі Африки і Близькому Сході та продовжилось агресією Кремля, перекинулась з периферії у центр світової системи.

Настала гранична ясність - епоха ліберально-демократичного «кінця історії» 1991 – 2007 завершилась. Пошук нової точки рівноваги породжує значну політичну та економічну турбулентність, яка рівною мірою загрожує державам, великим корпораціям і пересічним громадянам. Замість стабільності і передбачуваності всі постають перед загрозливою невідомістю.

Які ж наслідки «Брекзіт» матиме для України, стабільність у якій закінчилася ще восени 2013?

Що після «Європейської мрії»?

Найбільший виклик «Брекзіту» для України – загроза руйнування надзвичайно привабливого для українців образу Європейського Союзу як певної «землі обітованої». Перспектива потрапити до цього «земного раю» надавала нашим громадянам снаги терпіти труднощі перетворень. Цією готовністю користувалися всі українські уряди, «проштовхуючи» реформи, які не передбачали швидкої віддачі.

Вдало експлуатуючи прагнення українців «до Європи», український істеблішмент грав на «рожевих ілюзіях» пересічних громадян. Українські президенти та прем’єри не намагалися підготувати їх до неоднозначної реальності взаємодії з європейськими інститутами, не кажучи вже про підготовку ідеологічної альтернативи у на випадок, якщо «євроілюзії» розвіються.

Не секрет, що для українців важливішою характеристикою ЄС був не так «простір права», як «територія добробуту», де високий рівень життя нібито гарантований кожному незалежно від його зусиль. Ці уявлення більш менш успішно пережили «боргову кризу» та «заходи економії» в ЄС.

Відповідні події, які власне призвели до зростання «євроскептицизму» в Європі, в українському суспільстві не були належним чином усвідомленні. Політики продовжували випромінювати безхмарний «європтимізм». В Україні «критикували Європу», та й то головним чином за «бездуховність», переважно адепти «Русского мира».

Проте з «Брекзітом» інша історія. «Земний рай» дав тріщину. Вихід Британії зробив внутрішню кризу ЄС надто наочною. То чи варто боротися за таку мрію? Особливо тоді, коли українці врешті решт усвідомлять, що залишаться лише «сусідом» ЄС принаймні на кілька десятків років?

Кожна криза створює як ризики, так і можливості. Руйнування «європейських ілюзій» може посилити суспільну апатію і без того велику схильність українського суспільства ковтати «солодку отруту» популістів.

З іншого боку, якщо українці знайдуть у собі сили спільно працювати не для того, щоб стало «дуже добре», а щоб «зробити необхідне», втрата віри у «чарівника з блакитного вертольоту з жовтими зірочками» стане необхідним етапом дорослішання політичної нації.

У силу географічного розташування та культурної належності європейська інтеграція безальтернативна для модернізації України. Але це не панацея, а лише інструмент реалізації національних інтересів, скористатися яким спроможна лише сильна та ефективна Українська держава.

Референдум у Британії "поставив на паузу" європейську інтеграцію

Проблеми військового союзника

Британія допомагає Україні не лише політичною підтримкою, але й активним внеском у розбудову нашої Армії. У складний період після відступу з Дебальцево на початку 2015 року прибуття в Україну броньовиків «Saxon» та поява британських військових інструкторів у Миколаєві стала важливим сигналом й агресору, й українським бійцям.

Британські еліти вели ризиковану гру, домагаючись кращих умов перебування у ЄС, погрожуючи референдумом про вихід, але не змогли втримати розбурханого ними самими «джина» популізму.

Тепер Британія муситиме долати економічні наслідки розриву та постане перед викликом збереження власної територіальної цілісності.

Контрольований прихильниками незалежності регіональний уряд Шотландії одразу заявив про потребу у повторного голосування про вихід зі складу Об’єднаного Королівства, адже шотландці переважно підтримали ЄС.

Внутрішні проблеми та потреба інтенсивних переговорів з «континентальною» Європою може відволікти ресурси британської влади від надання військової допомоги Україні.

Щоправда можливий і інший сценарій. Для компенсації шкоди від «Брекзіту» для міжнародного престижу країни уряд її Величності може піти на рішучіші кроки, приміром на погоджену з новим американським президентом поставку Україні летальної зброї. Але головним чинником тут, з зрозумілих причин, буде позиція США.

«Проросійський» ЄС? Фрагментований ЄС!

Чимало експертів попереджають, що вихід Британії з ЄС посилить там вплив проросійського лобі. До певної міри вони мають рацію. Країни, які живуть пам'яттю про успішну економічну співпрацю з Росією часів ресурсного буму, ймовірно доб'ються певного ослаблення санкцій, якщо Кремль не втне нової масштабної військової авантюри.

Проте прагнення Москви просто несумісні з національними інтересами Німеччини, чий вплив в ЄС після «Брекзіту» ще зросте. Тому «тотальної зради» України з боку Європи не буде.

Аби вціліти, ЄС без Британії має сильно змінитися. Починаючи з 2005 року на референдумах у державах-членах перемагають «євроскептики», зростає вплив відповідних політичних сил на уряди країн ЄС. Надто велику внутрішню напругу викликають формально однакові правила приміром для данської і болгарської економік.

Жителі багатших країн не бажають допомагати бідним країнам. Після ейфорії приєднання громадяни нових членів ЄС усвідомлюють соціальну ціну економічної конкуренції з сильнішими гравцями.

Враховуючи брак європейської солідарності та природне бажання урядів зберегти свої повноваження, навряд чи можливий новий ривок до централізації ЄС, до якого закликають Німеччина та Франція. Скоріш навпаки, «різношвидкісна Європа», про яку заговорили ще при подоланні наслідків глобальної економічної кризи, набуде інституційного оформлення.

Напружений внутрішній діалог в ЄС не сприятиме його зовнішньополітичній активності. І без того «загальмована» реакція на різного роду виклики, які загострилися на кордонах Євросоюзу від марокканського Рабату до російського Мурманська, ще більше еволюціює у напрямку порожніх дипломатичних декларацій.

Вакуум влади вимушено заповнюватимуть регіональні блоки та окремі країни – лідери, з якими Україні доведеться домовлятися окремо.

З виходом Британії і її потужних збройних сил, які мають значний бойовий досвід, і без того примарна мрія про «європейську армію» остаточно розвіється. НАТО залишиться безальтернативним «військовим охоронцем» Європейського континенту.

Проблеми з адаптацією нових членів, потреба глибинних трансформацій та напрацювання «нових правил гри» зупинить процес розширення ЄС. Можливий виняток – демонстративна підготовка до прийняття до Євросоюзу нової країни з метою наочного підтвердження його життєздатності. Але таким кандидатом може стати хіба що одна з невеликих країн Західних Балкан (Сербія або Чорногорія), але у жодному разі не Україна.

єс брекзіт британія політика криза