Діти війни. Солдати хотіли сексу і боксу. Як склалася доля бійців бату тероборони на фронті (ЧАСТИНА 2)

ПОЧАТОК історії про один день із життя учбової частини батальйону територіальної оборони ЧИТАЙТЕ ТУТ

...Завершивши пісню, хор на знак Базіліо злагоджено проскандував: «МЬІ! — ДЕТИ! — ВОЙНЬІ!»

«Браво!» — загорлав сержант Боковець, не припиняючи зйомку.

Базіліо розвернувся до мікрофону. Плечі піджака розгорнулися за ним чорними крилами:

— Перед пам’яттю мертвих і славою живих ми голови низько в поклоні схиляєм. І кладемо квіти на могили героїв.

Голос Базіліо ширився, набираючи сили, наче вимовляв заклинання:

— Музика Луківа, слова Пашкова. «Перемога ціни не має»!

Після траурного вступу баянів солістка розпочала перший куплет:

— В сільськім клубі музика грає

Танцюють старі і малі.

Половина села гуляє,

Половина ЛЕЖИТЬ У ЗЕМЛІ.

Тарнавському почулося схлипування. Роззирнувшись, він побачив Грегуля. Той ридав.

Ззаду зазвучало «Мы дети войны, хотим тишины» — це сержант Боковець проглядав відзнятий матеріал. На повній гучності, що додавало трансу в загальне звучання.

Одна за однією ансамбль дітей війни виконував авторські пісні з назвами «Вдови війни», «Пам’яті мертвих», «Пам’ятник герою», «Непохований солдат». Присвячені одній темі — смерті на полі бою.

У голові Тарнавського звідкись спливло словосполучення «Моральний стан особового складу».

Треба було це припиняти.

Але моральний стан слухачів не здавався низьким, скоріше навпаки. Всіх, схоже, перло, особливо Грегуля, який уже виплакався і замріяно слухав.

В якийсь момент він сягнув до кишені по телефон і набрав номер. Виявилося, що солдат телефонує своєму командирові лейтенанту Дубу:

— Сєрьога, ти гдє, на четвертом этаже? — загукав у слухавку Грегуль. — Подходи в клуб. Тут такой а.уенный концерт!

Лейтенант Дуб, який сидів за кілька стільців від підлеглого, натиснув на телефоні «відбій», переліз назад у порожній ряд і поміж відкидних стільців рушив до проходу.

— Ну його нах.й, — коротко пояснив він Тарнавському.

Вони пішли до виходу крізь грім аплодисментів. Це завершилася пісня «Могила солдата». На гальорці старший солдат Мотузочка в захваті махав кашкетом, перекрикуючи гучним басом загальний шум:

— МЬІ ТОЖЕ ДЕТИ ВОЙНЬІ!

Солдати зустріли цей вигук овацією.

О 21:59 Тарнавський піднявся з койки, розправив кітель, перевірив пальцем, чи строго посередині чола є пластмасова кокарда із тризубом на кашкеті, і набрав у груди повітря:

— Друга рота охорони! На вечірню повірку ста-вай!

Вони вишикувалися в коридорі — від стола днювального до першого спального кубрика. В берцях, гумових капцях, кросівках, тапочках. Увечері цивільне взуття дозволялося.

Незважаючи на гроші, які впали на картки три години тому, особовий склад виглядав більш-менш тверезо. Тільки Грегуль хитався, п’яно посміхаючись.

Дуб, із яким Тарнавський щойно розпив — сховавшись від особового складу в народознавчій світлиці — півпляшки перцівки, стояв на лівому фланзі, нахабно розставивши ноги.

Перед цим Дуб випивав із прапорщиком Вискряком, який визначив лейтенанту юстиції поняття «Цинізм висшей мєри»: «Їб.ть в глибокому тилу жену фронтовика і шукать себе у списках награждьонних».

Це потрясло Дуба. Він витер із телефона номер дружини танкіста і сказав, що лишається на ніч у казармі.

Проводити повірку Дуб відмовився категорично. «Нє мойо, — аргументував православний чєловєк. — Нє поймут».

Сорок пар очей дивилися на Тарнавського.

Раніше він не проводив вечірнє шикування роти. Але перша — найпрекрасніша з усіх інших — хвиля алкогольного сп’яніння надала йому тимчасової впевненості.

Вичекавши десяток секунд, щоб стихли розмови, він сказав «Рівняйсь». Неголосно, але з ноткою роздратування, як це умів робити майор Майор. Сорок голів повернулося ліворуч, тільки солдат Голка переплутав сторони. «Струнко!»

Тарнавський читав прізвища, йому відповідали. «Я», «Тут», «На мєстє!», «Відпустка!», «Госпіталь», «На дурці!», «В прой.бі», «Отдихає» (про прапорщика Вискряка), «Кома» (про рядового Коваленка).

Ніхто навіть не спробував сказати «Я» замість іншого. Більшість хотіла швидше повернутися за імпровізовані поляни на тумбочках між койками, меншість не пила взагалі.

П’янка тільки розпочиналася. Скоро — недогон, стрибки через паркани й забіги до центру. Бійцям захочеться сексу та боксу. І лейтенант не зможе нічого цьому протиставити.

Хіба що очолити і організувати процес так, щоб ніхто не постраждав. Разом із Дубом і силовим блоком із непитущих вони справляться. Головне — не пити самому, поки всі не заснуть.

А завтра він спробує дізнатися, хто тут такий розумний, що користується блокнотом молескін. Що ж він там записує, цікаво?

Поставивши останню позначку, Тарнавський підняв очі від списка.

— Товариші бійці, — урочисто сказав він. — Рядові! Сержанти! Прапорщики! Цієї ночі я бачив сон.

Друга рота охорони з інтересом дивилася на новоявленого Мартіна Лютера Кінґа, очікуючи подробиць.

— В казармі сталася пожежа. Є людські жертви. Їхня кількість уточнюється — строго сказав Тарнавський і зробив довгу паузу, щоб усі уявили пожежу і жертви. — Отакий от сон. Чи стане він віщим, залежить від вас. Питання є? Вільно, розійтись.

В ту ніч в розташуванні 69-го бтро ніхто не помер. Ані в казармах Гондурасу, ані у бліндажах на Луганщині.

Під ранок на темній дорозі від містечка до частини загинув боєць-строковик із танкової бригади — його збив «КрАЗ» реактивного дивізіону, який повертався до Гвардійського з фронту.

Але в їхніх казармах усі дожили до понеділка.

P.S. ЩО БУЛО ПОТІМ:

Сержант ТАРАС БОКОВЕЦЬ вибув із лав 69-го бтро наступного дня. Отримав гроші, напився, почав білкувати й бити вікна — і то не в курилці, а прямо у спальному кубрику своєї роти.

Його побили і зв’язали, а вранці після медичного огляду відправили до обласного психо-неврологічного диспансеру.

Подібне траплялося часто — приміром, рядовий Коваленко бував на дурдомі вже двічі. Але Боковець не повернувся.

Через кілька тижнів його перевели в київську Павлівку. Ходили чутки, що хтось із столичних психіатрів пише по Тарасу дисертацію.

Так батальйон виїхав на війну без свого талісмана.

Солдат ВОЛОДИМИР ГОЛКА не став набивачем автоматних магазинів, як планував Тарнавський з сержантами. Зате виявився чудовим механіком і шофером, поставивши на колеса убитий «Урал», що його видали протитанковому взводу замість трьох «ГАЗ-66», належних за штатним розписом.

В ніч виходу з-під Дебальцева ця вантажівка стала єдиною машиною роти, що сама доїхала до Артемівська.

«Летів кілометрів 80, петляв, щоб не могли прицілитися, іноді на два колеса машина ставала — з захватом розповідав командир відділення, в якому числився Голка. — Ми в кузові молилися, щоб не зупинявся, він і не зупинявся».

В Артемівську виявилося, що в «Урал» влучила ракета з ПТРК. Кумулятивний струмінь пройшов під сидінням, крізь кабіну. Після прибуття на нове місце розташування Голчині пальці довелося силою відривати від керма.

З чорною щетиною, ушнипившись запалими очима в ніч крізь спалахи вибухів і забризкане болотом скло, ображено шморгаючи носом, він вивіз усіх.

Жодного «двухсотого» не було у їхньому взводі за перші 33 дні перебування в АТО. І жодного епілептичного нападу.

Капітан САША ЛАЙФ став командиром блок-посту, розташованого найближче до Горлівки. Там цей сивий представник технічної інтелігенції убив у ближньому бою трьох ворожих піхотинців.

Він так і не почав пити чи курити — на відміну від Тарнавського, який попросив цигарку після першої ж побаченої смерті. Чесно виграв капітан свої два літра пепсі.

Тарнавський не знайшов пепсі в селі, на околиці якого закопалася в землю їхня рота. І попросив Дуба привезти колу з Дебальцевого під час найближчої ходки.

Лейтенант юстиції СЕРГІЙ ДУБ став в АТО старшим лейтенантом і начальником бронетанкової служби батальйону. Позивний «Фура». За пошкодженими БРДМ і Т-64 він їздив на передові позиції сам, хоча міг послати туди будь-кого із підлеглих.

В обід 9 лютого, коли траса на Дебальцеве вже була перерізана противником, він притягнув нею останню бронемашину. «ПовЕзло!» — казав, віддаючи Тарнавському його пепсі.

14 лютого у трьох метрах від колективу ремонтної бригади старлея Дуба розірвався 152-мм снаряд, випущений самохідною артилерійською установкою з подвір’я середньої школи №41 міста Горлівка.

Снаряд влучив у бетонний дах ангару, вибухнувши прямо над зламаним БРДМ, під яким у ремонтній ямі ховався Дуб із підлеглими. Вони вилізли з чорними від пилу обличчями, але нікого навіть не контузило. «ПовЕзло!» — сказав старший лейтенант бійцям.

В очікуванні танкового прориву ворога, коли всі брали по лимонці, щоб підірватися і уникнути полону, Дуб відмовився. Йому заборонив духовний наставник із Лаври, якому старлей дзвонив за порадою. «Яке самогубство, воюй!»

Так замість лимонки Дуб пробив у 128-ій бригаді величезну кумулятивну протитанкову гранату. Він ховав її під подушкою до виходу з АТО. Не знадобилась.

В Артемівську 69-ий батальйон базувався через дорогу від гастроному. Красуня за прилавком не продавала, згідно з рішенням міськради, алкоголь людям у формі. Тільки Дубу. «Побачу три дні тверезим — буду твоя». І була.

Він і далі заробляє дальнобоєм, на свята приїздить на службу до Лаври. І досі не одружився.

«Везе по жизні!»

Старший солдат ОЛЕГ МОТУЗОЧКА на прізвисько «Фігура» загинув у січні 2015 року, відбивши зі свого СПГ танкову атаку, котра так і не докотилася до старшого лейтенанта Дуба.

Коли танки відступили, він пішов грітися у найближчу хату, де в печі кочегарився самовар із міцним гарячим чаєм. Випущена з території Єнакієвського металургійного заводу 120-мм міна впала за стіною, в сінях.

Один з осколків пробив стіну, потім самовар, потім передню бронепластину, потім грудну клітку, відбився від задньої бронепластини і зупинився. Олег помер практично відразу ж.

Через 20 хвилин їм на допомогу прийшла колона. Але вони так і не змогли забрати тіло — місця на броні ледве вистачило живим. Зняли тільки автомат і залиті кров’ю та чаєм документи.

В одному з репортажів російського «Коммерсанта» є фото мертвого Фігури — у розтрощеній селянській хаті, густо обсипаного штукатуркою. Все ще великого, але вже не схожого на самого себе.

Солдат СЕМЕН ГРЕГУЛЬ заплив у сині води так далеко, що провтикав виїзд частини в АТО. Він наздогнав батальйон тільки в Артемівську. І дуже невчасно — наступного після виходу з оточення дня.

Соратники, які щойно пережили місяць напружених боїв, вважали Грегуля хитруном і постійно лупили. Через два дні регулярних побоїв Семен не витерпів і добровільно повернувся в категорію «Самовільно залишив частину».

Після дембеля Дуб бачив Грегуля в Прилуках. Семен натхненно розповідав якимось малолітнім жулькам про те, як давив сєпарів, убиваючи їх десятками, сотнями, тисячами.

Молодший сержант ІВАН КРЕСАЛО здійснював з замаскованої позиції спостереження, щоб не провтикати появу ТОС «Буратино», коли на нього виїхала російська «БМП-2» з десантом.

Ваня спалив її з протитанкового комплексу «Фагот». Вдало направив ракету — здетонував боєкомплект.

Коли горить «беха» з людьми всередині, вона шкварчить. Як гігантська сковорідка з яєшнею на салі.

Тепер Кресало — сержант. Служить на контракті в батальйоні Національної гвардії.

Гвардійців добре забезпечують. У сержанта Кресала — чудова кевларова каска.

Водостійким фломастером на ній намальований пацифік. І написано англійською: WAR CHILD.

Тільки трьом людям розповів Ваня про те, як шкварчить підбита «беха».

Одним із цих людей був лейтенант Тарнавський.

Лейтенант ПАВЛО ТАРНАВСЬКИЙ зник безвісти.

Тобто він повернувся з АТО, але це вже була зовсім інша людина.

І це вже зовсім інша історія.

література армія АТО