Як влаштовані канадські бібліотеки. Відповідь на репортаж з Вернадки

На Фейсбуці порадили почитати "The Egyptologyst" Артура Філіпса. Пошукав e-book в онлайн-крамницях - дорого. Якщо купувати кожну цікаву книжку, то жодних грошей не вистачить.

Муніципальні бібліотеки

Тоді заходжу на сайт муніципальної бібліотеки. Шукаю за назвою, автором, мовою, форматом.

Звісно ж, книжка у бібліотеці. Тільки у якій конкретно? Адже муніципальна бібліотека - це мережа, що складається з районних відділень.

І от же ж холера! У бібліотеці нашого району книжку вже позичили (повернуть за два тижні), у сусідній - також. Єдиний доступний екземпляр - на іншому кінці міста.

Альтернатива сумна: або довга подорож на машині (туди й назад - не менш як година), або кілька днів чекання.

Оскільки за вікном дощ зі снігом, обираю другий варіант. Натиснув на кнопку, зарезервував книжку - і йду вечеряти. Сьогодні мені "Єгиптолога" не побачити.

За два дні на gmail приходить повідомлення з бібліотеки: ваша книжка чекає на вас у такому-то відділені (назва і адреса "нашої" районної бібліотеки), з такого-то числа. Треба забрати її протягом 5 днів, інакше - невеличкий штраф за кожну добу запізнення.

Добре, що завтра неділя: як раз треба кудись вивести дітей, а погода погана. Крім того, вже час повертати дві інші книжки: вже двічі продовжував термін на сайті бібліотеки, але наступний четвер - останній "дедлайн".

Книжку можна продовжувати на 2 терміни максимум, якщо ніхто інший її не зарезервував. А за кожен день запізнення - 15 центів.

Отже беру дітей, беру книжки - і до бібліотеки. Успішно забираю "Єгиптолога" - і йдемо до дитячої секції.

Це - окрема кімната зі скляними стінами. Низенькі полички забиті дитячими книжками. Біля вікна, на величезному килимі - різнокольорові пластикові стільчики і пару крісел для дорослих.

Там же ж кілька іграшок і великі м'які блоки, з яких зручно складати фортеці чи піраміди. Тут уже кілька інших дітей з батьками - хто читає, хто бавиться.

Одна з муніципальних бібліотек розташована в колишній церкві Св.Матвія

Беру з полички першу ліпшу книжку - і сідаємо з дітьми на підлогу. Книжка нецікава, тому залишаємо її на столі і йдемо шукати іншу. Обрали 3-4 - і гортаємо сторінки. Читаю їм найцікавішу, про динозаврів.

На зворотньому шляху - біда: діти вже знають, де у бібліотеці поличка DVD з дитячими фільмами. І, звісно, біжать туди.

Тепер у батьків проблема: переконати їх обмежитися 1-2 фільмами, а не 4-5. Але ж батьки - теж люди. Поки йдуть ловити дітей - самі зупиняються біля полички з "дорослими" фільмами (комедіями, драмами, фантастикою і документалістикою). І тут уже доводиться обмежувати себе.

Взяти "серйозний" фільм на тиждень коштує 2$ - дешевше, ніж у відео-клубі. Дитячий - 50 центів. Книжки дають безкоштовно (окрім бестселерів - вони по 3$).

Нарешті обрали все, що треба - можна реєструвати "трофеї". Пару хвилин стоїмо у черзі: перед нами молода мама бере близько 20 дитячих книжок.

Співробітниця сканує штрих-коди і розмагнічує книжки - щоб їх можна було пронести крізь детектор на дверях. Питає, чи роздрукувати дату повернення.

Ліричний відступ: хто працює у бібліотеці

Для широкої публіки (що у Канаді, що в Україні) кожен, хто працює у бібліотеці - "бібліотекар", щоб він чи вона там не робили. Розставляєш книжки по поличках - "бібліотекар".

Насправді, є, як мінімум, три професійні категорії:

1) Бібліотекар має магістерку з бібліотечних та інформаційних справ. Завідує бібліотекою, займається розвитком колекцій (обирає, які книжки придбати, а які "списати"), робить складні пошуки інформації на замовлення клієнтів, інколи каталогізує нові книжки.

2) Бібліотечний технік закінчив коледж (аналог технікуму). Допомагає клієнтам знайти необхідну книжку, каталогізує нові документи.

3) Kлерк має, як мінімум, середню освіту. Реєструє видачу та повернення документів, розставляє книжки по поличках, видає нові членські картки тощо.

Університетські бібліотеки

Бібліотека Оттавського Університету складається з багатьох відділень, розкиданих по цілому кампусу. Мене ж цікавить лише "гуманітарна" її частина - так звана Бібліотека імені Моріссе (Morisset). Бетонний будинок стоїть прямо посеред університету.

"Читальні зали" займають 6 поверхів, але персонал є лише на першому. На решті поверхів - лише книжки та студенти. Біля ліфтів - список кодів, тем і поверхів.

Мене цікавить історія, а головне - книжка з кодом DS 935.L36 2005, про Північну Корею. Легко знаходжу, що все це - на 5-му поверсі.

Ліфтів чотири, але один на ремонті (що за бардак?!). У ліфті молодий африканець пояснює подружці, на яких поверхах краще працювати: на 4-му і на 6-му шумно, а от 5-й - тихий.

Бібліотека колишнього англомовного коледжу Моррін (Квебек)

Знаходжу потрібні книжки по номерах, беру ще парочку цікавих, що підвернулися під руку. Сідаю біля вікна і читаю вдосталь.

До сесії ще далеко, тому людей відносно мало. Тільки в дальньому кінці поверху компанія студентів з шумом намагається вчитися. Щоправда, наука щоразу переходить у бурхливі обговорення з гучним сміхом. Можна було б ввічливо попросити їх збавити тон, та не хочеться йти так далеко.

Я не студент Оттавського Університету, тому не можу взяти книжки додому. Можна б їх замовити через мою муніципальну бібліотеку ("міжбібліотечна позика"), але ліньки розбиратися, як це робити.

Wi-fi у бібліотеці теж лише для студентів і співробітників універу. Це й краще - не буду відволікатися на Фейсбук.

Книжки не слід ставити на полички самому: трошки помилишся з номером - і вони загубляться у морі з тисяч документів. Подивився - залиши на столі: прийде співробітник і сам усе розставить куди треба. Заодно збере статистику використання бібліотеки.

На першому поверсі, окрім власне книжок, ще й кав'ярня мережі Second Cup: акули капіталізму продають каву, мафіни і бутерброди. А майже поруч - черга, щоб реєструвати книжки, які береш додому.

Як і у всіх бібліотеках, на виході - електронний контроль. Забув зареєструвати документ - система ображено пищить.

Міністерські бібліотеки

- А нашу бібліотеку щойно закрили, - повідомила моя колишня колега з Міністерства охорони здоров'я Квебeку.

Новина мене не здивувала. Здивувало лише, що бібліотеку закрили лише цієї осені, а не пару років тому.

Міністерські бібліотеки закривають одну за одною. Інколи це робиться поступово: скорочують кількість робочих місць, відбирають частину території, зменшують бюджет. А інколи миттєво: була бібліотека - і нема.

Цю тенденцію я бачив і на квебецькій, і на федеральній держслужбі. І, напевно, те саме відбувається в інших держструктурах.

Все дуже просто: без міністерських бібліотек можна обійтися. 20 років тому, щоб дізнатися новини, треба було відкрити газету; щоб знайти адресу організації - зазирнути до каталогу.

Якщо вам була потрібна, припустимо, дата незалежності Мексики чи кількість населення у Нью-Йорку - доводилося зазирати до енциклопедій чи довідників.

Усе це зберігалося у бібліотеках. А так само - паперові річні звіти інших міністерств, паперові тексти законів, паперова транскрипція парламентських дебатів тощо.

Тепер усе це знаходиться в інтернеті. Чимало функціонерів узагалі не знають, що у їхній організації є бібліотека. Інші знають, але не мають жодної практичної потреби туди ходити. Хтось замовляє у бібліотеці книжки, що цікавлять його особисто (припустимо, з історії чи там дієтичної їжі).

Кому бібліотеки справді потрібні, так це дослідникам й аналітикам. Адже їм постійно доводиться читати якісні паперові книжки і наукові журнали. Тим більше, що бібліотеки передплачують доступ до дорогих баз даних, зокрема і з науковими статтями.

Але таких функціонерів - абсолютна меншість.

Не дивно, що коли треба спішно зекономити гроші, найпростіше рішення - закрити бібліотеку.

Бібліотекарі ображаються: менеджери не розуміють, що роблять. Одна з головних місій бібліотекаря - шукати інформацію для клієнта.

Читальний зал у Національній бібліотеці Квебеку

У Національній асамблеї Квебеку, наприклад, я відповідав на десятки найрізноманітніших запитань:

- кількість держслужбовців у кожному місті Британської Колумбії;

- справа Scott c. Scott, розглянута у Палаті Лордів у 1911 році;

- іспанські закони проти сексизму в рекламі;

- промова маловідомого політичного діяча ХІХ століття;

- і навіть точна назва конкурсу сиру у Швейцарії (бо якийсь квебецький фермер його виграв, а депутат хоче цього фермера привітати).

Готував огляди преси з міжнародних відносин, або ж, припустимо, свіжих новин якоїсь африканської країни, куди збирається наша делегація. Чого тільки не було! Парламентська бібліотека існуватиме ще довго. А от міністерські - навряд.

Квебецька держслужба намагається централізувати бібліотечні послуги. І коли ліквідують чергову міністерську бібліотеку, всі книжки перевозять до центральної, яка відповідає на запитання всіх функціонерів.

У федеральній держслужбі Канади поки що не йдеться про центральну бібліотеку для службовців.

Бібліотекар - це не той, хто ставить штампики до книжок. Він - спеціаліст з організації інформації. Але більшість менеджерів про це не підозрюють.

Тому, наприклад, коли треба розробити інформаційну архітектуру міністерства для нової електронної системи, цю роботу радше довірять економісту, програмісту чи навіть демографу - але тільки не бібліотекарю.

У держструктурах, як і у бізнесі, бібліотекарі - заручники негативних стереотипів. У колективній підсвідомості, це "сірі нудні люди", що здатні лише "витирати пилюку зі старих книжок".

Отже, у бібліотечній професії виникає дилема: або повністю переформатувати свій імідж, або зникнути. Вже зараз реалізується кілька цікавих проектів (зокрема - електронні бібліотеки).

Але муніципальним та університетським бібліотекам нічого не загрожує: в них завжди будуть клієнти.

культура бібліотека канада реформи