Без корвету «Володимир Великий». Замість будівництва дорогого військового корабля краще налагодити випуск ракет

Аргумент «військово-морських» лобістів про те, що потужні ВМС – запорука високого статусу держави та її військової могутності близький патріотично налаштованим громадянам. Практична відсутність поповнень у ВМС України, які втратили кращі кораблі під час анексії Криму, сприймається багатьма як чергова «зрада». Проте утопічні мрії про «українську морську потугу» у реальності можуть призвести лише до безплідного марнування дуже обмежених ресурсів.

Сильні держави справді зазвичай мають сильний флот. Але не обов’язково. Навряд чи хто назве слабким Ізраїль. Та попри розташування країни на узбережжі Середземного моря, найбільший ізраїльський військовий корабель за водотонажністю приблизно утричі менший за український флагман - фрегат «Гетьман Сагайдачний».

Військові кораблі – не «всеперемагаюча зброя», а лише дуже дорогий (і вразливий) військовий та політичний інструмент. Уже під час Другої Світової війни перевага бомбардувальників та торпедоносців над лінкорами стала очевидною. З 1982 року, коли у ході конфлікту за Фолклендські острови слабша аргентинська авіація потопила два британські есмінці, два фрегати та десантний корабель, флот жодної країни не вступав у бойові дії до забезпечення повного домінування над противником у повітряному просторі.

Переваги авіації ще більш зростають у так званих «закритих» морях (таких як Чорне, Балтійське чи Перська затока), адже берегові летовища близько, а за кораблями можуть полювати ще й ударні вертольоти. Крім того, додається «ракетна загроза» з берега. Лише маневрені та малопомітні цілі мають шанси якщо не вижити, то хоча б виконати бойове завдання у «прострілюваному наскрізь» морі.

Тому прибережні держави у «закритих морях» переважно обмежують свої ВМС невеликими швидкісними корветами. Розмір цих багатоцільових кораблів ближньої морської зони коливається у діапазоні 60-120 метрів. Менші ж за корвети «бойові одиниці» відносять до катерів. У нашому випаду це може бути корабель і на 40 метрів.

Використанню бойових кораблів поблизу власного узбережжя часто є дешевші і ефективніші альтернативи. Не має сенсу змагатися у розмірі флоту з багатшим сусідом. Слід знайти спосіб не дати йому скористатися власною перевагою.

Що варто зробити для українських ВМС насамперед?

Головна зброя сучасного флоту – далекобійні ракети. Україна мала на озброєні лише допотопні П-15М «Терміт». Це дещо модернізована на початку 70-х років минулого століття радянська протикорабельна ракета першого покоління. Але схоже, що запаси навіть такої зброї залишилися в окупованому Криму. Інакше чого б це росіяни повернули захоплений там же український ракетний катер «Прилуки»?

Західні союзники наразі вагаються з поставками в Україну летальної зброї, особливо такої «просунутої», як далекобійні ракети. Але зробити власну крилату ракету з можливістю нанесення ударів і по кораблях, і по берегових об’єктах – цілком вирішуване завдання для української «оборонки». Є хороші шанси, що згаданий Президентом на засіданні РНБО 27 січня проект «Нептун» принесе плоди вже цього року.

Поява такої зброї в українських ВМС, нехай навіть у вигляді берегових пускових установок, суттєво знизить потенційні можливості росіян у Чорному морі. Насамперед, будь який гіпотетичний десант «під Одесу» перейде з категорії «велика авантюра» у «гарантоване самогубство». Крім того, Україна отримає те, що можна назвати «вогневим контролем» власної виключної економічної зони.

Водночас, фанатам ідеї термінової побудови великих надводних кораблів варто нагадати, що вже нині весь «український» куток Чорного моря перебуває у зоні ураження російських берегових ракетних комплексів «Бал» та «Бастіон», які розмішено у Криму.

Щодо корабельного складу, то найближчим часом оптимізм українських моряків підтримають хіба що «символічні» поповнення. Такі як пара малих броньованих артилерійських катерів проекту «Гюрза-М», спущених на воду в листопаді 2015. Можлива побудова ще кількох таких бойових одиниць.

Проект корвету "Володимир Великий"

Цей катер добре пристосований до виконання ряду місій: він чудовий інструмент для охорони акваторій морських портів, підтримки власних спеціальних операцій і протидії ворожим, бойових дій на річках, лиманах та прибережних мілководдях (корисна властивість за умов Північного Причорномор’я).

Проте «протитанкові» бойові модулі «Гюрзи-М» мають недостатній радіус дії для успішної атаки проти озброєних крилатими ракетами ворожих кораблів. Звісно, якщо команда останніх не проґавить наближення супротивника.

З іншого боку, за умов «нібито миру» з Росією і такі катери можуть виконувати роль «ерзац-корветів». Приміром, «демонструвати прапор» у районі захопленого окупантами Одеського газового родовища на шельфі Чорного моря чи охороняти острів Зміїний.

Після війни. Літаки важливіші за кораблі

Не має сенсу прогнозувати строки завершення нинішньої російсько-української війни і формат політичного (чи фактичного) врегулювання. Надто непередбачувані результати дає взаємодія кількох глобальних і регіональних процесів, які взаємне прискорюють один одного. Але дещо можна спрогнозувати досить точно.

Після того, як щоденні обстріли зникнуть з новин, готовність громадян, а відтак – і політиків, витрачати великі гроші на оборону знизиться. Україна отримає політичну можливість купувати військову техніку та обладнання у провідних його виробників, але не гроші на це. З іншого боку, загрози зі сходу не зникнуть, а скоріш трансформуються. Та для їх нейтралізації знадобляться радше броньовані машини і літаки, ніж бойові кораблі.

Хочеш не хочеш, Україна має щось робити з заміною своїх бойових літаків «made in USSR». Це завдання одночасно і дуже дороге, і пріоритетне. Авіація важливіша за флот не лише тому, що здатна діяти і над суходолом, і над морем. Сучасні бойові літаки ефективніше захистять країну від атаки з моря, ніж кораблі.

Під надійною «парасолькою» власної авіації флот може обмежитись переважно патрульними функціями. Цілком очевидно, що таку місію можуть успішно виконувати і не найбільш «просунуті» бойові одиниці.

Тож «Гетьман Сагайдачний» ще довго буде основою флоту. Крім того, маємо хороші шанси врешті решт повернути назад кораблі, які досі утримуються росіянами у Криму. Звичайно, їх доведеться ремонтувати та модернізувати. Але принаймні для корветів «Луцьк» та «Тернопіль», спущених на воду вже за незалежної України, шкурка варта вичинки.

Також хотілося б зберегти у складі флоту дещо старіший (1985 року) десантний корабель «Костянтин Ольшанський». Можливість висадити на необладнане узбережжя посилену роту морської піхоти може виявитись дуже корисною опцією.

Якщо ж «кримський флот» все ж буде безповоротно втрачено, мабуть доведеться піти шляхом Румунії з Болгарією та придбати пару «поношених» бойових кораблів однієї з країн НАТО. За відносно невеликі гроші можна отримати «борти», що ще прослужать років 15.

До побудови власних корветів варто повернутися лише тоді, коли будуть задоволені базові потреби авіації у винищувачах та штурмовиках. Адже кожен корабель коштуватиме мінімум як чотири–п’ять бойових реактивних літаків. Останні значно менш вразливі за умов сучасного бою, але можуть нести практично те ж саме ракетне озброєння.

Щоправда, флот потребує і спеціалізованих літаків для патрулювання та боротьби з субмаринами. Три–чотири нові патрульні літаки АН–148 – 300 МП (адаптований до вимог ВМС варіант Antonov Business Jet) мають замінити героїчно врятовані морськими льотчиками з Криму старенькі літаки – амфібії Бе-12.

Водночас, нагальність цього проекту безпосередньо визначатиметься наявністю чи навпаки невизначеною «потенційністю» загрози від підводних човнів у Чорному морі після війни.

До завершення «авіаційного оновлення» українські суднобудівники можуть «потренуватися» на парі відносно дешевих ракетних катерів, спроможних вражати ворожі кораблі.

Маємо бути чесні перед собою і визнати, що чимало суднобудівних технологій, якими промисловість володіла за часів УРСР, або втрачені, або безнадійно застаріли. Вчитися доцільніше при будівництві судна з корпусом довжиною метрів 40, а не 112, як планується на корветах типу «Володимир Великий».

Картина не надто вражає? Але мусимо обмежитись захистом базових національних інтересів на морі. Про авіаносці, есмінці та субмарини варто мріяти після, а не до економічного «чуда».

Що таке корвет?

Це багатоцільові кораблі, основні бойові одиниці прибережної зони, які переважно діють у смузі панування в повітрі своєї авіації. Основне їх призначення — протичовнова оборона корабельних з'єднань і конвоїв, а також військово-морських баз, портів тощо.

корвет оборона флот армія