Стаханов як Стаканов, або про побут Донбасу

Робітників трьох шахт - «Жданівська», імені Чапаєва, і «Світанок» керівники шахт привезли пікетувати Кабмін і Верховну Раду. Як звичайно вони без особливого блиску в очах грюкали касками по асфальту і вимагали грошей. Байдужі кияни дивилися на них із легким співчуттям, не так як на платних мітингувальників Партії регіонів. Криза зближує.

Як правило шахтарські пікети починаються і закінчуються грюканням касок по асфальту

Цього разу гірники хочуть аби державне підприємство «Вугілля України» купувало у них продукцію, чого останнім часом не спостерігається. З початком акції у ЗМІ пройшла інформація про те, що «Жданівська», Чапаєва і «Світанок» - орендні шахти, які не підпорядковуються Міністерству вугільної промисловості. Але самі робітники не дуже розбираються в цих хитросплетіннях. Як казав один з пікетувальників: «Мені все одно, під ким моя шахта, хоч "под папой Карлой", головне вчасно зарплату отримувати». А її затримують вже більше двох місяців.

Приїжджі розташувалися в Маріїнському парку. Тут вони обідають, сидячи на своєму робочо-мітингувальному знарядді - касках. Навіть без деталей своєї робочої уніформи шахтарі виглядають дещо інакше, ніж інші гості столиці. І взагалі Донбас трохи відрізняється від усієї України. Наприклад, у середньому по країні зарплата становить близько двох тисяч гривень. А от одна з учасниць акції протесту Інни Михайличенко отримує близько 800 гривень. Інна теж працює на шахті імені Чапаєва. Не в забої, звичайно, а машиністом підйому.

- У нас на шахті кілька сотень жінок, - говорить вона. - Це лікарі, маркшейдери, гірські майстри. Більшість з них - діти шахтарів. У нас в Шахтарську багато шахтарських династій. Молоді люди в основному освоюють свої професії у технікумі в Лисичанську та в Донецькому політеху.

Жінок на шахтах теж багато

Навчання сильно б'є по батьківських кишені. Інна каже, що в середньому шахтарська родина тільки на навчання та проживання своєї дитини в Донецьку витрачає в рік десять тисяч гривень. Тому, щоб вижити, практично всі шахтарі тримають своє господарство. І тут легше тим, хто живе в приватному секторі - тоді до саду та городу рукою подати. Але багато людей свого часу спеціально приїздили на шахти Донбасу, щоб обзавестися там квартирами в багатоповерхівках. Інших не давали.

Сергій Куликов колись пішов працювати на шахтоуправління. Зарплата там була нижчою, ніж безпосередньо в шахті, зате тут легко забезпечували житлоплощею. Отримав. Але до цього він працював в шахті Глибока, де температура повітря досягає 45 градусів. Умови там, звичайно, не цукор, але заробляти на неї приїжджали люди з усього Союзу. Зараз він теж працює на Чапаєвській.

Сергій Куликов працював у шахті Глибока при 45 градусах повітря

- Вугілля у нас хороше. Кажуть, навіть якщо будемо працювати на повну потужність, то вистачить на дев'яносто років, - говорить Сергій: на Донбасі всі робочі пишаються своїми шахтами.

- Чому в нас не хочуть купувати вугілля, чому до нас таке ставлення? – з ноткою образи запитує Олександр Орлов, робітник шахти «Світанок» з Кіровського. - Ми ж не «дірка». «Дірками» на Донбасі називають нелегальні шахти, вугілля на яких видобувають «аматори», так звані чорні копачі. Втім, варто сказати, що таких з початком кризи стало менше. Хоча ще минулого року нелегально видобуте вугілля активно споживали великі металургійні комбінати.

- Десь починаючи з 2003-2004 років, ми більш чи менш вільно зітхнули, - каже Олександр Малкий, робітник шахти «Жданівська» із міста Жданівка. - З'явилася слабка впевненість у завтрашньому дні, стали брати якісь кредити. Зараз все знову стає як колись. Що накажете робити: йти на «дірку» або просто пити. А якщо пити, то на що?

Ми шахтарі, ми не дірка!

Для жителів Донбасу пристрасть до алкоголю не порок і не кураж, а прості будні. Незважаючи на культ Олексія Стаханова, роздутий ще Союзом в тих краях, вони люблять говорити, що справжнє прізвище легендарного шахтаря не Стаханов, а Стаканов. Мов, шанували його предки традиції. Втім, це байка, яку ніхто ні підтвердити, ні спростувати не може.

Уряд, поглянь!

До речі, що стосується традицій. Найулюбленіша шахтарська пісня, звичайно, про простого хлопця - «Спят курганы темные». Її, за традицією, постійно виконують під час застіль. Тільки на словах «Там на шахте угольной паренька приметили, Руку дружбы подали, повели с собой. Девушки пригожие Тихой песней встретили... » хтось після «Девушки пригожиее» неодмінно голосно вставить: « На б ... їй похожие». Втім, це ніяк не позначається на ставленні шахтарів до цієї пісні, до дівчат в цілому, та простої людині праці зокрема.

суспільство вугілля донбас шахта