Звільнитися від комуністичного мистецтва. Як тоталітарний простір впливає на сьогодення
Тоталітарна машина породжує шаблони і не допускає вільних трактувань. Є форми й лінії, за якими ти маєш жити увесь час. І коли клітка відкривається, ти все одно не можеш вийти за межі шаблону. Ще років 50-100 суспільство в своїй глибинній сутності залишатиметься тоталітарним, навіть не розуміючи цього.
Конспект лекції “Тінь минулого. Як тоталітарний простір впливає на сьогодення” Ростислава Лужецького, художника, дизайнера, автора обкладинок до книг у видавництвах “Факт”, “Ярославів вал”, “Комора”, “Amazoncrossing”, “Wereldbibliotheek”, виголошена на історичному майданчику Форуму видавців.
Записали: Олена Гуменюк, Вікторія Скуба, Український інститут національної пам’яті. Фото: photographers.ua volynpost.com brunocatalano.com
Тоталітаризм у перекладі означає «всеохопний». Ціллю тоталітарної системи було приниження людини, тобто створення вертикалі, де є політична ієрархія, переважно на чолі з вождем, оскільки тоталітарні системи тримаються на візуальних концептах, в основі яких здебільшого – конкретна людина з виразною зовнішністю.
В усіх сферах – економічній, культурній, виховній та інших - вибудовуються подібні концепти-спотворення. Всі ми пам’ятаємо ці галстуки, зірочки… Адже людина, насамперед, сприймає світ візуально.
70-річний фундамент, залитий комуністичною ідеологією, залишився і досі. Якщо говорити про культуру, тоталітарні сили плавно «переїхали» в наш час, змінивши лише зовнішні деталі.
Захоплення простору
Найбільш виразне для тоталітарної системи монументальне мистецтво в радянський час чітко працювало за принципом захоплення простору. Яскравий приклад – Батьківщина-Мати: треба принизити те найсвітліше, що є в культурній спадщині країни, для цього - поставити домінуючого над навколишнім простором монстра. Ніяка мистецька концепція простору за цим не проглядається. Цей пам’ятник поставлений лише на противагу Лаврі. За таким принципом робилося все.
Але є винятки. Були люди, які змогли в цій ситуації вирівнювати деструкцію простору. Їхні роботи, формально будучи радянським мистецтвом, ставали надбанням культури. Одна з таких робіт – пам’ятник Артему Івана Кавалерідзе біля Святогірської лаври. Це унікальна кубістична робота, яка тільки підкреслила епоху. Він не дисонує з ландшафтом. Такі винятки треба брати до уваги. Дискусія довкола процесу декомунізації має бути дуже фаховою.
Не знаю жодного пам’ятника Леніну, який би мав естетичну цінність. У радянський час існувало три види шаблону цього пам’ятника: на повен зріст (з шапкою, без шапки, з ногою вперед чи назад), торс чи погруддя зі збереженням портретних рис. Тоталітарна машина породжує шаблони і не допускає вільних трактувань.
Є форми й лінії, за якими ти маєш жити увесь час. І коли клітка відкривається, ти все одно не можеш вийти за межі шаблону. Ще років 50-100 суспільство в своїй глибинній сутності залишається тоталітарним, навіть не розуміючи цього.
Як розірвати тоталітарні канони в мисленні
Я наведу приклади, як монументальне мистецтво реалізовується в різних архітектурних середовищах за сучасним каноном і як можна розірвати закостенілі шаблони в мисленні.
Меморіал Голокосту в Берліні в середовищі індастріал: ти спускаєшся між куби різної висоти і відчуваєш страх між стінами, які стискаються. Уявіть, чи такий проект був би прийнятий в Україні…
Меморіал Голокосту в Берліні
Пам’ятник геноциду в Будапешті. Жертв геноциду ставили на березі ріки, змушували роззуватися, розстрілювали й скидали у воду. Створений пам’ятник – прекрасне рішення в складному, насиченому архітектурному середовищі. Просто і драматично. Напруга передана у невеликих деталях дозволяє оцінити масштаб трагедії.
Будапешт. Так згадують розстріляних на березі річки
Наведу приклад звичайних рішень у міському просторі. Всім відома річ, яка досить часто тиражується в інтернеті, – роботи скульптора Бруно Каталано «Подорожні», сам він їх називає мігрантами – приклад того, як можна частину скульптури вписати в простір, як ця скульптура починає працювати з середовищем і підсилювати ідею художника.
Скульптора Бруно Каталано «Подорожні»
Тоталітаризм в усьому
Завдання переламати бюрократичний шаблон і припинити зневажати культуру – на наших плечах. У цьому контексті важлива цитата Юрія Шевельова: «Історія вчить, що ніколи не може перемогти рух, що виник як автоматичне пряме заперечення існуючого стану і перейняв методи свого противника». Ми не зможемо нічого змінити, якщо будемо тими ж методами, формами, естетичними канонами – лише зі зміною наліпки – просувати ідею своєї країни.
Будь-яку тоталітарну систему, володіючи певним набором здібностей, можна подати як демократичну. В економічній сфері все схоже, тільки більш заплутано, оскільки основній масі населення важко зрозуміти, за яким принципом все функціонує.
Раніше існувала планова економіка, зараз уже таких простих підходів не використовують. Начебто є приватна власність, начебто ми працюємо за новими принципами, а насправді все зводиться до так званих «олігархічних структур», які так само є тоталітарними імперіями.
Інший важливий аспект – виховний. Усі тоталітарні режими приділяли вихованню дуже велику увагу, воно було невід’ємною частиною системи. Сьогодні виховання дітей відбувається за дивною формулою: педагоги працюють в українських школах і згідно з програмою Міністерства освіти, але по суті за старою системою.
Принцип в освіті “я тут начальник, я вдарю кулаком по столу – й ви будете мене слухати” нікуди не зник. Це в простій формі також один із елементів приниження дитини. Досі не підняте на якісний рівень питання того, як мають співіснувати маленька дитина і простір, у якому вона перебуває, – чи це садочок, чи школа...
Ще один важливий аспект – церква. Її російська, тоталітарна, комуністична машина собі підкорила. Ми маємо прекрасний приклад сучасної Росії з Кирилом Гундяєвим – по суті теж частина тієї ж машини, тільки зі «скрєпами». Це ще жахливіший витвір. Він дуже ефективно почав працювати на тих територіях на сході України, які непідконтрольні Києву. Якщо цей монстр, у поєднанні з церквою, не буде в Україні ліквідований, він і далі захоплюватиме території.
