Bакцинація – священна корова сучасної медицини. Чи варто їй сліпо вірити?
«Колоти чи не колоти?» – цим питанням все частіше переймаються українські батьки. Сумні події у низці областей, де після щеплень померло дев’ять немовлят, спричинили хвилю відмов від профілактичних щеплень у нашій країні. За даними МОЗ, в деяких регіонах цей показник уже сягає 50 відсотків. Медики обурені й звинувачують ЗМІ у роздмухуванні антивакцинальних настроїв, оскільки в жодному із випадків поки що не виявлено прямого зв’язку між щепленням і смертю дитини.
Автор: Ксеня Король
Постає принципове питання: чи мають право мас-медіа піднімати такі складні й важливі для суспільства проблеми? Питання, безумовно, риторичне. Визначення преси як вартового пса демократії актуальне й для медицини, яка досягла в нашій державі неприпустимого рівня корумпованості й закритості від суспільства, якому, власне, й покликана самовіддано служити.
Проте заради справедливості треба сказати, що тема вакцинації є не надто відкритою і в більш демократичних країнах, таких як США, Великобританія, Німеччина тощо.
Загалом для сучасної медицини вакцинація є недоторканною священною коровою, і будь-яка критика на її адресу сприймається як моветон. Адже саме завдяки щепленням - вчить кожен учень у школі - людство подолало хвороби, які раніше забирали життя мільйонів: віспу, поліомієліт, дифтерію і т.д.
Водночас періодично з’являються повідомлення про випадки каліцтв, а іноді й смертей дітей після профілактичних щеплень, як це сталося в серпні з кількома малюками в Україні.
За таких обставин медики або заперечують зв'язок між вакцинацією і хворобою чи смертю дитини, або наголошують на винятковості таких випадків. Іноді це виглядає по-справжньому цинічно, але така практика – не український винахід.
Всесвітня організація охорони здоров’я в одному зі своїх документів наголошує:
«Щойно буде виявлена РЙПВІ (реакція, ймовірно пов’язана з вакцинацією або імунізацією), медичний працівник повинен інформувати батьків або опікунів дитини про безпечність імунізації, переконати їх у цьому та пояснити їм, що така реакція, мабуть, просто збіглася за часом з вакцинацією, але не є її наслідком» (цитую за книгою Олександра Котока «Безжальна імунізація»).
Власне, українські медики дотримуються цих порад сумлінно.
Проте дев’ять дитячих життів за півроку - забагато, і прості збіги обставин вже нікого не переконують. Саме тому цими справами зайнялася Генпрокуратура України, хоча чиновники Мінохорони здоров’я неодноразово заперечували зв'язок між вакцинацією і смертями дітей.
Наразі Генпрокуратура зробила перші висновки, і вони не втішні: медичні працівники часто проводять вакцинацію із численними порушеннями, без належного обстеження малюків.
У такій ситуації, яка загрожує життю мільйонів українських дітей, Генпрокуратура вважає за потрібне переглянути законодавство, яке регулює питання масової вакцинопрофілактики «в частині вікового контингенту дітей, термінів і періодичності їх щеплення, переліку інфекцій, проти яких вони здійснюються». Також лікарі повинні надавати батькам повну й об’єктивну інформацію про щеплення.
Отже, що б там чиновники МОЗ не говорили, тепер усім, навіть найбільшим прихильникам вакцинації, стало зрозуміло, що проблеми зі щепленнями в Україні є, і серйозні.
Ці проблеми починаються ще на стадії закупівель і перевірки вакцин. Українці ще не забули гучний скандал навколо індійської вакцини проти кору та краснухи, після щеплення якою загинув юнак з Краматорська. Як відомо, вакцина не була зареєстрована в Україні - найсумніше, що чиновники не вбачають у цьому жодного злочину.
Наступна проблема, яку визнала навіть Генпрокуратура - несумлінність чи, просто кажучи, халатність педіатрів.
Адже вакцинувати можна тільки здорову дитину, а щоб це визначити, потрібне більш ретельне обстеження, ніж кількахвилинний огляд педіатра й вимірювання температури. На жаль, часто лікарі піклуються не про здоров’я маленьких пацієнтів, а про те, як їм повністю виконати план із вакцинопрофілактики.
Розповідями про такі випадки рясніють інтернет-форуми противників щеплень, котрі, до речі, є достатньо популярними (до групи «Щепленням ні!» на Однокласниках входить майже 22 тисячі осіб).
Ось, до прикладу, історія Тетяни з Херсона:
«Коли я народила мого малюка, його личко було чистеньке і гладеньке. В пологовому нам зробили єдине щеплення БЦЖ, через 6 годин дитину було не впізнати: лице було, як суцільна короста, все покрилось вуграми і сильно почервоніло. Таке личко було три місяці. Зараз дитина страшенно реагує на всі алергени, коли щось нове з’являється в меню, покривається такою ж висипкою. Зараз у повній відмові від щеплень. А ось «перли» нашого дільничного педіатра: «Ви відмовились і вам добре, а я ось буду відповідати перед санепідемстанцією за вас, мені ж треба відчитатись…»
І це не поодинокий випадок, такі «перли» доводиться вислуховувати багатьом батькам, які вирішили або частково, або повністю відмовитись від щеплень своїм дітям.
І ось тут випливає цікава особливість вакцинації в Україні, яка відрізняє нас від інших європейських країн – її законодавчо закріплена примусовість. Нещеплені діти в нашій країні є дітьми другого сорту, адже їх позбавляють одного з основних прав громадян нашої держави, а саме права на освіту.
В статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» так і написано: «Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється». Тобто і до дитсадка, і до школи, і до вишів таким дітям зась.
рекламуючи відповідну вакцину
Звісно, це положення прямо суперечить Конституції України, котра гарантує всім громадянам право на освіту.
Але, мабуть, це не обходить медичних чиновників, які зі спокійною душею перенесли цю, м’яко кажучи, недемократичну норму з часів тоталітарного СРСР.
«Вакцинація в Україні не примусова, а обов’язкова», — підкреслила на одній із прес-конференцій заступник головного санітарного лікаря України Людмила Мухарська, яка є одним із найбільших лобістів масової вакцинації в Україні.
Щоправда, недорікуваті батьки не розуміють тонкої межі між цими поняттями - зате добре усвідомлюють, що їх позбавляють права вибору.
Тож у нашій країні склалась цікава ситуація: з одного боку, батьків примушують “щепити” своїх дітей, не надаючи при цьому повної інформації про склад вакцин і можливі ускладнення після процедури, з іншого - за наслідки вакцинації ніхто не несе відповідальності.
Найчастіше в медичній картці постраждалої дитини навіть не вказується діагноз «поствакцинальне ускладнення». Буває, що про смертельні випадки після щеплень громадськість взагалі не дізнається, бо батькам про правдиві діагнози й справжню причину смерті повідомляють у приватних бесідах, у довідках і картках стоять інші діагнози.
Вбитим горем батькам найчастіше просто не стає сил боротися із велетенським бюрократичним апаратом і людською байдужістю. Про це відверто розповів батько п’ятимісячного хлопчика, який помер після планового щеплення у серпні на Волині.
Коли Олег Крижановський писав пояснення в міліції, йому порадити не намагатись добитися правди, бо «боротися з медициною гірше, аніж з нами, ментами». «Мені просто в очі сказали, що у мене немає стільки грошей, аби судитися з державою, яка вбила мою дитину», — розповів батько загиблого малюка журналістам.
Проте складається враження, що після всіх скандалів МОЗ вибрав тактику «найкращий захист – це напад». Замість публічного обговорення проблем вакцинації в Україні із залученням незалежних фахівців і громадських організацій чиновники готують безпрецедентний наступ на свободу особистості.
Нещодавно директор Центру імунобіологічних препаратів Ганна Моісеєва повідомила, що у Верховній Раді чекає на прийняття законопроект, який регулюватиме процес вакцинопрофілактики в нашій державі. Цей документ авторства депутатів від БЮТ, ПР і КПУ заслуговує на ретельне вивчення.
З-поміж інших звертає на себе увагу таке положення статті 8 проекту закону: «Особи, законні представники дітей, у яких в результаті відмови відсутні профілактичні щеплення, несуть відповідальність згідно з законодавством, якщо ці особи, діти стали причиною інфекційної хвороби (так як були джерелом її розповсюдження), яка призвела в організованому колективі до групового захворювання, спалаху або летальних випадків тощо».
Тобто якщо ваша дитина захворіла, скажімо, на краснуху чи свинку, ви нестимете відповідальність за хвороби інших дітей, які ніби-то заразились від вашого малюка.
Це положення абсолютно некоректне хоча б тому, що апріорі сприймає нещеплену дитину як джерело інфекцій, хоча сама вакцинація нерідко закінчується так званою "вакциноасоційованою" хворобою щепленої дитини або тих, хто контактує із нею. Наприклад, вірус «дикого» поліомієліту давно не зустрічається в Україні - якщо хвороба й трапляється, заражаються від дитини, щепленої живою вакциною проти цієї хвороби.
Окрім цього, щеплення не є 100-відсотковою гарантією вироблення імунітету, в нашій державі, на відміну від більшості європейських країн, після вакцинації дітей не обстежують на рівень утворених антитіл. Це означає, що вся наша вакцинація проводиться всліпу, ніхто не знає, у якого відсотка дітей таки виробився імунітет до хвороби, від якої проводилось щеплення.
Найбільше обурює те, що МОЗ вимагає, щоб його думку сприймали, як істину в останній інстанції.
Бо існує чимало альтернативних думок, зокрема на доцільність щеплень проти дитячих хвороб. Ні краснуха, ні паротит, ні кір не є важкими за перебігом у дитячому віці, звісно, якщо в малюка не ослаблений імунітет. Зате перенесена хвороба дає природний імунітет дитині на все життя, на відміну від щеплення, яке треба повторювати періодично. Окрім цього, природний імунітет захищає немовлят із перших днів життя через грудне молоко матері, яка в свій час перенесла дитячі хвороби.
Сучасна медицина намагається нас переконати в тому, що завдяки щепленням ми можемо захистити дітей майже від усіх хвороб. Проте все частіше лунають голоси тих лікарів, які стверджують, що дитячі інфекційні хвороби допомагають вдосконалюватись, дозрівати імунній системі дітей.
вакцинувати дітлашню
Ось що пише відомий гомеопат Олександр Коток:
«Нинішнє нав’язливе щеплення від дитячих інфекційних хвороб не дає можливості імунній системі здорових у цілому дітей розвиватися, за що дітям доводиться платити тепер і в майбутньому серйозними хворобами.
Масове поширення алергій та астми, різке збільшення кількості реєстрованих автоімунних захворювань, які ще 50 – 60 років тому вважалися казуїстикою, а також онкологічних хвороб – все це свідчить про те, що порушено найважливіші біологічні закони».
Звісно, людям без медичної освіти годі розібратись у всіх цих тонкощах, про це мають дискутувати лікарі: педіатри, інфекціоністи, імунологи, онкологи, алергологи тощо.
Але в нашій країні, на жаль, такої дискусії не спостерігається, звідусіль чути суцільний «одомрямс» генеральній лінії МОЗ на масову вакцинацію дітей та розширення графіка щеплень, який і так є достатньо напруженим.
В сусідній Росії, яку ми часто справедливо критикуємо за недемократичність, вакцинація носить більш гуманний характер, адже там відсутня законодавчо закріплена примусовість цієї процедури. Сталося це завдяки зусиллям відомого російського вірусолога Галини Червонської, яка, зібравши колектив авторитетних науковців, звернула увагу влади на проблеми й хиби вакцинопрофілактики в своїй державі.
«Ми маємо в своєму розпорядженні матеріали, — йдеться в їхньому зверненні до Президента Російської Федерації, — які доводять, що введення цього хіміко-біологічного конгломерату, названого «вакциною», викликає велику кількість ускладнень, в значній мірі підвищує чутливість організму дитини до існуючого інтенсивного забруднення навколишнього середовища».
Російські науковці наголошують також на тому, що до складу вакцин входять небезпечні хімічні речовини, зокрема солі ртуті (мертиолят), формальдегід, алюміній тощо. До прикладу, горезвісна вакцина «Пентаксим», після щепленням якою померло кілька дітей в Україні, містить і алюміній, і формальдегід.
Що ж, нам поки залишається тільки заздрити нашим cхідним сусідам, бо наших авторитетних науковців, які б переймалися проблемами вакцинації, щось не чути. А простим українцям залишається сподіватися лише на себе, створюючи громадські ініціативи, які добиватимуться правди в питаннях вакцинопрофілактики і поваги до свободи особистості в демократичній державі, якою себе все ще позиціонує Україна.
До речі, такі ініціативи вже є. На сайті «Моє тіло – мій вибір» кожний громадянин України може поставити свій підпис з вимогою зробити вакцинацію добровільною.
На час написання статті зібрано майже 1300 підписів.
