Чому обрали Кернеса? Чотири фактори. Вата тут ні до чого

1. Відсутність єдиного кандидата від умовно «демократичних» сил

Усі конкуренти Кернеса вели між собою довгі перемовини про єдиного кандидата від демократичних сил. Але, як це часто трапляється, так і не домовилися. Утішали себе тим, що своєю кількістю зможуть відібрати у нього більше 50 % голосів, а потім вже у другому турі всі згуртуються навколо його реального суперника і… «подивимося, чия візьме». Нагадаємо, що за новим законодавством вибори мерів проходять у два тура, за умови, якщо ніхто з кандидатів не набрав більше 50% голосів.

Напередодні виборів у штабах конкурентів Кернеса його шанси оцінювали на рівні 47 – 51%. Перемога з мінімальним результатом обов’язково б спричинила судову тяганину.

На попередніх місцевих виборах у 2010 році, коли розрив між Кернесом і його головним конкурентом Арсеном Аваковим сягав усього 0,6%, останній не бажав здаватися без бою, хоча врешті решт його і програв з упевненістю (своєю і прихильників), що перемогу в нього відібрали.

У цьому році відразу після того, як закрилися виборчі дільниці, оголосили результати трьох екзит-полів, які давали Кернесу від 58,6 до 62,3% голосів. І хоча завзяті оптимісти з числа його супротивників і тут намагалися тішити себе ілюзією, що ці цифри замовні, і ніби є певною вказівкою для тих, хто рахує голоси, остаточні підсумки ще більше їх розчарували.

Вони втішаються єдиним аргументом: явка по місту склала 45,61 відсотка, зауважимо цілком пристойна для місцевих виборів. А з цього виходить, що за Кернеса проголосувала лише чверть харків’ян, які мають право голосу. Але це твердження, то самозаспокоєння після поразки.

2. Харків став красивим. Дітям збудували дитячі майданчики, пенсіонерам поставили лавочки

«Він хоч щось робить для міста, а всі інші тільки обіцяють і незрозуміло, чому ми повинні їм вірити», – такий головний аргумент тих, хто віддавав свій голос за Кернеса.

Лавочки влада змусила ставити приватний бізнес, а на великих будівництвах, є підозра, непогано заробила. Та виборців це не особливо хвилювало.

Зовні Харків дійсно став виглядати привабливішим і доглянутішим, ніж до приходу Кернеса. Кажуть, він свого часу сидів по 20 годин у своєму кабінеті, поки налагоджував роботу міських служб. Фактичне мерство Кернеса треба рахувати не з початку його офіційного перебування на посаді (листопад 2010-го), а ще раніше – з березня того ж року, коли він як секретар міськради почав виконувати обов’язки голови, у зв’язку з тим, що його попередника Михайла Добкіна було призначено головою облдержадміністрації.

Парк Горького у Харкові. Його зробив Кернес, про вартість він говорити не хоче

Та й узагалі у тандемі Кернес – Добкін, що склався ще напередодні місцевих виборів 2006 року, Геннадій Адольфович якщо і не був офіційно номером першим, то фактично аж ніяк ані другим. А це означає, що все, що діялось у Харкові протягом майже десяти останніх років, так чи інакше пов’язувалося у свідомості громадян з Кернесом.

Звісно, це стосується не тільки позитиву. Опоненти закидають йому і незаконне будівництво, і масову вирубку дерев, і не обґрунтоване виділення земельних ділянок не відомо кому. Але голоси всіх незадоволених, у більшості випадків, залишаються у соціальних мережах Інтернету, а преса, радіо й особливо телебачення місяць за місяцем, рік за роком створюють образ благодійника і дбайливого «батька міста». Критики чи, не дай Боже, інформації про фінансові зловживання мера у місцевій пресі практично немає.

І сьогодні вже не згадують, що багато чого гарного зроблено ще за програмою підготовки міста до футбольного чемпіонату «Євро2012». І робилося це багатьма людьми, та й потім усі численні дитячі майданчики, лавочки, що так подобаються бабусям, встановлювалися конкретними підприємцями і за їх рахунок. Та у ЗМІ все подається як особлива заслуга мера. Навіть традиційні суботники по весні та осені відбуваються не інакше, як «за ініціативою міського голови».

Ну, а якщо твій під’їзд не увійшов до тих двох тисяч відремонтованих за його каденцію, про які мер звітує у своїй передвиборчій листівці, то залишається тішити себе надією і смиренно чекати, коли й до нього дійде черга.

Особлива гордість мера – центральний парк культури і відпочинку ім. Горького, який після реконструкції увійшов, як повідомляв офіційний сайт міськради і повторили всі ЗМІ, «до десятка кращих парків розваг світу у 2013 році».

Парк дійсно гарний. Його створення стало золотим дном для міської влади. Критики наголошують, що на «благоустрій» місто взяло 20 млн євро кредиту в російського «Промінвестбанку» під заставу міського майна і не зрозуміло чи залишиться заставне майно у власності міста, чи ні. До того ж, за інформацією видання «Наші гроші», за 5 років парк освоїв ще 500 млн грн з міського бюджету.

Та місцеві ЗМІ про це не пишуть.

Кернес узагалі впадає в розпач, коли його питають про конкретну вартість тих чи інших робіт. Він ще може звітувати, що за його каденцію «на ремонт і утримання вулично-дорожної мережі витрачено 1 млрд 268 млн грн, на будівництво і реконструкцію доріг – 450 млн грн і на капітальний ремонт доріг – 287 млн грн».

Але марно цікавитися, у яку суму обходиться один відремонтований квадратний метр, як часто перекладається асфальт на одній і тій же ділянці, за яким критерієм вибираються виконавці робіт та постачальники матеріалів. Тільки особливо допитливі можуть дізнатися із сайтів «Наші гроші» та «Вісника державних закупівель» про формально проведені тендери, про необґрунтовано велику ціну закупівель тощо.

Ось найсвіжіший приклад. Уже після виборів Харківські теплові мережі уклали договір, за яким будуть купляти технічну сіль за ціною 501 грн тонна. Проте «Вісник державних закупівель» повідомляє, що за тонну такої самої сілі «Київенерго», наприклад, платить 390 грн. При тому обсязі, який збираються придбати для Харкова, переплата становить 1,12 млн (!) грн.

Крім парка Горького, до переліку неодноразово розпіарених досягнень Кернеса відносять розширення та благоустрій проспекту Гагаріна, що веде з аеропорту до центру, та спорудження дев’яти нових православних храмів. Найбільший - Жінок Мироносиць - за два роки піднявся напроти оперного театру на центральній вулиці Сумській за фонтаном Дзеркальний Струмінь, однією з «візитівок» Харкова. Зрозуміло, що розрахунок робиться на об’єкти, які побачать більшість харків’ян і гостей міста.

Додамо до них ще й майдан перед залізничним Південним вокзалом, хоча його благоустрій – заслуга не стільки мера, скільки керівництва Південної залізниці.

Якщо від’їхати або відійти трішечки у бік від центральних магістралей, не кажучи вже про окраїни, то побачимо там і ями на дорогах, і розбиті тротуари, і занедбані будівлі, що давно потребують ремонту. Але на всяке таке зауваження вам пред’являть десь неподалечку відремонтований дім, свіже покриття клаптику асфальту, все ті ж улюблені бабусями лавочки та гойдалки для дітлахів.

Посил населенню такий: «Майте терпець, дочекаєтесь. Не все відразу. Поки що бракує грошей». І люди вірять.

3. Цензура в місцевих ЗМІ

Дискусії про те, наскільки ефективно витрачаються міські гроші, у харківських ЗМІ не ведеться. Журналісти не досліджують схеми, за якими наповнюються кишені місцевих босів за рахунок містян.

Скандали, пов’язані з хабарами, крадіжками, зокрема у комунальній сфері, час від часу виникають і згасають, але про них більшість мешканців не знає. ЗМІ вперто їх не помічають і пишуть про мера лише як про «міцного господарника». (Оскільки ЗМІ переважно російськомовні, то у свідомість закладається, що він, перш за все, «крепкий хозяйственник»).

Саме на тому, що Кернес – міцний господарник, а команда партії «Відродження», яку він вів і провів за собою у міську раду, складається переважно теж із міцних господарників, і будувалася його успішна передвиборча кампанія.

4. Політичний нюх й уміння тримати ніс за вітром

Як зауважив в одному інтерв’ю Сергій Жадан, «прихильники ХНР ненавидять Кенреса не менш, ніж патріотично налаштовані харків’яни». Бо як політик Геннадій Адольфович завжди тримав носа по вітру.

З перемогою Помаранчевої революції швидко перейшов з числа противників Ющенка до його прихильників, що засвідчував на мітингах, стоячи поруч з Аваковим. Потім знов полюбив Януковича й очолював міський осередок Партії регіонів. Під час Революції гідності настільки проявив себе як антимайданівець, що відчувалася реальна загроза того, що він стане сприяти створенню ще однієї «народної республіки».

Та несподівано різко (приписують вплив Ігоря Коломойського) від сепаратистів відмежувався, до Опозиційного блоку, де згуртувалася більшість його друзів-регіоналів, не пішов, а посилив з іншими колишніми регіоналами раніше малозначущу партію «Відродження». Антиукраїнських заяв собі не дозволяє. Легітимність діючої центральної влади під сумнів не ставить. Серед політичних активістів Харкова ходять чутки, що Кернес домовився з київською владою про ненапад в обмін на лояльне ставлення до України.

Щоправда, у Полтаві триває судовий процес по звинуваченню Кернеса у викраденні, тортурах, погрозі вбивством учасників харківського Євромайдана. Останнє судове засідання відбулося 2 листопада. Та розглядання цієї кримінальної справи йде у такому повільному темпі, що, як прогнозують експерти, може розтягнутися і до кінця нової каденції. Звісно, якщо Кернес не стане робити різких рухів проти центральної влади.

Позиції міцні

У новій міськраді опонентів Кернеса стало більше. Незважаючи на стриману радість частини харківян з приводу того, що «Самопоміч» взяла більше голосів, ніж усі прогнозували, а кандидат у мери від цієї партії Тарас Сітенко зайняв друге за Кернесом місце (йому віддали голоси 59 367 виборців або 12,3 відсотка), суттєвих змін у діяльності міськради чекати марно. Геннадій Кернес зі своєю партією «Відродження» все-одно отримав більшість у новому складі.

А це означає, що він знов стане вести себе не просто як «крепкий хозяйственник», але й як справжній Хазяїн. Новий мер на першій неофіційній зустрічі з новими депутатами вже заявив, що секретарем повинен залишитися колишній регіонал Олександр Новак. Не погодився він і з пропозицією Сітенка зробити вхід до приміщення міськради вільним для всіх громадян.

Поки що остаточний склад нової ради не оголошено, але вже зрозуміло, що навіть збільшення у порівнянні з попереднім складом опозиційних до Кернеса депутатів не завадить йому впевнено гнути свою лінію і, як і раніше, відчувати себе у Харкові Хазяїном.

вибори-15 кернес харків політика