«Україна - рідна мати, що вкрадеш, те й будеш мати». Втрати 30% доходу через крадіжки - норма для нашого агробізнесу

Способів обкрадання - море. Ось декілька прикладів: один фермер кілька років поспіль зберігав зерно на державному елеваторі. Згодом спромігся збудувати власне невелике зерносховище. Після його запуску у перший же сезон сукупна кількість збіжжя проти очікуваного збільшилася одразу майже на 20%! Тобто, на чужому елеваторі десь щось постійно недоважували або відмінусовували - і це при пильному контролі з боку менеджерів!

Дмитро Скорняков, гендиректор крупного донецького холдингу HarvEast, співвласником якого є олігарх Рінат Ахметов, на конференції, присвяченій крадіжкам, яку провела асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», (УКАБ) каже: «Років п'ять тому, коли тільки створювався наш холдинг, крадіжки в нас доходили до 30-40% від доходу. Скажімо, на потужних тракторах 30% палива йшло наліво. Сьогодні у нас добре налагоджена система безпеки: крадіжки знижені приблизно до 7-8%».

Виявилося, що сьогоднішні несуни використовують не лише старі наївні методи: наприклад, прихопити трохи люцерни для власної корови чи вкрасти на тракторному стані якусь гайку, або долити у резервуар з агрохімією більше води, ніж треба, а решту препарату привласнити.

О, нині й у цій сфері з’явилися нові, небачені раніше способи шахрайства. Розповідає Роман Лещенко, власник фірми «Агродар» (Черкаська обл., в обробітку 3 000 га): «На одному нашому зернозбиральному комбайні умільці перепрошили електронний модуль, що відповідав за врожайність соняшнику. Він показував, що ми збираємо 24 ц/га, хоча реальна врожайність була десь 28 ц/га».

Різницю місцеві хакери крали й продавали у своєму ж районі, на цьому і погоріли.

Адвокати юридичної компанії «Александров і партнери» називають, скажімо, такі поширені способи шахрайства серед керівництва (!) аграрних компаній, як свідоме завищення закупівельних цін (й отримання за це «відкатів» від постачальника), маніпуляції з якістю аграрної продукції (так звана «пересортиця», коли продукт продається як менш кондиційний), підробка результатів лабораторних аналізів і ще багато чого.

Антирекорд б’ють крадіжки запчастин до сільськогосподарської техніки: вони можуть сягати до 70%! Не набагато відстає злив паливно-мастильних матеріалів, цуплення ветеринарних ліків та кормових добавок – тут господарі втрачають від несунів до 40% вартості цих засобів. Причому шахраї постійно видумують нові «схеми» зі страхуванням, програмним забезпеченням тощо.

Господарі аграрних компаній вважають, що причина – у нашій «колгоспній ментальності». Частково так і є. Поцупити щось у сусіда – це ніби погано, а «узяти» в колгоспі – це не те саме, це ніби норма життя. Риси колгоспно-совкового мислення відомі: зневага до приватної власності плюс радянська безгосподарність.

СРСР - це, по суті, країна лагерного буття за принципом: "вмри ти сьогодні, а я – завтра". Радянський поет Едуард Багрицький так описав цей стан душі: «Скажуть збреши - збреши. Скажуть убий – убий!».

Як довела філософ і дослідниця тоталітаризму Ханна Арендт, зло стає банальним, коли його сприймати як загальну даність, кругову поруку: всі крадуть, брешуть чи вбивають – значить, не винен ніхто. СРСР розпався, а моральні цінності, чи скоріше антицінності, які він породив, залишилися.

СРСР помер, а традиція красти - залишилася. Якщо раніше люди виправдовували себе тим, що "комуністи все забрали" чи "вони роблять вигляд, що платять зарплату", то зараз пояснення змінилося: "всі крадуть, а чим я гірший"

Вони роблять вигляд, що платять, ми - що працюємо

Але, співчуваючи власникам-жертвам шахрайств, варто оцінити й інший бік справи. У чому полягає «економічна сутність» крадіжок?

Чому люди не зрідка сприймають холдинг як такий собі неоколгосп, де вкрасти – не гріх? Бо земля холдингу – орендована за копійки, за сіно-солому й мішок зерна. Засоби виробництва взяті у лізинг - на виплату, тобто, чужі. Оборотні кошти – позичені у банку. А що ж своє?

Бізнес-схема типового агрохолдинга тримається на балансуванні між нормами заплутаного законодавства. Великими підприємствами, зокрема й аграрними, у нас володіють олігархи, які мають сильний вплив на державну владу, на закони: той-таки Рінат Ахметов та ін.

Суспільство їх підозрює у «прихватизації» заводів і шахт, статки баронів-вуглярів і металургів базуються на несправедливій приватизації – це ніби загальне місце. Хіба ж дивно, що тінь цієї підозри падає й на їхні неозорі аграрні активи. Їхні власники теж сприймаються як несправжні. Люди думають: ви поцупили – тож і ми у вас теж. Отже, крадіжки внизу -- це тінь велетенської корупції нагорі. Проте це лише самовиправдання, адже крадіжка - це злочин, як його не пояснюй.

Неправильна сутність олігархії дуже помітна збоку – наприклад, тим іноземцям, які приїжджають до нас жити й працювати. Одесько-грузинський губернатор Міхеїл Саакашвілі, з притаманною йому гарячковістю, узагальнює: «Україною володіють, як акціонерним товариством, деякі олігархи».

Бернар Віллем, бельгієць, що вивчив нашу мову і тримає у Карпатах екоферму на 1000 кіз, розшифровує цю ж думку так: «Фінансова потужність та політична влада дали олігархам можливість привласнювати собі право на оренду землі за цінами, які кидають виклик міжнародній конкуренції. Влада, що їм належить, надала кредити, лізинги і навіть дотації, які дозволяють поглинати всі сільськогосподарські ресурси на противагу соціальній, екологічній та податковій етиці».

Як бачимо, фермер робить акцент на етиці та моралі. Він не відкриває Америки: рейдерство, поглинання менших сусідів, збирання урожаю на полях менших сусідів - звичайна практика великих компаній. Це не додає їм моральної легітимності в очах суспільства…

Також моральною, а не лише юридичною проблемою, є відсутність в Україні легітимного права на землю, яке замінює її довготривала оренда. Великі латифундисти «юзають» за безцінь чи взагалі безкоштовно не лише чужу землю, а й інші загальнонаціональні ресурси: дороги, повітря, воду – причому річки використовуються ними ще й як каналізація.

Не кримінальним кодексом єдиним

Що ж робити? Навіть ловлячи несуна, охорона агрофірми часто має проблеми із доказовою базою правопорушення. Наприклад, якщо менеджер купує агрохімію за завищеною ціною, в якій неозброєним оком видно «відкат», як це довести?

«Слід мінімізувати людський фактор. – Дає рекомендації Інна Метельова, заступник директора агрохолдингу «Сварог Вест Груп». -- Всі рішення по закупівлях товарів або послуг у нас приймає тендерний комітет, діяльність якого чітко регламентована, і можливість зловживань відсутня. Наступне: автоматизація всіх бізнес-процесів, а також моніторинг, що дозволяє здійснювати як оперативний облік використання товарів, робіт і послуг, отриманої товарної продукції, так і контроль їхніх витрат і надходження».

Втім, як не мінімізуй, а взагалі без людей не обійдешся. Тож у деяких холдингах застосовують при прийомі на роботу складні тестування, а інколи навіть поліграф - «детектор брехні».

Впроваджуються GPS-моніторинг, відеоспостереження на підприємстві, щаблі різноманітних допусків. Ну й, звісно, підвищують зарплатню, розуміючи, що це – один із найважливіших чинників чесності. А дехто діє навпаки: робить ставку саме на людей. Той же Роман Лещенко найняв на розподіл запчастин старого сільського вчителя фізики – авторитетну на селі людину. Звідтоді запчастини красти перестали.

Отже, тут йдеться про правильні мотивації. Запобігаючи злу, варто шукати справедливість не лише кримінальну, а й соціальну. Можливо, дієвими засобами запобігання крадіжкам в агрофірмах могло б стати співпраця бізнесу і місцевих громад, на чиїй землі розташоване підприємство.

На заможного європейського фермера працюють не так кримінальний кодекс, як традиційні цінності: християнська і трудова етика, екологічна свідомість, місцеві позитивні звичаї.

агропром суспільство етика економіка злочин