Саміт великої двадцятки: світова фінансова перебудова. Почнуть із банків
Минулої п’ятниці у Піттсбурзі - через рік після початку фінансової кризи, яка розпочалася у Сполучених Штатах - лідери розвинутих країн, та таких, що розвиваються погодилися на далекосяжні заходи з перебудови світової економічної системи, пише Нью-Йорк Таймс.
Матеріал підготував Сергій Климко
Домовленості, якщо вони будуть підтримані національними урядами, призведуть до набагато більш суворого контролю над фінансовими інститутами та до ускладнення системи фінансових інструментів держави.
Вони також можуть привести до великих змін у зовнішньоекономічній політиці окремих країн, перехопивши частину контролю над національними економічними стратегіями.
"Ми досягли відчутного рівня глобальної економічної співпраці - рівня, якого ми ніколи не бачили раніше", сказав президент США Барак Обама після зустрічі 20 провідних країн. "Наша фінансова система буде сильно відкоректована і стане більш безпечною, ніж та, що так різко занепала у минулому році".
Лідери держав двадцятки зобов'язалися переглянути свою економічну політику в напрямку координації зусиль зі скорочення торгівельної диспропорції між експортно домінуюючими країнами, такими як Китай і Японія, і боржниками, такими, як Сполучені Штати, що давно є найбільш активним у світі споживачем.
Сполучені Штати повинні будуть збільшити свої заощадження, скоротити торгівельний дефіцит та усунути величезний дефіцит бюджету. Такі країни як Китай, Японія і Німеччина мають знизити свою залежність від експорту шляхом сприяння більшим споживчим витратам і інвестиціям у внутрішній ринок.
Ці ідеї не нові, і немає жодного механізму примусу для окремих країн, якщо вони вважатимуть за потрібне дотримуватимуться своїх старих звичок.
Але вперше, принаймні формально, лідери світових держав погодились із тим, щоб представити свою політику для "експертної оцінки" іншими урядами, а також для контролю з боку Міжнародного валютного фонду.
Саме по собі, це може стати «великим переломом», враховуючи те, як болісно національні лідери сприймають критику в бік своєї зовнішньої політики.
Американські чільники, які підштовхували міжнародну спільноту до цього плану багато тижнів до зустрічі, стверджували, що національні уряди були в такому шоці від економічної кризи, що вони готові переглянути все що завгодно, і це буде в їх власних інтересах.
На саміті лідери країн-учасниць офіційно оголосили, що дискусії з глобальних економічних питань перейдуть від виключної компетенції семи великих промислових країн - США, Великобританії, Франції, Італії, Канади, Німеччини та Японії – до групи з 20 учасників, до якої будуть включені Китай, Індія, Бразилія, Південна Корея і Південна Африка, що відображає міць швидко зростаючих країн, які активно увійшли в глобальну економіку.
Це рішення відбило як символічні, так і практичні потреби. Бідні, але швидко зростаючі нації вже довгий час скаржаться на те, що їх вплив на світову політику відстає від їхньої економічної ролі.
З практичної точки зору, Китай та інші країни, що розвиваються, відігравали центральну роль в боротьбі з глобальною рецесією шляхом проведення агресивної програми стимулювання у співпраці зі Сполученими Штатами і Європою.
Одним з найбільш важливих елементів досягнутих домовленостей є заклик до країн G20 вимагати більш високий рівень капіталізації банків та інших фінансових установ.
Мета цього кроку полягає в скороченні ризиків, змушуючи установи тримати великі резерви в якості буферу від несподіваних втрат або збоїв на кредитних ринках.
Комюніке G-20 cкладається з довгого переліку принципів і жорстких правил для і урядів які взяли на себе зобов'язання розробити "міжнародно погоджені" економічні правила до кінця 2010 року. Однак воно не містить конкретних цифр: існують великі розбіжності з приводу питання - якими високими мають бути резерви капіталу?
Французькі і німецькі банки, як правило, мають менші резерви, ніж їхні американські конкуренти, і європейські чиновники скаржаться, що їх банки можуть опинитися в невигідному становищі, оскільки їм довелося б виділити більше грошей, щоб задовольнити нові вимоги.
Японські офіційні особи попередили, що вони продовжуватимуть сповідувати власний підхід, стверджуючи, що японські банки по своїй суті більш консервативні, ніж американські.
Аналогічним чином, американські та французькі чиновники не погодилися перед зустріччю про те, як придушити систему бонусів топ-менеджерам банків. Економісти з обох сторін зійшлися у тому, що бонусна система зробила свій внесок у фінансову кризу шляхом заохочення короткострокових вигод без урахування довгострокових ризиків.
Комюніке охоплює величезну кількість складних фінансових питань. Лідери G-20 погодилися, наприклад, на розробку політики закриття проблемних фінансових установ, які вважалися "занадто масштабними, щоб провалитись".
Вони також підтвердили свою обіцянку надати Китаю та іншим азіатським країнам більшу частку голосів у Міжнародному валютному фонді та Світовому банку. Азійські країни вже довгий час скаржаться, що відображення їхніх інтересів у цих інституціях не пропорційні їх фінансовим внескам.
Ще один крок в бік країн, що розвиваються – домовленість про відновлення переговорів щодо досягнення нової глобальної торгової угоди до кінця 2010 року, яка, серед іншого, знизить бар'єри на експорт сільськогосподарської продукції.
Мета здається оптимістичною, проте адміністрація Обами не виявила ніякого ентузіазму щодо нових торговельних угод, і багато хто з демократів хотіли б бачити більшого захисту внутрішніх ринків.
"Сьогоднішня згода є більш ніж символічною, - сказав Роберт М. Кіммітт, який займав пост заступника міністра фінансів під час президенства Джорджа Буша, - Той факт, що керівники держав звертаються до стратегічного партнерства і роблять це скоординованими зусиллями на рівні групи 20, є визначним фактом».
Проте залишається великим питанням, чи буде двадцятка більш ефективною, залучивши до вирішення глобальних економічних питань нових гравців, таких як Індія і Бразилія, і чи не стане двадцятка від цього просто більш громіздкою.
