«Ідеальний світ» імперії: як працює російська пропаганда і як їй протистояти
Голодомор, Голокост, депортація кримських татар та інші подібні злочини не могли б відбутися без газети «Правда», Радянського радіо в кожному населеному пункті або нацистського тижневика Der Stürmer, тобто, без пропаганди. Та у Кремля є свої слабкі місця. Він боїться новин по втрати на Донбасі, боїться позбутися чемпіонату з футболу і впадає в паніку від публікацій про корупцію. У ці точки і потрібно бити.
Записав: Сергій Демчук
Публікуємо тези виступів на міжнародному семінарі «Спокуса пропаганди і масові вбивства в Україні у ХХ – на початку ХХІ століття».
Пропаганда мобілізує вбивць і легалізує їхні злочини. Сучасна російська пропаганда вже стала причиною тисяч смертей в Україні. Щоб виправдати злочини, пропаганда створює уявний «ідеальний світ», заради якого і мусить нібито боротися, знищуючи уявних ворогів.
Унікальність нашої ситуації полягає в тому, що Україна не може відповідати тією ж монетою, оскільки ознакою пропаганди є повний контроль над ЗМІ, що неможливо в демократичній країні.
Пропаганда і патерналізм
Споживач російської пропаганди купує найголовніше для себе – безпеку. Власне тому російські пропагандисти змальовують світ, у якому всі навколо – вороги. Режим «захищає» людей від вигаданих ворогів, будучи насправді агресором. Справжнє задзеркалля.
"Ми довго аналізували інформаційні потоки в Росії. Їх можна описати одним словом - «загроза». Таким чином російська влада і пропаганда продають своїм громадянам безпеку, але в пакеті із безпекою продається патерналізм, - каже радник з питань інформаційної безпеки Міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін. – "Ви сірі й убогі",- кажуть пропагандисти своїм громадянам,- "у вас тільки один шлях розвитку - це «русский мир», бо нема більше таких людей, як русские, у вас окремий шлях розвитку, але без папи Володимира Володимировича (бо хто, як не він) це неможливо, він прийде і всіх переможе, зробить так, щоб Олімпіада відбулася в Сочі, щоб Чемпіонат світу з футболу 2018 року відбувся в Росії…""
Крім того, багато людей змушені вдавати, що вони вірять пропаганді, оскільки прагнуть зберегти свої робочі місця й не випасти з системи. А більшість, піддаючись брехні, навіть не думають про Путіна чи «русский мир», вони просто сидять собі на дивані, попиваючи пиво й увімкнувши для фону телевізор, і постійно чують про «хунту», «розіп’ятих» хлопчиків, «гейропу» і цивілізаційні атаки на Росію… Кремлівська пропаганда намагається зробити так, щоб люди повторювали якомога більше брехні. І це працює.
Існують і більш витончені методи. Для прикладу візьмемо бій Володимира Кличка з Олександром Повєткіним, коли для росіян українець був просто боксером, хоч і чемпіоном світу, в той час як із Повєткіна російські ЗМІ зробили такого собі непереможного русського витязя.
І після того як Повєткін таки був битий, усі, хто хоч якимось боком був причетний до Кличка, тобто майже всі українці, стали для росіян людьми, які тільки сплять і бачать, як би їм знищити всіх витязей. Пропагандисти свого досягли: як кажуть люди, які були 2012 року в Росії, ненависть зашкалювала.
Метод "гнилий оселедець"
За словами ведучого каналу «Інтер» Євгена Кісєльова, колишнього російського журналіста (який не цурається підпрацьовувати пропагандистом), ще за часів Союзу всі журналісти навчалися на військовій кафедрі, під час якої виховували або військових перекладачів, або пропагандистів.
У навчальному посібнику з написом «секретно» описувався так званий метод "гнилого оселедця". Це коли в ЗМІ робиться якесь брехливе вкидання, потім купа експертів і видань починають спростовувати цю недостовірну інформацію, але у підсумку в більшості обивателів у пам'яті залишається саме перша брехлива версія.
Історія з «розіп’ятим» хлопчиком у Слов’янську є класичним прикладом такого методу.
«Це настільки жахлива велика брехня, що людська підсвідомість відмовляється вірити в те, що це може бути брехнею, - говорить Кісєльов. – Коли про таке розповідають на шанованому центральному каналі, який для багатьох людей протягом багатьох років є головним джерелом інформації, вони вірять. І жодної логіки чи раціональної основи в цій вірі годі шукати».
Історія інформаційного протистояння навколо Революції гідності і російсько-української війни засвідчили, що надії на вплив так званих нових медіа в Росії виявилися безпідставними. Центральні телеканали залишаються значно сильнішими за усіляких «Слонів» і «Снобів»…
Чи можлива українська пропаганда
Україна зі зброєю воює за свою незалежність, зберігаючи при тому всі норми демократичного суспільства. Насамперед, свободу слова.
«Коли нещодавно затримали російську журналістку, яка знімала проплачений мітинг у центрі Києва, і передали її до СБУ, ми вимушені були відпустити її. Бо в Україні немає норми, яка казала б, що російські журналісти щось порушують", - наголошує Дмитро Золотухін. – Коли в нас на вулицях висять фотографії героїчних кіборгів, що повторює норму конституції про обов’язок кожного боронити свою державу, це теж пропаганда. Тому виступаючи проти пропаганди в Україні, треба визначитися, що ми маємо на увазі».
Британський публіцист Пітер Померанцев, який пише про російську пропаганду, вбачає проблему ще й у тому, що Україні досі не вдалося самій розповісти про себе світу. Тому про нас за кордоном розповідають пропагандисти.
«Перед Євро-2012 ВВС зробило таку передачу, що в Україні одні фашисти і вони будуть усіх бити. Крім того, є достатньо романів, у яких українки – проститутки. Вам треба якось викарабкатися із цього, бо це велика проблема», - вважає Пітер.
Больові точки
На завершення Євген Кісєльов, судячи з останніх заяв російських можновладців, окреслив кілька больових точок Путіна і російської влади.
«Цікаво спостерігати, що саме викликає істеричну реакцію російської пропаганди, - підмітив російський журналіст. – Абсолютно неадекватна реакція була на корупційний скандал у ФІФА. Я не пригадую такого випадку, щоб президент Росії починав коментувати корупційні звинувачення, висунуті керівникам, хоч і великої, але всього-на-всього спортивної федерації.
Другий приклад – неадекватна реакція Кремля на звинувачення американських і британських журналістів у корупції вищих російських посадовців. І знову гнівна відповідь від кремлівського прес-секретаря Пєскова.
Звісно, не можна не згадати путінський указ про заборону публікацій даних про втрати Міноборони під час операцій у мирний час. Ми розуміємо, що цим де-факто засекречується будь-яка інформація про втрати на Донбасі».
Отже, російський режим боїться, що росіяни почнуть реагувати на втрати у війні на Донбасі, боїться позбутися Чемпіонату світу з футболу або повторення ситуації з бойкотом Олімпіади-1980, а також, як вогню, страшиться викривальних публікації про корупцію в Кремлі. Власне, саме в ці больові точки і потрібно бити.
