Співвідношення загиблих і поранених українських бійців один до трьох. Як у СРСР під час Другої світової

З’ясувати, скільки ж їх, поранених та вбитих не так легко. Офіційна статистика мяко кажучи суперечлива. Ви не знайдете мартиролога ні на сайті Міноборони, ні МВС, ні РНБО. Заяви керівників відомств і чиновників хаотичні і суперечать одна одній.

Спробуймо з повідомлень у відкритих джерелах простежити, як зростали наші втрати. «Співвідношення вбитих і поранених, на жаль, один до трьох. Маємо 450 загиблих і півтори тисячі поранених бійців. У нас дуже багато важко поранених, смертельно поранених’, - це слова Ярослава Заруцького, завідувача кафедрою військової хірургії Української військово-медичної академії, мовлені наприкінці липня, тобто на початках українського наступу.

Про вже «понад три тисячі поранених та 967 загиблих за весь час АТО’ сказав Президент Петро Порошенко третього жовтня, перебуваючи з поїздкою на Львівщині. Співвідношення таке ж – 1:3. Водночас Президент згадав про «ще 400 неопізнаних тіл’, з яких утім, на його думку, «більшість – це сепаратисти або військовослужбовці Росії".

Останні офіційні дані навів 11 листопада речник інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко: 1052 загиблих військових, 4079 поранених. Крім того, додав він, понад 400 осіб вважаються зниклими безвісти. Є велика підозра, що за допомогою терміну «зниклі безвісти» чиновники приховують справжні втрати.

Цікаво, що з інших, офіційних-таки, джерел випливає інакша статистика. Так, 11 листопада начальник військово-медичного департаменту МО Віталій Андронатій заявив про 2924 поранених по його відомству.

Кількома тижнями раніше міністр внутрішніх справ Арсен Аваков прозвітував про кількість поранених у системі МВС (тобто включно з добровольчими батальйонами) – 628. Разом 3552 бійця, а отже, на півтисячі менше, ніж у статистиці РНБО.

Якщо так, то співвідношення вбитих до поранених – 1:3,5 (тобто на 3.5 поранених припадає 1 убитий) . А коли припустити (і це буде цілком логічним), що зпоміж 400 неопізнаних тіл більшість - не сепаратисти з терористами, як заявляв Президент, а таки українські бійці, і що чимале число зниклих безвісти перебувають на тому світі, пропорції виявляться ще сумнішими, ніж 1:3.

Можливо, близькими до тих, які подано в останньому звіті Управління ООН з координації гуманітарних питань – 1:2,2.

Спраавді, згідно зі звітом управління ООН, станом на 14 листопада загалом на Донбасі, включно з мирними мешканцями та бойовиками, загинуло 4132 людини, поранення отримали майже 10 тис.осіб.

Звісно, методика цих підрахунків хибує приблизністю. Втім зважмо на ремарку до звіту: «Реальна кількість загиблих може бути значно вищою".

На рівні Другої світової і Другої чеченської

Ця сумна статистика часів Другої світової, коли для радянського керівництва життя солдата не важило ні шеляга. Попри те, що в СРСР, не любили подібних даних, приблизну картину відтворив генерал-майор Олександр Кирилін, готуючи довідкові матеріали для промови президента РФ до 70-річчя «великої перемоги над фашизмом».

Отже, втрати серед радянських військових (включно з КДБ, військами МВС та прикордонниками) склали 8 млн.668 тис.400 осіб. Кількість поранених, згідно з вислідами генерала Кириліна, обраховуються приблизно в 22 млн. Отже, пропорції майже ті самі - 1: 2,7.

Візьмімо ще одну війну, кровожерну і «суто путінську», Другу чеченську. Ось офіційні дані Міноборони за найбільш інтенсивний період бойових дій, від 1 жовтня 1999 р. до кінця 2002 р. Загиблі в усіх силових структурах – 4572, поранені – 15549. Приблизно 1: 2.8 (Остаточні дані по окремих відомствах підбивали ще до 2010 року).

Втрати США

Давайте порівняємо із втратами США, країни, яка останнє десятиліття активно воює. Нескладно знайти список американських втрат в останній воєнній кампанії в Афганістані. Такі дані щомісячно викладали на сайті Пентагону.

Загалом за 11 років, з осені-2001 до вересня 2012 року, загинуло 1996 американських військових, поранення отримали 17644. Співвідношення геть інше 1:8,7 (1 убитий на 8.7 поранених). Наступний приклад – втрати американського контингенту в Іраку в 2003-2010 роках: 4421 військовослужбовець загинув, майже 32 тисячі поранені. Співвідношення приблизно 1: 8.

Українська рулетка

Згаданий вище професор Заруцький в коментраі ТЕКСТАМ відзначає, що для порятунку поранених вжито дієвих кроків. Насамперед розгорнуто мобільні госпіталі в сусідніх з зоною війни областях. Плюс кожне військове з’єднання посилено бригадою медиків.

Це для того, щоб не змарнувати «золоту годину», - так медики називають час від моменту поранення, впродовж якого боєць має потрапити на хірургічний стіл. Устигнуть його доправити – виживе, ні – стече кров’ю.

«Медики творять дива. У госпіталі мало хто помирає. За останні місяці - чоловік шість. Головне – добратися до госпіталя», - розповідає волонтер Тетяна Ляховецька, яка опікується Київським військовим госпіталем.

За її спостереженнями, потік поранених до цього госпіталя восени майже припинився, бо військові дії не дуже інтенсивні. А влітку, каже, приймали по 16-20 бійців щодня.

«Золота година» - словосполучення настільки ж обнадійливе, наскільки й зловісне. Твоє життя залежить від тяжкості травми.

А значить від того, чи зможеш ти фізично скористатися засобами, що спиняють кров (якщо, звісно, маєш аптечку), чи є поруч побратим, який зможе витягнути тебе за лінію вогню, чи знайдеться тут санінструктор, котрий надасть першу допомогу, чи потім трапляться «колеса», нехай і звичайний роздовбаний уазик, щоб повезти тебе на «велику землю», до госпіталю.

Проблема №1 - аптечки

Почнемо з найпростішого – аптечок. «На початках їх зовсім не було. Та й зараз аптечки в тій комплектації, яку пропонує Міністерство оборони, нікуди не годяться», - обурюється волонтер з організації «Народний тил» Роман Сініцин. «Народний тил» уже спорядив на фронт три тисячі аптечок, так би мовити, «натовського наповнення».

«Обов’язково ми проводимо для бійців інструктаж, як користуватися ізраїльськими жгутами й американськими бандажами. Бо це ще треба вміти», - відзначає Роман. Така аптечка коштує приблизно 100 доларів. Її аналог у комплектації від Міноборони – 180 гривень. Але, скаржаться волонтери, в ній навіть жгути неякісні.

«Совєтськими» називає ці армійські «меднабори» учорашній журналіст, а нині доброволець батальйону «Київська Русь» Олег Снігур. Наприкінці липня під Дебальцевим він отримав осколкові поранення ноги, відбув курс лікування у госпіталі і тепер, знов збираючись на фронт і сам формує аптечку.

«Роздобув знеболююче, модні жгути, зараз читаю, як цим користуватися, - розповідає Олег. – Ми до цього дуже серйозно ставимося».

Проблема №2 – перша допомога

Йдемо далі. Перша меддопомога на місці. Військово-медичне керівництво ухвалило оптимальне, на думку фахівців, рішення: якщо ми не можемо розбити вздовж лінії фронту достатню кількість мобільних госпіталів, слід відрядити медиків в окопи.

Однак медичними бригадами посилили армійські формування, в добровольчих батальйонах досі немає достатньо фахових лікарів, а на посаду штатного санінструктора записують абикого.

Так стверджує ще один мій співрозмовник, один з керівників «Народного тилу» Георгій Тука. «Перев’язував мене, точно знаю, фінансовий аналітик», - розповідає Олег Снігур.

Проблема №3 - колеса

Їдемо далі. У госпіталь. На чому? Та на чому доведеться. «Спеціально обладнаних гелікоптерів у нас усього два, наскільки я знаю: один – у Міноборони, його чомусь не використовують, другий – у прикордонників, - розповідає директор дослідницького центру Defense Express Сергій Згурець. – Тому людей «витягують» у кращому разі на звичайних Мі-8, які не придатні для перевезення важко поранених.

В українських військових госпіталях лікарі працюють відмінно. Велика проблема вчасно доправити пораненого до медиків

Броньованих «швидких», тобто переобладнаних для таких потреб БТРів, у зоні АТО працює тільки п’ять, ще близько десяти передали фронту волонтери.

Решта – звичайні автівки-«таблетки», на яких складно рятувати людей під кулями, на бездоріжжі’. Наприкінці літа ЗМІ повідомляли про те, що два спеціально обладнані для медичних цілей гелікопери зявилися у Нацгвардії.

Те, що на фронті донині брак медичних автомобілів, підтверджує відомий польовий хірург Армен Нікогосян, котрий вивіз на звичайному реанімобілі із під вогню близько 700 поранених бійців. На питання, чому ми втратили так багато людей, він дає тільки одну відповідь: «У перші місяці не було транспорту, щоб їх вивозити».

А Олег Снігур заприсягається, що за два місяці боїв не бачив жодної «швидкої». «До лікарні в Артемівську везли на якомусь бусику, а вже звідти до Харкова на якійсь спеціально переобладнаній американській вантажівці. Важкі лежали в проході, а ті, хто міг рухатися, - тулилися вгорі, на полицях’, - пригадує боєць.

«Про які швидкі йдеться, коли є взагалі проблема в колесах, будь-яких! Була маса випадків, коли неможливо вивезти поранених, тому що вся техніка знищена «Градами’, - свідчить Георгій Тука.

Ще один аспект, про який, на мій погляд, мало згадують медіа, - сам характер війни. Противник тримає українські позиції під майже невпинним артилерійським, мінометним вогнем.

«Ти порівнюєш із Другою світовою, а я – з Першою. Все частіше – за романами Ремарка. У нас зараз так само – війна артилерії. Саме тому так багато поранених», - певен Олег Снігур. До речі, офіційна статистика засвідчує, що 60% поранень – осколкові, ще 30% - вогнепальні.

Увага до життя бійців

Чоловік Тетяни Чорновіл - Микола Березовий загинув від поранення в ногу. Він стік кров’ю. Коли бійці витягнули Миколуз під вогню снайпера він ще дихав. У нього не виявилося з собою хорошої аптечки і вочевидь підрозділ не мав лікаря. І його не встигли доправити в госпіталь.

Зараз на лінії фронту відносне затишя, жодна сторона не веде активних наступальних дій. Україна готується до великої війни ремонтує і закуповує техніку. За цим стежать ЗМІ і обговорює суспільство. Жахлива пропорція між загиблими і пораненими залишається поза увагою.

Матеріал підготовлено за сприяння фонду National Endowment for Democracy (NED)

війна медицина АТО