11 висновків з виборів: Кияни обирають Львів. І чому варто заборонити політичну рекламу (ОНОВЛЕНО)

1. Менше істерик, нижча явка

Це якось занадто по європейськи, аж не звично. Сходити на вибори, як в супермаркет без переживання за долю країни. Під час виборчої кампанії градус істерії і нагнітання пристрастей в порівнянні з попередніми роками суттєво знизив. Мінус цієї «європеїзації» нижча явка.

У 2007 році на парламентські вибори прийшло близько 62%, у 2012 – 58%, а вчора лише 52% (ті хто живе на окупованих територіях не враховуються).

Не дивлячись на війну, зникло відчуття «останнього і рішучого бою» за склад парламенту, яке переслідувало нас увесь час з моменту проголошення Незалежності. Більшість прохідних партій дивилися в одну сторону. Різниця лише в персоналіях, тому мотивація прийти і проголосувати слабша ніж зазвичай. Цілком європейська практика.

Хоча на явку вплинули і бойові дії – чим ближче до фронту, тим менше люди йшли на дільниці, а в деяких населених пунктах під нашим контролем дільниці так і не відкрилися.

2. Втрачені території і гарний результат

Приємно дивитися на результати голосування без Криму і окупованого Донбасу. Комуністів немає, пропросійська опозиція у вічній і глибокій меншості. До цього, як до всього хорошого, швидко звикаєш.

Президентські вибори теж радували подібними результатами. Нестор Шуфрич в ефірі ображався, що мовляв, аби голосували Кримі і Донбас Опозиціний блок зайняв би перше місце. Він правий, чи хтось хоче аби це знову повторювалося?

До речі Шуфрич єдиний хто говорив у виборчу ніч про необхідність вернути Україну в кордони 1991 року. Його можна зрозуміти перспектива перетворитися на старості у вічного опозиціонера не вельми приваблива.

3. Успіх Самопомочі

Київ проголосував за Львів. Як ви мабуть знаєте у Києві Самомпоміч набрала більше ніж всі інші партії. Це при тому, що п’ятірку списку очолювали маловідомі люди і навіть журналісти знали лише двох із п’яти: Семена Семенченка і Галину Гопко.

Особливою програмою Самомпоміч не вирізнялася. Ключ до успіху у фігурі мера Львова Андрію Садовому. Але кияни голосувала не за самого Садового, а за Львів. Львівяни не надто люблять свого мера, але для Киян Львів став взірцем до якого варто прагнути – затишне і європейське місто, виразно українське, але без свободівських перегинів. Заслуга Садового в тому, що зумів створити цю львіську легенду.

Успіх Самомпомочі, як всеукраїнського проекту намітився на виборах у Київраду, коли ця політична сила провела декілька депутатів. Але до цього часу вони нічим особливим не відзначилися.

4. Традиційно без програм

І на цих виборах ми голосували не за програми, а за персоналії. Із підслуханої розмови: «В «Самопомочі» я не знайшов нікого, про кого б чув, а в Блоці Порошенка побачив Джемільова».

На аналізі персоналій зосередилися медіа і громадські ініціативи. Уваги до програм було значно менше. Звинувачення тут не доцільні, так склалося, але якщо громадянське суспільство медіа не вимагатимуть від політиків детальних програм, то їх ніколи і не напишуть.

Після голосування Порошенко показував, якусь коаліційну угоду, в якій прописаний план реформ. Дивно, що він це зробив після виборів, логічно: аби цей план став предметом дискусій під час самих виборів.

5. Нові обличчя в старій системі

Їх усіх використали. Досвідчені політики відчуваючи попит на нове вино, залили його в старі міхи і не тільки залили, а й розбавили старим. Усі партії, котрі потрапили до парламенту (крім Опозиціного блоку) мають порядних і професійних депутатів. Проблема в тому, що «партія хороших» розпорошена серед усіх інших.

«Воїни світла» воювали б ефективніше, аби пройшли окремою партією. Але це було ризиковано, а разі не подолання бар’єру довелося б п’ять років розбудовувати свою партію тихо, без фанфар, слави, грошей і з туманними перспективами.

В результаті «хороші» стали частинами чужих політичних проектів і не створили своєї партії, з реальними членами і справжньою внутрішньопартійною конкуренцією. А саме така партія зможе змінити нинішню політичну систему.

7.Хороший приклад заразний

Знаєте, як українська Армія почала воювати? Більш-менш підготовлені десантники на початку війни не рвалися в бій. І тут прийшли добровольці з Майдану. Гірше навчені, вони рвалися в бій. Десантура на них дивилася і поступово «заводилася». Хороший приклад заразний. Цей ефект може повторитися і в новій Раді.

8. Скачки рейтингів

Вже стає фірмовим стилем українських виборів різкі скачки вподобань виборців в останні дні перед голосуванням.

Два тижні тому Блок Порошенка набирав більше 30%, Народний фронт до 14%, Самопоміч балансувала на межі бар’єру, а Свобода не проходила. Це за даними внутрішнього дослідження однієї з лідируючих політсил. На соціологів ображалися і Свобода і Самопоміч.

В «країнах сталої демократії» приблизні результати виборів математики можуть вирахувати за пів року до їх проведення в залежності від соціально-економічних показників і рейтингу партії.

Наші скачки пояснюються тим, що у нас не має партій, а є лише передвиборчі «проекти», коли умовні однодумці складають спільний пазл під виборів, а на інших виборах, вони вже вписуються у іншу картину. Звідси і понад 30% людей, котрі приходять на дільницю без чіткого вподобання.

9. Політична реклама. Її варто заборонити

В штабах вирахували ледве не математичну формулу: кількість телереклами і біг-бордів прямо впливає на результат. При різних розкладах впливає по різному: іноді більше, іноді менше , але правило залізне: більше витратив, більше отримав.

Звідси і відродження старих корупційних схемо, «бо потрібні гроші на вибори», звідси і походи на поклон мажоритарників до олігархів з проханням «профінансувати».

Дорогі виборчі кампанії таке саме зло, як і закриті партійні списки. Крім того, що вони змішують партії шукати спонсорів і продавати місця у списках, вони ще направлені не на донесення виборчої програми, а на маніпулювання емоціями виборця.

Але є гарний іноземний досвід: в Латвії громадські активісти добилися заборони політичної реклами на телебачення за МІСЯЦЬ до виборів. Лише дебати. Нам варто перейняти і розшири цей досвід - заборонити і біль – борди. Даруємо цю ідею депутатам, котрі в душі залишилися активістами.

10. Виключені з життя

Нам стануть близькі проблеми країн Балтії. Тонко підмітив проблему наступного політичного сезону Станіслав Лячинський:

"Є вісь Львів-Київ-Дніпропетровськ, яка найближчим часом задаватиме тон. І є периферія - де люди найбільш насторожено, чи явно вороже, сприймали Майдан. Зараз, отже, так ставляться до влади в Києві. Яких все менше цікавитиме, що ж у них там в Києві відбувається. Периферія - це насамперед - звільнені райони Донбасу. Але не лише. Дуже низька явка на виборах була на Півдні, особливо в деяких районах Одеської області (Бессарабія). Окремі райони Харківщини - теж не радують. Ще нижче, ніж звичайно, голосувало Закарпаття (лише 30% прийшли у деяких районах).

Саме на цю периферію, не включену до життя країни, економічно депресивну, - може точити зуби русскій мір. І Київ мав би звернути на це увагу. Як цьому протидіяти - питання. Увага; ідентичність; економіка - деякі варіанти відповіді".

При чому тут Латвія, Литва і Естонія запитаєте ви. Там так звані "російськомовні" самоізолювалися, не довіряють місцевим державам і вірять російському ТБ, що їм жити погано. При цьому інтегруватися в суспільства країн де живуть не поспішаютть. Згадані держави теж мало звертали увагу на ці гетто. І саме цю частину населення Росія в Естонії вже використовувала для масових заворушень, а в Латвії планує використати для вторгнення.

11. Програш Блоку Порошенко (додано 28 жовтня 12:35)

Блок президерта планував взяти 35- 40%, а набрав трохи більше 20% і поступається Народному Фронту, який стартував фактично з нуля.

Петро Олексійовичу варто згадати, чому обрали президентом його, а не Кличка, в якого на початку року рейтинг зашкалював. Нагадаємо: «опозиціна трійка» начебто робила все правильно, але не була готова вмерти ради перемоги. А люди були готові. Порошенко стояв трохи осторонь і на нього розчарування не поширилося.

Та виграш у першому турі дещо викривив сприйняття реальності. Порошенко подумав, що «дрібнички» йому зійдуть з рук, як сходили до останнього часу багатьом політикам. «Дрібнички» це кандидати у депутати від Блоку Петра Порошенка. Якщо у всіх списках потенційні корупціонери і нормальні люди розподілені більш-менш пропорційно, то з мажоритарниками Порошенко вляпався.

По всій країні стояли біль-борди з обличчями відвертих корупціонерів, а іноді і російських шовіністів і на них напис «Блок Порошенка». Звичайно пост-майданний виборець такого терпіти не збирався.

Ще кажуть, що підкосило рейтинг перемир’я. Це не зовсім вірно. Перемир’я оголосили на початку виборчої кампанії, а рейтинг впав безпосередньо перед виборами. Скоріше свою частку у падіння внесли не формальні домовленості з Путіним. Персонажі за якими тюрма плаче, як ні в чому не бувало пішли на вибори і Опозиціний блок на широку ногу провів кампанію. Прямого зв’язку начебто і не має, але відчуття, того що Бойка і Львочкіна пускають в парламент за домовленістю з Путіним відбиває бажання голосувати за блок Президента.

Тепер позиції президента в парламенті дещо слабші. З одного боку це добре, бо при сильній концентрації влади в умовах війни легко скотитися до авторитаризму і втратити демократичні завоювання, а з іншого – погано, бо знов таки війна. А під час війни чвари і конкуренція в керівництві смертельно небезпечні.

вибори-14 політика