Без перевиборів Ради по «відкритих списках» в країні мало що зміниться

Активісти об'єднані у коаліції «Реанімаційний пакет вимог» вимагають до Дня Незалежності прийняти новий виборчий закон, який передбачатиме голосування за «відкритими списками». Серед іншого активісти вимагають:

«Терміново до Дня Незалежності провести позачергове засідання і ухвалити новий закон про вибори, в якому:

- відмовитися від закритих списків кандидатів та дати змогу виборцям робити персональний і обізнаний вибір своїх представників у законодавчий орган з одночасною підтримкою партій;

- відмовитися від проведення виборів в одномандатних мажоритарних округах через негативну практику прямого підкупу виборців та ризики необрання 12-ти депутатів у анексованому Криму й у зв'язку зі складною ситуацією в Донецькій та Луганській областях;

- встановити виборчий бар'єр для партій нижче 3%;

- обмежити участь у виборах депутатів, які голосували за «диктаторські закони» 16 січня;

Що ж таке "відкриті списки" і в чому їх перевага? ТЕКСТИ підготували детальне пояснення:

Якщо мажоритарно-пропорційна модель посилює недоліки пропорційної (голосування за партійні списки) та мажоритарної (обрання депутата по виборчому округу) складових, то пропорційна система з преференціями, навпаки, зберігає головні переваги як мажоритарної, так і пропорційної системи.

З одного боку, ця система суто пропорційна, тобто мандати діляться між партіями, що подолали виборчий бар'єр, пропорційно отриманим голосам. А отже, в парламенті відображена позиція всіх значних груп виборців. З мажоритарною ж цю систему ріднить прямий вплив виборців, а не партійних вождів на те, хто отримає депутатський мандат, а хто ні. Саме так обираються депутати у Польщі, Чехії, Фінляндії та низці інших країн.

Як працює ця система?

Модель, яка найбільш підходить для нас – країна ділиться на багатомандатні округи, в кожному з яких партія висуває список. В Україні межі округів можуть, наприклад, співпадати з межами областей, і тоді кожна область обиратиме число депутатів, пропорційне її населенню. І з’їзд кожної партії зможе висунути у Києві список довжиною до 26 кандидатів, на Полтавщині – до 16, на Донеччині - 42, в Севастополі– до 4 і т.д.

Клікніть на малюнок, щоб збільшити

Як працюють "відкриті списки"? На малюнку зображений дещо інший варіант "системи з преференціями", ніж пропонує автор статті. Замість "преференційних" округів розміром з область на інфографіці йдеться про 450 таких округів. Але суть від цього не змінюється. Графіка "Український Тиждень"

Загалом партія може висунути 450 кандидатів, але кожен з них змагатиметься не по всій країні, а в конкретній області. Причому поняття «голови» і «хвоста» списку втратять свій сенс. Відповідно не буде «прохідних» і «непрохідних» місць, хіба що сприятливі чи несприятливі для певної партії області. Отже продавати місця у списку стане неможливо. Але кожен з 450 кандидатів від партії, яка здолає виборчий бар’єр по країні, матиме шанс отримати мандат. Все залежить від того наскільки, крім партійної, буде ефективна і його власна виборча кампанія.

В бюлетені розмішаються прізвища всіх кандидатів з усіх партійних списків, висунутих по цьому окрузі. І виборець може проголосувати за конкретного кандидата або ж, якщо не хоче морочитися , - за партію цілому. В більшості округів бюлетень буде довший ніж зараз і виглядатиме швидше за все як брошура, де на кожній сторінці буде окремий партійний список.

Голоси рахуються спочатку за партіями, щоб визначити, які партії здолали бар’єр по країні і скільки мандатів належить кожній з них. Однак діляться ці мандати тепер по областях, залежно від волевиявлення людей.

Наприклад, якби виборці голосували за відкритими списками з преференціями і партії отримали б у кожній області стільки ж голосів, як на виборах 28 жовтня, то «Батьківщина» мала б 123 мандати. Якщо не вдаватися в нюанси, то у Києві, маючи 31% голосів, ця партія отримала б 9 мандатів з 26, а в Донецькій області, маючи 5,3% підтримки – 2 мандати.

Але хто саме з висунутого партією списку стане депутатом, а хто – ні, залежало б від виборців. Для цього після підрахунку голосів за партійні списки в цілому рахуються голоси, отримані конкретними кандидатами з прохідних списків. І потрапляють до Ради саме ті 9 кандидатів у Києві, 2 на Донеччині і т.д., які отримають більше голосів, ніж їхні однопартійці у цьому ж окрузі.

Недоліків у такої системи небагато – вже згадана довжина бюлетеня, дещо складніша система підрахунків. І ще певна напруга всередині партій, адже виходить, що кожен кандидат змагається і з однопартійцями, намагаючись здобути голосів більше, ніж його колеги.

"Внутрішньопартійна напруга "є недоліком лише для різного роду інтриганів і слабких політиків. Суспільство ж у цілому тільки виграє , від здорової конкуренції й демократизації партійного життя. Причому це стосується всіх партій, які братимуть участь у виборах, оскільки таку конкуренцію створює сама система, незалежно від бажання вождів.

Більше того така система суттєво зменшить можливість для фальсифікацій, бо кандидати з одної партії слідкуватимуть один за одним, аби свої ж не вкрали перемогу.

Кожен кандидат, агітуючи за свою партію (оскільки саме між партіями діляться мандати і саме партія має здолати бар’єр), водночас буде змушений іти до виборця, шукаючи свої голоси серед тих груп населення чи в тих місцевостях, де він вважатиме це ефективним.

Відтак зв'язок кандидатів та партій з виборцями буде набагато міцнішим, ніж зараз. А самі партії за такої системи або розбудують розгалужену мережу по всій країні й демократизуються, або втрачатимуть підтримку. Більша залежність кандидатів від виборців, аніж від партійної верхівки зведе нанівець торгівлю місцями в списках і запустить «соціальні ліфти» для партійних активістів. Партії стануть більш ідеологічними й тісніше пов'язаними зі «своїми» виборцями.

До речі, ця система чудово підходить і для місцевих виборів, принаймні на рівні областей і великих міст.

Безумовно, будь яка виборча система - не панацея. Але «відкриті списки» не лише зроблять вибори більш демократичними, а й стимулюватимуть прихід нових активних людей до політики й розвиток масових партій з розгалуженою структурою, тісно пов'язаних із суспільством. Фактично усунуть монополію « старих» політиків на кадрові рішення і дозволять активістам Майдану прийти у велику політику.

Поки і опозиція і влада бояться Майдану маємо, не побоюся цього слова, унікальний шанс змусити їх прийняти новий виборчий закон з відкритими списками.

Чим погана мажоритарна?

Мажоритарна система, як це видно вже з її назви, передбачає, що переможцем виборів є кандидат, який у своєму окрузі набрав більшість голосів. У варіанті, що застосовується в Україні (як і в більшості країн, де діє мажоритарна чи змішана система) – більшість відносно інших кандидатів. Тобто, щоб стати депутатом, кандидату достатньо посісти перше місце.

Від часу запровадження прямих виборів саме мажоритарна система діяла в усіх країнах парламентської демократії, але до кінця ХІХ століття стала очевидною її ключова вада. Скажімо, якщо в якійсь країні обирається парламент зі 100 депутатів, і 55% виборців у кожному окрузі проголосують за кандидатів партії «А», а 45% - за кандидатів партії «Б», то партія «А» переможе в кожному окрузі і отримає всі 100 мандатів. Тоді як партія «Б», яку підтримало майже пів країни – не отримає жодного. І це не просто теорія.

Приклад з життя – перші вільні вибори до сенату Польщі в 1989 році, коли «Солідарність», отримавши підтримку близько 70% виборців, здобула 99% мандатів.

Хоча на практиці такі екстремальні випадки трапляються рідко, бо партій насправді більше, ніж дві, і мешканці різних округів мають різні партійні симпатії, все ж ігнорування голосів величезної частини виборців за мажоритарної системи очевидне.

Саме тому упродовж ХХ століття більшість країн Європи і чимало держав на інших континентах запровадили пропорційну систему виборів (уперше застосована в Бельгії 1899 року). За цією системою мандати в парламенті чи місцевих радах розподілялися приблизно пропорційно голосам людей, як це можна побачити на вище описаному прикладі виборів 2007 року в Україні.

І хоча пропорційна система домінує в сучасному світі, деякі країни зберегли мажоритарну. Це переважно або країни з міцною демократичною традицією й потужними партіями (Великобританія, Канада, США, Франція), або, навпаки, авторитарні режими на кшталт Білорусі чи низки африканських держав, де роль партій і парламенту свідомо нівелюється.

Ще деякі країни, серед яких і Україна, запровадили змішану модель виборів, поєднавши пропорційну й мажоритарну системи. Причини для зміни виборчої системи у різних випадках. У нас визначальним стало прагнення Януковича і його партії уникнути прогнозованої поразки на нинішніх виборах. Тому контрольована Банковою Верховна Рада рік тому змінила виборчу систему з пропорційної на змішану.

План спрацював. Якби на нинішніх виборах діяла пропорційна система, то «Батьківщина», УДАР і «Свобода» отримали б сумарно 240 мандатів, а регіонали й комуністи лише 210. За змішаною ж системою Банкова отримує 250-260 підконтрольних депутатів.

В українських реаліях мажоритарна складова виборів має й додаткові негативні сторони. Насамперед, значно збільшує можливості для зловживань і фальсифікації виборів.

Кандидат-мажоритарник, якого підтримує влада, може не лише приховувати свої політичні погляди, але й підкуповувати виборців різноманітними способами – від банальної роздачі продуктів чи грошей до приписування собі будівництва дороги чи школи, насправді збудованої за кошти платників податків.

Найбільші махінації з підрахунком голосів відбуваються саме в мажоритарних округах, де кілька сот чи й кількадесят голосів можуть визначити переможця.

Наша пропорційна система – теж профанація

Натомість депутат-списочник це сірий фантом, який існує тільки у телевізорі, і який навіть не уявляє, як потрібно проводити зустрічі з виборцями. За нього особисто ніхто ніколи не голосував.

На виборах громадяни можуть лише підтримати весь виборчий список близької їм партії, але жодним чином не впливають на розстановку кандидатів у цьому списку. Це спричиняє корупцію в партіях, котрі перетворюються на такі собі корпорації з торгівлі державними посадами: партійна верхівка обмінює місця списку на персональну лояльність потенційних кандидатів, і на пару мільйонів доларів за місце у «прохідній частині».

Система породжує своєрідне замкнене коло, коли істеблішмент найбільших партій – як провладних, так і опозиційних, - відтворює в кожному скликанні Ради сам себе. Можливість же як рядових партійців, так і виборців впливати на персональний склад партійних фракцій зведена до мінімуму.

Виходить, що ні мажоритарна, ні пропорційна система навіть попри перемогу Майдану не дає Україні шансу на довгоочікувані зміни. А нинішня змішана система лише поєднує недоліки мажоритарної та пропорційної, нівелюючи водночас їх переваги.

Початковий варіант статті був опублікований на ТЕКСТАХ у листопаді 2012 року.

відкриті списки