Добровольці і солдати. Чим відрізняються підрозділи АТО

На Донбасі пліч-о-пліч воюють армійські з’єднання і добровольчі батальйони. Вони істотно відрізняються один від одного, але за належної координації їхня взаємодія може бути більшою і ефективнішою

Протягом подорожі на Донбас мені поталанило провести кілька днів в таборі одного з добровольчих батальйонів і на блокпосту механізованої бригади Збройних Сил.

На перший погляд, це однакові підрозділи зі схожими задачами, але живуть і воюють вони дещо по-різному.

Командири

Добровольчим з’єднанням властивий певний анархізм. У кращому розумінні цього слова. Тутешні командири призначаються не згори, а легітимізуються самим бійцівським середовищем і їхній статус встановлюється не так статутом, погонами, як харизмою і авторитетом локальних лідерів.

Усі спроби командування Нацгвардії ставити ротними і взводними у таких підрозділах учорашніх офіцерів Внутрішніх військ були невдалими – де-факто командують все одно ті, кому реально довіряють добровольці.

Тому справжніми командирами тут є або відставні військові або люди з відповідними здібностями, нерідко учорашні підприємці, які в мирному житті вміли організовувати людей задля досягнення цілей.

В армії до власне кадрових військових, серед яких є й ті, хто роками не бував на полігоні, й ті, хто набув бойового досвіду у миротворчих місіях, додалося чимало так званих «партизан» - мобілізованих цивільних.

Серед них є також офіцери-відставники, які швидко втягуються у бойові будні, але на рівні молодшої командирської ланки чимало людей, що під час навчання у вишах закінчили військову кафедру і фактично ні дня не служили у війську.

Вчорашні ІТшники, менеджери з продажів, інженери по-різному адаптуються у новому середовищі. Найлегше «технарям» - вони швидко опановують тутешні машини і механізми, дещо вдосконалюють їх, війна для них – та сама робота, на певному технологічному рівні.

Гірше учорашньому офісному працівникові командувати, скажімо, взводом піхоти. Солдати, що все ж таки служили раніше у війську, часом не сприймають усерйоз такого офіцера, ігнорують деякі його накази, посміюються, «гасяться» від робіт, які взводний, що не має належної харизми, часом просто виконує її сам, замість своїх бійців.

Соціальне середовище

Добровольці, за великим рахунком, - це озброєний Майдан. Тут чимало громадських активістів, членів націоналістичних партій, представників так званого креативного класу, афганців(більшості з яких, до речі у військкоматах відмовляють – мовляв, за віком вони вже не підлягають мобілізації).

Усі вони зробили усвідомлений вибір. Причому двічі: перший раз, коли вирішили піти на війну, другий – коли підписали кількарічний(3-5 років) контракт з Нацгвардією і ставляться до цього доволі серйозно: мовляв, служитиму за контрактом, а там як Бог дасть.

Про зарплату від держави(1248 грн) тут говорять винятково іронічно: мовляв, я ж не за гроші йшов воювати, та й хіба це гроші. Умовно добровольців можна поділити на чотири категорії:

- ідейні воїни (типові бійці «Дніпра-1», більшість з яких належать до «Правого сектору»; «Азову»). Це люди, що мають стійкі політичні переконання, в силу яких вони свого часу вийшли спочатку на Майдан, а потім - на фронт;

- люди війни (афганці, миротворці, колишні міліціонери, люди, що брали участь у військових конфліктах за кордоном, природжені авантюристи). До політики в них ставлення – від байдужості до презирства. Головна мотивація: як я можу бути в стороні, коли в країні йде війна;

- визволителі – мешканці Донбасу, для яких ця війна є в повному сенсі за свою землю. Люди з високим почуттям відповідальності. Свого часу вони сформували кістяк батальйону «Донбас»;

- Selfmade – учорашні підприємці, які залишили в тилу родини, котрі тепер опікуються їхнім бізнесом. Це тип людей, які все в житті звикли вирішувати самотужки.

Вони вже давно розчарувалися в ефективності державної машини і розуміють, що вона нездатна захистити країну, то ж єдиний вихід бачать у прямій дії і безпосередній участі у добровольчих батальйонах, де відсутня солдафонщина, бюрократія і абсурд адміністративної махіни.

Армія, якщо говорити про її рядовий склад, зараз здебільшого є робітничо-селянською. В принципі так повелося вже досить давно.

Ще в останні роки існування СРСР у великих містах юнаки під різними приводами ухилялись від служби у війську, хлопці із сіл та маленьких містечок йшли до армії охоче – там це було і нормою, і традицією.

Прості пацани уникають в розмовах красивих фраз про захист Батьківщини, патріотизм, священний обов’язок. «Повістку отримав, от і пішов», - кажуть майже всі мобілізовані солдати. Не тому, що вони несвідомі громадяни чи мають пасивну життєву позицію. Багато речей у своєму житті вони сприймають з позиції «так треба».

Треба було в мирний час відслужити строкову – без питань. Треба зараз йти на фронт, вони й пішли. Це нормальна, чоловіча позиція для тих, хто звик до важкої фізичної праці – менше слів, більше діла.

Хліб їм діставався непросто, в тилу залишились родини, тому турбуються: чому від обіцяних 5000 грн платять лише половину, що буде зі статусом учасника бойових дій, чи будуть відпустки чи бодай ротація для тих, хто вже чотири місяці несе службу на блокпостах?

Декому поталанило. «Господар нашої агрофірми зарплату платить, навіть підняв трохи, бронік, берци, камуфляж – все він мені купив», - каже солдат, родом з кіровоградського села.

«А в мене дружина-інвалід залишилась, зарплати не платять», - зітхає інший боєць, працівник великого меткомбынату уродженець Кривбасу.

Стосунки між солдатами на фронті геть не такі, як були в Збройних Силах в мирний час. Немає і натяку на дідівщину. «Партизани», досвіченіші і старші за віком, навпаки, жаліють молодших і особливо тих, хто служив на контракті і звідти одразу ж на передову.

«Та вони ще діти, а ми пожили хоч трохи», - каже 30-річний танкіст про свого хлопця з екіпажу, якому недавно виповнилося 20 – не встиг дембель відгуляти і знову в армію.

Якщо в мирний час «крутим» вважався солдат, який уникає будь-яких робіт, дозволяє собі хильнути чарку, зухвало розмовляє з офіцерами. Тут всі ці «традиції» живі до першого артобстрілу – всі, хто досі не розумів, де опинився, приходить до тями і несе службу належним чином.

Креатив vs важка зброя

Добровольці прагнуть створити сучасне військо і воювати за тактикою ХХІ століття. Безпілотники батальйону «Донбас» стали вже притчею во язицех. Бо саме така техніка ставить розвідку на новий технічний рівень: інформацію, яку, ризикуючи життям, буде добувати розвід група, здатен зібрати пристрій, який в режимі онлайн дасть картинку ворожий позицій.

Раді були б такій техніці і в армії. Але там все ще панує доба царя Гороха з бронетехнікою і боєприпасами 70-х років минулого століття. А ось цього, хай і застарілого, озброєння якраз бракує добровольчим з’єднанням.

У батальйонах рідко зустрінеш щось «серйозніше» за крупнокаліберний кулемет і гранатомет. А з таким озброєнням не втримати блокпост, коли він близько до передової.

В Армії є важка техніка. але не вистачає сучасного підходу. В добровольців достатньо креативу, але немає важкого озброєння

Зовні армійський блокпост виглядає переконливо: тут і бронетехніка і артилерія, але все це ефективно для відбиття нападу. Головна ж задача блокпосту – оглядати машини, виявляти можливих терористів і їхніх поплічників. Для цього у наших піхотинців і десантників бракує досвіду: хто не служив у миротворцях, поняття не має, як виявляти підозрілі автівки, як поводитись із затриманнями.

Армійські офіцери не навчені оперативній роботі, вони не вміють результативно допитувати підозрілих громадян, а контррозвідника часом доводиться чекати по кілька днів.

У добровольців оперативна робота поставлена краще – в них є колишні співробітники МВС, які можуть професійно провести допит, психологічно «розколоти» підозрюваного, отримати необхідну інформацію і вже після того віддати контррозвідці.

Між добровольцями і армійцями встановлений контакт, вони з повагою ставляться один до одного, намагаються координувати свої дії.

Але нарікають на брак справжньої координації – не ситуативної, а повноцінної, налагодженою на рівні штабів великих з’єднань, штабу АТО врешті решт, де схоже досі не збагнули, що «гібридна війна» у нашому виконанні – це армійська міць вкупі з винахідливістю добровольців, які при вдалому поєднанні можуть зменшити кількість втрат і наблизити перемогу.

армія. добровольці АТО