Скандал навколо батальйону «Донбас». Доброволенць звинувачує Семенченка у піарі і легкому ставленні до життя мирних людей

Незадоволений війною на українському сході, Олег вирішив вступити у батальйон «Донбас». Якщо йому вірити, то біля Миколаївки 4 липня він був свідком кричущого злочину проти цивільного, скоєного непокараним досі бійцем батальйону. Як це сталося і чому цей інцидент вилився у масштабний конфлікт з командиром «Донбасу» Семеном Семенченком, кореспондент ТЕКСТІВ поспілкувався з паном Дубом.

Я завжди хотів попасти у зону АТО. Мотив простий – захищати Батьківщину. У перших числах червня пішов у батальйон «Донбас», оскільки він вже «працював» на передовій. Ще на мене вплинули інтерв’ю з проукраїнськими місцевими жителями у Донбасі. Можливість їх захистити стала переламним моментом. Я зрозумів, що прості люди хочуть жити у власній країні.

– Як готують бійців батальйону?

Навчання триває три тижні. З самого початку людина долучається до навчальної роти. Там вона знайомиться зі зброєю, принципами її використання та стрільби. Стріляли ми, до речі, багато. Далі групові тактичні заняття.

З’ясовували, як стояти на блокпосту, як користуватись топографічними картами та знаходити своє місцеположення. Вивчали умовні знаки сповіщення одне одного під час бою. Звісно, була і фізична підготовка – бігали, скакали, працювали з перешкодами, стояли у нічних сторожах, у розвідку ходили. Все це відбувалось під Києвом.

– Що ти дізнався про «Донбас» під час «учєбкі»?

«Донбас» - це не тільки добровольчий батальйон, але й батальйон Національної гвардії, який керується військовим уставом і бійці якого склали договір з МВС і на підставі його отримали зброю. Проте, «Донбас» зберіг собі право на самостійне прийняття рішень.

Те, що не сподобалось одразу, – забагато вульгарщини і матюків. Але оскільки давали зброю і достатньо підготовки, я на це закривав оці. Порівнюючи з іншими батальйонами («Айдар», «Азов», «Київ-1»), військова підготовка у «Донбасі» була розкішною.

Ці три учбові тижні – це найкраще, що пропонують батальйони добровольцям.

– Опиши, будь ласка, портрет звичайного бійця батальйону.

Здебільшого це роботяги. Є кілька бізнесменів середньої руки. Інтелігенції небагато. Взагалі, хлопці з добрим серцем, мені вони подобаються. Я б з задоволенням вернувся у «Донбас».

Олег Дуб на Грушевського

– Як відправляють людей в зону АТО?

Трохи менше аніж за три тижні нам почали говорити, що потрібна група для швидкого виїзду. І я погодився і зібрав собі відділення, це 5 чоловік. Паралельно створили 1-й, 2-й і 3-й взводи першої бойової (не навчальної) роти.

Опісля виїзду з-під Києва ми опинились у Ізюмі. Там був шкільний спортзал, де ми перебували кілька днів. Коли прийшла команда готуватись до бою, ми усі залишили мобілки і не знали, куди прямуємо. Проїхали Слов’янськ і вже на місці побачили, що знаходимось біля села Миколаївка. На другий день прозвучала команда готуватись до бою.

Ми мали йти попереду, нас прикривали кілька БТРів для зачистки і звільнення села.

Саме тоді я почав чути краєм вуха дещо дивні для мене інструкції від керівника операцією і нашого ротного, що у Миколаївці начебто мирних громадян вже немає, що там можуть бути тільки сепаратисти, тому гранати можна кидати у вікна навіть туди на заглядаючи і стріляти без оглядки. Він також говорив: «Хочете жити? Стріляйте!».

Це мене вразило, бо перед тим стався один короткий «бій з тінню»: хлопці почали стріляти по лісосмузі, злякавшись, що там хтось є. Там нікого не було. Люди повні адреналіну, і при таких злочинних наказах може статись біда.

Я підходив до ротного і настійливо говорив, що, по-перше, він віддає незаконні накази, по-друге, люди ніколи не були у бою, і вони можуть зірватись на хаотичну стрілянину. Він сказав те саме: «Хочеш жити? Стріляй! Нема часу розбиратись».

– У своєму резонансному пості ти пишеш про безсистемність цієї спецоперації та загибель від «Донбасу» одного з місцевих. Це випадковість чи закономірність?

Закономірність. Якщо б не було злочинних наказів, якщо б необстріляних хлопців не поставили попереду, цей чоловік не загинув би. Якщо б наше відділення не обігнали ці «параноїки» і не почали стріляти, людина вижила би.

Вони стріляли у людину, яка вийшла на відкритий простір і чомусь не підкорилась вимозі «лєжать!». Можливо злякалась або не зрозуміла під гулом вистрілів. Але ніякої загрози він не ніс – він стояв на відкритому місці і зброї в його руках не було.

– Президенту доповіли про цю операцію, і він залишився дуже задоволеним.

Я думаю, його дезінформував Семенченко. Справа-то в тому, що батальйон «Донбас» у звільненні Миколаївки участі не брав, оскільки після початку такої «зачистки» загони міліції або спецназу не втримались і почали кричати: «Що ж ви робите?».

Тоді керівник операції дав наказ відступати. Семенченка там не було. На другий день звільнення Миколаївки пройшло без участі «Донбасу». Ми цілий день лежали під сонцем.

Від автора:

Знову ж так , якщо вірити Дубу (бо довести ці факти складно), Семенченко, ознайомившись з онлайн-записами добровольця, послав до нього свого помічника. Той, не зумівши переконати Дуба видалити запис, вдарив його ребром долоні по шиї і отримав удар у відповідь. Піднявся галас, і, зрештою, під гарантією безпеки Дуба відвезли до Семенченка. Командир «Донбасу» облаяв Дуба і назвав його «путінським шпигуном». Дуб каже, що тричі просив Семенченка не ображати і говорити по суті і, оскільки останній не змінив поведінку, Дуб його вдарив у підборіддя. Колишнього вчителя історії скрутили і відвезли у КПЗ.

– Далі у своєму профілі у Facebook ти розповідаєш, що цей пост про загибель цивільного обернувся неприємною бесідою з Семенченком. Вона закінчилась твоїм арештом і перевезенням у КПЗ Ізюмського райвідділу.

Треба усвідомити, що той перший пост був виставлений після дводенного попередження, щоб вони розібрались з цією ситуацією. Чому так принципово? Тому що якщо б батальйон «проковтнув» цю смерть, збився би поріг чутливості щодо стрільби.

Люди б зрозуміли, що можна без кари стріляти та вбивати… беззбройних людей! Я вимагав, щоб хлопця-стрільця відправили додому, а ротного – у відставку. Але ситуацію заминали (труп, напевно, вже забрали), і в мене залишився єдиний шанс – я виставив у Facebook той відомий пост про Миколаївку.

Цей запис я б зняв, якби мене не посадили у КПЗ навіть не оформлюючи. Якщо би Семенченко почав розбиратись і говорити зі мною по-людськи, я б цей пост швидко зняв і навіть написав, що помилився. Тобто пішов на кроки, які б захистили авторитет української армії. Але були умови: зняття ротного і звільнення хлопця, що стріляв.

У відповідь я почув, що це я сам вбив мирного жителя.

– Ти готовий зустрітись з Семенченком у суді?

Так. Слідство, суд… Я готовий відповідати за все, що зробив не так. Але мої слова складно довести, бо наш з Семенченком конфлікт спостерігали 5 хлопців з його охорони. Один з них був зі мною у навчальній роті, але у «Донбасі» люди віддані більше корпоративній моралі, аніж Конституції України.

– Головред «Цензор.нет» Юрій Бутусов переконаний, що ти маєш нести відповідальність, оскільки здійснив фізичний напад на командира і порушив устав. Його підтримує і Мустафа Найєм.

Я не проти нести відповідальність у разі, якщо щось накоїв. Якщо б я боявся відповідальності, я б приховав цей (бійки –авт.) факт. Але я не думаю, що там може бути якась відповідальність, оскільки, коли командир дозволяє собі так принижувати гвардійця, в мене багато причин, що мене виправдовують.

До речі, Семенченко, який постійно послуговується російською, говорив: «Это случайность, что ты говоришь на украинском». Його дразнило, що я україномовний.

У КПЗ мене тримали 2 доби; у камері сиділи 4 сепаратисти і 2 бандити. Добре, що троє з них були «вимушеними» сепаратистами – вони виконували різні роботи для «ополченців». Інакше б мене могли просто задушити. З боку керівництва «Донбасу» було безвідповідально кидати «свого», що носив козацького чуба і вуса, до ворогів.

Потім мене взяли з КПЗ і перевезли у Артемівськ, де поселили у гуртожитку. Саме там, мені принесли у великій військовій сумці з моїми речами, нічого не підозрююваючи про це, маленького нетбука з модемом, і я отримав можливість написати пост з історією стосунків з Семенченком. За кілька годин у кімнату вбігли люди Семенченка, забрали ноутбук. Я не встиг вийти зі сторінки і так вони отримали доступ до неї і почали правити мій пост. А потім вони розбили мій нетбук.

Від автора:

Ті, хто робили редагування у Facebook-постах Дуба, навряд усвідомлювали, що у соціальній мережі зберігається історія правок. Якщо знову ж таки вірити Дубу, поки він сидів у гуртожитку, хтось зробив цікаві зміни. Наприклад, фраза (про Семенченка) «А тоді підійшов і вдарив мене ногою по обличчі…» перетворилась у «А тоді підійшов і вдарив мене долонею по обличчі». А речення «Батальйон не винен! Тут 99 процентів чудових хлопців і командирів. Їм самим дуже прикро за мене» стало «Батальйон винен! Тут 99 процентів чудових хлопців і командирів. Їм самим дуже прикро за мене».

– Дехто думає, що саме завдяки тому, що ти відкрив Артемівськ як базу «Донбасу», він був згодом обстріляний

– У Артемівськ ми заїжджали вдень. Це – велика колона під прапорами. Це не була таємна поїздка або секретна військова операція. Хлопці виходили на вулиці з нашивками «Донбас».

На очах багатьох свідків ми вселялись у гуртожитки; нас бачили таксисти і, зрештою, півміста. На фоні того, що мене взяли з ізюмівського КПЗ і не пояснювали, куди і нащо везуть, пост з зазначенням міста (Артемівськ) був інструментом гарантування безпеки. Однак, якби вхід у місто був таємний, я б ніколи не виставив цю інформацію. Треба бути дуже злим і дурним, щоб звинувачувати мене у тому обстрілі.

– Ти звинувачуєш Семенченка в тому, що у постах про звитяги піару 90%. Навіщо Семенченку PR?

Я краєм вуха чув про це раніше, але не приділяв надто уваги, що «Донбас» є PR-проектом з політичним майбутнім. Колись він так і сказав, що в них, окрім воєнних, є й політичні плани. Ходили чутки, що він прагне посісти посаду губернатора Донецької області. Ну а «політичні» плани треба трактувати як плани на владу.

Я порівнював події, які відбувались, і те, що Семенченко відображає у власному екаунті це 10% правди. Про негатив нічого не говорить. Хоча Миколаївку ми не брали, він написав, що «Донбас» її звільнив. Він може написати, що його бійці взяли арсенал зброї, хоча цей «арсенал» - це гвинтівка, «калаш» і один відстріляний гранатомет, залишені кимось з сепаратистів по причині неможливості їхнього транспортування.

– Можливо, це просто перебільшення. Все ж таки роль батальйону складно переоцінити на початку війни з сепаратистами.

Я одного разу говорив з одним з командирів, який знав «Донбас» із самого початку. Я запитав: «Семенченко – бойовий офіцер чи піарщик?». Він відповів, що піарщик і розповів про бій під Карлівкою.

«Цей бій – повна дурня, – розказав він, – бо якийсь військовий під 60 років взяв не дуже оснащених 15 хлопців і, не погоджуючи свої рухи ні з ким, пішов на штурм блокпосту з 30-ма бойовиками.

Почався бій, сепаратисти викликали підмогу БТРів, наші опинились у оточенні. Хлопці нічого не здобули і полягли безглуздо. А те, що «Донбас» увійшов у міліцейський відділок, поклав міліціонерів… Це не є бойовою операцією, це PR-акція.

– Хто і як тебе звільнив?

Мене звільнили, бо не знайшли можливості «зшити» карну справу. Насправді, цей останній Facebook-пост гарантував мені життя. До речі, один з командирів, юрист за фахом, казав мені: «Олег, вони не можуть тебе тримати, немає основи». Шпигуни, коли хочуть злити інформацію, не пишуть про це у Facebook.

Але коли до «Донбасу» приїхали мої друзі, Семенченко сказав їм, що погодиться мене відпустити за умов, якщо я дам гарантію не йти на телебачення. Незважаючи на те що я не обіцяв цього, друзі якось домовились і допомогли моєму звільнення. Зараз я роблю паузу, відпочиваю.

– Опісля інциденту з Семенченком ти зазначав, що цей конфлікт намагались у власних цілях використати «сепарати і колоради». Хто це був і які були їхні умови?

З ними я не контактував, і мені ніхто не дзвонив. Я підкреслюю, що вони мені не союзники. Цікаво, що мої статті переклали дослівно, чим тільки показують, що не все так погано у нас.

Ця ситуація, думаю, вийде на користь українській армії: я живий, мене не розстріляли, як того б хотіли російські ЗМІ.

– Але все ж таки ця історія набула розголосу саме завдяки зрозумілій увазі російських ЗМІ. Де різниця між правом на інформацію та іміджем цілої України?

По-перше, правда не може зашкодити Україні. По-друге, я не думаю, що Москві необхідна моя Facebook-сторінка, аби створювати якусь паралельну реальність.

Робити з мого посту оправдання Путіну для введення військ в Україну – це висмоктування сенсу з пальця.

Звісно, російські ЗМІ не мовчать. Але це менше зло, ніж те, яке може статись, якщо такі накази будуть віддаватись. Імідж України лайном не створиш.

ТЕКСТИ готові надати слово Семену Семенченку для висловлення своєї позиції щодо конфлікту

семенченко донбас війна