Дніпропетровськ. Рішуча позиція проукраїнської меншості змінила місто

Ще у січні цього року здавалося, що пам’ятник Леніна у моєму рідному Дінпропетровську стоятиме ще довго, а уявляти центр місто у синьо-жовтих кольорах просто не спадало на думку. «Столиця застою», політична батьківщина Брежнєва, Щербицького, Кучми, Пустовойтенка, Тигіпка і Юлії Тимошенко, радше мляво реагувала на київський Євромайдан.

Здавалося, що місто укотре вичікуватиме на розв’язання протистояння у центрі, аби прийняти переможця та віднайти модус вигідної з ним співпраці.

Призначена Януковичем місцева влада, уособлювана, у першу чергу, губернатором Олександром Вілкулом наприкінці січня жорстоко розігнала проукраїнську демонстрацію під Дніпропетровською ОДА.

Не добудований готель "Парус"

Менш ніж за місяць, 22 лютого, після багатогодинних зусиль, на центральній площі міста був знесений пам’ятник Леніна. Монументальний ідол не піддавався найдовше з усіх демонтованих Іллічів.

Цей опір матеріалу ніби символічно відкрив шлюзи для ідеологічного перезавантаження міста.

А російська політика в Криму, стриманість України від військових дій та подальша анексія півострова остаточно прорвали тканину вичікувального прагматизму «міста-трудівника».

На місці Леніна

За лічені дні українські прапори почали масово з’являтися на балконах житлових будинків, офісах розмаїтих бізнес-структур, автомобілях… Дніпропетровці ніби хотіли чітко й однозначно сказати: «ми не хочемо до Росії!», «ми не є “співвітчизниками” Путіна!», «Наша російськомовність не потребує захисту з боку Москви!».

Цю потребу швидко й рішуче підтримала нова обласна влада на чолі з губернатором Ігорем Коломойським. А після інтервенції на Донбасі, яка переросла у справжнє воєнне протистояння, підкреслена українськість Дніпропетровська стала не просто найяскравішим контрастом до Донецька і Луганська, а й позитивним прикладом для всієї України.

Вже незабаром почали з’являтися жарти про «приєднання України до Дніпропетровської області» та поважні тексти про те, що «схід України» зменшився до, власне, Донбасу.

Як пояснити раптовий сплеск патріотизму Дніпропетровська?

Якою є природа цього патріотизму? Через брак систематичних соціологічних та інших досліджень, наразі відповіді ці питання неминуче спираються передусім на особисті спостереження.

Раптову й несподівану масову проукраїнську позицію, яка стрімко стала модою й новою візитівкою Дніпропетровська, за бажання можна «обґрунтувати» історичними чинниками.

Історичні передумови

Наприклад, наголошуваним ще за радянських часів моментом, що п’ять із восьми запорозьких січей знаходилися на теренах Дніпропетровської області.

Або тим, що, принаймні, завдяки фортеці Кодак, терени Дніпропетровщини належали до Речі Посполитої, а отже, простору, шляхетської демократії, релігійної толерантності та міського самоуправління.

Тоді як Донбас практично до XIX століття залишався Диким полем. Відтоді стрімка індустріалізація захопила обидва регіони. Хоч до 1917 року більша частина сьогоднішнього Донбасу входила до складу Катеринославської губернії (з Луганськом і Маріуполем включно). Радянський адміністративний поділ створив Донецьку область, але залишив Західний Донбас з центром у Павлограді в складі Дніпропетровської.

Історія має і мовний аспект. На Донбасі, особливо тому, що опинився в руках терористів, що розвивався як мережа промислових поселень навколо шахт, практично не має україномовних сіл, типових для Дніпропетровської, Харківської чи Херсонської областей.

Ця історична специфіка певним чином відобразилася у переписі 2001 року. Тоді українську назвали рідною мовою 24% мешканців Донецької та 30% мешканців Луганської областей. У Дніпропетровській області цей показник склав 67%. При чому, Дніпропетровськ, як і Донецьк чи Луганськ, був і надалі є містом з цілковитим переважанням російської як мови повсякденного спілкування.

Історичними особливостями чи мовною самоідентифікацією не варто нехтувати, а й перенаголошувати їх не слід. У нинішній багатофакторній патріотизації Дніпропетровська вони – лише елемент у мереживі почасти ситуативних чинників. Серед цих чинників:

- рішуча позиція активної проукраїнської меншості (яка ще до призначення Коломойського унеможливила штурм обладміністрації, який у Донецьку відбувся без жодного спротиву);

- відносна слабкість проросійських сил, які стрімко втратили будь-який публічний вплив і навіть можливість перебування в місті на Дніпрі (найкращий приклад – доля Олега Царьова);

- позиція бізнес-групи «Приват» та уміння її менеджерів працювати в кризовій ситуації.

На відміну від донецьких еліт (уособленням яких є Рінат Ахметов, який нині перебуває, а, фактично, переховується в Києві), що у перші кризові дні і тижні затіяли гру в «нейтралітет» та переговори з «народними республіками», дніпропетровські еліти з «Привату» зайняли одразу однозначну проукраїнську позицію й доклали максимум зусиль для встановлення контролю над силовими структурами.

Коломойський

Лідер групи «Приват» Ігор Коломойський, чиї особисті статки «Форбс» оцінив в 2,4 мільярди доларів, пізніше визнав в одному з інтерв’ю: «звісно, Дніпропетровськ не був, такою вогневою точкою, як Донецьк чи Луганськ».

Останні, на відміну від Дніпра, були упродовж всієї пострадянської історії України вотчиною бізнесу, згодом ототожненого з Партією регіонів та президентом Януковичем.

Раптове порушення звичного статус-кво, втеча «свого» президента з Києва, створили соціокультурну ситуацію, в якій під загрозою опинилися не лише міфи про те, що «Донбас годує країну», а остання його при цьому «не чує» й хоче «поставити на коліна», а й звичний спосіб життя і ведення бізнесу.

Якщо для Дніпропетровська Єврореволюція була, серед іншого, ще й із певною радістю очікуваним занепадом «донецьких», то для Донбасу – вона стала синонімом зламу ладу, що здавався непорушним, очікуванням репресій і принижень, страху перед незнаним майбутнім.

У підтримці цих настроїв засадничу роль зіграли географічний та інформаційний чинники: прикордонність Донбасу (у Дніпропетровської області кордону з Росією немає), телевізійна картинка (українська – в Дніпрі; російська, до речі, дотепер, - в Донецьку і Луганську).

Повертаючися до питання про роль групи «Приват», можна сказати, що вона дуже вчасно й влучно вловила запит на українське самоокреслення Дніпропетровьска.

Порівнюючи Дніпропетровськ з Донецьком, заступник голови Дніпропетровської ОДА Борис Філатов назвав кроки, що їх дніпропетровська влада зробила на відміну від влади донецької:

- відкрито зайняла проукраїнську позицію,

- об’єднала навколо себе політично активних громадян,

- вступила у політичний діалог з опонентами,

- усіма засобами зміцнювала силову вертикаль.

За даними вже згаданого «Форбса», Коломойський щомісяця витрачає близько 10 мільйонів доларів на платню 3000 бійців добровольчих загонів та їх забезпечення усім необхідним.

Його заступник Геннадій Корбан пояснив мотивацію бізнес-групи «усвідомленням того, що ми можемо втратити країну, життя, родини, достаток; при чому, достаток на останньому місці».

Конкуренти й критики «Привата» воліють говорити про прагматичний розрахунок, що стоїть за діями Коломойського та його команди, й отримані ними економічні преференції (мовляв, кожна третя гривня, яку Нацбанк виділив для підтримки ліквідності української банківської системи, дістається «Приватбанку», а більшу частину підрядів на постачання палива для армії отримала підконтрольна «Привату» «Укртатнафта».

Говорять і про пропозиції Коломойсього Ахметову за 50% ціни купити його підприємства.

У кожному разі, аргумент про «прагматизм» жодною мірою не нівелює феномен віднайденої українськості Дніпропетровська.

Дніпропетровські трамваї

Ще істотніше, що це не «Приват» витворив дніпропетровський патріотизм. Але «Приват» його розвинув й допоміг перетворити на фірмовий знак міста та новий вимір локального патріотизму.

Дніпропетровськ, який називав себе «не першим, але й не другим містом України», «брежневською столицею», «єврейською столицею України», тепер відшукав себе як «найпатріотичніше українське місто».

Всюдисуща національна символіка у місті сьогодні – це і прояв отого локального патріотизму, і місцева мода, і бізнес-розрахунок (на вулицях продаються вже не лише прапорці, а й розмаїті солодощі та інші сувеніри в синьо-жовтих кольорах), і відчуття безпеки серед «своїх», у своєму місті і своїй державі.

Ключ до "Новоросії"

Зрозуміло, що тепер Київ змушений рахуватися і з новими настроями міста, і з вагою його політично-бізнесових еліт. Змушена рахуватися й Москва. Недаремно, Коломойський «удостоївся чести» бути двічі згаданим президентом Путіним на його великій прес-конференції.

Припускаю, причиною цих згадок (як і пізніших пропагандистських вправлянь російського тб) стали не лише образливі вислови Коломойського на адресу російського президента, а й добре усвідомлення обома, що «той, хто контролює Дніпропетровськ – контролює увесь схід»

А отже, ідеться про те, що ключове місто регіону та його еліти з усією рішучістю заявили: «ми ніяка не Новоросія!». І це при тому, що саме Дніпропетровськ свого часу (щоправда, недовго) носив ім’я «Новоросійська» (коли імператор Павєл І позбавив місто імені нелюбої бабусі Катерини ІІ)

****

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

тренд дніпропетровськ дніпропетровщина революція