День у Нацгвардії. Добровольці із Самооборони учаться битися, стріляти та кидати гранати

Майже півтисячі добровольців Національної гвардії з самооборони Майдану вчаться захищати країну від окупантів у військовому навчальному центрі під Києвом. Близько 80 чоловік не витримали навантажень у перші дні й покинули табір. З ранку до вечора тут стріляють, б’ються, риють окопи, а ще носять дрова у вільний час. Якраз перед моїм приїздом був «екватор», залишився тиждень. Деякі вже стріляють без промахів і кажуть, що морально готові вбивати ворогів.

«Вчора весь день добровольців возив», - каже водій автобуса, що курсує від станції «Героїв Дніпра» до Нових Петрівців, де розташований навчальний центр Національної гвардії України.

На зупинці сходять двоє хлопців, хочуть записатися на навчання. «Відпрацювали зміну на роботі, та вирішили приїхати й розпитати. Якщо нормальна служба, то чому б не служить? А якщо лопатою махати, то краще далі охоронцем працювати», - каже киянин Андрій Рожко.

Від траси до навчального центру – далеченько, ідемо пішки. Вдалині чути постріли, навіть щось потужніше – схоже на вибухи. На півдорозі зупиняється старенька непримітна іномарка, чоловік у формі, як з’ясувалось потім – генерал-майор і заступник командувача Внутрішніми військами Олександр Кривенко, питає: «Хлопці, ви куди ідете?» Дізнавшись, що хлопці – добровольці, запропонував підвезти.

За Крим і Врадіївку

Вже на підступах, трохи в стороні від в’їзду, проходять заняття – вчорашні протестанти вчаться правильно копати окопи, щоб було зручно вести вогонь. Їхні інструктори зізнаються, що це саме те заняття, на якому найбільше сачкують.

В одному окопі сидять двоє – Іван Коку із Вдаріївки й татарин Амет із Сімферополя. Обидва говорять українською. Що привело їх на Майдан, а потім і до Національної гвардії, – здогадатися не важко. «Що б не сталося, ми залишимося в Криму. У нас іншої батьківщини нема, - каже Амет. – Одного разу нас вже депортували, другого разу не буде. Чи навчаюся я для того, щоб захищати Крим? Ні, не тільки Крим, всю Україну. Мати спочатку відмовляла мене, але батько сказав іти, у нас слово батька вагоміше".

Товариш Амета Іван планує надовго залишитися в Національній гвардії, каже, що, певно, підпише контракт. Не проти він і до Врадіївки повернутися, щоб навести там порядок. «Ментов взагалі розігнати треба, вони всі в чомусь замішані, - переконаний він. - Я вважаю, що міліції бути не повинно. Ким замінити? Я думаю, що в кожному місті можна зробити щось типу самооборони, щоб дивилися за порядком. От я хотів би попасти у Врадіївку, стати там правоохоронцем, тим більше я їх усіх знаю...»

«Так кинув гранату, що я ледве не розплакався»

Неподалік окопів інші бійці вчаться протистояти БТРу. Повикопували невеличкі рівчаки на ґрунтовій дорозі й ховаються, коли машина рухається прямо на них. «Групуєшся обличчям униз, машина проїжджає, кидаєш гранату й падаєш назад», - інструктує добровольців майор. Усе так і відбувається, тільки-но БТР поїздить, хлопці підводяться й імітують кидання гранати…

«Ти так кинув гранату, що я чуть не розплакався, - каже одному з них майор Ігор Козубський, керівник на навчальному місці. – Траєкторія неправильна, треба від плеча кидати, ти просто не влучиш». Ще треба багато займатися, вважає майор, головне – навчилися діяти злагоджено. Щоб підрозділи добровольців були боєздатними, потрібно не менше трьох місяців. Далі вже проводиться перерозподіл за військовими спеціальностями.

Добровольці учаться знищувати БТР

«У них є величезне бажання вчитися і патріотизм, це головне, - каже командир першого батальйону Національної гвардії, створеного на основі самооборони Майдану, Олексій Пальваль. – Навіть ті, хто трохи застудився, всі в строю. Ніхто не хоче пропускати заняття. Як для новобранців їх рівень досить високий. Перша вогнева підготовка нас здивувала. Люди, які ніколи не тримали зброї в руках, відстрілялися дуже пристойно. Добре біжать крос, долають смугу з перешкодами. Єдине, чим можна дорікнути, - це невелике бажання рити окопи».

Інколи хлопців по тривозі «підривають» уночі, після чого вони біжать у ліс займатися «нічним орієнтуванням на місцевості».

Народився в Національній гвардії

Командир батальйону майданівців Олексій Пальваль вже служив у першій, як він її називає, Національній гвардії, яка існувала з 1991 по 2000 рік. «Мені дуже шкода, що першу зруйнували, - каже він. – То була потужна сила. То була армія всередині армії й підпорядковувалася тільки президенту, справжнє елітне військо. Коли її не стало я жив звичайним громадянським життям, займався спортом, більше ніде не служив. Повернувся тільки-но її створили знову. Я люблю саме Національну гвардію, я в ній народився і я в ній буду служити».

Якихось непорозумінь чи зневажливого ставлення через те, що на Майдані люди були по різні сторони барикад, не помітно. Начебто всі все розуміють і тему цю не обговорюють.

Вчать військовому мистецтву новачків ВВшники, за військовою дисципліною в середині підрозділів стежать сотники з Майдану й команди передаються через сотників, таким чином було досягнуто певного компромісу між вчорашніми опонентами.

«У нас зараз один ворог. Ми не вважаємо, що якщо вони стояли по той бік барикад, то вони всі садисти чи когось убивали, - каже Юрій Черьомушкин із Боярки. - Тим більше спецпідрозділ «Барс», з яким ми зараз працюємо, був тільки на Банковій 1 грудня, коли провокатори їх били цепами, а потім він перебував на охороні Межигір’я, тому ніяких конфліктів у нас нема. В основному колишні ВВшики – нормальні люди. Можливо, треба деяких командирів прибрати, але перед тим розслідувати, хто віддавав злочинні накази».

Генерал: вони намагаються нас зрозуміти

Приблизно те саме кажуть і самі співробітники Внутрішніх військ, тільки стриманіше, можливо, тому, що для них військо звичайна буденна справа, на відміну від добровольців, яких у непростий час до Нацгвардії привели в першу чергу патріотизм і бажання захищати країну. «Наші стосунки складаються в такому плані: вони хочуть вчитися, ми готові вчити. От і все, теми якихось образ не піднімаються, ми всі знаємо для чого ми тут, у нас одна мета – підвищити обороноздатність країни», - каже майор Ігор Козубський.

Ставлення бійців Внутрішніх війсь до створення Національної гвардії можна висловити одним словом - «цікавість». Хоч деякі неофіційно зізнаються, що задоволені тим, що в них на спині тепер не буде написано «міліція», оскільки вони завжди вважали себе саме військовими, а не міліціонерами. Деякі навіть ображені, що під час протистоянь на Грушевського більшість людей без розбору називали їх беркутами. «Моє ставлення до Національної гвардії – це цікавість, поки що… - зізнається інструктор зі стрільби Сергій. - Мені цікаво, що буде далі? Поки що змін я не відчув, крім того, що тренуємо хлопців з Майдану».

І хоч надстроковики ВВ кажуть, що тем Майдану не обговорюють, генерал-майор і заступник командувача Внутрішніми військами Олександр Кривенко зізнається, що розбір польотів на рівні пояснень своїх дій усе-таки був, але всім вдалося порозумітися. «Так, ми були по різні сторони барикад, і ми з розумінням ставимося до їх поглядів, а вони намагаються зрозуміти нас. І в більшості випадків, коли пояснюєш їм чому відбулося так, вони розуміють. Це люди, які свідомо прийшли до нас, щоб захищати країну», - каже Кривенко.

20 пострілів у ціль

На галявині поруч з макетом літака ще один взвод відпрацьовує техніку рукопашного бою. Спочатку 30 добровольців вишиковуються в ряд й під команду інструктора наносять у повітрі удари ногами й руками. Потім стають у пари й розучують захвати й кидки. І все це під звуки пострілів, що лунають із полігону. Там на вогневих рубежах одні розбирають і чистять зброю від порохового нальоту, інші під наглядом інструкторів палять по мішенях із автоматів.

«Стріляємо кожен день, коли 30 пострілів, коли 15. Сьогодні всі мої 20 пострілів потрапили у ціль, - розповідає Назар Михайлюк із Львівської області, який, як і більшість добровольців, в армії не служив і ніколи не стріляв. – Тільки у перші дні не стріляли, а збирали і розбирали зброю. Складніше бігати з автоматом, ніж стріляти. Він важить 8 кг, плюс 9 кг патронів». Після навчань Назар планує повернутися на Майдан і в складі самооборони патрулювати вулиці.

Якщо зі стрільбою у добровольців усе гаразд, то зі складанням зброї є певні проблеми, жоден ще не вклався в затверджений у нормативах час.

За тиждень доведеться зробити вибір між контрактною службою і резервом

Після двох тижнів навчань кожен із добровольців сам обиратиме свій шлях: чи бути зарахованим до Нацгвардії за контрактом і стати професійним військовим (мінімальна зарплата перший рік 1,8 тис. грн., згодом планують збільшити до 2,8 тис.), чи потрапити до резерву й час від часу проходити учбові збори й підтримувати свою кваліфікацію, а у випадку необхідності прибути для захисту України. «Звичайно за морально-психологічним станом і рівнем патріотизму вони і зараз могли б захищати країну, але наскільки б це було ефективно? – каже генерал-майор Олександр Кривенко. - Потрібно навчатися місяць як мінімум. Близько 80 добровольців, тих хто не витримали, відсіялися за віком і станом здоров’я (наразі залишилися 465 чоловік)».

Мобілізацію до Нацгвардії проводять шість військових частин, розташованих переважно на півдні і на сході. Скільки людей уже мобілізовано – таємні данні. «Усе відбувається згідно планів. Є потік добровольців, є величезна кількість звернень, ми розгорнули вербувальні центри, Нацгвардія має нараховувати до 60 тис. чоловік. Це велика кількість і потрібно провести певні організаційні заходи, щоб їх зарахувати. Багато бажаючих з віком після 50 років, вони приходять з величезним бажанням захищати Україну, тому, можливо, будемо вносити пропозиції щодо збільшення призивного віку», - ділиться планами генерал Кривенко.

У вільний час відпочивають і займаються музикою

Підйом у новачків о шостій ранку. Швидко вмиваються й ідуть на руханку. Руханка в гарну погоду займає близько 30-40 хвилин, під дощем зазвичай чверть години. Після сніданку є трохи вільного часу – хвили двадцять, щоб почистити зуби після їжі. Далі шикування на плацу, підрахунок особового складу, командири оголошують розпорядок дня, після чого починаються самі навчання. Це або так звані інженерні роботи, наприклад, риття окопів, або фізичні вправи (рукопашний бій, подолання смуги з перешкодами), а також стрільба.

Навчання тривають до п’ятої години. О шостій вечеря, після якої шикування й перерахунок особового складу. Потім є трохи вільного часу, але інколи доводиться наколоти чи наносити дров, переставити палатку… О десятій відбій. «У вільний час займаємося музикою, я граю на гітарі, - усміхається Іван із Врадіївки. – Співаємо усе: українські пісні, російський рок. Музика заспокоює… І взагалі у нас все чудово, їжі хватає. Дєвок тільки не вистачає, але два тижні перетерпимо».

Вояки практично весь день на ногах. Люблять почитати новин в мобільних телефонах, обговорити їх, а деякі невгамовні ще ідуть підтягуватися на турніках… «Ми повинні розуміти за для чого ми сюди прийшли, - пояснює татарин Амет. - Якщо просто побігати, погратися, то це одне, а якщо людина прийшла здобувати знання, то я не бачу сенсу щось придумувати, говорити про якісь незручності».

Ночують у наметах взводами по тридцять чоловік, сплять на металевих ліжках, укриваючись двома ковдрами. «Харчуються згідно норм, встановлених нашим урядом. Це солдатський пайок. Кажуть, що на Майдані їх годували краще», - усміхається генерал-майор Кривенко.

Форму Національної гвардії ще не закупили, усі ходять у тому, в чому прийшли. У багатьох жовті хусточки самооборони й червоно-чорні нашивки на рукавах. У середу командувач ВВ генерал-лейтенант Степан Полторак розглядав зразки нової форми, коли буде постанова уряду про її затвердження, тоді бійців і переодягнуть.

Добровольці підтримують зв'язок із людьми, які лишилися на Майдані. Те, чого не вистачає, привозять звідти. Відлучитися в якихось справах можна й самому, попередивши командирів. Навіть під час навчань до лав зараховують нових добровольців. «Удома залишилася дружина з трирічним сином і дев’ятирічною донькою. Дружина не пускала, поставив перед фактом, - каже 42-річний Сергій Зінчук із Ковеля. – Але вона рада, що в неї справжній чоловік. Морально відчуваю, що вже готовий вбивати, бо вони – вороги».

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстра зявилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

армія самоорганізація