Втрата Криму, що тепер маємо. Огляд стратегічних позицій

1. Росія

Діяла хитро і з точки зору стратегії вірно використовуючи принцип Сунь-цзи «війна це шлях обману». Ми до кінця не розуміли, яка мета кампанії і звідки наноситиметься наступний удар. Українські аналітики і їх російські колеги давно стверджували, що сил для окупації України не має, але все одно росіянам вдавалося створити враження, що танки осо-ось рушать на Київ. Зараз вже зрозуміло, що рухи біля українського кордону відтягували наші сили і не давали можливості навіть подумати про наступ на Криму. Довгий кордон дозволяє такі маніпуляції.

Страх пере можливим вторгненням у континентальну Україну посилювався нашим уявленням про стан нашої армії. Мій родич служив у десантній частині у Житомирі, начебто еліта війська. За час служби він ні разу не стрибав із парашута і лише декілька раз стріляв з автомата. За кожен навчальний стрибок треба було платити хабар. Поки Росія займала Крим наша армія потроху приходить в себе і висувається до російських кордонів.

Ставити під удар декілька цілей, щоб противник не знав, яку захищати - в цьому військове мистецтво. Кремль ним володіє.

Після анексії Криму Росія і далі продовжує безліч загрозливих рухів: Латвія, Придністров’я, Гагаузія, Донбас. Де буде головний удар, що захоче відтяпати Кремль? Вгадати важко. Але те, що Кримом не закінчиться однозначно. Втрата зв’язку з реальністю в Путіна прогресує на очах.

При цьому Кремль тримає стратегічну ініціативу на фоні бюрократично-демократичного Заходу.

Між іншим Гітлер на початку Другої світової теж блискуче обігрував опонентів і теж «володів стратегічною ініціативою». Фінал Путіна більш-меш зрозумілий питання в масштабах жертв і розрухи, в тому числі і в Україні. Поки Захід зрозуміє, що відбувається і перейде у стан війни Росія може пролити багато крові.

2. Наші військові в Криму

1.На випадок війни у військових є наперед розроблені плани, що і як робити за відсутності зв’язку з командирами. У генералів є свої плани, які накази віддавати в разі певного сценарію. До війни з Росією українські військові не готувалися і такі плани не розробляли. На відміну від окупантів, котрі діяли за планом. Наші не готувалися бо 1)не вірили у можливість війни з Росією; 2) політичне керівництво України боялося готувати такі плани, аби не псувати стосунки з Москвою. Занадто націоналістично це б виглядало.

2. На момент вторгнення українська армія була без Міністра оборони і начальника Генштаба. Те, що наші частини й досі існують і те, що вони відволікаючи на себе противника, дали хоч якось піддягнути інші війська до кордону і до Криму величезна перемога.

3. В умовах коли реальна бойова готовність не відома, частини не виведені на бойові позиції і немає лінії фронту ненасильницький спротив нашої армії був єдиною ефективною стратегією. Також це сприяло тому, що світові ЗМІ стали на нашу сторону, а в Росії попри істерику на ТБ, збираються найбільші за останні 20 років мітинги з протестом проти війни.

У довгостроковій перспективі військові втрати зменшили б популярність війни Путіна, але в короткостроковій ще більше б мобілізували росіян на війну.

Що робити військовим у Криму далі?

Застосовувати попередню тактику не вийде. Гіпотетична деморалізація від офіційного приєднання Криму до РФ і постійний тиск та пропозиція кращого життя занадто сильні чинники. Ймовірно декого доведеться евакуювати із сім’ями, найбільш боєздатні частини залишити і їхня доля стояти до останнього метру землі. При будь-якому розвитку подій українська зброя не повинна дістатися сепаратистам.

Якщо це можливо з військової точки зору, то наші частини малим б взяти під охорону місця компактного проживання кримських татар. Це б забезпечило їм тили і політичну, а може й військові, підтримку Туреччини.

3. Кримські татари

Найбільше постраждали і їхні ризики найбільші. При цьому вони зробили для гальмування руху окупантів не менше ніж наші військові. Київ негайно має надати Меджлісу статус органу державної влади. Це те, що кримські татари домагаються давно. Кримчаки відмовилися від вигідної пропозиції РФ, годували наших солдат, ми маємо зробити жест у відповідь. Гіршого ніж зараз розвитку подій у Криму не уявити. В крайньому випадку нехай він краще стане татарським ніж російським. Визнання нам нічого не коштує.

Крім цього варто подумати, як ще ми можемо допомагати Меджлісу фінансово і організаційно. Ключовим у наступні місяці для збереження життів і власності кримських татар - присутність медіа і стрімів. Нашим фахівцям варто придумати, як доставляти у місця компактного проживання кримських татар журналістів (а на блок-постах їх точно не пускатимуть), і як забезпечити з цих місць стабільний інтернет.

Кожне кримськотатарське село має бути обладнане супутниковим інтернетом. Купівля і доставка за рахунок України.

Україна має допомогти кримським татарам створити прес-центр, котрий різними мовами оперативною висвітлюватиме події котрі стосуються корінних кримчан. Оперативно, це значить протягом пів-години після події. Крім релізів і постів у соцмережі ця служба має надавати журналістам фото і відео матеріали.

4. Кримські татари і зброя

Поширений міф, що у кримчаків є зброя і добре навчені бойовики. Міф потрібно всіляко культивувати. Проте зброя у руках кримських татар буде найбільшою їхньою помилкою. У Крим перекинули фахівців з геноциду, котрі заливали кров’ю Чечню. Вони знають, як боротися з партизанами, але не знають як з мирним протестом. Мирний протест включно з блокуванням та преса і стрімери – головна зброя тих хто залишається у Криму. До мирного протесту можна віднести не співпрацю: бойкот російських законів, податків, відмова від паспортів, призову тощо.

5. Громадяни України в Криму

Їм доведеться або утворити спільноти на кшталт кримськотатарської або виїжджати на материкову Україну. Індивідуально спастися від хаосу і політичного терору навряд чи вдасться. Шкода. Україна має компенсувати їм втрату власності і виплатити допомогу для облаштування на новому місці.

6. Ахметов

Він звик розкладати яйця в різні корзини і робити вигляд проукраїнського і проєвропейського політика. І він загрався. «Засудження насильства» вже не достатньо. Ахметов має сказати: «Ворог України мій ворог». Слабо віриться, що на Донбасі проросійські мітинг і брехлива кампанія у ЗМІ може вестися без згоди Ахметова. Мовчазна згода чи дії зпідтишка ролі не грають. Воюючи проти України і за право безмежного володіння Донбасом він ризикує втратити все. Та історія його протеже Януковича нічому не вчить.

7. Південь і Схід

Здається наші силовики мінімізували загрозу кримського сценарію, коли підбурений народ вимагає єдності з Росією і їм на допомогу приходять «зелені чоловічки». З одного боку заарештована середня ланка підбурювачів, а з іншого кордон сяк-так латають і просочитися «зеленим» без бою ставатиме все важче. Та розслаблятися зарано. «Змію б’ють по голові», - казав Мао. Голова на Донбасі це Ахметов.

З Півднем поки, що все більш-менш спокійно.

8. А де Аваков?

Це запитання перетворюється у мем. Мем людей політично-інфантильних і які не дуже уявляють, як працює держава взагалі і наша зокрема. Частина людей думає, що наша міліція це ідеальний механізм, не гірше поліції, скажімо Німеччини.

Йому лише потрібно поставити завдання і завтра воно буде ідеально виконане. Наша міліція насправді це банда яка бачить сенс свого існування тільки в грабунках населення. І який би міністр не був, він цю міліцію за тиждень не змінить. Щоб змінити потрібно прийняти нові закони, звільнити усіх міліцонерів і набрати нових. Так зробив Саакашвілі. Але тоді в Грузії не було війни. Ми не можемо ліквідувати міліцію, бо не буде кому хоча б стояти між офіційними приміщеннями і проросійськими мітингувальниками на Сході.

Ми розігнали «Беркут» і тепер не має кому навіть стримати від штурму 150 циркачів Путіна. Підпорядкування у МВС до цього часу трималося на тому, що вищі чини замазували нижчі у злочини і потім шантажували. Ще одне: російські війська біля кордону не сприяють тому, щоб донецькі чи луганські міліціонери негайно кидалися виконувати київські накази.

Та міліція стоїть проти проросійських мітингарів, а СБУ навіть робить затримання. Це яке не яке а досягнення. Проте воно тимчасове. Треба вирішувати архіскладне завдання: очищати міліцію і протистояти сеперетистам.

9. Національна гвардія

Рішення її створити однозначно правильне. НГ стане формуванням на яке зможе покластися нове керівництво у війні з сепаратистами. НГ виконуватиме з першого погляду суперечливі функції і воюватиме і охоронятиме громадський порядок. Та коли «зелені чоловічки» з’являються без оголошення війни подвійність НацГвардії стає в нагоді. І добре, що активістам Майдану є чим зайнятися.

10. Зброя на руках

Випадки перестрілок між різними частинами Самооборони, відсутність єдиного керівництва самооборонців, виїзди зі зброєб на «вирішення питань» насторожує. Так як і перестрілки Правого Сектору з прросіськими силами у Харкові. (ПС заявив, що то не його члени стріляли, але Правий Сектор це скоріше брегд ніж організація і хто під ним сказати важко). Є побоювання, що ми отримаємо свій варіант грузинських «Мхадріоні», які починали, як патріоти, а закінчили, як мародери і грабіжники.

Забирати зброю у населення при загрозі війни не правильно, тим більше, що цього вимагає Росія. Найкращим виходом було б відновлення Дружин із правом носіння власної зброї. При цьому дружинники мали б якось реєструвати свої виходи зі зброєю і не мали права брати її поза чергуванням.

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

крим війна