Сум і ненависть у Межигір'ї. 136 гектарів украдених грошей

За парканом

За сто метрів від Межигір’я стоїть блокпост самооборони Майдану – дорогу дополовини перекрито гумовими шинами, дерев’яними брусами. Близько десятка активістів пильно стежать за тим, хто виходить з автівок– чи немає серед них тітушок?!

Мене пропускають – я не тітушка:) Швидким кроком обходжу щільний натовп, який зайняв усю дорогу. 90% відвідувачів – люди віком до 45 років. Чимало «туристів» мають при собі жовто-блакитний стяг та прапор ЄС. Патріоти.

Біля перших воріт в Межигір’я близько двадцяти бійців загону самооборони стримують тисячний натовп. Люди заходять по одному, їх перевіряють на наявність вогнепальної зброї, дубинок та «коктейлів Молотова».

Все це схоже на примарний сон.

Опинившись по інший бік шестиметрового паркану Межигір’я, активісти не можуть стримати посмішку. Дитячу таку, наївну – здається, ще трішки, і вони будуть підстрибувати догори від радості! Почуття ейфорії затьмарює свідомість…

- Ми перемогли!,- кричить хтось позаду.

- Слава Україні!,- бадьоро викрикують хлопці в камуфляжі.

- УраАААА! – не стримують емоцій дівчата.

- В мене просто немає слів,- каже юнак у чорному бронежилеті та касці.

З чого все почалося

А почалося все 19 лютого тому, коли активісти дізналися про те, що у Вишгород їдуть автобуси із тітушками, і організовано заблокували вїзд до міста з усіх боків. Більше півтисячі вишгородців не впускали їх на територію Вишгороду.

- Ми все робили розумно. Перевіряли всі без винятків автомобілі. Пропускали автобуси тільки за узгодженням. Інші автобуси були зобов’язані зупинятися, і ми перевіряли їх на наявність зброї та тітушок,- розповідають місцеві сотники.

За цей час до сьогоднішнього дня вони ні разу не бачили кортеж президента.

У той же день три тисячі людей, які обслуговували територію резиденції, разом із донецькими міліціянтами почали дружно пакувати речі Януковича. Перед тим, як залишити Межигір’я, вони два дні на автівках та мікроавтобусах вивозили звідси всі цінні речі.

Вид ззовні на боксерський ринг

- Перед самою капітуляцією тут ще залишалися снайпери, був «Барс», була охорона, були БТР,- згадує 27-річний боєць майданівської самооборони Іван, який чергував на блокпостах Вишгорода протягом останніх трьох днів.- Ми пропустили вчора (21 лютого) 52 автобуси «Барсу». У всіх бійців була вогнепальна зброя. Вони їхали на своє місце дислокації.

За його словами, Межигір’я залишилося без нагляду вночі 22 лютого. Коли патрулі вишгородської самооборони це помітили, то зайшли на територію, наче до себе додому. Хвіртка не зачинена, а собацюра на прив’язі навіть не гавкав. Заходь і живи…

Зараз На території Межигір’я немає жодного військового. Тут все під контролем самооборони Євромайдану. Частина активістів – автомайданівці, частина – вишгородці, частина – із різних блокпостів.

До речі, саме вишгородські активісти зайшли на територію Межигір’я першими. І першими побачили, що обійсця залишилося без нагляду. Ну, за винятком кількох чемних охоронців.

Його хата скраю…

На момент мого прибуття в Межигір’я центральний вхід до триповерхового дерев’яного будинку Януковича охороняло всього троє бійців із майданівської самооборони. 20-річний Святослав – один із них. Він родом із Вишгорода і каже, що щасливий бути тут.

- Я радий, що ми вигнали цього га*дона подалі! Євромайдан не буде розпущений до тих пір, поки він не сидітиме у в’язниці або не опиниться у труні. Тобто, є тільки два варіанти для нього.

У вікна будинку намагаються зазирнути десятки відвідувачів. Але поки що нікого всередину не впускають.

Народний депутат від «Свободи» Едуард Леонов намагається заспокоїти журналістів і обіцяє незабаром організувати для них екскурсію маєтками президента.

- Ми будемо контролювати ситуацію, щоб тут не було хаосу. Щоб не було мародерства. Щоб не розкрадалося народне майно. Бо ми прекрасно розуміємо, що цілком можливо, що в приміщенні знаходиться багато колишніх музейних експонатів, матеріальних цінностей, якими любив себе оточувати цей хворий тиран Янукович. Тільки психічно хвора людина могла оточити себе такими розкошами в той час, коли соціальний стан в Україні просто жахливий.

Що ж, почекаємо.

Краса для одного

Не дарма це місце називається Межигір’ям. Уся паркова територія розташована на крутих берегах Дніпра. Будиночки розташовані на пагорбах. А у низинах мальовничо розташувалися невеличкі озерця. В них плавають білі лебеді та дикі качки. Акуратні асфальтні доріжки прорізаються в густій зелені ідеально підстрижених газонів. Все це виглядає, мов картинка із кінофільму. Ідеальний парк для прогулянок.

Люди вражені – порівнюють Межигір’я із уманською «Софіївкою». Але тут, щоправда, ще й поле для гольфу є. І іподром. І дикі фазани. Одним словом, вся інфраструктура для життя та відпочинку…

Усі новоспечені свідки розкошів гаранта в один голос кажуть – ця територія віднині повинна служити народу. Ідей для використання Межигір’я у майбутньому маса: з легкої руки депутатів в народ пішла гуляти більшовисцька ідея: "палаци - дітям" і дехто хоче зробити тут лікарню для онкохворих дітей, облаштувати дитячий будинок.

Чесно кажучи ці розкішні апартаменти мало пристосовані для лікувальних палат.

"Я думала, що тут треба зробити дитячу длікарню, поки не прийшла сюди. Лікарню тут не зробиш. Треба щоб був парк", - каже жіночка, котра вже третю годину ходить з чоловіком по маєтку і "ще все не подивилася".

Дійсно, платний парк і "музей корупції" найкраща ідея для майбутнього Межигіря. Окрема плата за вхд у парк і окрема за палаци, алже утримувати маєток не дешево.

Відвідувачі запитують одне одного – навіщо одній людині така велика територія? Як характеризує його як особистість Межигір’я?

- Я просто в шоці. Така велика територія – і все для одного. Здається, що тут якась суміш комплексу неповноцінності, клептоманії, манії величі та ще якогось психічного захворювання…- ділиться думками студент філософського факультету Могилянки Андрій. – Ну навіщо одній людині тримати вісімдесят голубів? Навіщо саме вісімдесят? Можна ж тримати десять. А ця величезна кількість будиночків… Таке враження, що він кожного дня ночував в іншому місці – бо боявся, що його вб’ють.

Але ж у нього була охорона. Снайпери в бронежилетах, спецпризначенці. І ще – треновані пси. З усієї цієї братії лише чотирилапі охоронці і залишилися. Бо не такі розумні.

В двадцяти металевих клітках, що стоять одна біля одної у два ряди, замкнені німеці вівчарки та крупні безпородні собаки. Частину собак господарі маєтків забрали з собою, а цих бідолах залишили тут без води і їжі. Відвідувачі вражені такою жорстокістю:

- Янукович – звір! Це його потрібно в таку клітку посадити!,- розсерджено каже жінка середнього віку, годуючи пса з руки кормом, що знайшла у підсобному приміщенні.

Я теж нахиляюся до здоровенного собацюри, що виляє хвостом. Пес зовсім не агресивний. Дивно.

- Это невозможно осмыслить, - чую враження чоловіка, які він розповідає по телефону.

Ажіотаж

Щохвилини людей стає все більше. Милуючись краєвидами, вони фотографуються та телефонують своїм рідним, щоб поділитися цікавою звісткою:

«Привіт! Вгадай, де я? Не угадав – я на дачі у Януковича!» - приблизно так звучить перша фраза щасливих туристів Межигір’я.

- Ура! Мені вдалося сюди прорватися. Це дивовижно, що кожен тут може тепер прогулятися. Тепер ясно, що моя «двушка» на 52 кв. м – це малувато. А тут просторно – дві години гуляю і досі всю територію не обійшов!,- ділиться враженнями 26-річний киянин Сергій, який приїхав сюди із своїм батьком-науковцем.

Та думка про те, щоб залишитися тут жити, викликає лише сміх. Мовляв, як це можна жити, наче у музеї???

Гуляючи парком, люди викрикують в голос новини, які щойно прочитали в інтернеті. «Януковича знайшли!», «Юлю звільнили!» - захоплено передають одне одному «туристи».

Але у балакучості є і інша сторона.

Біля двохповерхових гаражів збирається натовп – тут начебто знайшли золотий злиток на купу грошей. Самооборона Майдану зреагувала миттєво – через десять хвилин тут уже було десять дужих парубків у касках. Вони взялися за руки та нікого не підпускають до скла – щоб ніхто не побачив, що там знаходиться.

- Так само, як і ви, ми всередині не були. Нас терміново викликали на об’єкт і попросили негайно охороняти.

Втім, мені вдалося вмовити хлопців пустити мене ближче. У гаражі видно лише два автомобілі для очистки від снігу та одна старенька «Шкода». Не густо.

Сум і сміх

П’ятеро медиків із Євромайдану приїхали сюди, навіть не переодягнувшись. Ще здалеку я помітила їх білі халати та яскраві червоні хрести. Їхні обличчя, на відміну від більшості відвідувачів, не осяяні посмішкою.

- А чого радіти? Ми знаходимося тут ціною сотні загиблих, тисяч поранених. Це прокляте місце,- кажуть вони.

В кількох метрах від них, жваво розмовляючи між собою, швидким кроком йдуть двоє чоловіків.

- Я вирішив: у наступному житті буду диктатором!,- жартує один із них, а потім переводить подих і додає: Це, звісно, жарт. Насправді, просто плакати хочеться. Це ж усе куплено і зроблено на наші податки. Зарплати медиків, держслужбовців, вчителів… Як так можна, що в однієї людини зарплата 1500 гривень, а тут обслуговування однієї сотки більше коштує…

Хлопці родом із Житомира і ось уже півтори години ведуть відеозйомку на мобільний телефон.

- Для дітей знімаєте?,- цікавлюся я.

- Ні, це для жителів Донбасу. Вони кажуть, що їм всього вистачає. І що головне – це стабільність. Ну то хай подивляться, як живе їх фаворит!

Але думати про матеріальне виходить не у всіх. На фоні значних для країни подій говорити про гроші та маєтки Януковича просто недоречно. Кирило та Володимир – приватні підприємці. Вони фінансами регулярно допомагали Правому сектору та Автомайдану.

- В душі у нас віднімали свободу. Але ми цю свободу відвоювали. Ось що має значення. А те, скільки ми грошей віддали на Майдан – то неважливо. Зовсім неважливо! Ось ці моральні речі виходять зараз на перший план. Ми тепер, напевно, будемо надихати інші народи із пострадянського простору, щоб вони теж не боялися змінювати свою державу.

50-річна Галина прийшла в Межигір’я із чоловіком та дочкою пішки. Вона все життя живе у сусідньому селі, проте на території резиденції вперше. Хід її думок більш прозаїчний.

- Я – мати-героїня, народила і виховала семеро дітей. Нам таке життя навіть не снилося!,- з розпачем махає рукою на дерев’яний маєток.

13-річна Іринка, на відміну від мами, більш оптимістично налаштована:

- Мені тут сподобалося все! Шкода тільки, що страусів не побачила.

Не має бажання завітати в резиденцію Януковича, мабуть, лише 98-річна баба Галя, яка все життя прожила на вулиці Вишгородській у маленькому будиночку, який зараз різко контрастує із шикарними маєтками Нових Петрівців.

Опираючись на дві дерев’яні палиці, вона повільно вийшла за ворота, щоб подивитися на навалу приїзджих.

- Коли тут жив, то тільки й бачили, що купу машин, які літали туди-сюди. А от коли тут жив голова компартії Щербицький, то коли діти на дорозі в футбол грали, він зупинявся і роздавав їм цукерки.

Ну чим не аргумент? :)

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

янукович корупція революція