Єдиний кандидат в президенти потрібен вже зараз. Досвід повалення Піночета.

Спочатку про кіно: "Радість приходить!"

«Сьогодні Чилі народжується заново. Це більш справедлива, солідарна країна, без превілеїв, де кожен має право на свою точку зору, і де всі мають рівні можливості. І на заході цього довгого дня, не пролив жодної краплі крові, ми перемогли цю жорстоку диктатуру, просто сказавши їй чітко та ясно: НІ» Фільм «NO», режисер Пабло Ларрейн

30 років тому я разом з моїми чилійськими друзями дірявили кулями портрет чилійського диктатора Аугуста Піночета, який ми використовували замість мішені у спортивному тирі. Ми були молоді і марили насильницькою революцією. Потім дехто з моїх друзів потрапив в підготовчі табори Східної Німеччини та Куби, брав участь у замаху на Піночета, воював у Патріотичному Фронті ім. Мануеля Родрігеса. Тоді здавалося, що лише збройний опір може привести до перемоги. Ми помилялися.

Чилі звільнилася від диктатури мирним ненасильницьким шляхом, скориставшись референдумом, який був нав’язаний владою для своєї легітимації.

Фільм “No”, який вийшов на екрани минулого року, дає детальну картину того, як новоутвореній антиурядовій коаліції за допомогою простих і позитивних месиджів вдалося переконати більшість чилійців, які вагалися і не вірили у можливість змін, прийти на виборчі дільниці і сказати НІ диктатурі.

Августо Піночет організував військовий переворот і прийшов до влади у 1973 році. Протримався 17 років.

Погодьтеся, казати НІ доволі важко, тим більш в умовах тотального контролю над пресою та відкритого насильства влади проти суспільства. В фільмі є чимало цікавих ідей, які ватро було б взяти нам на озброєння. Втім, не буду переказувати, раджу цей фільм обов’язково переглянути.

Коаліція з 15-ти партій

Втім, як і заведено у світі кіно, поза увагою фільму залишився один неймовірно важливий але складний і не дуже цікавий для масового глядача процес: формування антипіночетівської коаліції «Обєднання партій за демократію».

До цієї коаліції увійшли пятнадцять партій, але ключовими були християнська-демократична (ХДП) та соціалістична партії. Процес формування такої коаліції був нелегким. Нагадаю, що лідер ХДП Патрісіо Ейлвін в 1973 році підтримав військовий переворот і виправдовував дії хунти. Лише у 80-х роках, остаточно зневірившись в диктатурі, П.Ейлвін переходить в опозицію та очолює рух опору. Соціалісти, які спочатку ставилися до особи Ейлвіна насторожено, зрештою відмовляються від ідеї збройної боротьби і роблять крок назустріч християнським демократам.

Комуністи та інші ліворадикальні групи відмовляються від співпраці з християнськими демократами та не входять до коаліції. Хай вас не плутають поняття лівий-правий. Насправді, якщо подивитися ретроспективно то стає очевидним, що диктатура Піночета подібна на режим Януковича за своїми родовими ознаками. Єдине що їх відрізняє, так це методи приходу до влади. Хоча тут варто згадати Адольфа Гітлера, або ближчих до нас братів-мусульман Єгипту з іхнім уявленням про демократію: одна людина голосує у своєму житті один раз, - за їхнього кандидата.

Міжнародний тиск і мужність опозиції

Які були передумови референдуму? Чому влада була змушена підти на свою легатимацію після 15 років диктатури? Відповідь проста: міжнародний тиск. Він ставав нестерпним як для політиків так і для бізнесу, афілійованого з владою. Іншими словами, міжнародна спільнота створила нестерпні умови для більшості тодішнього політичного класу Чилі одночасно запропонувавши стратегію виходу, яка дозволяла їм зберегти обличя.

Це й економічний бойкот чилійських товарів на міжнародному ринку (дуже ефективний спосіб), це загроза кримінального переслідування, це психологічний тиск і політика ігнорування. На вулиці більшості європейських міст вишли тисячі людей з вимогами відставки Піночета.

Отже військовим не залишилося інших варіантів ніж погодитися на рефендум. Втім в самій Чилі опозиція була розчарована. Вони сподівалися на те, що міжнародний тиск повалить режим. Референдум вважався заздалегідь програним, тим більш що Піночет напередодні здійснив масовий підкуп виборців, значно піднявши їм заробітню платню та пенсії.

Треба віддати належне мужності опонентів Піночета, вони погодилися визнати результати референдуму, і в’язалися у здається у заздалегідь програшну битву. Ті, хто не погодилися, хто виступав за негайну революцію, до коаліції не увійшли. Результат, як ви знаєте, був приголомшливий для військових. До речі, підрахунок голосів здійснювало чилійське МВС, і, порахувало чесно. Наступного року демократична коаліція виграла президентські вибори – Патрісіо Ейлвін став президентом і епоха диктатури в Чилі закінчилася.

Які ж ключові елементи перемоги чилійських демократів?

1) Довга гра. Учасники коаліції, в умовах диктатури та тиску, легше йшли на компроміси всередині коаліції, згладжуючи гості ідеологічні кути та долаючи наявну ідіосинкразію, ставлячи перед собою головну мету - повалення диктатури. Довга гра дозволяла усім членам коаліції не відчувати себе зрадженими, виникає довіра, яка забезпечує стабільність та ефективність, а також дозволяє приймати стратегічні рішення. Ця коаліція існує донині і президентами Чилі стали як християнські демократи, так і соціалісти. Які ще треба аргументи?

2) Головний месидж кампанії був не помста режиму, а повернення до демократії, де всі будуть відчувати себе у безпеці. (Ніяких «Че Гевара прийде, порядок наведе») Концепція справедливості – мінімум покарання і максимум компенсацій. Зазначу, що після перемоги в Чилі працювали дві комісії правди та примирення, політичні рекомендації яких щодо недопущення повторення диктатури в майбутньому та покарання винних були повноцінно реалізовані.

3) В рамках довгої гри чітко зрозуміло, хто є кандидатом на посаду Президента. Отже чилійці могли асоціювати свої сподівання з цим політиком. З приводу того, що єдиного кандидата можуть зняти, вбити і пр. Така загроза існує, яле якщо політичний клас зацікавлений у виході із глухого кута, від буде зацікавлений і у правилах гри. Якщо він ще не зацікавлений, значить тиск на їхній бізнес ще недостатній.

Чи можна запозичити цей досвід і в якому об’ємі? Як на мене то практично повністю: опозиція та громадянський рух має розпочати довгу гру, сформулювати месиджи, побудовані на баченні солідарного майбутнього і запропонувати суспільству єдиного кандидата. Довгою грою ми зможемо убезпечитися від ахілесової п’яти української політики - політичного кідалова і гри з нуловою сумою, у якій переможець отримує все.

Ми з чилійцями подібні навіть у дрібничках. Червоно-чорний прапор мав Рух Лівих Революціонерів (MIR), який прийняв на себе головний удар хунти, а Ода Радості Бетховена, яка ще не стала тоді гімном Європейського Союзу була головним опозиційним гімном. Так що, compañeros - l'alegria ya viene?

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

вибори-15 досвід чилі піночет