Що вимагати від політичної опозиції?

Риги знову хитрують? А фіг вам, тільки тотальне очищення України від грабежу, брехні і олігархату, уособлених ПР – і гайда в ЄС!

Все, терпець урвався. Поки що політкорректність доведеться поки відкласти вбік.

Після сотвореного на Майдані звірства і прогнозованої для всіх, крім донецьких стратегів, реакції українських громадян і закордонної громадськості з членами Партії Регіонів почали відбуватись дивні метаморфози. Льовочкін давай подавати в відставку (принаймні так пишуть), Богословська зі Жванією давай кудись виходити і щось заявляти (типу раптом прозріли), Тигіпко з Лутковською засудили розгон, але нікуди не вийшли (типу хитрі), Бережна забажала виборів, Бондар і ще неназвані діячі сказали, що будуть подавати заяви в понеділок (типу ще хитріші, подивимось що в неділю буде). Богословська ще на додачу зробили сюрреалістично нахабну навіть по ригівським міркам заяву в стилі “от я така крута, давайте ділити владу, щоб не розколоти країну”. Привіт, Сєвєродонецьке кіно, давно ми тебе не бачили. Так, правда, це та Богословська, яка на початку 2005 року бігала по сцені майдану з помаранчевою стрічечкою. Вдвох з Азаровим вони там тусили.

Ще веселіше у Льовочкіна. Оперативненько під новину про відставку в Твітері пішла фоточка, як ніби то дружина Льовочкіна стоїть на Майдані. Класна історія, прям Щірліц і радистка Кет в німецькому тилу! Я ридаю! І вже тут по сусідству в блогах солов’єм заливаються – Льовочкін і Богословська молодці!!! Ура, Героїв України їм на оксамитовій подушці несімо зараз!!! Канал “Інтер” на боці народу!!! А де поживав телеканал “Інтер” до того? Днів 10 тому? На яких боках?

Ну й іще сотні і тисячі крупних, середніх і дрібних ригів чекають – скільки громадян вийде сьогодні на #євромайдан, як розвиватимуться події, хто ще із своїх побіжить; тут важливо вчасно зорієнтуватись, щоб і уже і безпечно, і не занадто пізно, бо перебіжиш вчасно – збережеш і посаду, і кеш, солодкий лівий кеш, сумками і кульками, кожен день – на дитсадках, школах, ліках, будинках престарілих, сиротинцях, хабарах з автолюбителів, землеустрої, екології, ну і так далі. Так це завжди працювало – принаймні раніше.

Ще за нетерпінням чекаю пантомім з батьком і сином Табаловими – першими героями цього скликання парламенту, піонерами тушкового руху. Чекаємо на появу Гереги, яка скаже, що вона зовсім сильно з народом, і просто якось випадково так виходило, що вона з необраними ніким на наступний термін людьми браво докроювала ще чудом не докроєні шматки київської громадської землі, дорубувала парки і докалічила таки майже все, що робило місто не-Донецьком – Гостинний двір, Поштову площу, і далі по списку. І не треба про рішення суду, збережемо читачам істеричні смішки.

Годі сарказму. До справи. До того, що в українській політиці ніколи не казалось вголос.

А давайте поцікавимось, з якого року Льовочкін особистий помічник Януковича? Що? З 2006 року? А голова його адміністрації? З першого дня, початок 2010? Ой! А це не його покійний батько кум Кучми? А як так вийшло, що він оце тільки зараз прозрів?

А чому ніхто з названих вище новоявлених героїв революції нічого не заявляв в день прийняття урядом Азарова постанови про похорон євроінтеграції? Тоді державна зрада нікому не була очевидна, навіть Льовочкіну? І Беркут що, вперше за цей тиждень по-звірячому бив людей? Освіжу пам’ять– ще мінімум двічі Майдан, з побитими Парубієм, Бурбаком і Яремою і великою кількістю простих громадян, я була в тих боях особисто, тому казки не пройдуть; не рахуючи ще мінімум одного випадку, коли на вулиці ті ж пернаті герої схопили і покалічили дітей, а в них у рюкзаку знайшли – цеглину! Їй-богу, міліції треба замовляти копірайтинг прес-релізів на стороні, бо ЦЕ свідомість не сприймає.

А чого ніхто з перерахованих вище персонажів не прозрів позавчора, коли зграя із сотень тітушків (і чого ми так лагідно називаєм гопів?) била журналістів насмерть, в кров?

Як завжди в житті, у чудес є дуже проста матеріальна причина. Це страх втратити бабло, наскирдоване на Кіпрі, в кантоні Цуг, в Австрії, на Британських Віргінських Островах, на острові Мен, зараз з Джерсі і Гернсі, в Іспанії і в інших тихих місцях .

Народне обурення, яке дійшло до створення загонів самооборони і петицій напряму американському уряду (а що ще робити громадянам, яких зрадили їхній президент, уряд, міліція, суди?). Люди раптом перестали розводитись як котята.

І безпрецедентно, неочікувано жорстка реакція світової спільноті – ну не прийнято в цивілізованих країнах поліцейським хапати на вулиці беззбройних людей і бити їх по голові кийками і ногами, - ще й помножена на хамство у Вільнюсі – призвели найбільш здогадливих ригів до простої думки – блін, а санкції ж реально можуть бути! І пропаде все нажите! Впусту всі фальсифіковані вибори, знамениті вишки, навіть дуже хитрі і неочевидні закони про якісь векселі, які уряд буде давати кому захоче замість гривень, і ще томи і томи “схем”.

Втрачати опричникам і олігархам є що – на зарубіжних рахунках, прямо пов’язаних з колишніми і теперішніми політиками, щонайменше один український ВВП – 300 млрд. дол., або 2 трільйони 400 мільярдів гривень по курсу. Це, мяко кажучи, немало. Бінго!!! Ось і розгадка пробудженого патріотизму!

Правда окремо від сильно хитрих іде бригада “разом – і до кінця” (хто знав, що кричалка Майдану стане пророчою, але по-іншому). Вони виступили з засудженнями, які вже просто по той бік добра і зла – побиття дітей на майдані зробили невідомі злі дяді, вони про це під обід дізнались з новин. Ну і т.д. Тут нема чого аналізувати. Янукович, Азаров, Арбузов. Коряк в ролі стрілочника.

Янукович уже поаплодував по телевізору мирним зібранням. В такт йому поаплодовували беркути його, до відкритих переломів стегна поаплодували, і жінкам теж нормально наплодували, і по всьому Хрещатику аплодували, і по дворам доаплодовували випадковим уже людям, по четверо на одного. Всі все розуміють, не тільки вся Україна, а і всі на планеті, у кого є інтернет. Додати тут нічого.

Так от у мене питання, яке, впевнена, цікавить десятки мільйонів українських громадян, розглянемо на прикладі Льовочкіна: і що, виходить, адміністрацію Януковича очолювали, всю кухню робили, було дуже весело, машини були великі і чорні, влада майже безмежна, кеш капав кожен день в сумах розриваючих свідомість, аж на 20% “Інтера” (500 млн доларів) накапало – у добродія, який все життя був державним службовцем, до речі як і Азаров; опонентів розводили як котят, вибори фальсифікували і визнавали недійсними, Київ без мера і без ради, і ще д-у-у-уже довгий перелік.

І тепер “перейдемо на бік народу”, повісимо на себе жовто-блакитну стрічечку, як той же Азаров помаранчеву в 2005, тусонем на трибуні, через півроку оберемось в парламент, прикупимо там на паях з партнерами фракцію, і претендуватимо на спікера чи прем’єра. І увесь цей час і до кінця життя все те саме – великі чорні машини, охорона з дротиками в вусі, Лазурове узбережжя, бабло на закордонних рахунках, будуємо імідж бізнесмена (?!!!!, хоча тут ми м’яко кажучи не самітні) і мецената, коротше радість кожен день.

І хай на нас дивляться по телевізору ті, кому проламали голову на майдані минулої ночі; армійські офіцери, які заробляють на службі стільки, що соромно писати; програмісти, до яких додому і в офіс вламувались “з обшуком”, типовий гоп-стоп – комп’ютери забрали – ідіть “домовлятися” і багато, багато інших, так – громадян України, принижених і пограбованих.

Відверто, не думаю, що є в Україні політик, який чесно скаже виборцям: я за описану вище схему; я за те, щоби вас грабували через податки, які складають 70% доходу (складіть подоходний, пенсійний фонд з соціальними, ПДВ і акцизи), і через державні закупівлі, де відкати розміром 30% від суми плавно перетекли в 50%; виганяли це на Кіпр, і далі по списку; мили - і робилися “бізнесменами і меценатами”. Сам такий, буду це робити, і всеціло підтримую колег, які це робили, роблять, і будуть робити.

Ще складніше мені уявити виборців, які проголосують за такого політика і таку програму, чесно. Пора припиняти брехати і вірити брехні, це двосторонній процес.

Громадянам, які чесно працюють і бажають доброго майбутнього своїм дітям, набагато зрозуміліший інший алгоритм, як у відомому фільмі – “Украл, выпил – в тюрьму”. За його ефективну реалізацію громадяни готові платити податки, це легко спостерігати в країнах, де люди не бояться поліції на вулиці. За фантастичним збігом обставин, в цих країнах поважають чесну працю, приватну власність, людську гідність, дороги будують раз в 20 років, але ям чомусь на них нема, і багато інших непояснюваних чудес там відбувається.

І от ми переходимо до головної проблеми. ВСЯ українська держава, яка вона є, з її прокуратурою, міліцією, податковою міліцією, судами і так далі, має бути знесена під корінь. І зроблена наново, для виконання завдань в інтересах платників податків. Одне відомство зараз, щоб не було анархії. Це зробили кругом, де вийшло щось путнє, починаючи зі Східної Німеччини (ну не влилась Штазі в Федеральну службу захисту Конституції, трохи різні організації, і нічого, втратили “унікальний трудовий колектив”, чомусь громадяни не сумують за ним ні грама); потім Польщі, Чеської Республіки, і далі по списку країн, у яких щось таки вийшло. Навіть у Грузії, яка після кількох воєн і втрати найбагатшої частини території, і все одно, схоже, обжене нас по дорозі в Європейські Співтовариства, вийшло. Звільнити поліцію і набрати нову. Розігнати міністерства і набрати їх знову, вдесятеро меншої чисельності і принципово іншої ефективності.

І не треба тут істерик, що я пропагую вивезти всіх “професіоналів” в поле і розстріляти, це дурниця. Такого ніхто ніде не робив, і ніде це не працювало. Але зламати устояну за роки структуру, “теми і схеми”, посадити явних злочинців (яких насправді мало, але вони роблять всю систему злочинною), просіяти баласт, якого багато, просунути в посаді і особливо в оплаті тих небагатьох, на кому все тримається (в будь-якому державному органі є кілька таких людей, інакше там навіть пошта перестає ходити), і донабрати нових, адекватних, людей, які не бачили попереднього скотства. Це просто, це не побудувати андронний коллайдер.

Я не схильна ідеалізувати, але нормальну країну можна зробити – треба тільки політична воля припинити грабіж і обман. Так, і себе це теж стосується, ось головна складність. Не виходить так, щоб усім чесно-чесно, а собі і пацанам – трохи на карман, за всю непомірну працю і ризик. Не виходить. Правила гри завжди встановлюються з самого верху.

Інакше майбутнє України дуже просто спрогнозувати. Повалимо Януковича, виберемо президента ХХ, спікером оберуть ZZ, прем’єром призначать УУ. І нинішні регіонали плавно перепливуть з фракції в фракцію (для більшості це буде n-ний перехід). Поміняються основні фігури, типу міністрів, голів адміністрацій і комітетів, місцями начальників департаментів.

Жодних кримінальних справ і судів над професіоналами. Вчорашнє побоїще – дивна випадковість, ніхто ні в чому не винен, ніхто нікого не бив, ніхто нічого не бачив. Ідіть, лохи, із своїми заявами, в прокуратурі всі дуже зайняті.

Як з Сєвєродонецьким збіговищем. Як з фальсифікацією виборів в 2004. В цю парламентську кампанію ніхто уже і не соромився фальсифікувати вибори – сміялись в очі, блін, дибіли умнічають. І вірний Беркут і суд був напоготові, якщо зовсім уже краї з краями не сходились. І що, є не те що посажені по статті Кримінального кодексу, а хоч якісь живі кримінальні провадження? Ага, “пишите письма”.

Середня ланка лишиться та ж сама. Бо професіонали. Даїшники пару тижнів типу не позбивають хабарів; чиновники обладміністрацій, які формували банди тітушок з трубами і виганяли бюджетників “в підтримку, а то премії позбавим”, швиденько знайдуть підхід до новоприбулих губернаторів, покажуть, “де тут теми”; прибудуть нові начальники податкових і митниць, і скажуть підлеглим місячний план по кешу, містично показавши в стелю пальцем: “Это туда”.

У нових районих прокурорів з’являться нові помічники, і кожному з них треба буде справити золотого котла на руку, машину нелоховську, квартиру службову, ну ви зрозуміли.

Між іншим, рекомендую сходити з депутатським зверненням до помічника районного прокурора в центральному районі Києва. Півгодини спілкування начисто вибивають з голови дурь про Конституцію, закони, і про те, що ти маєш хоч якісь людські права, не кажучи вже про те, що ти платник податків, чи така фігня, як народний депутат України (я просто мовчу про простих громадян). “Ничем не могу помочь…” – дуже вальяжно і томно каже ця істота, знову і знову. Так, ви правильно подумали, це ті товариші, які будуть зараз “неупереджено і професійно” розслідувати, хто кого бив на майдані вночі.

Оперативність і висновки теж думаю зрозумілі. Так, раптом хтось хотів спитати, не голосував ніхто за закон “Про прокуратуру”, і цією парламентською більшістю він проголосований не буде. Так, більше богів, і кожен бог – ще більший! Терпіння ж народне безкінечне!

Стоп, а звідки я взяла цю картинку? Та дуже просто. Не треба ніяких фантазій. Просто описано все, що вже відбулось в 2004-2009 роках.

Той же Янукович, той же Азаров, та ж Богословська, навіть особливо лютий Беркут – той же, кримський. Холод, Майдан, перебігання ригів “до народу”, вибори, перемога, неймовірні надії, їх злив. Той чоловік, не хочу навіть його прізвища називати, нас злив. В унітаз. З нашими надіями, планами і новонародженою громадянською гордістю. І повернувся Янукович, як торжество безнадії.

Чому так вийшло? Бо помінялось трохи верхівки, а увесь державний механізм залишився як був. Грабіжницький, корумпований і принципово ворожий громадянину.

За таких умов не могло вийти. У Господа Бога не вийшло б. А треба було просто трохи політичної волі і трохи чесності, щоби знести старий і налаштувати новий. З собою і з іншими. Ні, не євангельських пропорцій. Просто в рамках здорового глузду!

Друзі, давайте таки це припиняти. Не треба більше мазохізму.

Я особисто зовсім не хочу знову терпіти крах всіх надій, опускатись до безнадії і цинізму, брати участь у сумнівних політичних маневрах, пропалювати своє життя ні на що, бачити знову реставрацію грабіжників серед всезагального розчарування, знову бачити, як нищиться все, що я люблю, все, що живе і продуктивне, як знову студенти, інженери і підприємці емігрують пачками.

І знову, в 2022 чи 2023, через 9 чи 10 років, знову ми не-нормальна країна, знову нас зрадив власний уряд, знову спонтанна іскра народного гніву, знову холодна площа, знов кримський Беркут. Тільки мені вже 40, і ще десяток років коту під хвіст. Б-р-р-р!!! Та ну їх!!!

Друзі, давайте зробимо нашу роботу по заснуванню держави, як громадяни України, якісно і до кінця цього разу, на тверду п’ятірку, щоб більше не переробляти.

Я вірю в це. Слава Україні!