Експорт в ЄС після Угоди про асоціацію: товари сільського господарства (ІНФОГРАФІКА)

Щоб подивитися інтерактивну графіку, клікніть на малюнок. На графіці шукайте позначки "І". При кліці на них відкриється вікно з додатковою інформацією.

Файл з інтерактивною інфографікою і файл з інфографікою для друку качайте тут. Поширення і посилання на ТЕКСТИ всіляко вітається.

Основна мета підписання Угоди про асоціацію – це створення Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між Україною та ЄС.

Це означає максимальне спрощення правил торгівлі між країнами, які підписують Угоду – тобто скасування тарифних та нетарифних бар’єрів для торгівлі товарами і послугами (мит, квот, преференцій). Як і в більшість подібних утворень, умови ПВЗВТ між Україною та ЄС поширюються на всі галузі, крім сільського господарства.

Створення ПВЗВТ має завершитися через 10 років після підписання Угоди про асоціацію. Протягом цих 10 років Україна приводитиме своє законодавство у відповідність до норм Європейського Союзу та переводитиме всю свою економіку на європейські рейки – лише тоді вдасться скористатися всіма перевагами підписання, а саме – отримати повний доступ на європейські ринки.

Протягом 10 років Україна поступово скасовуватиме ввізні мита на європейські товари до домовленої ставки. У той же час ЄС зобов’язується знизити митні ставки або ж узагалі скасувати ввізні мита для українських товарів із першого дня дії Угоди.

Лібералізація торгівлі протягом перших 10 років буде асиметричною, оскільки ЄС знизить митні ставки одразу, тому українські товари будуть у вигіднішій позиції стосовно імпортованих європейських товарів на внутрішньому ринку, а також зможуть вийти на ринки ЄС – звісно, лише виконавши умови, необхідні для лібералізації нетарифних правил торгівлі.

Це потребуватиме значних інвестицій у реформування чи не усіх галузей економіки України, що в короткостроковій перспективі виглядає дорого й обтяжливо, та часто використовується як аргумент проти підписання Угоди.

Оскільки сільське господарство – єдина галузь, яка не буде повністю лібералізована внаслідок створення ПВЗВЗТ, варто детальніше розглянути, якою ж буде торгівля сільськогосподарськими товарами.

Отже, одразу після підписання Угоди 83,1% продукції українського с/г ввозитиметься до ЄС без мита, ще на 2% - мито знизиться до нуля протягом 10 років, а на решту 14,9 % категорій с/г товарів ЄС встановлює тарифні квоти, фактично бронює кількість продукції, яку ми можемо ввозити без митного тарифу. Це стосується найбільш чутливих з точки зору міжнародної торгівлі товарів. Наприклад, Україна ввела квоти на імпорт м’яса свинини, м‘яса птиці і цукор.

А ЄС – на 36 видів товарів сільської та харчової промисловості. В межах встановлених квот перелічені в Доповнення до Додатку 1-А Угоди категорії української с/г продукції ввозитимуться до ЄС без мита, після вичерпання цих квот – за відносно невисокою митною ставкою в межах глобальних квот СОТ, а вже потім – доведеться сплачувати мито.

На графіку подані с/г товари, які становлять основу українського експорту. На перший погляд, цифри квот у ЄС не надто вражають, але їх варто розглядати у порівнянні з кількістю виробленого та спожитого всередині країни.

Основні переговори по квотах завершилися у 2011 році. В деяких галузях, зокрема у виробництві м’яса птиці, з того часу відбулося значне нарощування потужностей (в першу чергу завдяки дозволу на експорт до ЄС, отриманому в січні 2013 року), але загалом кількість товару, який Україна може ввозити до ЄС, не сплачуючи мито, визначалася, враховуючи тогочасні можливості: кількість виробленої продукції, кількість спожитої на внутрішньому ринку та загальний експорт.

Ставки ввізного мита ЄС варіюються залежно від того, наскільки насичений внутрішній ринок країн ЄС – чим вища пропозиція від внутрішніх виробників, тим митна ставка на імпорт вища, і навпаки – чим більший дефіцит товарів на ринку, тим нижчі ввізні ставки для третіх країн.

Тарифні квоти по с/г товарах дозволяють українським виробникам не залежати від ринкової кон’юнктури країн ЄС принаймні в межах квоти. Щодо цифр, то, наприклад, лише на м’ясі птиці виробники зможуть економити від 7,48 до 52 млн євро, відповідно не сплачуючи мито за найнижчою та найвищою ставкою.

Одна з найбільших статей українського експорту – зернові. Україна входить у трійку світових лідерів за цим показником. Лише м’якої пшениці у 2010 Україна експортувала понад 6 млн тонн, з них до ЄС – 1,3 млн тонн. І щороку ці цифри зростають.

Виділена для України квота – менша, ніж обсяги експорту. Але яка б не була ця цифра, митна ставка на імпорт пшениці висока – від 97 до 186 євро/тонна, і, навіть маючи цю мільйонну квоту, Україна додатково зароблятиме до 186 млн євро щороку. Крім того, ПВЗВТ дасть Україні переваги перед Росією, яка є нашим прямим конкурентом на європейському ринку зерна.

Базуючись на фактично застосовуваних ЄС у попередні роки ставках мита (applied rates) на українську продукцію, Україна зможе економити щонайменше 383 млн євро на експорті с/г товарів та харчів до ЄС. У той же час, зростання виробничих потужностей, зумовлене лібералізацією торгівлі, яке має відбутися після підписання Угоди, дозволить заробляти значно більше, адже все більше видів товарів з часом отримуватимуть доступ на ринки країн-членів ЄС.

Тарифні квоти на усю продукцію дивіться тут.

Скасування нетарифних бар’єрів у торгівлі

Автоматичне скасування мит або ж уведення нульових тарифних квот для української сільськогосподарської продукції не значить, що вітчизняні товари одразу ж увірвуться на європейські ринки. Щоб це сталося, продукція має відповідати високим стандартам ЄС.

На усунення нетарифних бар’єрів у торгівлі спрямована значна частина розділів Угоди. До того ж досвід інших країн, які вже створили зону вільної торгівлі із ЄС, доводить, що скасування нетарифних обмежень дає навіть більше для розвитку торгівлі, ніж скасування мит. Хоча це й важче виразити в грошовому еквіваленті.

Протягом 10 років після підписання Угоди Україна має максимально наблизити своє законодавство у сферах санітарних і фітосанітарних заходів(СФЗ) та добробуту тварин до законодавства ЄС.

Для спостереження та координації процесу має бути створений Підкомітет із СФЗ. Не пізніше, ніж через 3 місяці після підписання Угоди, він має надати стратегію втілення Україною положень угоди щодо СФЗ. Це серйозний документ, який неможливо написати за 3 місяці, але невідомо, чи його підготовку вже почали.

Зонування.

ЄС має визнати, що тварини вирощуються/походять із зон, вільних від хвороб, а рослини – із зон, вільних від шкідників та шкідливих організмів. Тобто Україна має забезпечити регіоналізацію, або зонування, тваринництва й рослинництва – як це визначено в міжнародних документах.

Як тільки певний регіон/зона отримує такий статус (і в подальшому має офіційно його підтримувати) – для цього потрібно повідомити імпортера (ЄС), і, якщо він не розпочав процедуру додаткових перевірок, то через 3 місяці вважається, що рішення про надання території статусу зони, вільної від шкідливих організмів, та зони, вільної від хвороб, прийняте – продукція тваринництва теоретично отримує доступ на ринки ЄС.

Однак, отримати визнання відповідності стандартам ЄС не так просто і вимагатиме чимало зусиль та інвестицій, передусім з боку держави. А також тісної співпраці між бізнесом та контролюючими органами. Українські тваринники повинні будуть розробляти так звані плани біозахисту та надавати їх ветеринарній службі.

У цих планах мають бути описані взаємні обов’язки підприємців та органів контролю. А також має бути величезна кількість іншої інформації: щодо спостереження і щоденної перевірки тварин, контроль за їхнім переміщенням, походженням кормів, зафіксовані усі щеплення, хвороби та медикаменти, смертність, а також забезпечений принцип простежуваності, тобто виробник має знати, звідки і в якому стані він отримує тварин, корми, ліки тощо, і куди та кому він постачає свою продукцію.

У цьому плані також мають бути описані всі ризики, які можуть потенційно загрожувати тваринам і впливати на безпеку продукції, а також описані заходи зведення цих ризиків до мінімуму. Тобто, знову ж таки, все має бути організовано за системою ХАССП. Якщо українська ветфітослужба приймає і схвалює такий план біозахисту від підприємства – воно може експортувати свою продукцію на ринки ЄС без додаткових перевірок.

Очевидно, що лише великі підприємства, принаймні на перших порах, зможуть виконати ці умови.

Те ж саме стосується і підприємств переробки продуктів тваринного походження. Якщо Україна виконає всі умови Угоди, ЄС видаватиме дозвіл на імпорт без попередньої інспекції окремих підприємств – лише на основі гарантій і документів, отриманих від українського органу контролю. Однак ЄС може проводити перевірки самого органу контролю, щоб упевнити в його компетентності й здатності ефективно впливати на галузь.

В Угоді є поняття «еквівалентності задля цілей торгівлі» - коли країна-імпортер визнає санітарні та фітосанітарні заходи, які застосовуються у країні-експортері як еквівалентні заходам, котрі вживає імпортер – тобто що вони дозволяють досягти рівня санітарного і фітосанітарного захисту країни-імпортера.

Еквівалентність може бути визнана щодо індивідуальних заходів, групи заходів або системи, яка застосовується до сектору чи групи товарів.

Українська сторона звертається з проханням визнати еквівалентність, коли законодавство в певній галузі вже адаптоване і виконується.

Тобто коли нам здається, що все приведене до стандартів ЄС. Цей період може розтягнутися – все залежить від української сторони і швидкості внесення зміни до законодавство.

Після отримання запиту на визнання еквівалентності сторона-імпортер повинна розпочати перевірку не пізніше, ніж через 3 місяці, і видати результат перевірки не пізніше, ніж через 360 днів. Протягом 90 днів після визнання рішення щодо еквівалентності сторона-імпортер має вжити заходів для початку торгівлі товаром, який визнано еквівалентним.

Це означає скорочення фізичних перевірок на кордоні, спрощення отримання сертифікатів та полегшення процедури схвалення виробничих потужностей.

Отже, весь процес виходу на ринок певного товару чи продукції цілої галузі займатиме не більше півтора роки (крім окремих випадків, наприклад, визнання еквівалентності сезонної продукції), а не 5 років, як це було у випадку з українською курятиною.

В ідеалі це визнання взагалі має стати автоматичним через 4-5 років, тобто навіть без інспекцій з боку ЄС: якщо будь-яке нове підприємство, що хоче виробляти м'ясо птиці, отримує дозвіл на діяльність від ветфітослужби чи будь-якого визначеного законом органу, то його продукція автоматично може експортуватися на ринки ЄС.

Але це залежить головно від української сторони і від початкових інвестицій. Скажімо, лише щоб з нуля облаштувати першу лабораторію для перевірки м’яса птиці, пішло дуже багато грошей і часу, але якщо всі лабораторії працюватимуть за стандартами ЄС, то й процес отримання дозволу на експорт нового продукту до ЄС стане швидшим і дешевшим, тому що лабораторія вже буде готовою і матиме ліцензію, яка визнаватиметься в ЄС.

єс агропром єврографіка асоціація економіка інфографіка