Заборона казино і автоматів: гравці відчувають ломку

Мої товариші пили горілку, курили коноплю, «зависали» з дівчатами. Мене тягнуло до «бандитів». Ніде час не летить так швидко, як у цих салонах. Але головне - я зрозумів, як можна виграти. Верховна Рада заборонила гральний бізнес І більшість українців - 73%, підтримують це рішення Всенародна ненависть до азартних ігор цілком виправдана: затяті ігромани програють зарплати, позичають гроші в усіх можливих знайомих, виносять з дому останні речі, а остаточно програвшись іноді вчиняють криваві розправи над персоналом закладу.

ZaUA.org відвідав декілька гральних точок і біля однієї з них зустріли людину з розгубленим поглядом і дещо різкими рухами. Це був Гравець. Його ламало. Він хотів грати, але такі жаданні «однорукі бандити» стояли за закритими дверима і не світилися звичними різнокольоровими вогниками.

Нам вдалося розкрутити Генадія, так звати нашого героя, на відверту розмову, щоправда фотографуватися він відмовився, пояснивши це тим, що працює в пристойній компанії. Шкода людину, яка соромиться себе.

- В цілому я грав з «однорукими бандитами» дванадцять років. А вперше опинився в залі, коли мені було п'ятнадцять ... Виходить майже півжиття ... Гроші - сто доларів, - «позичив» тоді у батька. І, що ти думаєш, виграв п'ятдесят баксів. Кажуть, новачками щастить. Ось і мені пощастило. Щоправда, від батьків сильно дісталося - помітили, що я лізу в заначку, коли повертав гроші.

- І це тебе не зупинило. -

- Ні, звичайно. Я відразу став ігроманом. Було літо, наступили канікули, і, щоб заробити грошей, я став продавати газети в метро. Одягався спеціально гірше, щоб дяді и тьоті купували у мене їх із жалю. Мене зустрічали знайомі, питали, що зі мною сталося, чому я, син досить благополучних батьків, тепер ходжу по метро. Я не міг їм пояснити, та й не хотів.

- Вважаєш, ігроманія дійсно хвороба?

- Хвороба - не те слово! Думаю, ігроманія - це гірше за алкоголізм та наркоманію. Коли я продавав газети, проштовхуючись через натовпи людей у вагонах, то завжди тримав у голові картинку ігрового залу, і це надихало мене. Після спекотного робочого дня я йшов туди, щоб спустити всі гроші. Ти бачив очі людей, які тільки що всі програли? У них такий божевільний погляд. Знаєш, що каже чоловік, який програв все до копійки, коли бачить хоч одного знайомого?

Рекет вищого ґатунку: "одноруким бандитам" добровільно несуть останню копійку

- «Я тільки ледь не виграв цілий статок»?

- Ні. «Позич грошей скільки можеш. Я тільки ледь не виграв цілий статок. Зараз виграю - віддам ». Можеш у цей час займати йому сто доларів з умовою, що віддасть двісті. Він піде і на це, але гроші може не віддати, навіть сотню. Коли накриває пристрасть, ти спускаєш все до копійки. Я сам неодноразово повертався серед ночі додому пішки з іншого кінця міста - не на що було їхати.

- Це що, мазохізм такий - йти, щоб програти? Виграшів взагалі не було?

- Були, звичайно. Але більше програвав. Потім почалося навчання. Підробітки закінчилися, я перестав грати. Потім почалося з новою силою. Мої товариші пили горілку, курили коноплю, «зависали» з дівчатами. Мене тягнуло до «бандитів». Ніде час не летить так швидко, як у цих салонах. Я побував майже у всіх київських залах ігрових автоматів, перезнайомився з усіма завсідниками і обслуговуючим персоналом. Але головне - я зрозумів, як можна виграти.

- Це секрет?

- Ні. Просто слід дотримуватися таких правил. По-перше, виграти можна тільки у великій залі, де стоїть багато автоматів і багато народу. Друге: слід грати з автоматом, який вже досить «наївся» грошима. Тобто в ньому повинна бути як мінімум кілька тисяч гривень. «Одноруки бандити» віддають тільки тоді, коли переповнені - такий алгоритм. Слід також врахувати, що каса виймається зазвичай раз на добу. Якщо знати цей час, то можна приходити перед самою інкасацією. І тоді шанси підвищуються в десятки разів. Час «Ч» знає обслуговуючий персонал, він-то і «зливає» інформацію своїм перевіреним людям. У цьому випадку виграш ділиться навпіл.

- Після заборони грального бізнесу дізнався, що, виявляється, в Україні 200 тисяч чоловік годуються від ігрового бізнесу. Всі вони ще отримують від клієнтів повз каси?

- У солідних конторах такого не допускають. І звільнений за подібні справи співробітник вже навряд чи зможе влаштуватися на аналогічну роботу. А спостереження та облік за персоналом в ігровому бізнесі ведеться дуже суворий. Працівникам залів забороняється самим грати тут же. Знаю випадок: в одному автоматі раптово з'явилася солідна сума грошей, але камера не зафіксувала, що там хтось грав. Виявилося, щастя вирішили спробувати два місцевих охоронця, відключивши спостереження. Так вони позбавилися і роботи, і останніх зарплат.

- Вони, напевно, не знали твоїх принципів.

- Так. Третє: з дрібною купюрою виграти неможливо, «бандитам» потрібно давати не менш чотирьохсот гривень. Тоді є великий шанс випадіння виграшу до тисяч двох. Четверте: виграв по-крупному - відразу йди. Другого такого ж виграшу тебе вже у цей день не світить, навіть якщо дотримуватися всіх умов, про які я говорив. Не забувай, що гра на «одноруком бандиті» - це битва один проти десяти.

Азартні ігри із розваг ганстерів перетворилися на соціальну проблему

- Ти знав людей, які «зістрибували» з ігроманії?

- Знав директора однієї великої фірми - він просто пообіцяв дружині, що більше не буде грати. І зав'язав. Але більшість людей так не можуть. Розумієш, які б технології там не використовували, але завсідником гральних залів сильна людина навряд чи стане, більш того, він просто туди не зайде. Сильні ходять до солідних казино, але вони вміють контролювати емоції, і ніколи не програють більше певної суми. Ігроманія, як і наркоманія, - це для слабких.

- Напевно, треба привести людину до церкви, розповісти про Бога?

- Може, і треба. Але чув, у Донецьку є один мужик, він лікує за допомогою рефлексотерапії. Ставить у вуха голки пацієнтам. Звідти йде сигнал до мозоку и щось там змінює в людині. Начебто допомогає. Правда, багато хто перестає ходити до «одноруких бандитів», тому що потрапляє до в'язниці. А де ще може взяти гроші людина, яка день і ніч «висить» у залі - тільки вкрасти.

- Напевно, ігромани - забобонні люди.

- Більш забобонних я не зустрічав. У нас навіть кажуть: поруч з тобою нагадить ворона - все кидай, біжи грати. Чорна кішка перебігла дорогу - до залу ні ногою ... все одно йдуть ...

- Якщо все порахувати, то вийде, що ти більше вигравав чи програвав?

- Звичайно, програвав я набагато частіше - ніколи не міг вчасно зупинитися. Але далеко не стільки, скільки у відсотковому співвідношенні програють звичайні відвідувачі ігрових залів. І це радує.

- Що буде після заборони ігрових автоматів?

- Придумають що-небудь. Пристрасть до гри вмирає лише разом із самою людиною.

суспільство гра ігроманія