Бездержавні росіяни. Читаємо книгу Джефрі Хоскінга «Правителі і жертви: росіяни у Радянському Союзі»

Хрущов, у своїх мемуарах, пояснює це дуже просто:

"Даже при Ленине внутри СССР не было ЦК партии по РСФСР. Это и правильно, потому что если бы у Российской Федерации имелся какой-то выбранный центральный парторган, как у других республик, то могло возникнуть противопоставление. Российская Федерация слишком мощная по количеству населения, промышленности, сельскому хозяйству. К тому же в Москве находились бы сразу два центральных комитета: один межреспубликанский, а другой - для РСФСР. Ленин на это не пошел. Видимо, он не хотел создать двоецентрие, не хотел столкнуть такие центры, а стремился к монолитности политического и партийного руководства. Так что ЦК для РСФСР не нужен."

Більш того, на відміну від УРСР, БРСР та інших союзних республік, в Російської РФСР не було навіть свого республіканського телебачення: лише загальносоюзні російськомовні канали.

Шотландський історик Джефрі Хоскінг (Geoffrey Hosking,) серйозно зацікавився становищем російського етносу у Російській Імперії та СРСР. Результатом стали дві книжки - "Росія: народ і імперія, 1552-1917" (Russia: People and Empire, 1552-1917) і "Правителі і жертви: росіяни у Радянському Союзі" (Rulers and Victims - The Russians in the Soviet Union).

Перше, на чому наголошує Хоскінг - необхідність розрізняти поняття "русский" і "российский". У англійській, як і в українській, вони позначаються тим самим словом: "Russian"/"російський", "Russians"/"росіяни". Насправді ж, це зовсім різні речі: "русский/русские" - це етнос, "российский" - усе, що має стосунок до держави.

Хоскінг стверджує, що - принаймні з 16-го століття - Росія ніколи не була національною державою "русских". Починаючи від приєднання Казані і Астрахані, Московська держава була багатонаціональною імперією. Це, вважає він, загальмувало і ускладнило розвиток "русской" нації.

Мета в імперії була одна - утриматись і поширитись. Імперський міф був космополітичний і месіанський: "Третій Рим" мав захищати православ'я по цілому світові. Інший міф - більш національний - "собіраніє русскіх зємєль". На практиці ж, імперією керувала космополітична, багатонаціональна еліта - не обов'язково православна (наприклад балтійські німці) чи навіть християнська (були й дворяни-мусульмани).

Російські селяни - на самому низу соціальної піраміди - цікавили державу лише як людський ресурс. Тільки у другій половині 19-го століття поширилася ідея перетворити "российскую" імперію на національну державу "русских". Але коли наприкінці століття спробували розпочати масову русифікацію, це викликало опір серед не-"русских" народів і дуже ускладнило ситуацію на місцях. Замість зміцнити імперію, русифікація її розхитала. Це й не дивно: етнічні росіяни складали лише трохи більше за половину населення імперії.

Під час і після громадянської війни, більшовики намагалися заручитися підтримкою не-"русских" народів імперії - іншого виходу в них просто не було.

Говорячи про Радянський Союз, Хоскінг помічає цікаву деталь: протягом 1920-х років державу будували за одним принципом, а починаючи з 1930-х - за зовсім іншим.

Тим, хто народився і виріс у пізньому СРСР, структура радянської держави здавалася константною системою, започаткованою ще за Леніна.

Насправді ж, державний устрій СРСР був наслідком двох прямо протилежних проектів. Перший з них називався "коренізація" і був розгорнутий на початку двадцятих; другий - сталінська русифікація - розпочався у тридцяті. Перший проект офіційно не відмінили, другий офіційно не запровадили.

Метою коренізації було завоювати підтримку у "не-великоросів", які складали коло половини населення СРСР, а водночас приборкати великодержавний шовінізм, який загрожував і цілісності держави (бо відлякував "інородців"), і майбутній світовій революції (бо закордонні пролетарі були для імперців "чужинцями") , і навіть самим вождям революції (багато з яких не були "русскими").

Отже ідея була "сов'єтизувати" неросійські народи через їхні національні культури. Національностей було багато, деякі з них зовсім нечисленні, а деякі розкидані різними регіонами. Тому з'явилася ціла система автономних республік, національних округів, національних областей і національних районів. Автономії створювали й там, де національна свідомість була низька і аборигени, власне кажучи, нічого не вимагали.

У деяких національних автономіях представників титулярної нації було менше за етнічних росіян (наприклад у деяких республіках на Волзі). Яких тільки національних районів не було! Польські, єврейські, німецькі. Бували випадки, що навіть у окремих селах створювали національні сільради.

Але не було створено жодного російського національного району, округу чи області, хоча чи не у всіх союзних республіках були місця компактного проживання цього народу. Росіяни становили виключення.

Хоскінг наводить дискусію що мала місце напередодні утворення СРСР. Мір-Саїд Султан Галієв, мусульманський комуніст, запропонував, щоби безпосередніми суб'єктами Союзу були не тільки великі нації, а й менші етнічні групи. Сталін заперечив: "Така пропозиція означає ... створення Русского ЦИК - не "российского", а "русского". Товариші, чи нам справді цього треба?".

Хоскінг наче повторює думку Хрущова: "Справжня російська етно-територіальна держава у середині Радянського Союзу була б настільки великою і сильною, що або домінувала б Союз, або зробила б його нефункціональним".

Остаточно прийшовши до влади, Сталін потребував ідеології, на базі якої можна було б зміцнити державу і протипоставити її зовнішнім ворогам. Інтернаціональна ідеологія світової революції для цього не підходила.

Історію революції доводилося весь час переписувати: вчорашні герої один за одним перетворювалися на "ворогів народу". коренізація сприяла автономізму і "сепаратизму". До того, Сталін боявся, що національні еліти буде використано іноземними агентами. Отже, найпростішим було будувати ідеологію на базі російської історії і ідентичності.

Коренізацію зупинили, хоча ніколи не відмінили офіційно. Національні райони зникли. До радянського "пантеону" було включено Олександра Невського, Петра Першого та інших героїв російської історії. Звісно, цей процес посилився під час війни і відразу після неї.

Хоскінг вважає, що радянська влада не тільки ускладнила формування "русской" національної ідентичності, а й зруйнувала головні підвалини цієї ідентичності: російське село і православну церкву.

Водночас, у Російської Імперії та СРСР є важлива спільна риса: месіанізм. За часів Імперії Москва вважалася "Третім Римом" і мала бути головним захисником православ'я у світовому масштабі. Радянський Союз (читай: російський народ) теж мав історичну місію світового масштабу: поширювати світло соціалізму і боротися за права усіх пригнічених. Росіяни звикли до месіанства.

В не-"русских" народів, відмічає Хоскінг, було враження, що ними керують росіяни (одних це дратувало, інші сприймали такий стан речей як даність). Але "русских" дивували такі ідеї: вони вважали себе радше "корисними товаришами", які допомагають іншим народам.

Росіяни не мали змоги стати звичайним етносом із чіткою ідентичністю, національною культурою і територією. Вони мали бути базою для створення "багатонаціонального радянського народу".

Хоскінг відмічає цікаву особливість: на заході є багато публікацій про українців у СРСР, грузинів у СРСР, казахів у СРСР... але майже нема публікацій про росіян ("русских") у СРСР. Ніби і не існувало такого етносу

Запроваджуючи усюди де можна російську мову, російську культуру, (про)російську версію історії, і навіть неофіційну установку на те, що "російський" є синонімом слова "радянський", влада ретельно слідкувала, щоб Російська РФСР не набула реальної автономії.

Хоскінг нагадує цікаву річ, про яку ми зрештою знаємо: СРСР розпався не через конфлікт поміж комуністами і антикомуністами, і не через боротьбу між росіянами і іншими народами. Як це не парадоксально, але імперія розпалась через конфлікт між Росією та СРСР.

У 1990 в РРФСР з'явилася реальна республіканська влада, яка відразу ж почала боротися за владу з союзним центром. Коли ж у серпні 1991 ГКЧП усунув Горбачова, в Росії вже були свій президент і парламент, які й оголосили себе єдиною легітимною владою на території республіки. Після провалу путчу, СРСР вже фактично не існувало.

Що ж буде далі? Хоскінг не дає відповіді на це запитання - та й не може дати. Очевидно, що російської національної держави як не було, так і немає. У національно-адміністративному плані, Російська Федерація - зменшена копія СРСР, з тією різницею, що там нема навіть номінальної "русской" республіки, а не-"русские" народи значно поступаються етнічним росіянам у чисельності.

Хоскінг видав книгу про росіян у СРСР у 2006 році. З тих пір у Росії намітилися певні тенденції. З'явилося гасло "Досить годувати Кавказ!", все більше говорять про "сибірську" і "козацьку" ідентичності, поширюються ідеї створення "російської Росії" на "русских" етнічних теренах. Водночас, почалися скромні (поки що) спроби відродження ідентичності фіно-угорських народів.

Путін поступово втрачає популярність. Ідеологи путінізму навіть не шукають серйозні відповіді на питання національної ідентичності росіян і інших народів Федерації. Замість того, громадянам пропонують сурогат національної ідеї, побудований на протистоянні Америці і глоріфікації радянської спадщини. Чи надовго затримається статус кво? Чи розпадеться РФ на кілька незалежних країн (як передрікає дехто), а чи навпаки знайде якусь нову формулу державності, як це сталося у 1922? І чи отримають нарешті етнічні росіяни власну національну державу у реальних кордонах?

Думаю, протягом наступних двадцяти років ми отримаємо якщо не відповіді на ці питання, то принаймні натяки на їхнє розв'язання. А поки що залишається спостерігати за подіями.

росія історія хоскінг концепція