Кінбурнська коса. Дикі прерії, чисте море і жодних понтів

Шлях не для слабких

Не поспішайте називати розбитий асфальт «бездоріжжям», поки не побачите, як буксують позашляховики у кінбурнських пісках. Не поспішайте проклинати ці піски, поки не побачите який природних ландшафт захищають вони від того, щоб він не перетворився на ще один курорт з гамірливими набережними, шаурмою, американськими гірками і бійками за лежаки на пляжі. Взагалі не поспішайте. Це основне гасло мандрівника, що вирішив побувати на Кінбурнській косі.

Спочатку добре поміркуйте над маршрутом. До місцини, де Дніпро-Бузький лиман стає морем, регіонального ландшафтного парку, де живуть 500 видів рослин(в тому числі орхідеї) і 60 видів тварин, дістатися непросто. Будьте готові до того, що пригоди почнуть ще у дорозі. Якщо ви обираєте потяг або автобус, то беріть квитки до Миколаєва, звідти маршруткою до Очакова, на автовокзалі берете таксі до причала. А вже звідти – катером через лиман на Кінбурнську косу.

Щодо катерів можливі варіанти: рейсові(щодня о 08-00 та о 15-00), вартістю 25 грн з людину чи приватні(500 грн за рейс, є сенс затіватись, якщо подорожуєте великою компанією). Різниця у швидкості також відчутна: старий, але надійний, рейсовий катер долає лиман на 40-50 хв, швидкий приватний – за 15-20 хв.

Автомобілістам я б також наполегливо радив цей маршрут: своїм ходом до Очакова(570 км) і звідти катером(машину можна залишити на причалі під охороною – 10 грн/доба). В мережі можна побачити чимало інформації про те, як дістатися на Кінбурн на власному авто. Теоретично це можливо, але… Не поспішайте. Вирушаючи на косу самотужки, вважайте, що ви робите гак понад 100 км. І це не найстрашніше.

Тут Дніпро впадає у Чорне море. Праворуч море, ліворуч Дніпро-Бугський лиман

Дорога на Кінбурнську косу закінчується на Херсонщині і селищі з промовистою назвою Геройське. Те, що йде далі, можна назвати прерією або пустелею – ґрунтовими дорогами це назвати складно.

Ризикують їхати туди здебільшого власники позашляховиків, трапляються провідники, що за нескромну плату(100 доларів!) ладні провести будь-кого на косу. Але слід зважити, що будь-яка поламка у тих краях прирівнюється до стихійного лиха – викликати евакуатор, знайти СТО – без варіантів.

Та й власникам авт. 4х4 є чого побоюватись: повний привід тут ще нікому не давав права на спокійний і безперешкодний проїзд. Забуксувати легко, хапнути піску в усі отвори – без питань. Маршрут складний: порятує тільки надійний GPS. Заблукати – небезпечно. Вовки у Кінбурнських лісах – сувора реальність, а не дідівськи байки.

Вибір пріоритетів

Ось ви й на Кінбурнській косі.

Забудьте слово «інфраструктура». Розкидані у пісках хутори, іржавий причал, радянська всюдихідна техніка, тісненькі сільмаги з набором найнеобхіднішого – ось власне і все. Розваги – власний розсуд.

Для тих, хто все ж таки тяжіє до стандартного відпочинку a la класичний курорт краще обрати єдиний на косі готель, який відповідає таким потребам – зветься він «Крутая осыпь». Тут є власний басейн, можливість орендувати квадроцикл і навіть 3d-кінотеатр. Ціни за номер в сезон тут починаються від 500 грн.

Але, якщо ви плануєте обмежитися суто готельними розвагами – не варто заради цього їхати на Кінбурнську косу. Якщо вже обрали комфортний варіант, то візьміть квадроцикл і добряче поганяйте по косі – її довжина всього 40 км, помилуйтеся місцевими озерами – їх тут аж 300: прісні, солоні, грязеві(мають ті ж самі цілющі властивості, що й кримські).

Тут можна зустріти лебедів, фламінго, фазанів і ще багато кого – як поталанить. Купатися можна всюди: усе морське узбережжя – піщаний пляж, вода прозора, заходити зручно – перші метрів сто мілина. Місцеві жартують: якщо у розпал сезону побачиш на пляжі когось на відстані 200 м – це вже натовп. Берег лиману теж цілком придатний для купання – якщо приїдете на Кінбурн на початку сезону або в травні, то вода там тепліша, ніж у морі.

Для менш вибагливих туристів на Кінбурні знайдеться чимало приватних пансіонатів: зазвичай це звичайне обійстя з чималим будинком, в якому господарі обладнали окремі кімнати для відпочивальників.

Кінбурська коса, якраз навпроти Очакова

Ціни коливаються від 150 до 300 грн – залежно від рівня комфорту. Сервіс тут домашній: годують здебільшого місцевою рибою – велетенські товстолоби, коропи плюс(залежно від сезону - мариновані або підсмажені) гриби-зеленухи, ікорні млинці зі спеціальним місцевим часниковим соусом – страви, якими частують місцеві господині. Ну й звісно сила-силена овочів і фруктів за екологічність яких годі турбуватись: єдиний на косі промисловий об’єкт – консервний завод загинув разом і СРСР.

Тим, кому лінь робити прогулянки по 10 і більше кілометрів на день, господарі можуть запропонувати свої послуги – провести екскурсію на своєму позашляховику(вартість – 100-200 грн).

Чимало людей приїздить на Кінбурнські косу «дикунами» - місць для розташування таборів тут достатньо, можна рибалити, можна засмагати, можна влаштовувати ігри з орієнтування на місцевості. Головне не забувати, що ви перебуваєте у заповіднику. До речі, Кінбурн останнім часом неабияк вабить поціновувачів історичної реконструкції та різних квестів.

Подорож зі змістом

Часто на Кінбурнську косу приїздять люди, що захоплюються історією. У XV-XIX ст. тут стояла фортеця, що не раз переходила з руку у руки: турецькі і російські війська билися насмерть за цей важливий форпост, що контролював вихід із Дніпра у Чорне море.

Бували тут і запорожці: тут розміщувала Прогноївська паланка Січі, тут похований(могила збереглася)отаман Сидір Білий, що відзначився багатьма вдалими морськими походами. На жаль від фортеці, фактично нічого не залишилися до наших днів, окрім рівчака, який власне і є єдиною згадкою про колишню твердиню.

Любителям більш сучасної історії, схильним до сталкерсттва також знайдеться цікава забава. Достатньо знайти всього лише якийсь плавзасіб(а їх на тутешніх хуторах чи не в кожному дворі) і переправитися на острів Майський(інші назви – Батарейський, Первомайський) – штучний острів, насипаний ще за царату.

В радянські часи там містилася секретна база для тренування морських спецпризначенців. Останні військові залишили острів у 2004-му, то ж пересуватися ним сьогодні можна без перешкод, вивчаючи колись засекречені об’єкти.

Загалом міфів і легенд у цьому краю не бракує. Тут благодатний ґрунт для того, що зараз прийнятно називати «усною історією». Місцеві мешканці, навіть не надто похилого віку вміють розповідати чимало захопливих історій у правдивості яких можна сумніватись, а можна одразу сприймати як фольклор.

Якщо не брати до уваги традиційний рибальських байок, оповідей про зграї вовків і фантастичні обсяги грибів, які тут збирають до грудня, автору цих рядків зокрема доводилося чути про таке:

- На Кінбурні масово скуповують землю зірки шоу-бізнеса. Важко повірити, бо формат відпочинку тут далеко не «шоубізівський»

- Колись люди на Кінбурні були такі заможні і риби тут було стільки, що місцеві смажили яєчню на чорній ікрі. Нині всю ікру «виловили і з’їли»

- Кінбурнські баталії були такими масштабними битвами, що куди там Бородіну. Теж м’яко кажучи, перебільшення, бо наприкінці XVIII ст. у південних регіонах мали місця куди масштабніші за бородінську битви (за кількістю тих, хто брав участь у 10 разів) – взяти хоча б штурм Ізмаїла чи битву при Римніку.

- Увесь Кінбурн скоро повністю викупить хтось з олігархів – називають по черзі то Ахметова, то доньку Леоніда Кучми – Олену Франчук. Жодних фактів наразі

- І найстрашніший міф, можна сказати апокаліпсис місцевого значення – тут побудують асфальтовану дорогу.

Подібні чутки час від часу навіть потрапляють у пресу. І боятися є чого: разом із твердим дорожнім покриттям сюди прийдуть ті атрибути курортного життя, від якого досі люди тікали саме на Кінбурнську косу.

херсонщина відпочинок туризм кінбурнська коса подорож