Робота на трасі. Сімейний бізнес і дорожня розмітка

Ми утрьох вже четверту годину під палючим сонцем займаємося тим, що наносимо прямі лінії фарби на свіженький асфальт майбутньої парковки одного з ще недобудованих гіпермаркетів під столицею.

Потрапити на цей об'єкт в мене вийшло як завжди випадково – зателефонував близький знайомий Сашко і попросив допомоги, пообіцявши важкий, але цікавий день. Я сильно не вагався – цікаво було глянути хоч на якийсь аспект вітчизняного дорожнього будівництва.

Зранку наступного дня на краю Києва нас із Олександром підібрав його номінальний напарник Василь на робочому напівпікапі – напівфургоні, і за кілька хвилин наша зондеркоманда вже була на місці.

На це хлопці витратили більше тижня важкої роботи

- Ось на що пішло у нас кілька робочих днів – обвів рукою Сашко, наче окресливши поле для маневру 400 на 250 метрів. – Зроблено лише половину, а сьогодні нам пропонують закінчити роботу. Буде нелегко, але цікаво.

Перед поїздкою Олександр попередив про форму одягу – в тридцятиградусний день сонце нагріває асфальт до відмітки 60 за Цельсієм. Тож бажаними було закрите взуття, нормальна футболка, аби не згоріти, та бейсболка або капелюх. Останнє я, звісно, забув.

- На, одягай мою, лопух – простягнув засмаглою до чорноти рукою Сашко свого кептарика, – я вже цього сезона стільки пропрацював на свіжому повітрі, що організм звик до сонця.

Шурік вважається на цій дільниці інженером – у нього в руках креслення, лінійка та котушка з кількома десятками метрів міцної мотузки.

- Оце на нашому жаргоні зветься шнуркою. – передаючи мені котушку на підставці, зауважує він, - це один з найважливіших інструментів при нанесенні розмітки.

Крім шнурки отримую на руки чималенький кусень крейди з побажанням їсти поменше, оскільки вона є річчю казеною, та починаємо ставити потрібні для роботи позначки на асфальті.

Тим часом переодягнений Василь готує до висадки на землю зразок своєї ультрасучасної техніки на хондівському двіжку. У глибині кузова біліють велетенські трафарети для малювання стрілок, зебри тощо. Ми допомогаємо оператору згори винести триколісний агрегат, намагаючись при цьому не збити приціла.

Конструкція цього робочого інструменту розмітчиків нескладна – алюмінієва рама на трьох колесах, платформа для діжки з фарбою, компресор, мотор на 0,125 літра і паралельний землі приціл. За точність відповідає оператор цієї диво-машини, який для зупинки може натиснути на схоже на велосипедне ручне гальмо.

Поки Вася, взявши величезний шмат картону, тренується креслити лінії, Сашко розповідає про свою фірму. За СРСР розміткою та встановленням знаків займалася лише держава, а наразі у даному сегменті, фактично більшою частиною залежному від держави, працює у щільній зв'язці з ДАІ та колишнім Мінтрансом не одна приватна структура, конкуруючи зі старими цехами. Як неважко здогадатися, з вулиці прийти та зайнятися бізнесом, пов'язаним із державними і комунальними навколодорожніми тендерами, вряд чи можливо.

Мою гіпотезу підтверджує приятель, зазначивши, що такою в принципі досить вигідною справою (де ви бачили дорогу, супермаркет, АЗС або ресторан без розміченої за регламентом асфальтної поверхні та вивішених знаків?) опікується родич якогось державного службовця чи то одного з державних автодорів, чи то МінІнфраструктури. Навіть якщо йдеться про приватне замовлення, то клієнтуру шукають через ДАІ. Але це не допомагає уникнути затримок зарплатні та жорсткого контролю з боку Державної автоінспекції, функціонери якої і є головними екзаменаторами наших митців стріт-арту в законі.

Затрати на організацію бізнесу не великі, а прибуток стабільний. Крім зв'язків треба головне купити машину, яка наносить фарбу, сама фарба не надто дорога. Ще важливо мати фахівця, котрий вміє робити креслення, тобто малює розмітку на папері. Зарплата трудяги приблизно 4000 грн. у місяць, залежно від кількості роботи, кваліфікації, сезону.

Головний актив розміточників ось така машина. Купив її і можеш заробляти, якщо є потрібний родич, звичайно.

Розмітка потрібної площі крейдою затягнулася на кілька годин. В проміжку хлопці показали, як малюють лінії. Трішки згодом з'ясувалося, що один з трьохметрових відтинків виявився зайвим.

- Триндець! – Кинув зпересердя Олександр – Фартонуло тобі, Клімовичу – візьмеш участь у процесі демаркерації.

Що це таке, я відчув на своїх руках та колінах, коли намагався безуспішно шпателем зняти з асфальту сантиметровий шар затверділої фарби кольору сметани. Бітум, нагрівшись, починає смердіти та не тримає забиті в нього дюбелі, які тримають шнурку.

- Виходить, ви у своїй роботі не маєте права на помилку? – З повагою питаю хлопців.

Ті ствердно кивають. Багато хто в цій галузі закінчив столичний автодорожний університет – яскравий доказ живучості династичності у професії. Воно й недивно – на дорогах чималенькі гроші заробляли завжди, і при соціалізмі, і зараз, в добу дикого капіталізму. Олександр, який іноді мені в фарбах розповідає історії з будівництва сумно відомої "Київ - Одеса" або того ж Дарницького мосту, каже:

- В основному крадуть на прихованих роботах. А приховані роботи на те й приховані, що ти х...й їх виявиш без спеціальної перевірки. Є така штука - КРУ називається. Так от, коли їм щось зовсім не подобається, вони призначають експертизу. Так-от, вони можуть визначити те, на чому зекономили - невитримані радіуси, конструктив земляного полотна та дорожнього одягу, призначивши спеціальну експертизу. Це справа – не для профанів.

Починаємо нарешті малювати. З точки "А" до точки "В". У "А" стоїть один маркувальник, у "В" – другий. Обидва щосили, як струну, натягають шнурку, водночас намагаючись її не зрушити з місця ступнею, якою вона фіксується на підлозі. А між ними їде маркувальна машина. Дуже сильно заважає вітер, вивертаючи мотузку посередині тридцятиметрового відтинку. Доводиться натягати – в решті пальці на ногах водночас починають німіти від статичної пози і відчувати навіть через товсту підошву розпечений асфальт. По всьому тілу стікає піт, лоскочучи ніс та спину, але ворушитись не можна – бо зіб'ється приціл, і лінія буде не ідеальною.

Той день для маркувальників видався відверто невдалим. Спочатку - провальна демаркеризація, яку потрібно потім окремо зафарбовувати. Трішки згодом почав барахлити мотор, а о 5-й взагалі на нас впала суцільною стіною злива, позмивавши крейдяні позначки, на які ми витратили півдня. Працю довелось завершити достроково.

Так, ця робота - не з легких. Без права на помилку...

P.S. Імена героїв змінені на їх прохання

Про те скільки держава витратила на ремонт доріг минулого року читайте тут

дороги