Онлайн-активізм в Україні. До революції далеко, але конкретні проблеми вирішуються

Слактивізм Vs кліктивізм

Для нового різновиду активізму, який за останні кілька років абсолютно комфортно освоївся в інтернеті повигадували одразу кілька назв. Скептикам язик не повертався назвати перепости, ретвіти й поширення відео активізмом в його, мабуть, романтичній для когось іпостасі 60-х, 80-х чи 90-х років. Отож впровадили концепт «слактивізм». Власне слово, per se, є оксюмероном, оскільки походить від англійського «slacker» («ледар») та «activism».

У своїй статті «Відважний новий світ активізму» відомий теоретик інтернету Євгеній Морозов, білорус, котрий живе на Заході писав:

«Слактивізм – ідеальний вид активізму для лінивого покоління. Для чого ускладнювати собі життя сидячими страйками, ризиком арешту, насильства з боку поліції чи тортур, якщо можна не менш голосно нарікати в інтернеті?».

Тоді (в 2009 - році публікації статті Морозова) було широко прийнятою практикою вважати слактивізм радше деструктивним, дешевим (з погляду ресурсів) видом активізму, який крім марнославного задоволення слактивіста не приносить жодної користі й, тим паче, змін у реальному світі.

Але цілий оберемок Твітер-, Фейсбук- та інших революцій і протестів не змусив на себе довго чекати. Суперечки пожвавились, аргументів додалося і навіть найзавзятішим скептикам довелось визнати, що у поняття «слактивізм», якщо не дві, то хоча б півтора сторони. Менш семантично навантаженим концептом є «мікроактивізм» й «кліктивізм» (знову ж таки злиття англійських слів «click» й «activism») . Останній в Осфордському словнику його пояснюють як «використання соціальних мереж або інших онлайн-методів для популяризації проблеми».

Тим не менш, усі вони є класичними «парасольковими» термінами, які об’єднують цілий спектр дій від організації й координації протесту до фандрайзингу та підписання петицій. Останні окрім іноді абсолютно безглуздих стратегій за своїми плечима мають безліч блискучих історій успіху. І в Україні зокрема.

Без революції, але…

Є дві речі, які цього року в Україні вирішили значно відтермінувати: весна і революція. І якщо першу є сенс таки рано чи пізно сподіватись, то надія на останню все більше і більше гасне, зокрема після нещодавньої публікації результатів дослідження, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та КМІС.

Отож: 63,5% українців впевнені, що справжні протести у країні малоймовірні (23,5% з них переконані, що протести взагалі неможливі), 59,3% українців, швидше за все, не візьмуть у них участі (39% з них — точно не вийдуть на вулицю).

В мережі такі настрої стали помітні після жалюгідно низької активності користувачів стосовно оголошеного на швидку руку «народного повстання» «Вставай, Україно!» (яке може бути окремою темою для розмови, але облишимо поки це). Офіційну сторінку «постання» в Фейсбуці на момент написання статті вподобали лише 267 людей. При тому, що на ній було зазначено: «Стрічка гарячих новин громади України. Найважливіше з Інтернету і Фейсбуку, таке ви не знайдете у жодних ЗМІ». Мітинг у Львові погодились відвідати 472, запрошених залишилось ще 5309.

Не будемо перелицьовувати відому фразу й стверджувати, що те, чого не було в інтернеті, не було загалі чи навпаки. Але цифри говорять самі за себе й про ескалацію протестних настроїв й мобілізацію мас в українському інтернет-просторі поки що говорити рано.

Проте, революції з їхньою емоційністю, експресивністю й короткотривалим запалом далеко не єдиний, й тим паче, не найефективніший спосіб зміни суспільних реалій. В категорії щоденної послідовної роботи в українських онлайн-активістів досягнення значно серйозніші. Згадати б лише «И так поймут» (Фейсбук група, кількість учасників: 3818), які вже «українізували» аеропорт «Бориспіль», компанії «ToyotaUkraine», «Балтика Украина», «Hyundai», київського дилера автомарки «FiatІталавто» та інших.

«Прогортавши» стрічку повідомлень групи, натрапила на коментар користувача:

«В нас прийнято пропонувати конкретні дії: надати конкретні адреси для листування та ін. Група не для констатації, що все погано, а для виправлення ситуації».

Чи це слактивізм? Так - в рамках дефініції про мало затрачені ресурси часу й коштів, ні - в категоріях деструктивності та бездіяльності. Додамо, що в цього проекту неабиякий потенціал, адже на Заході схожі ініціативи диктують свої правила навіть таким гігантам як «Apple».

В 2010 році 8 тисяч підписів було зібрано проти аплікації «Manhattan Deсlaration», додатка доволі критичного до одностатевих зв’язків. Компанія одразу відреагувала на обурення «ринку» і припинила продаж продукту.

Зрештою, не менш ефективними є інтернет-спільноти «Дріжджі», «Укряма» та багато інших, але це вже окремі історії.

Активність не означає продуктивність

Цього року українські користувачі посіли друге місце в кількості номінантів онлайн-проектів в конкурсі «The Bobs», запропонувавши більш, ніж 500 ініціатив.

Про що це свідчить? А - про величезну кількість невирішених проблем. Б - про готовність громадян їх самостійно вирішувати. Але цю статтю не довелося б писати, якби все було так просто й інтернет-активізм був би таким однозначним. Найбільшим гріхом, який приписують слактивізмові – самообман користувача і як наслідок його інертність стосовно подальших, більш серйозних дій.

Перепост чи підписання онлайн-петиції ідеальне виправдання для тих, хто залишається дома, коли потрібні різкі дії. Чудовий приклад: прийняття закону про мови. Інтернет вибухає обуренням, закликами, карикатурами, мемами тощо. Офіційно оголошене «повстання» (яке ще досі, до речі, офіційно триває) згортається за лічені дні. Чому владі в інтернеті не дали такого прочухана за мову, як дали за закриття файлообмінника EX.ua сказати важко, але те, що багато хто вважав свою публічну маніфестацію «проти» достатнім внеском в справу можна сказати напевне.

клікніть на зображення, щоб збільшити

Зачароване коло

Одним із найбільших досягнень, яким пишались активісти Арабської весни, окрім фізичного повалення режимів, був той факт, що їм вдалось привернути увагу всієї світової спільноти і найпотужніших медіа.

Прочитавши будь-яке дослідження цього феномену (наприклад, доповідь Дубайської школи менеджменту) стає зрозуміло, що мотивацією, якою керувались активісти було також максимальне поширення інформації про події в країні. Зрештою, їм це вдалось. Їхні повідомлення читали і ретранслювали мільйони користувачів і десятки медіа-гігантів.

Так, онлайн-активісти відверто пишаються своїм вмінням нав’язати медіа важливі на їхню думку теми, піднести дискусію на якісно новий рівень і створити інформаційний тиск на конкретні інституції.

Чому з цим проблема в Україні? Частково через закритість «позамережевих» медіа, частково через те, що левова частка активістів – журналісти, які працюють для онлайн-ресурсів. Ось і виходить зачароване коло голосів, волаючих у віртуальних пустелях, які почують лише такі ж голоси.

Слабкий і сильний наративи

Ще однією функцією онлайн-активізму є формування громадської думки та наративу. В цьому напрямку, мабуть, найбільшими досягненнями може похвалитись Фейсбук - спільнота «Церква Свідків Покращення». Обравши стратегію висміяти ворога до смерті, активісти продукують не лише кумедні меми, але й поширюють факти зловживання владою, корупції тощо. За словами «свідків» сміхом вони хочуть подолати страх й донести важливі меседжі навіть до найбільш аполітичних.

Два «жанри» подачі інформації - доволі вдала комбінація, адже з одним лише сміхом могли би виникнути проблеми. З клоунами ніхто не буде боротися, всі почекають поки закінчиться виступ. Однак, насправді вони можуть затримати значно на довше, ніж цього чекає публіка.

Проте, не всі інтернет-історії смішні чи серйозні формують певний наратив, деякі з них так і залишаються поодинокими повідомленнями й сенсаціями одного дня.

Нещодавно український фейсбук сколихнула зворушлива історія про бабусю, яка могла собі дозволити купити лише одну картоплину. Емоційна оповідь очевидця була поширена більш 4 тисячі разів і… це практично усе. Кінець історії (принаймні, поки що). Але у цього випадку набагато глибша мораль, ніж випадкове самаритянство автора. Глянемо на це, відкинувши емоції.

Текст повідомлення:

«Вийшла в магазин. В маркеті у відділі овочів старенька бабуся прийшла важити 1!!!! картоплинку! Продавець бідна оніміла. Я теж. Бабуся каже, заплатила за квартиру, комунальні, ліки, от доживає як може. Сьогодні собі може дозволити лише одну картоплинку і четвертинку чорного. Мене прибило. Пішла швиденько набрала повний пакет картоплі, купила, дала старенькій на касі. Вона ніяковіла, потім довго дякувала і плакала. А я йшла додому і ридала. Той пакет картоплі коштував усього 6 гривень. Твою дівізію, що ж це за країна така, коли люстри в межигірї коштують мільйони, годинники депутатів сотні тисяч доларів, на дорогах відмиваються мільярди, а бабуся стоїть і важить одну картоплинку?????? Де (…) ваше пАкращення???? Спалити би вас всіх (…)!!!»

Чи розчулило це мене? Безумовно! Чи розізлило? Певною мірою. Чи здивувало? Жодним чином. В Україні є лише одна людина, яка може вірити, що всі бабусі (й дідусі, зрештою теж) живуть щасливо і в достатку.

Але це лише тому, що з космосу йому не так все й добре видно. Було б цинічно запевняти, що ми не свідомі того в яких умовах доводиться жити певній частині громадян, що ми ніколи не бачили як на вулицях нашого міста старшим людям доводиться просити милостиню чи збирати порожні пляшки.

Але меседж пролунав в стилі «Гляньте, що робиться!» замість «Як ви досі можете на це дивитись?». Медіа не підхопили хвилі, ідею створення доброчинних осередків чи фандрайзингу теж не розвинули.

Відбулась поодинока акція у Тернополі, але в кінці-кінців ті, хто найбільше потребували не отримали ні картоплі, ані будь-якої допомоги взагалі. Але будемо сподіватись, що пройшло ще занадто мало часу і найкорисніші ініціативи ще попереду.

Тим часом, саме пожертви й доброчинність є одним із найсильніших аргументів прихильників онлайн-активізму за кордоном. Свого часу платформа «freerice», започаткована Всесвітньою продовольчою програмою ООН, зібрала (і досі продовжує) достатньо рису аби нагодувати 5 мільйонів людей двічі на день.

Схема дотацій надзвичайно проста: користувачі заходять на сайт і відповідають на прості питання вікторини, кожна їхня правильна відповідь – 10 зернят рису для голодних, кошти на які забезпечуються завдяки рекламним банерам, що з’являються після відповіді.

Успішними були й ініціативи американців, які в 2010 зібрали 38 мільйонів доларів (з яких 5 мільйонів лише за перших 48 годин) для постраждалих від землетрусу на Гаїті й проекти британців з об’єднання «Avaaz», які зібрали 20 мільйонів доларів для фінансування своїх акцій і 1,5 мільйона для забезпечення в 2011 році сірійських громадянських журналістів відеокамерами. За всіма цими проектами – ідея «малих донорів» й «щоденної доброї справи».

Для того, щоб займатись доброчинність не обов’язково бути мільйонером. Всі ми добре пам’ятаємо історію про вдовину лепту. Але в Україні «наратив доброчинності» доволі слабкий. За даним нещодавнього соціологічного дослідження «Демократичних ініціатив» та «Центру Разумкова» лише 21% населення минулого року підтримали добродійну діяльність різноманітних фондів та організацій.

Отож, активізм, клікивізм чи слактивізм… що ми маємо в Україні? Можна довго сперечатись як саме назвати корабель. Але це один із тих рідкісних випадків, коли це абсолютного не має значення, бо він так чи інакше попливе.

Більш важливим буде дізнатись куди й наскільки професійною буде його команда. Інтернет-середовище в Україні активне і небайдуже. Щонайменше, про це свідчать десятки онлайн-ініціатив. Але чи використовують цей потенціал у повній мірі? Це питання і досі можна залишити відкритим.

*******

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua (равлик) gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

інтернет самоорганізація суспільство