Рівність, свобода, братерство. Чим відрізняється навчання на Заході і в Україні

Але найцікавіше питання на мене чекало лише через кілька років. Мій новий сусід, готуючи чай й кидаючи в мою сторону набір стандартних ввічливих питань, загнав мене в глухий кут не менш стандартним та логічним запитанням: «Для чого ти приїхала?». Коротке замикання словесного потоку моєї біографії відбулось далеко не через відсутність мотивації й екзистенційну кризу, а через те, що я не уявляла, що мене хтось про це запитає. Все здавалося само собою зрозумілим.

Як не крути, а серед українців побутує твердження що навчання за кордом – це квиток в майбутнє й чи не єдиний шанс отримати якісну освіту. Звичайно, це доволі грубе узагальнення. Як і кожен стереотип, це найпростіший метод економії енергії, затраченої на аналіз інформації, й найпримітивніше алібі для вимкнення критичного мислення. Але саме через лінь увімкнути те саме критичне мислення й проаналізувати недоліки та переваги української системи освіти наші університети втрачають тисячі своїх, ймовірно, найкращих студентів.

Вільний ринок

«Невидима рука» на Заході керує не лише грошовими потоками, а здебільшого усіма економічними процесами, одним з яких є працевлаштування наукового та педагогічного персоналу. Сьогодні ти, а завтра хтось кращий від тебе.

Викладач теж найнятий працівник і якщо він не задовольняє своїх працедавців (студентів у випадку платної освіти, що переважає в Європі й США), то рано чи пізно доведеться шукати роботу деінде. Тому варіант кумо-сватівських й «почесних» посад не «пройде». Не «пройдуть» також лекції «з листочка», роздуми на тему, переливання з пустого в порожнє ect.

Навряд чи ви потрапите на лекцію, що перетвориться на психотерапевтичний сеанс-сповідь лектора про його «світлу молодість» або на філософський діалог про роль жінки, церкви чи футболу, як це не раз траплялося зі мною дома.

Наприкінці будь-якого курсу більшість закладів просять свої студентів заповнити анонімні анкети, оцінивши курс, його потрібність й новизну, викладача, методи навчання та багато іншого включно з тим чи порадить студент цей курс своїм молодшим колегам наступного року. Звання професора не передбачає пожиттєвого працевлаштування.

Плагіат – це злочин

Індивідуалізм ще одна священна корова постмодерністського західного суспільства в університетських стінах дає про себе знати на будь-якому рівні.

Традиційно студенти мають можливість самі собі обрати курси, пропоновані у їхньому напрямку. Крім того, вони можуть вільно відвідувати лекції з предметів інших спеціальностей. Здавалося б, дрібниця, але значно зменшує кількість нарікань на «непотрібні» та «нецікаві» курси й помітно підвищує сумарний ККД освітнього процесу.

Завдяки цьому ж таки індивідуалізмові навчальний процес передбачає обов’язкові презентації та виступи студента, критичні коментарі щодо прочитаної літератури й десятки інших завдань, що розвиватимуть вміння формулювати свою думку, послідовно, логічно та аргументовано доводити свої тези.

Загалом, щоб ти не робив, ти повинен робити це сам. З першого дня перебування в твоїй новій alma mater чи не найголовнішим месиджем, який тобі втовкмачуватимуть буде: «Плагіат – це злочин і всі, хто до нього вдадуться будуть покарані». Переважно виключенням з університету. Аби провести студентам лікнеп з плагіату виші впроваджують окремі курси з стандартів наукової роботи, видають спеціальні посібники та проводять численні консультації, на яких вкотре пояснюватимуть, що ваше найжалюгідніше речення в сотню разів краще, ніж вкрадене.

Перевірку на плагіат здійснюють спеціально розроблені програми, які вказують не тільки скільки вкрали, але й де. Попастись дуже легко. Адже за стандартами, популярними в анго-саксонському науковому середовищі й за його межами, плагіатом вважають не лише відвертий «копі-пейст» (що є його апогеєм), але й перефразування, використання чи згадку ідеї без посилання на джерело. Суворі правила гри як ніщо краще стимулюють роботу сірої речовини.

Гуртожиток Утрехтського університету. Комплекс включає у себе 380 кімнат, вежу Unnik (спальні приміщення) та Educatorium (навчальний простір).

Списування? Про це в поважних вишах можете забути. Скачати реферат з інтернету? Краще відразу купувати квиток додому, вертатися в український вуз. Звичайно, відсутність можливості «зашаритися» не сприятиме розвитку винахідливості, властивої українським студентам, але навчить розраховувати лише на самого себе, що за сприятливих умов згодом екстраполюється й на інші сфери життя.

В Україні шпаргалки багато хто з освітян вважає невід’ємним процесом навчання. Пам’ятаю як ще в школі одна з вчительок захоплювалась наявністю в однокласниці «справжньої, написаної від руки» шпаргалки, мовляв, ось як треба готуватись до контрольної. В університеті таке справді рідко побачиш. Списати (не завжди, звичайно) можна прямісінько з конспекту, книжки чи девайсу. На останній чомусь обурювались найбільше. Хоч як на мене, форма змісту не змінює.

Повага

В українських академічних реаліях ввічливість викладача стосовно студента часто починається і закінчується формальним звертанням на «Ви». Психологічний бар’єр в стосунках керівника й того ким керують, тим часом залишається невирішеною проблемою. Тут, до речі, можуть попектись більшість українських студентів, котрі навчаються на батьківщині.

Через «незручність» зробити викладачеві зауваження доводиться слухати уже згадані тиради ні про що. Але сесія рано чи пізно приходить, готові ви чи ні.

«Якщо в Україні прийнято, що викладач – це людина з певним статусом, а студент виконує роль підопічного, то в шведській системі освіти студент і викладач – це партнери. Можливо, це ментальні особливості, а, можливо, лінгвістичні. У шведській немає звертання «на Ви». Єдине універсальне звертання до всіх, не залежно від віку й статусу, – це «du», тобто «ти»», - зізнається Володимир Сенатовський, колишній студент вищої громадської школи в Швеції.

Також ви рідко почуєте гостру та пряму критику своїх ідей чи висловлювань. З одного боку це не вб’є ще в зародку вашого запалу вивчати й робити щось нове, з іншого – для багатьох студентів такий культурний код не піддається дешифруванню. В кращому випадку це призводить до викривленої самооцінки, в гіршому – до невміння бачити й виправляти свої помилки. Повага також передбачає, що всі грають в гру за однаковими правилами. Та дедлайн є деднайн. Прохання й молитви не вислуховуються.

Відповідальність

«Це абсолютно твоя робота й усі рішення тобі прийдеться приймати самій», - чи не перша фраза, яку я почула від свого наукового керівника. На відміну від викладачів в Україні, їхні західні колеги не будуть «бігати» за студентами і до останньої хвилини повертати роботи з виправленими помилками й підкресленими пасажами. Вони аж ніяк не відповідальні за якість вашої роботи. Вона ваша і ви працюєте над нею самостійно.

Економія

Не факт, що в іноземному виші ви отримаєте стипендію і зекономите кошти на навчання, але щонайменше економія нервів вам забезпечена. Навряд чи зіткнетесь з хаотичним в своїй роботі деканатом, запізненням розкладів, організаторськими проколами, відсутністю викладача в час прийому тощо.

Все потрібне для навчання ви отримаєте на свою поштову скриньку, приватну чи внутрішньо університетську. Зекономите й час на пошуки літератури в бібліотеках. Чудово впорядковані каталоги й системи онлайн-замовлень це забезпечать.

Онлайн-каталоги є й в Україні, проте не усіх бібліотеках. І якщо ви навіть не витратите часу, очікуючи виконання замовлення, є ризик, що ви його просто змарнуєте, якщо потрібної книжки немає або її уже хтось позичив. Рідко коли онлайн-каталоги є у факультетських книгозбірнях, тому найчастіше студенти розраховують лише на хорошу пам'ять бібліотекаря і звертаються з питанням: «Що у Вас є про…».

Очевидно, що таких алгоритм пошуку літератури далеко не найефективніший. Хоч бібліотеки – це окрема тема для розмови й їхні масштаби залежать від масштабів начальних закладів, але здебільшого це надзвичайно багаті мультилінгвістичні книгосховища з потужними відділами періодики, особливо наукової. Бібліотеки розраховані на роботу, тому працюють допізна, а в деяких країнах і цілодобово.

Зазвичай вони обладнані безкоштовним WIFI-інтернетом, комп’ютерами, зонами відпочинку з пуфами й м’якими кріслами, звукоізолюючими кабінами для роботи в групах. Також більшість університетів забезпечують свої студентів доступом до провідних електронних бібліотек та наукових журналів, тому також зекономите кошти на купівлю потрібної вам публікації чи дослідження.

Українські переваги: швидко й універсально

Однак, дома не все так погано. В українській системі освіти студенти недооцінюють щонайменше кількох важливих факторів: безкоштовність, широкий спектр того, що їм викладають й вік, у якому вони закінчують навчання. «В Україні вчитись важче»,- запевняє Христина Грищук, студентка Вроцлавського й Барселонського університетів.

Якщо думаєте, що за кордоном на ваші тендітні плечі скинуть тонни академічного граніту, краще залишайтесь дома. Кількість предметів й об’єми завдань значно менші.

Від вас не вимагатимуть знати все, але на відповідному рівні (як же згадувалось, без шпаргалок й плагіату). Викладач розповість і пояснить тільки необхідне. Всі хто, хоче знати більше визначеного мінімуму – список літератури додається до кожної лекції. Такий потік інформації й широкий спектр знань в межах однієї навчальної програми як в Україні зустрінеш далеко не усюди.

Як ви це засвоїте – вже інше питання. В деяких західних університетах навчання триває лише кілька днів на тиждень (студент сам обирає які курси відвідувати), на противагу нашому п’ятиденному. «Зекономлений» час кожен використовує як хоче, але переважно на роботу, щоб платити за те ж таки навчання.

Українці на кілька років швидше закінчують університет. В 21-22 роки з дипломом в кишені вони починають абсолютно доросле життя. Звичайно, хтось це може трактувати як занадто форсоване дорослішання й «крадіжку» безтурботної молодості. Але в гіпершвидкому й гіпермобільному світі це, радше, перевага, що дає змогу навчитись й досягнути більшого.

Про смерть української освіти читайте у статті «Тут Вам не Гарвард». В Україні вища освіта, як цілісна система, існувати перестала

освіта досвід