Рік після повені: замість відновлювальних робіт крадуть щебінь (ФОТО)
Того вечора ми нарахували п’ять машин, які без будь-якого остраху через присутність фотографа і журналіста продовжували собі грузити гравій і каміння.
- Боже помогай, - звернувся я до молодих хлопців, які закінчували навантажувати грузовик гравієм.
- Дікувать, - відповів один з них.
- Хлопці, а що це ви тут робите?
- Шо не видиш…шутр грузимо, - агресивно відповів він, - А тобі шо тут треба?
- Я журналіст – пишу тут статтю про те, як ви гравій вивозите. А визнаєте, що це заборонено?
- Ти ліпше бис пішов і написав, шо з села сміттє не вивозют. А шутр всі возют, тай мені на будову треба…
В цьому місяці виповнюється рік з того часу, як в Західній Україні сталася небачена повінь.
АВТОР: Юрій ПАЛІЙЧУК
ФОТО: Роман ЧЕПІЛЬ
Селище Кути, що на Косівщині, розкинулося вздовж Черемоша. Мабуть до повені місцеві жителі й уявити не могли, що річка перетвориться на руйнівну масу з дерев, каміння і сміття, яка змітатиме все на своєму шляху.
На щастя в Кутах стихія не завдала таких страшних наслідків, як у сусідніх селах Вижницького та Путильського районів Буковини. В Кутах повінь в основному руйнувала присадибні ділянки і менше - людські помешкання.
За словами Кутського селищного голови Дмитра Томащука, в результаті минулорічної стихії місцеві мешканці в підсумку втратили 80 гектарів землі. «В людей були акти на право власні на землю, а ділянки комерційного призначення були викуплені підприємцями, - пояснив селищний голова, - Сьогодні ці люди без землі і ми не маємо що їм запропонувати в замін».
Куди пішли кошти від "ділянок комерціного призначення" не відомо, але на місці місцевих жителів варто було б поцікавитися: чому коли земля коштувала шалені кошти і масово розкуповувалася місцева влада не направила виручені кошти на укріплення берегів. Адже не Кабмін і президент мають дбати як влаштувати комфортне життя в певному селі, а місцева громада.
Повінь не навчила місцевих комерсантів - гравій як і раніше вивозять промисловими темпами
Очевидно місцеві жителі не зробили ніяких висновків з минулорічної стихії – як іі до повені в селищі процвітає нелегальний бізнес з вивезення гравію. За словами місцевих жителів, ця справа тут дуже прибуткова - машина гравію коштує 200 грн., при цьому не потрібно ні податки платити, ні отримувати якихось дозволів.
Кореспондент ZaUA.org став свідком того, як серед білого дня місцеві комерсанти брали гравій безпосередньо біля русла річки. І відбувалося це прямо на очах у багатьох людей, яким очевидно теж байдуже, що своїм шутреним бізнесом "старателі" сприяють виходу Черемоша з берегів.
В свою чергу селищний голова нарікає на неспроможність боротися з незаконним вивозом гравію – «в нас дільничний інспектор один на три села, а найближча екологічна служба знаходиться за 100 км. звідси – в Івано-Франківську».
Хоча за словами місцевого жителя Миколи, прізвища і номери телефонів людей, які заробляють на гравію, відомі всім, в тому числі і селищному голові. Тому навести лад з місцевими ділками можна за кілька днів.
В той час береги Черемошу вкривають численні шрамах від ям, де розкопували гравій і пісок.
Коли зійшла вода: кому війна, а кому мама рідна
Микола розповідає, що повінь нанесла на береги Черемоша величезну кількість обрізного дерева і дошок. Справа в тому, що вище по течії річки, в гірських селах позмивало безліч приватних пилорам (навряд чи законних).
Після того як вода зійшла, мешканці Кутів почали прибирати до своїх рук дерево, яке складувалося в горах для продажу. За словами Микола, деякі люди змогли на цьому серйозно збагатитися . «В день вивозили по кілька машин дерева. Іноді доходило навіть до бійок через добро, яке нанесла повінь», - розповів співрозмовник.
Те, що не придатне до використання в якості будівельного матеріалу, залишилося просто неба на берегах Черемошу. «Якщо треба буде дров до хати, то й це порозтягують», - каже Микола.
До сусіднього містечка тепер ходять вбрід
Впродовж десятиліть мешканці Кутів користувалися підвісною пішохідною кладкою, яка сполучала їх з сусіднім містечком Вижниця (Чернівецька область). Хоч в історії України були періоди, коли між Галичина і Буковина (а отже між Кутами і Вижницею) проходили кордони різних держав, сьогодні дві громади нерозривно пов’язані між – жителі Кутів працюють у Вижниці і віддають своїх дітей вчитися в місцеву гімназію, а тамтешні мешканці ходять за покупками на кутський ринок.
Проте зараз дістатися з одного містечка до іншого стало значно важче. Якщо раніше до центру Вижниці через кладку можна було добратися за 10 хвилин, то зараз місцевим жителям доводиться роботи круг в 5 кілометрів – бурхливий Черемош зруйнував багаторічну підвісну кладку.
За словами місцевих жителів, люди, щоб не мотати круги, в хорошу погоду переходять річку вбрід.
На місці, де колись стояла кладка, сьогодні тривають будівельні роботи. Як розповів селищний голова Кутів, з держбюджету на будівництво об’єкту виділено 650 тис. грн., в той час як на це потрібно 3,5 млн..
«Будівництво кладки плануємо завершити до кінця року, - розповідає селищний голова Дмитро Томащук, - Якщо не буде грошей, то поїду в Київ і буду ночувати під кабінетами київських чиновників».
Довжина пішохідої кладки складає близько 150 метрів. Хоча, як розповіли мені місцеві будівельники - за 3,5 млн. грн. можна побудувати не підвісну кладку, а цілий міст і викласти його гранітом. А натягнути два троси і покласти н аних дошки можна було б зробити і за декілька десятків гривень. Але місцеві чомусь не нарікають на обрану ними місцеву владу, а все кивають на Київ.
Бізнес пішов за водою
Повінь забрала в молодого підприємця Анатолія бізнес - мисливську колибу. Черемош буквально на очах змив дорогу і близько третини землі, де колись розташовувалася літня тераса.
Найпарадоксальніше те, що згідно договору оренди, нині Анатолій платить і за ту землю, яку забрала повінь.
Приходжу на місце, де рік тому Черемош змітав все на своїй дорозі – про минулорічну стихію тут нагадує кількаметрова прірва, і будинок, який повис над нею.
Проте я помічаю що територія, яку за словами Анатолія, рік тому тільки чудом не забрала повінь, нині охайно доглянута – пострижений газон, а молоденькі туї обкладені камінцями. «Зараз збираємося тут з друзями – святкуємо дні народження…а колись тут було дуже людно», - каже власник.
Я запитую в Анатолія чому він досі не підпер ту частину, яка залишилася від колиби, щоб вона повністю не звалилася? «А для чого, - без будь-якого ентузіазму відповідає він, - Звідки я можу знати, що завтра не прийде нова повінь? Вода забере решту, що залишилося від колиби, тому поки тут не буде дамби, будь-які роботи не матимуть сенсу».
На запитання чи отримав він якусь компенсацію після минулорічної повені, мій співрозмовник довго не задумуючи відповів: «та не треба нам цієї компенсації – краще б за ці гроші хоч якесь берегоукріплення зробили».
Селищний голова Кутів Дмитро Томащук розповів, що вздовж Черемоша вже побудовано дві дамби і планується спорудити ще третю. Проте місцевий урядник каже, що будівництво цих дамб – це «гроші у воду». «Берегоукріплення потрібно робити вздовж всього русла Черемоша, - пояснює Дмитро Томащук, - А так, якщо одна дамба зупинить воду, то напрям руху потоку буде спрямовано на іншу дамбу, яка вже не витримає великої води. Тому ці берегоукріплення не врятують нас у разі повторення повені...».
На Кути насувався вечір. Гірські краєвиди і шум хвиль Черемоша навіював спокій.
Але в якийсь день цей же Черемош, завдяки бездіяльності, як влади так і місцевої громади може знову перетворити береги річки на сюжет фільму-катастрофи.
