Революція в Сирії: шість уроків диктаторам, повстанцям і міжнародній бюрократії

Автор: Сергій Лук'янчук

Так, Алеппо штурмують владні війська – а перед цим була успішна зачистка повстанського анклаву в місті Хомс, а потім – кварталів Дамаску. Але наразі нема жодних сумнівів – режим Башара Асада приречений на поразку. Асад може стримувати повстанців ще кілька місяців, а може й рік. Можливо, в майбутньому його чекає комфортабельне життя у Китаї, Росії чи Венесуелі, а не зала суду, як Мубарака, чи дренажна труба, як Каддафі.

Але він вже програв.

Як і чому це сталося? Адже з усіх арабських країн, де наприкінці позаминулого року спалахнули повстання проти диктатур (Єгипет, Туніс, Лівія, Ємен, Сирія) – саме в останній справи розгорталися чи не найбільш несприятливим чином для повстанців.

Наслідки бомбардування міста Алеппо проурядовою авіацією

По-перше, Башар Асад обрав найбільш ефективну в такій ситуації політику – поєднання політичних поступок (наприклад, ліквідація однопартійної системи) з жорстоким придушенням акцій протесту – не менш жорстоким, ніж у Лівії.

По-друге, на відміну від Лівії, повстанці на початкових етапах конфлікту фактично не мали зброї, та й зараз в них її небагато.

По-третє, у Башара Асада була впливова зовнішня підтримка – відразу два члени Ради Безпеки ООН, Китай та Росія, тричі блокували резолюції, наслідками яких міг би стати зовнішньополітичний тиск на Сирію.

По-четверте, варіант із обмеженим, але потужним військовим втручанням (на кшталт авіаударів по військових колонах та об’єктах у Лівії) Заходом не розглядався і не розглядається.

Сирійський повстанець як він є

Все це давало підстави ненависникам «кольорових революцій» та «арабської весни» зокрема зловтішатися: це вам не нерішучий Мубарак чи напівбожевільний Каддафі - Башар Асад зачистить повстання так, що всі надовго запам’ятають.

Минуло майже півтора роки такої «зачистки» - і наразі можна зі 100% впевненістю стверджувати, що влада Башара Асада перебуває лише сходинкою нижче від тієї ситуації, у якій диктатора-втікача витягають з дренажної труби й публічно лінчують.

Докази цьому безсумнівні. По-перше, географія конфлікту розширилася з небагатьох анклавів (Хомс та околиці) спочатку на столицю Дамаск, а тепер вже на найпотужніший економічний центр країни Алеппо. Кілька місяців тому в Алеппо втікали, бо там не було протистояння, а зараз там вуличні бої й бомбардування.

Снайпер-повстанець в Алеппо. Зброя - снайперська гвинтівка Драгунова, радянського виробництва

По-друге, є характерна ознака внутрішнього розвалу режиму – його очільники починають переходити на протилежну сторону або банально втікати з країни. Нещодавно до Іорданії втік прем’єр-міністр Сирії Ріяд Хіджаб. Його було призначено головою уряду в червні, а вже через місяць він вийшов на представників повстанської Вільної Сирійської Армії, які допомогли йому та семи його братам з родинами втекти з країни. Зараз Хіджаб називає себе «солдатом революції» та гостро звинувачує «кримінальний режим» Асада.

Прем’єр-міністр Сирії Ріяд Хіджаб утік із країни, бо не хотів більше бути на боці "кримінального режиму" Асада

Днями на бік повсталих перейшов перший і єдиний сирійський космонавт генерал Мухаммед Ахмед Фаріс. 61-річний військовий пілот у 1987 році був у експедиції на радянській космічній станції «Мир», протягом багатьох років він вважався одним із символів країни. Зараз цей символ закликає до повалення режиму Асада, який «бомбить мирних людей».

Владний режим може ще довго використовувати наявні в нього силові ресурси для збереження свого існування. Однак є безсумнівна ознака того, що він буде зруйнований: відчуття втрати цим режимом легітимності, що розповсюджується на всіх рівнях, від бідноти та дисидентів до владної верхівки. Режим Башара Асада легітимність втратив однозначно.

Військові захопили повстанців і знущаються над ними

Усі «арабські революції» можна оцінити за двома симетричними критеріями: насильницький/ненасильницький опір та втручання/невтручання зовнішніх сил. Ситуація в Сирії відзначалася насильницьким характером протистояння на фоні невтручання (або невміння реально вплинути на режим Асада). За цими ознаками повстання в Сирії являє собою приклад максимально насильницького протистояння максимально жорстокому режимові у максимально «автономних» умовах, коли допомоги чекати нізвідки.

І на основі цього сирійського досвіду можна винести кілька показових уроків.

Урок перший. Насильницький опір як метод повалення режиму працює. Можна сперечатися про те, чи виправдане збройне протистояння, наслідком якого неминуче стануть тисячі й десятки тисяч жертв, а країна опиниться в руїнах. Досвід сирійських повстанців доводить – ескалація конфлікту до рівня військового протистояння може призвести до повної втрати владою легітимності та залучення все ширших верств населення до боротьби з диктатором.

А тут вони дострілюють повстанця (ОБЕРЕЖНО: сцени насильства

Урок другий. В умовах, коли повстанці не мають військової сили, в хід вступає терор. Протистояння влади та протестувальників у Сирії відзначилося епізодом, якого не було в жодній з країн «арабської революції». Місяць тому під час наради в штабі Національної Безпеки Сирії пролунав вибух, внаслідок якого загинув заступник головнокомандувача армії та збройних сил та міністр оборони Давуд Раджиха, його заступник та зять президента Асада Асеф Шаукат, голова слідчого апарату служби зовнішньої розвідки, двоюрідний брат Асада Хафіз Махлюф та помічник віце-президента й екс-міністр оборони Хасан ат-Трукмані. За однією версією, вибух скоїв смертник із складу охоронців когось із учасників наради. За іншою – приміщення було заздалегідь заміновано.

Розстріл повстанцями чоловіка на ім'я Ахмад Фаділь Ахмад, який нібито працював на сирійську розвідку. ОБЕРЕЖНО: сцени насильства

Про правдивість другої версії свідчить ще одна аналогічна спроба, яка сталася 17 серпня. Під час ранкової наради у військовому штабі в Дамаску, в якій брали участь понад 150 офіцерів високого ранку, пролунала низка вибухів. За словами речника повстанців, вибухівка була заздалегідь закладена в приміщенні, її пронесли підкуплені службовці та офіцери, що підтримують повсталих.

Наслідки теракту 15 серпня в Дамаску. Метою повстанців був замах на військових очільників Сирії

Урок третій. Зброя – важливий, але не найважливіший фактор. На початкових стадіях насильницького конфлікту створювалося враження, що слабко озброєні повстанці не мають проти армії Асада жодного шансу. Шансів озброїтися за рахунок «внутрішніх ресурсів», захопивши військові склади, в них,судячи з усього, не було: влада зробила висновок із лівійських подій. Не було й зовнішнього постачання зброї, як в Афганістані під час радянської окупації. Втім, попри ці несприятливі обставини, повстанці змогли успішно брати під контроль навіть столичні квартали – і лише широкомасштабні військові дії за участю авіації та артилерії змушували їх відступити. Однак, судячи з усього, надалі ситуація з озброєнням в повстанців покращилася й буде покращуватися далі. Так, в їх розпорядженні з’явилися великокаліберні кулемети ДШК та мала зенітна артилерія – доказом її бойового застосування став збитий літак ВПС Сирії.

Повстанець-гранатометник на вулицях міста Алеппо

Сьогодні стало відомо, що 14 зенітно-ракетних комплексів «Стінгер» були передані Вільній Сирійській Армії через кордон з Туреччиною. Надходить інформація про те, що зброю повстанцям постачає Туреччина та Катар.

Урок четвертий. Міжнародні бюрократичні структури не можуть допомогти, а їх допомога тільки зашкодила б. Півроку Кофі Аннан намагався домовитися про створення перехідного уряду, що нібито мало призвести до припинення насильства. І зрештою подав у відставку, тим самим розписавшись у безпорадності цієї ідеї.

А це - підбитий з такого гранатомета танк

Втім, слід зазначити, що сама вона дещо нагадувала сумнозвісну «Мюнхенську змову» в полегшеній версії: давайте створимо перехідний уряд (звісно, під контролем Асада), пригальмуємо розвиток конфлікту, а паралельно виторгуємо в Китаю та Росії формальний дозвіл на втручання. Ситуація, в якій країну очолив би «зіц-президент», поставлений за рекомендаціями Заходу, але без реальних важелів впливу (аналог афганського президента Хаміда Карзая), насправді була б ще гіршою, ніж те безкомпромісне протистояння, яке має місце зараз.

Повстанська барикада в Алеппо

Урок п’ятий. Конфлікт у Сирії – не протистояння «славних борців за свободу» та «кривавої диктатури», а класична громадянська війна. Наразі в інтернеті поширюються відеролики, де повстанці розстрілюють полонених. Це викликає обурення в «прогресивних колах», які хотіли б бачити повстанців такими собі лицарями в сяючих обладунках. Надходять повідомлення про те, що повстанці не відрізняються від бандитів, вони періодично грабують місцеве населення. Але чи знає історія взагалі приклади повстанців, які ніколи не користувалися ресурсами місцевого населення у спосіб, що не дуже відрізняється від грабунку? Чи ніколи не страчували ворогів – так само, як вороги страчували їх? І чи не було цього в усіх без винятку аналогічних ситуаціях – від війни за незалежність у США до партизанських дій під час Другої світової?

Бойовий літак веде ракетний обстріл повстанців у селі Тел Рафат за 30 км від Алеппо

Хлопчик, загиблий внаслідок цього авіаудару

Урок шостий. Нема сенсу зазирати в «післязавтрашній день». Наразі політичні аналітики та провідні ЗМІ дуже люблять розмірковувати на предмет того, чим завершиться сирійська революція. Башар Асад та правлячий клан належать до релігійної шиїтської групи алавітів. Відповідно, поширеною є версія про те, що протистояння в Сирії зрештою зведеться до релігійного конфлікту між шиїтами (на їхньому боці виступить шиїтський Іран) та сунітами (ці отримають підтримку від Саудівскої Аравії, Катару тощо). І це все нібито має призвести до того, що протистояння за схемою «народ проти Асада» перетвориться в протистояння «шиїти проти сунітів».

Представники шиїтського клану Мехдад у Лівані днями викрали півтора десятки сирійських утікачів у відповідь на викрадення члена їхнього угруповання в Сирії. Це - чи не найгостріший прояв суннітсько-шиїтського протистояння в рамках повстання проти Асада

Слід зауважити, що по-перше, наразі такі прогнози є суто спекулятивними, а по-друге, народ Сирії – як і будь-який інший народ – має повне право вирішувати свої внутрішні релігійні суперечності на власний розсуд. І те, що звільнені від «залізної руки» диктатора люди тут же почнуть різати один одного з мотивів релігійної ненависті, - версія, яку перебіг подій під час «арабських революцій» наразі спростовує.

Що буде далі? Сирійський народ вирішить це сам. А зараз для нього головне – скинути Башара Асада. А далі буде видно.

Як потрібно діяти, щоб скинути диктатуру і не зруйнувати країну читайте у книзі Джин Шарпа

сирія війна революція протест