США рухаються до відмови від державних грошей. Рон Пол і останні дні Федеральної Резервної Системи (ЧАСТИНА2)

Як працюють гроші та ідеї Рона Пола досліджував: Володимир Золоторьов

Ну і нарешті, прийшла пора розглянути ту шкоду, яку завдає нам центральний банк і державна монополія на гроші.

Інфляція

Перш за все, це інфляція. Інфляція - це зростання «умовних одиниць» у відриві від зростання, власне грошей. Псування монети в старовинні часи - типовий приклад інфляції, зі шматка золота в унцію можна зробити дві пів-унцеві монети або чотири чверть-унцеві. Якщо ці монети мають одну і ту ж назву, скажімо, «динари», і, відповідно ціни і грошовий розрахунок існують в динарах, то в другому випадку виробник отримує не два динара, а чотири, при тому, що кількість грошей (вага золота) не змінилася. Звичайно, держави псували монету не так відчайдушно, вони робили це більш поступово, але суть зрозуміла.

Інфляцію може викликати і різке збільшення кількості справжніх грошей, скажімо золота і срібла, як під час так званої «революції цін», що сталася після грабежу ацтеків та інків. Правда, ця інфляція становила близько 5% в рік - сміхотворна за теперішніх часів цифра.

Шкідливість інфляції в тому, що вона постійно спотворює природне налаштування економіки, вносить в неї хаос, породжує помилки. Економіка створює сотні мільйонів якщо не мільярдів зв'язків, причому більшість цих зв'язків навіть не відомі тим, хто в них бере участь.

Найзвичайнісінькій товар є результатом довжелезного ланцюжка співпраці пов'язаних між собою виробників. Цим людям навіть не потрібно знати про існування один одного, для того, щоб співпрацювати, оскільки існує обмін і обмін через товар-посередник, тобто гроші. Обмін є основою економіки, а основою обміну - цінність. У грошовій економіці зразком цінності є ціна.

Ціна віддзеркалює зростання або зменшення запасу товару, зростання або падіння інтересу публіки до товару, ціна є головним сигналом на ринку, вона несе в собі величезну інформацію. Ціна керує діями людей - якщо ви працівник, ви намагаєтеся влаштуватися на роботу, де більше платять, якщо підприємець - намагаєтеся робити популярний товар. Ціни говорять вам, варто чи не варто братися за той чи інший проект або бізнес. Ціна координує зусилля людей в суспільстві, вона розподіляє ресурси найкращим для учасників процесу чином. Суспільство, в якому ціни формуються вільно, досягає найбільшого багатства, витрачаючи найменші ресурси.

Тепер згадаємо, що збільшення кількості солі не збільшує кількості штанів і чобіт. Зате воно змінює мінові співвідношення. І тут вкрай важливим є ось що. Економіка постійно знаходиться в стані «самоналаштування», вона складається зі складних процесів, які займають значний час. І найважливіше, що всі ці процеси визначаються уподобаннями конкретних живих людей, які змінюються під впливом маси факторів і, насамперед, грошових цін.

Обкладинка комікса про Рона Пола і ФРС

Тобто, ми не можемо передбачити, як саме зміняться ціни після вливання в економіку нових грошей. «Зміни в структурі цін, викликані змінами в пропозиції грошей в економічній системі ніколи не роблять впливу на ціни товарів і послуг в однаковій мірі в один і той же час. Головна помилка старої кількісної теорії грошей, як і рівняння обміну математичної економічної теорії полягала в тому, що вони ігнорували цю фундаментальну проблему. Зміна пропозиції грошей повинна викликати і зміни інших змінних »- пише Людвіг фон Мізес.

Задумайтесь над тим, що якби «індекси інфляції», які як раз і отримують з росту «рівня середніх цін», дійсно позначали б щось корисне, то інфляції б просто не було, так як всі множили б свої ціни на ці індекси . Тобто, насправді, ми не знаємо, коли і де впливає на нас зростання грошової маси, а це означає, що ми не можемо від нього захиститися і що він спотворює нашу діяльність, хочемо ми цього чи ні. Інфляція навіть не завжди проявляється у зростанні цін. Наприклад, перед Великою депресією «рівень цін» не ріс, але швидкої зростала грошова маса - це організовувала ФРС. Ця інфляція не вилилася у зростання цін, оскільки одночасно спостерігався швидкий ріст виробництва.

Інфляція означає дезорієнтацію людей, безглузде знищення рідкісних ресурсів. Спотворюючи мінові відносини, причому, таким чином, який неможливо відстежити, інфляція робить можливим, наприклад, існування підприємств, які в інших умовах ніколи не з'явилися б. Прибуток цих підприємств «забезпечує» інфляція. Вони нікому не приносять користі, але споживають ресурси, тобто, відбирають їх у тих, хто міг би використовувати їх краще.

Той пластмасовий світ, в якому ми живемо, світ товарів та послуг все гіршої якості, світ все коротших і швидших проектів, є прямим результатом інфляції. Вина всіх без винятку держав, які ось уже понад 100 років регулярно створюють інфляцію, полягає в тому, що вони позбавили нас набагато кращого світу, в якому ми могли б зараз жити.

Інфляція як податок і як політичний метод

Вище ми трохи поговорили про наслідки інфляції. Скажімо так, ці наслідки існують ненавмисно. Причина ж інфляції і її прямі наслідки не менш огидні. Згадаймо, що інфляція - це перерозподіл благ від останніх, які отримали нові гроші до перших. Іноді інфляцію називають «податком», але це не зовсім так, хоча б тому, що податки відомі і від них можна сховатися. Від інфляції не сховаєшся. Держава, організовуючи інфляцію, по-перше, отримує ресурси «за старими цінами», по-друге може займатися підкупом різних соціальних груп, потрібних корпорацій, банків і т. п. Цікавий результат в цьому сенсі, показав недавній аудит ФРС.

Падіння купівельної спроможності

Мізес у своїй «теоремі грошової регресії» пояснив, чому ми користуємося паперовими грошима (хоча він зовсім не ставив такої мети). Сьогоднішня купівельна спроможність грошей заснована на думці економічних суб'єктів про їх вчорашню купівельну спроможність. Тобто, фактично, це історія грошей навпаки - від бартеру, в якому золото було просто одним з товарів, до нинішніх паперових грошей, «предки» яких ще обмінювалися на золото.

Якби цього обміну на золото в минулому не було, ніхто б не користувався такими грошима зараз. До речі, відомі випадки введння паперових грошей, повністю нерозмінних і фіатних. Ці випадки (у Китаї, Ірані за часів монголів) закінчувалися масовими бунтами. Сучасні нерозмінні гроші є відображенням розмінних, а ті, в свою чергу - «істинних» грошей. Проте, купівельна спроможність таких грошей неухильно падає.

Всупереч очікуванням монетаристів і кейнсіанців, які вважали, що «ціна золота забезпечується сильним доларом», після скасування «прив'язки» долара до золота в 1971 році, до теперішнього часу він впав в ціні по відношенню до золота в 40 разів.

Гіперінфляція

Іноді інфляція виходить з-під контролю і перетворюється в гіперінфляцію, тобто грошова маса зростає настільки швидко, що гроші втрачають свою рідкість і, власне, перестають бути грошима, публіка «біжить в реальні цінності», прагнучи обміняти свої гроші на що завгодно, що підвищує попит і ціни. Загалом, це типова система з позитивним зворотним зв'язком, яка пішла в рознос. Що характерно, ніхто не знає, де пролягає межа між інфляцією і гіперінфляцією. Гіперінфляція, як правило, означає кінець грошової одиниці, в якій вона почалася.

Девальвації і ревальвації

Звітність, у вигляді обмінних курсів і торгових балансів, і інші політичні причини (наприклад, високий борг) іноді штовхає держави на девальвації і ревальвації. Тобто, одного разу вам кажуть - тепер ваші гроші коштують стільки-то в одиницях інших грошей. Або нічого не говорять, але поступово маніпулюючи курсами за допомогою центробанку штучно «здешевлюють» валюту. Хоча метою і індикатором девальвацій і ревальвацій є обмінні курси, наслідки цих дій аналогічні наслідків інфляції. Особливо катастрофічні раптові девальвації.

Регулярні економічні кризи

Хоча кризи, викликані емісією фідуціарних засобів, відомі з 14 століття, найбільше поширення і силу вони отримали починаючи з 19 століття. Причиною кризи є часткове резервування (само по собі - державний привілей), яке призводить до кредитної експансії. Коли якийсь банк починає пускати свої резерви на здешевлення кредиту, інші теж повинні слідувати за ним, бо інакше вони втратять клієнтів.

Ця обставина створює свого роду вал дешевих кредитів. Це і називається кредитною експансією. Кредити дешевшають. Зазвичай це буває ознакою зростання багатства і заощаджень (тобто, збільшення кількості штанів і чобіт, або зниження грошового попиту на них). Проте, в нашому випадку, здешевлення кредитів є наслідком зростання грошової маси.

Оскільки штанів і чобіт від зростання грошової маси більше не стає, то розширенню виробництва, яке починається в умовах штучно занижених процентних ставок, просто ні на що спертися, немає ресурсів. Починається ріст цін, біганина за новими кредитами, які тепер вже ростуть у ціні і т. д. і т.п. Загалом, через деякий час ці починання лопаються.

Звичайно, механіка криз дуже складна, вона детально описана і вивчена «австрійською школою», проте важливо, що переважна більшість криз (крім тих, що викликані війнами або катастрофами) має одну і ту ж природу, - кредитну експансію фідуціарних засобів.

В 19-м столітті кризи були короткими, і збиток від них отримували ті, хто більше ризикував. Потім центральні банки взяли під контроль управління банківськими резервами, тобто, емісію фідуціарних грошей. Це не тільки не допомогло, але зробило все значно гірше. Кризи нікуди не зникли, вони стали куди більш руйнівними і тривалими.

Більше того, політика центробанків і держави на «підтримку банківської системи», страхування вкладів, підтримку тих чи інших корпорацій за принципом «too big to fall» означає, що тепер ми всі платимо за кризи, незалежно від того, чи були ми ризиковані і нерозумні або ощадливі й обережні.

Дефляція

Словом «дефляція» іменують кілька абсолютно різних речей. В нашому випадку, мова йде про різке скорочення грошової маси на етапі переходу від буму до кризи. У самому простому випадку, вилучення первинного внеску призводить до того, що «обнуляється» грошова маса, яку банк «накрутив» на цьому вкладі (мультиплікатор працює і у зворотний бік). Це трапляється завжди, при будь-якій кризі. У відношенні цього явища вірно все, що ми писали про інфляцію, тобто, викликаючи зміну цін (як правило, у бік зниження), дефляція сильно б'є по координації суспільства, приводячи до помилок.

Боротьба з кризами

Ліки часто бувають гіршими ніж хвороба. Лікування кризи полягає в тому, щоб підприємці усунули помилки, зроблені ними під час буму, спираючись на реальні ресурси. Втручання в цей процес ніяк не може допомогти в подоланні кризи. Тим не менш, держави і центробанки постійно займаються цим. Класичний приклад - все та ж Велика депресія, коли Рузвельт примудрився розтягти кризу на 12 років і фактично, влаштував дві кризи замість однієї. Схоже, що нинішня криза стане другим таким класичним прикладом.

Маніакально-депресивна економіка

Економіка, в якій є державна монополія на гроші, живе в «маніакально-депресивному» режимі - від буму, спровокованого кредитною експансією фідуціарних засобів, до краху, викликаного тією ж причиною. Зрозуміло, що «нормальним» такий розвиток назвати не можна. Найочевидніший наслідок такого стану справ (кризи трапляються в середньому раз в 10 років) - зниження «горизонтів планування».

Чи достатньо розумний цей дядько?

Тепер скажемо кілька слів про системні особливості діяльності центробанків. Перш за все, нагадаємо, що центральний банк - це такий Держплан у грошовій сфері. Фінанси і особливо банківська діяльність, всупереч популярній думці, є острівцем соціалізму, вони жорстко регулюються центробанком. Виникає просте питання - звідки керівництво центробанку може знати про те, скільки грошей потрібно країні?

Чи існують потрібні теорії?

Можна сказати, що керівництву не потрібно бути розумним, а потрібно просто слідувати єдино правильній теорії. Однак, такої теорії не існує. І якщо вже говорити про економічну теорію, то вона стверджує, що примусова монополія в принципі не може справлятися із завданням. Кейнсіанство, яким до цих пір керуються політики (оскільки воно є концепцією, в якій для них є місце біля економічного керма), сіло в калюжу ще за часів Великої депресії.

Кейнс запевняв нас, що після появи ФРС криз більше не буде, оскільки тепер центробанки будуть керувати пропозицією грошей «на науковій основі». Робив він це прямо перед початком Великої депресії. Сам факт, що незважаючи на провал кейнсіанства, його 80 років використовують в якості офіційної економічної доктрини після депресії, говорить про те, що «вірна теорія», навіть якщо б вона була, ніколи не буде взята на озброєння.

Чи достатньо він незалежний?

Вважається, що центральні банки не залежать від уряду. Однак сама їхня історія говорить про те, що вони виникли для «потреб уряду» і узурпували виробництво грошей теж заради цих потреб. Оскільки держава наказує нам сплачувати податки і встановлювати ціни виключно в «її» грошовий одиницях, то центробанк, що виконує функцію емітента цієї одиниці і контролера всього банківського господарства вже за визначенням включений в «потреби уряду» і є їх частиною. Між центробанками і урядами (у технічному сенсі) можуть існувати короткострокові розбіжності і протиріччя, але вони зазвичай вирішуються на користь уряду.

Навіть Бундесбанк, який показували всім як зразок реалізації ідеї незалежного центробанку, виявився, в підсумку, поганим центробанком, піддавшись тиску канцлера при обміні східних марок на західні. Прямо зараз Європейський центробанк розписується у своєму повному безсиллі, ну а взаєморозуміння між Обамою і Бернанке теж загальновідоме.

Кампанія Рона Пола. Що зміниться?

Нинішні вибори - це результат збігу багатьох чинників. Рон Пол не придумав тему ФРС в якості «фішки» для своєї кампанії. Він завжди виступав проти ФРС. Швидше, можна сказати, що суспільство «дозріло» до цієї критики. Крім того, у суспільства з'явилися інструменти на зразок інтернету, які дозволяють багаторазово посилити можливості інформаційного обміну.

У ФРС виявилося занадто багато слабких місць. Вона неконституційна, вона управляється фактично однією людиною, є монополією, є вкрай неефективною, управляється таємно, в ній ніколи не проводився аудит, вона з'явилася випадково, є приватною конторою, виконує взаємовиключні функції. Сам факт, що з 1913 року, коли була створена ФРС, долар девальвував на 95% переконливо говорить проти цієї контори. Тому ФРС зібрала проти себе коаліцію самих різних людей з різними інтересами і претензіями.

Зараз республіканці піднімають на щит ідею Рона Пола про прийняття закону про аудит ФРС (наскільки можна зрозуміти, нещодавно було проведено якийсь попередній аудит). Однак, Рон Пол і його програма об'єднали навколо себе позапартійну групу людей, які розуміють всю згубність державної монополії на гроші. Ці люди вже не задовольняться окремими напівзаходами.

Можна сказати, що ФРС приречена і її ліквідація - питання часу. Звичайно, можуть спробувати внести поправку до Конституції, яка узаконить її діяльність. Але тепер будь-яка активність держави у «вирішенні проблеми ФРС» буде викликати тільки нові питання і нову критику. Легко уявити, що внесення поправки в Конституцію спровокує дискусію на тему, а чи потрібна нам взагалі ця ФРС і яка від неї користь? Тим більше, що Рон Пол і його прихильники не ставлять питання про безпосередню ліквідацію ФРС.

В планах Рона Пола ФРС повинна просто померти сама собою (або вижити - хто знає?) В результаті конкуренції. Політична програма майбутнього фінансового устрою США включає не просто ліквідацію якоїсь контори, а відкриття конкурентного ринку грошей.

Все це стосується і нас з вами. Наша гривня є «відображення» долара. Будь-які серйозні зміни, що сталися з доларом позначаться на нас самим безпосереднім чином.

Як буде виглядати майбутня грошова система - неможливо передбачити. Однак, згадаємо, що гроші - це товар-посередник. Згадаймо також, що протягом людської історії, роль грошей грали найрізноманітніші товари, тобто, люди постійно шукали кращий засіб обміну. Державна монополія не тільки постачає нас поганими грішми, а й зупиняє конкуренцію, пошук кращих грошей. Тому, основою ідеї нової системи є конкуренція на ринку грошей.

Очевидно, що справа, швидше за все, почнеться з повернення до перевірених золота і срібла.

Для цього необхідно прибрати всі обмеження на зберігання і торгівлю дорогоцінними металами, ліквідувати «законний засіб платежу", дозволити приватне карбування і почати випуск монет в номіналах ваги. Як ми говорили на початку цих нотаток - не має ніякого значення, хто саме штампує монету, головне, щоб її вага відповідав номіналу.

Важлива обставина - більше ніяких доларів, гривень або тугриків, тільки номінали ваги! Існує досить докладний план викупу доларів ФРС і переходу до золотого стандарту. Правда, це зовсім не той кривий і кульгавий золотий стандарт 19 і особливо 20 століття. Просто, передбачається, що в разі ліквідації монополії на гроші суб'єкти економіки повернуться до золота та срібла. Це не заперечує можливості пошуку нових засобів обміну, або, скажімо, існування грошей на основі товарних кошиків, запропонованих Хайеком.

Зараз ми чуємо безліч пропозицій, які насправді є напівзаходами (наприклад, ідея про поділ банківської діяльності на інвестиційну та ощадну) або просто рішеннями, які тимчасово полегшують стан справ. Щоб розуміти ціну цих пропозицій, потрібно пам'ятати, що в майбутній конкурентній грошовій системі:

- немає монополії на грошову одиницю і немає «обов'язкового засобу платежу»;

- грошова одиниця належить емітенту. Якщо один банк емітує тугрики, інший не може їх емітувати, якщо між ними немає спеціальної угоди;

-кожен може бути емітентом (якщо зможе і комусь будуть потрібні його гроші)

- банки підпорядковуються загальним для всіх правилами банкрутства;

- часткове резервування може існувати, тільки, як оголошена політика банку. Типу «давайте зіграємо в гру - ви мені дасте грошей, а я їх необов'язково поверну». У будь-якому випадку, навіть якщо банк спробує частково резервувати таємно, це відбуватиметься в рамках його власної грошової одиниці, тобто, у підсумку, постраждають тільки її власники і цей банк.

Не варто лякатися «хаосу», який нібито настане, якщо «кожному дати право друкувати гроші». Насправді, якщо ви зважитеся стати емітентом грошей, ви повинні розуміти, що у вас є шанс тільки в тому випадку, якщо вашим забезпеченням є щось з дуже високою ліквідністю. У реальності, справа зведеться до одиниць емісійних банків. Інші банки будуть працювати з грошима цих банків. Постійне пред'явлення банкнот банків до погашення один одним зробить часткове резервування невигідним або екзотикою «на любителя» типу казино. Ну, а якщо комусь вдасться зв'язати електронні крипто-валюти з матеріальними активами, то можна буде взагалі обійтися без банків.

концепція економіка банки майбутнє гроші