Коломак для Мазепи: рівно 322 роки тому було обрано легендарного гетьмана
Коломацький район є найменшим у Харківської області. Віддавна й досьогодні – це велике прикордоння. Між Полтавщиною і Харківщиною, між Слобожанщиною і Диким Полем... А для української історії Коломак - більше аніж кордон. Саме тут рівно 322 роки тому було обрано гетьманом маловідомого тоді Івана Мазепу. Обрано аж на 22 роки — мало хто з українських державців може похвалитися таким рекордом.
Автор: Володимир Маслійчук, незалежний історик, часопис “Україна модерна”
Оселення містечка Коломака - велика суперечка, яку не міг обминути у своєму «Літописі» козацький хроніст Самійло Величко. 1682 року відбулося межування по річці Коломак між козаками Охтирського слобідського та Полтавського полків. Провели межування племінник гетьмана Івана Самойловича гадяцький полковник Михайло Васильович та російський стольник Григорій Косагов.
Межування було образливе для полтавців. Козаки Полтавського полку вважали, що поселення по річці Коломаку належать до їх відома, і кілька разів пробували зігнати переселенців-слобожан.
У прикордонному Коломаку мешкав шпигун казикерменського бея Іван Сліпченко, якого виявили під час Кримських походів 1687–1689 рр. Сам Кизикермен - нині Берислав на Каховському водосховищі - через кілька років Мазепа здобув штурмом
Мешканці ж нововиниклого містечка запевнили, що будуть підкорюватися Полтавському полку, а потім перейшли під управління Охтирського полку, який не залежав від гетьмана.
Після цього «нестатечні» - за висловом Самійла Величка - коломакці почали наново межувати й забирати у полтавців землі. Те, що літописець зневажливо називає мешканців Коломака, можна зрозуміти: більшу частину життя Величко провів на території Полтавського полку, тож був неприхильним до його територіальних втрат.
Але Коломак відіграв достатню роль у житті Гетьманщини. Особливо — у житті Івана Мазепи. Тричі цей регіон був знаковим для подальшої долі гетьмана.
Велика Коломацька Козацька революція
Власне, тут, у прикордонні Мазепа і став гетьманом.
Це відбулося четвертого серпня (за новим стилем) 1687 року: нового гетьмана вибрали після того, як попереднього - Івана Самойловича - арештували тут таки, поблизу Коломака. Один із найблискучіших знавців української старовини Олександр Лазаревський назвав ці події «Коломацькою революцією», сучасні дослідники ставляться до того часу обачніше, окреслюючи зміну влади як «Коломацький переворот».
1686 року Московська держава уклала з Річчю Посполитою «Вічний мир»: українські землі ділилися по Дніпру і Москва зобов’язувалася виступити проти Османської імперії та її головного васала Кримського ханства.
Прихильник приєднання Правобережної України до Гетьманщини гетьман Іван Самойлович дуже неприхильно сприйняв даний договір. А ідея походу великого війська разом із українськими козаками на Крим йому теж вважалася невдалою.
Навесні 1687 р. велике військо на чолі з Василем Голіциним (фактично в.о. голови уряду під час регентства царівни Софії) вирушило у похід, однак наступ провалився. Понад шляхом руху кінноти було випалено траву.
Вважається, що провину за провал походу Голіцин вирішив зіпхнути на Самойловича і російському командувачу допомогла в тому незадоволена старшина. Але поверхневі твердження мають глибші тлумачення. Московська влада прагнула ліквідувати потужного гетьмана, обмежити права козацької автономії, ширше втручатися в причорноморську політику.
Було задіяно уже традиційний механізм арешту гетьмана й скликання ради для обрання нового. Власне, і сам Самойлович прийшов до влади подібним способом, усунувши гетьмана Дем’яна Многогрішного 1672 р. й підписавши Конотопські статті з черговим урізанням автономних прав. До речі, окремо варто відзначити, що саме за правління Самойловича відбулася передача Київської православної метрополії від Константинопольського до Московського патріархату.
Усі події відбувалися у таборі на Коломаку, де зосередилося козацьке та російське військо. Донос старшини, схоплення хворого Самойловича в наметі, приведення його до Василя Голіцина – окрема тема і сюжет, не гірший від сумнозвісної «Чорної ради» 1663 року.
Вибір Василя Голіцина щодо майбутнього гетьмана впав на генерального осавула Івана Мазепу.
Гетьман Іван Ма...кіавеллі
У російській історіографії Мазепа звинувачений у всіх гріхах - нібито це саме він підлаштував скинення Самойловича, аби стати гетьманом, дав величезного хабара Василеві Голіцину, офірував частину величезного майна клану Самойловичів російській державній скарбниці...
Але пояснення поведінки Голіцина, очевидно, простіше. Голіцини вважаються одним із найосвіченіших родів за час усього існування Московської держави, та й потім Російської імперії.
Василь Голіцин не був винятком. А у 1680-х рр. у Москві серед освіченого світського люду панувала мода на Річ Посполиту, на вбрання та звичаї «польського двору», під яку підпали й Голіцини. І з середовища козацької старшини Голіцин обирав освічену й близьку собі постать, спроможну виконувати управлінські функції.
Вибір упав на Мазепу, що дійсно за освітою, вмінням входити в довіру, знанням мов і мод переважав інших претендентів на гетьманство й був далеким від бунтівливої запорозької голоти.
Невелика рада (за свідченням шотландського генерала на службі Московському царству Патрика Гордона, 800 кінних та 1200 піших козаків) була одноголосною у виборі Мазепи.
Новообраний гетьман підписав Коломацькі статті – ще один крок до обмеження автономії Гетьманщини.
Однак наслідки арешту Самойловича, його рідних та оточення виявилися жахливими. Саме тому дані події й називають «революцією».
Соціальні низи та дрібні урядники сприйняли зміну влади як заклик розправи з ненависною старшиною. Відомого своєю жорстокістю прилуцького полковника Лазаря Горленка було одразу ж по-звірячому вбито повсталими козаками.
По всій Гетьманщині почалися грабунки й вбивства старшини.
Після «Коломака» новому гетьману слід було не лише утихомирити повсталу «чернь», але й шукати спільну мову із старшинами - як прибічниками скинутого Самойловича, так і ображеними іншими кандидатами на гетьманську булаву.
Мазепа виявився вдалим політиком. Після виборів він протримав булаву 22 роки - цього не вдавалося жодному українському гетьману! «Махіавелем» і «хитрим лисом» назвав Мазепу уже згаданий козацький літописець Самійло Величко, вочевидь порівнюючи методи гетьмана зі знаним творцем політичних теорій Нікколо Макіавеллі.
«Макіавелізм» Мазепи виявився швидко уже у перших універсалах, де він закликав полковників утихомирити чернь у полках, а непослухів карати на горло. Роздаючи маєтності, починаючи з табору над Коломаком, Мазепа водночас досить спритно усунув від важелів влади вагомих полковників, симпатиків Самойловича Леонтія Полуботка (батька майбутнього гетьмана) і Данила Апостола (який після Полуботка і сам став гетьманом) і згодом, приструнивши тих старшин, повернув їх до влади.
Так прикордонна ріка Коломак стала свідком найвищого злету політичної кар’єри Мазепи.
Місце агентурної зустрічі - пасіка
Річка Коломак стала свідком не лише обрання, але й відомого доносу на Івана Мазепу.
Генеральний суддя Василь Кочубей з кількома однодумцями вирішили донести про його таємні дипломатичні зносини цареві Петру Першому, не маючи належних доказів.
Береги річки Коломак - ідеальне місце для бджолярства. Фото звідси
Перша спроба донести через ченця Никанора у серпні 1707 року була невдалою. Тоді були визначені інші шляхи. З Полтави місцевий полковник Іван Іскра послав зі словесним повідомленням про зрадливі дії Мазепи полтавського вихреста Петра Яценка до Москви, а сам у лютому 1708-го поїхав на річку Коломак, нібито на пасіку.
Слід зазначити, що уздовж річки Коломак здавна тримали пасіки — і Іскра теж мав тут свої борті, тож його поїздка хоч і виглядала посеред зими дивною, але була логічною. Поїхала людина вулики перевірити — це нормально. Але посеред засніжених бортницьких угідь Іскра таємно зустрівся з охтирським полковником Федором Осиповим, якому передав (знову ж таки, усно) донос на Мазепу, з проханням повідомити про те київського губернатора Дмитра Голіцина.
Саме до Охтирського полку й втекли донощики, коли про виказ стало відомо гетьману. Звідти ж під охороною полковника Осипова вони попрямували до Вітебська, собі на загибель, «на солодкі московські пряники», як охарактеризував власні тортури сам Іван Іскра.
Російська влада ще занадто довіряла Мазепі, аби повірити непідтвердженим виказам, та й у самого гетьмана було чимало всесильних друзів на вищих щаблях управлінської драбини — скажімо, сам державний канцлер Гаврило Головкін.
Повз Коломак двічі втікала “на слободи” вдова Любов Кочубеїха, боячись козаків-мазепинців.
З Коломака почався й кінець Мазепи.
Узимку 1709 року шведське військо й вірні гетьманові козаки провадили наступ на північ від Полтави. Пагорби Коломака й територія Охтирського полку стали тереном військових дій. Союзні війська застрягли тут на довгу зиму у тривалих боях, зрештою спаливши міста - у тому числі й Коломак - гетьмансько-слобідського прикордоння і відступивши до Полтави, назустріч великій поразці літа 1709 р.
А місцеві територі російські сановники використали на свій копил. Левову частку (разом із населенням, перевівши людей у підданство), забрав собі канцлер Гаврило Головкін, колишній відомий протектор Мазепи.
Іншу частину хотіли віддати представникам молдавської політичної еміграції 1711 р., що «зрадили» османський уряд й перейшли на бік Росії під час Прутського походу. Населення цих земель продовжували розоряти, як і ведеться: бо кому наслідки війни, а кому - засоби для наживи.
Камінь замість пам'ятника гетьману
Що таке Коломак сьогодні? Затишне містечко, провінція в стороні від жвавого шляху Харків – Київ. Церква й лікарня та пам’ятник Леніну – усе на вулиці імені останнього.
А в кінці вулиці, в самісінькому центрі біля великого ставка — камінь з написом про те, що тут буде встановлений монумент Івану Мазепі. Цей камінь, напевно, заслуговує окремої оповіді.
Ідея відкрити пам’ятник Мазепі на території Харківщини виникла ще у 90-ті роки, однак її реалізація почалася влітку 2006-го. Її прихильниками виступили народний депутат Петро Ющенко, голова Харківської обласної адміністрації Арсен Аваков та його заступники Василь Третецький і Ярослав Ющенко.
У Коломаку було закладено монументальний камінь на місці встановлення пам’ятника й оголошено, що пам’ятник Івану Мазепі буде вставновлено до 320-ї річниці обрання гетьманом улітку 2007 року.
Основні роботи мав виконувати скульптор Сейфаддін Гурбанов - автор низки робіт у Харкові: скрипаля на даху, Олександра Невського, архітектора Олексія Бекетова та кількох персонажів Ільфа та Петрова поблизу харківських кав’ярень. Однак широко розрекламованого відкриття не сталося.
До сьогодні пам’ятник Мазепі у Коломаку не встановлено - після 2007 року камінь залишився каменем.
Є ініціатива Ради українського козацтва при голові Харківської ОДА перейменувати коломацьку центральну вулицю Леніна на вулицю Мазепи. Ініціатива гарна, але наразі робота органів місцевого самоврядування блокована.
Рада найменшого району (чисельність населення на цей рік не сягає й восьми тисяч осіб, а територія лише 330 кв. км) Харківщини паралізована.
Голова цієї райради Віктор Кочерга (БЮТ) четвертий місяць на лікарняному, а сесія не збирається навіть для вирішення фінансових нагальних питань.
Такий собі “четвертий Коломак” для Мазепи.
