Нетрища в центрі Харкова. Знову про любов до парканів (ФОТО)
Після публікації матеріалу про пристрасть київських дачників до бетонних парканів один з наших читачів прислав матеріал про один з центральних районів Харкова – Журавльовку. Мешканці обгороджені один від одного високими парканами. Не зрозуміло, що ці люди ховають від чужого ока, якщо нема нічого ховати, хіба облуплені і потріскані від просідання будинки. Багато дворів захаращені мотлохом, сміттям, ломом. Велика рідкість побачити гарну, квітчасту клумбу, натомість на городах одні бур’яни.
Автор:учасник спільноти ТЕКСТІВ під ніком Henprokuror в рамках проекту "Естетика сучасної України"
У старих, але нещодавно відремонтованих гуртожитках Юридичної академії поселять вболівальників, Євро-12. Біля них - авіаційний завод зі злітною смугою, а тому коли-не-коли там злітають літаки (мабуть випробовуються), але це відбувається так рідко, що здається на цьому заводі насправді нічого не виробляють… А на протилежній стороні в напрямку станції метро Київська знаходиться район, який місцеві називають «Журавльовка». Він у самому центі Харкова. Про неї я й хочу розповісти.
Я там прожив близько року. Люди мені розповіли, що назва району походить від болота, на якому було багато журавлів. Потім воно висохло і десь в 20-х, 30-х тут почав заселятися люд. З того часу мешканці цієї місцини невдоволені владою, бо до сьогоднішнього дня там не проведена вода. І уявіть собі це практично центр величезного Харкова!!!
Згодом район поділили між кількома заводами для забудови багатоповерхівками. Народна легенда стверджує, що якраз коли почали будувати перші багатоповерхівки під Журавльовкою, використовуючи «новий фантастичний метод гідравлічного розсування порід» (народна цитата) вже потрохи просувалось метро. Щось порушилося у грунтових водах і будівництво багатоповерхівок припинили. А ті, які були добудовані, почали йти під землю.
Район постійно планувався під знос: водопровід і каналізація не будувались. «Тимчасово» зробили купу колонок для води, яка має відчутний запашок і жовтуватий колір.
Половина з цих «джерел» води не працює. Багато з тих, хто там проживає і мають хоч якусь вільну копійчину, роблять у дворі 11-ти метрові свердловини і купують недешеві фільтраційні системи, але таких одиниці. А що робити іншим? Скарг написано багато, але нічого не змінюється, бо ніхто не хоче щось робити у депресивному районі, де більшість мешканців нещасні пенсіонери, п’яниці та наркомани. Багато людей виїхали. В районі часто натрапляєш на покинуті напіврозвалені будинки.
Мешканці обгороджені один від одного високими парканами. Огорожа з сітки, яка дуже поширена у західних областях рідкість. Я не розумію, що ці люди ховають від чужого ока, якщо нема нічого ховати, хіба облуплені і потріскані від просідання будинки. Багато дворів захаращені мотлохом, сміттям, ломом. Велика рідкість побачити гарну, квітчасту клумбу, натомість на городах одні бур’яни. Літніх фотографій не маю, але можу показати один з подібних пейзажів.
Саме тут я вперше у житті побачив як курить сімдесятирічна баба, яка ледь ходить і бачить тільки землю перед собою, бо зігнута на 90 градусів. Також закарбувалось у пам’яті як дві молодички, у кожної з яких у роті цигарка, а у руці пляшка пива, сунуть поперед себе коляски з розплаканими дітьми. Вражаюча картина. Навіть не міг про таке уявити, а тут бач - і таке можливо.
Також знаю одні сімейку, яка не довчила у школі свого сина навіть до дев’яти класів і який зараз разом із батьком ремонтує автомобілі. Хлопець курить при матері, часто втікає чи пропадає на тиждень, а то і більше.
У занедбаності району винні самі люди Адже кожен з них може прибрати у дворі, відремонтувати будинок, паркан, посадити поруч квіточки.
