Попит на сектантів

Минулого тижня у релігійному житті України відбулася визначна подія – чергова спроба російських православних верхів експортувати власне розуміння релігійної свободи, тобто ксенофобії, до релігійних меншин нашої держави.

25 листопада пройшов круглий стіл «за участю представників традиційної Церкви та провідних сектознавців СНД щодо проблеми проникнення екстремістської тоталітарної секти «Церква саєнтологіі» у систему освіти України». Серед так званих «провідних сектознавців СНД» запрошено скандально відомого розпаленням міжрелігійної ворожнечі професора Олександра Дворкіна. До речі, 15 листопада в Європарламенті відбулась конференція «Релігійна свобода в Росії», де обговорювалися порушення прав релігійних меншин. Цього "дослідника" на конференцію не пустили, на що представники РПЦ відреагували фразою про сплановану акцію сектантського лобі в Європарламенті.

Цим заходом відкрився черговий сезону полювання на сектантів – улюблена справа православних фундаменталістів. У наближених до православної верхівки медіа можна очікувати появи викривних сюжетів, репортажів про безчинства єретиків. Наприклад, канал «Україна» вже встиг відмітитися гнобленням адвентистів. Через місцеві органи чинитимуться перешкоди окремим релігійним громадам, які не пройшли тест на «традиційність і канонічність». А на державному рівні, вірогідно, відновляться розмови про законодавче оформлення статусу традиційних конфесій.

Мені приходилося бути на різних релігійних заходах різних церков. І майже кожен православний, без різниці, чому присвячений (молоді, приїзду в Україну Патріарха Кирила), все одне згадує про сектантів. Доповіді завжди супроводжуються жахливими прикладами про бузувірство, розділення сім’ї, моральну деградацію, асоціальну поведінку членів секти. Дивний факт, але набір обвинувачень не сильно залежить від найменування сектантів. Баптисти, адвентисти, харизмати, саєнтологи, мормони, єговісти… це не має значення. Подібні православні антисектантські сходки завжди викликали почуття пригнічення, ворожості, відсутності хоч якої-небудь любові Христової.

На сектантів завжди покладали відповідальність за всі проблеми суспільства. Вони встигали водночас побувати і шпигунами, і розпусниками, і крадіями, і зрадниками, і людожерами.

Прагнення «замочити в сортирі» сектантів пояснюється програшем конкуренції на «релігійному ринку» України. Православні, які не здатні запропонувати суспільству здорової альтернативи, вдаються до карально-репресивних заходів з метою фізичного знищення конкурентів.

«Канонічні території єдиних канонічних православних» (Східна і Південна Україна) потерпають від соціальної катастрофи (див. детальніше інфографіку Текстів).

В цих областях найменша народжуваність поєднується з вищим коефіцієнтом смертності. Більша кількість засуджених за вироками судів і кількість осіб, які потерпіли від злочинів. У 2007 році у Донецькій області у зафіксували 8 разів більше захворювань на ВІЛ, ніж у Львівській. Якось непомітно встала біля парафій канонічної церкви криза інституту сім’ї: кількість розлучень майже на 50% більша ніж в греко-католицьких областях; утричі вища позашлюбна народжуваність; на одного сироту в західних областях країни приходиться чотири у східних. Керівництво УПЦ не хоче бачити справжні проблеми в суспільстві. Тому вигадує вітряки, якими легко звітувати про бурхливу діяльність та служіння на благо народу.

Мій знайомий розповів, що у Дрогобичі сильно розрослась місцева громада Свідків Єгови. Їхній секрет полягав у налагодженому механізмі душепіклування, коли громада дбає про духовні і душевні потреби своїх вірних ,переймається їхнім станом здоров’я, здійснює підтримку і допомогу.

Православним московського патріархату варто повчитися в єговістів: коли «правовірні» розвинуть у своїх парафіях повноцінне соціальне служіння для усіх людей, не дивлячись на їхню релігійну приналежність, тоді й, напевно, зникне потреба у проведенні антисектантських зборів і люди нарешті потягнуться до православної церкви. Дисонанс церковної розкоші і на тлі навколишнього бідування буде лише підживлювати «нетрадиційні» релігійні громади, які краще за «традиційних» вирішують гострі соціальні проблеми і потреби людей.

релігія Церква