Латиноамериканське турне президента: Міняємо ракети на футболістів.
Із повідомлень, які мене вразили в останні дні, я б виділив слова глави Сенату Національного конгресу Бразилії Жозе Сарней під час зустрічі з Віктором Федоровичем Януковичем, який прольотом через Європу завітав до латиноамериканської Федеративної Республіки. Зокрема, пан Сарней на зустрічі з паном Віктором заявив, що його країна готова надавати Україні своїх футболістів в обмін на космічні технології. Як пише УНІАН, про це він заявив «жартома».
За візитом до Бразилії слідкував: Микола Поліщук
Хоча на мою думку, перед нами не жарт, а навпаки: феномен глибокої політичної ерудиції, щоб не сказати – дедукції. Адже йому вдалося дуже чітко сформулювати пріоритети української політико-економічної системи, яка й бачить основний зміст своєї діяльності в подібних обмінах.
Подібно до того, як у популярному російському анекдоті, які б високотехнологічні заводи не будували наші північні сусіди, вони чомусь всі випускають лише одну автомобільну модель – «Ладу Каліну». «Потому что место тут проклятое», - приходять врешті решт до висновку його герої.
Так само, останні інновації, про які мені доводилось чути в Україні зводились до суто іміджевої сфери – від будівництва «Донбас-Арени» до танцювального шоу «Майданз». Фактично, ми з одного боку дуже пишаємося експортом, наприклад, труб і сталі, але зароблені гроші використовуємо не на іновації, а на імпорт індустрії розваг.
В крайньому разі, інвестиційна активність зводиться до того, що країна пишається відверто збитковими, чи корупційними проектами. Від нас вимагають пишатися «Олімпійським» стадіоном, попри те, що він був перебудований за непрозорими схемами, взятими у тих же громадян. Зустріч Азарова з блоггерами показала , що він дійсно вважає одним з найбільших своїх досягнень «кільцеву електричку» навколо Києва – збитковий проект, що дотується (без ніякого громадського обговорення) грошами киян, і для якої було знято потяги з приміських напрямків.
Хоча для очільників держави виглядає так, що чим більше грошей вони вляпали в якусь інтегральну дурницю, тим солідніше вони виглядають в очах своїх колег.
У Пєлєвіна подібний поведінковий алгоритм, здається, називався «анальним вау-фактором». В нашому випадкові, подібний ченч можна схарактеризувати іще одним російським прислів’ям: «водку продали, деньги пропили». Характерний в цьому плані приклад того, як Україна продала Китаю технології будівництва військових кораблів на повітряній подушці, натомість придбавши у китайців такий «гостродефіцитний» товар, як гречка. До речі, цю китайську гречку – її хтось бачив?
Без сумніву, подібна логіка не є ексклюзивом пана Азарова. Подібний стиль мислення (тут ми знову повертаємось до латиноамериканського вояжу Віктора Федоровича) ми спостерігаємо у багатьох барбудо і каудильйо, що правлять країнами регіону. Наприклад, Фідель Кастро дуже любить пишатися тим, які [створені ним] труднощі долає кубинський народ, аби будувати соціалізм. Останній приклад подібного кубинського маразму – це так звана «справа п’яти кубинських героїв» - шпигунів Гавани у США, спійманих місцевими спецслужбами після того, як балакливий Фідель «здав» їх у одному із своїх інтерв’ю.
За нормальною людською логікою, кубинського керівника мали б за таку справу судити, однак замість цього по всьому світу дузі кубинської революції вимагають звільнити в’язнів – і саме від США. І при цьому Кастро знаходить величезну підтримку в середовищі, наприклад, білої європейської лівої молоді, яка визначає ступінь революційності вождя виключно за тим фактором, до яких злигоднів він довів свою країну.
Стопудово гарантую, що якби результатом правління Фіделя стала наявність у кожного кубинця «роллю-ройса» і можливості щороку відпочити на власній яхті від тропічної спеки десь під берегами Арктики чи Антарктики – такий би барбудо нізащо не завоював би серця євроліваків.
Можна йти й не так далеко – товариш Сталін теж поважається його адептами за ту фантазію, з якою він створював труднощі, які пізніше мав би героїчно долати його народ. Ідея приректи на голодну смерть мільйони селян для того, щоб продати за кордон по демпінгу збіжжя, а на виручені гроші купити завод аз виробництва вищезгаданої «Лади Каліни» - це той же фокус, що й з обміну кораблів на гречку, тільки в більш трешовому виконанні.
Маленькі Сталіни наших днів намагаються уникати подібних масштабів. В Білорусі не вистачає людям грошей на їжу, але Лукашенко будує в країні шикарні льодові стадіони. В Туркменістані громадяни не мають доступу до чистої питної води, але Туркменбаші забудував свою столицю грандіозними фонтанами. Ну а у нас тепер є «Донбас-арена» і бразильські футболісти.
Отже, знову про Бразилію. Я здогадуюся так, що знання Віктора Федоровича про цю країну далекі від енциклопедичних, йому навіть навряд чи відома крилата фраза про те, що «в цій країні багато мавп» (до речі, в оригінальній п’єсі Брендона Томаса ця фраза відсутня).
Тому не дивно, якщо ця країна (що має восьму по величині номінального ВВП економіку у світі), асоціюється в нього виключно з якоюсь такою фабрикою по виробництву гравців українських футбольних клубів. Основний спіч президента в Бразилії знову ж таки стосувався цих смуглявих віртуозів копаного м’яча. «Янукович зазначив, що в Україні грають багато бразильських футболістів, що, за його словами, теж є корисною співпрацею між країнами. – передає тези виступу УНІАН, - Він, зокрема, згадав двох гравців донецького "Шахтаря" - Фернандіньо і Жадсона - і висловив сподівання, що вони зроблять вагомий внесок в успішну гру збірної Бразилії».
Тези про ракети «Циклон», про спільні дослідження в сфері скрапленого газу та виробництва інсуліну, які мали підписуватися під час візиту, відійшли на задній план – як речі українському президентові малозрозумілі і тому не дуже цікаві. Тому я б на місці товариша Жосе Сарнея не зупинявся на пропозиціях про експорт футболістів, і кував би залізо, допоки гаряче.
Можна було б запропонувати Януковичу зміняти що-небудь на проведення в Києві (думаю, телеканал «Інтер» не заперечуватиме) шоу з бразильськими танцями. Можна дати йому сценарій мильної опери серій на п’ятсот, і запустити його на УТ-1. Врешті-решт, для облаштування Межигір’я, Федеративна Республіка Бразилія могла б виділити тих самих своїх «диких мавп». Думаю, що за такий подарунок, Янукович би вручив бразильцям безкоштовно не тільки ракети, а ще й кілька шахт на додачу.
Бо де-факто, психологія у Віктора Федоровича більше навіть нагадує не поведінку Сталіна, а рефлексії якогось африканського царька, що міняє своїх підлеглих на буси.
От тільки єдиного, чого я не можу зрозуміти – це чого добивався Янукович на Кубі. Футболістів там немає в зародку, там більше розвинутий бейсбол – гра малоприживана в Україні, хоч, припускаю, що певне уявлення про бейсбольну біту Президент і його оточення мають. Вимагати з Фіделя та Рауля повернення хоч частки багатомільярдного боргу колишнього СРСР безнадійно – вусатий і бородатий брати одностайні в тому, що справжні революціонери боргів не повертають в принципі.
Я правда маю одне ексклюзивне припущення, що могло б зацікавити українського гаранта Конституції у Гавані: у самому центрі цього міста є готель, в якому (і про це там є справжня меморіальна дошка) в якому любив зупинятися сам Аль Капоне. Ну, а для Віктора Федоровича, певне пожити в його номері – це таке ж моральне задоволення, як Хорошковському із пістолета Дзержинського пострілять…
