Бардак - друг націоналіста. У Квебеці сувереністи втратили підтримку через внутрішні сварки.

В Україні - з десяток правих партій (якщо не більше). І кожна вважає себе патріотичнішою від інших. Тим часом, усі вони успішно знаходяться у маргіналі. Тільки "Свобода" має певні шанси потрапити до парламенту - та й те завдяки самодискредитації усіх інших опозиційних партій.У націоналістів Квебеку справи кращі - тут вони тривалий час були при владі, і навіть багато що зробили для свого краю. Але на останніх виборах вони пролетіли з тріском. Чому?

Автор:

Євген Лакінський, Квебек

У Квебеку націоналісти інші, ніж в Україні. По-перше, вони ще й соціал-демократи, тобто ліво-центристи. Тож, за них голосує чимала бідних та представників середнього класу. По-друге, вони не є расистами: іммігрантів та інші меншини треба інтегрувати, а не дискримінувати і не виганяти. Саме націоналістичний уряд початку 1980х першим почав заохочувати прийом "чужинців" на держслужбу. По-третє, вони не ходять зі смолоскипами і говорять не тільки про Героїв Минулого.

Саме тому, вони багато разів вигравали вибори. Але тепер особисті амбіції, нереальні цілі і постійні внутрішні конфлікти щодня віддаляють їх від влади.

Кілька місяців тому здавалося, ніби перемогу Квебекської партії (Parti québécois) на наступних виборах забезпечено. Та й програма була зрозуміла: захист французької, повний контроль над збором податків, а у перспективі - введення квебекського громадянства. Але "не пройшло і півроку", як націоналісти знов перегризлися поміж собою, на очах у цілої провінції. Кілька депутатів вийшло з партії і засідають у парламенті як незалежні. При виході вони прилюдно полаяли керівництво.

У цьому не було нічого виключного - у PQ завжди бійки, конфлікти і гримання дверима. І завжди на публіку. У правлячій, Ліберальній партії Квебеку теж є боротьба за владу. Але там її ховають від стороннього ока, щоб не псувати імідж. Збоку здається, що ~~регіонали~~ ліберали - завжди об'єднані, завжди поважають одне одного, і стоять плечем до плеча.

Бардак у націоналістів набрид навіть найпалкішим з їхніх виборців. І якщо PQ раптом виграє наступні вибори - то лише через недовіру виборців до лібералів, які були замішані у корупційний скандал. Але якщо вважати на темпи, якими PQ себе руйнує, то ліберали можуть спати спокійно. Хіба лише з'явиться нова і потужна політична сила.

Чому ж у націоналістів такі кепські справи? Відповідь слід шукати у історії Квебекської партії.

Партію було утворено у 1968 році. Від початку, вона мала одну мету - створення Квебекської держави. Партія об'єднала дуже різних людей - лівих і правих, радикалів і поміркованих. Єдине, що що в них було спільного - мрія про суверенітет. Навіть цю мрію вони розуміли по-різному: одні хотіли повної і абсолютної незалежності, інші - держави у союзі з Канадою (наприклад - мати спільну валюту).

І, ніби цього не було достатньо, партійний статут було написано під впливом статуту Союзу Комуністів Югославії. Але у Квебеку не було свого генерала Тіто, натомість була демократія. Заплутаний статут лише сприяв бардаку.

Тим не менш, партія стала на ноги і навіть виграла вибори 1976 року. Провела реформи на підтримку малого та середнього бізнесу - раніш більшість квебекців було бідними, а у нових умовах багато хто почав свою справу. Прийняли й закон на захист французької: усе діловиробництво у крупних компаніях мало перейти на мову Мольєра; усі продавці мали хоч трохи знати французьку; право на англійські школи мали лише ті, чиї батьки закінчили англомовні школи у Канаді - тобто іммігранти мали вчитися французькою.

Чимала англомовних мешканців не витримали такого насильства над собою: хто це чув вчити якусь там "непотрібну" мову?! Багато хто переїхав до інших провінцій. Туди ж переїхали й головні офіси великих компаній. Це був удар по економіці, але Квебек вистояв.

Усе було добре... аж до референдуму 1980 року. Тоді за суверенітет проголосувало лише 40% населення. Наступного ж ранку у PQ почалася криза. Як жити далі?

Адже головний сенс існування - суверенітет?! Радикали вимагали зробити щось радикальне. Помірковані пропонували бути реалістами і якось влаштуватися у рамках Канади. Цей конфлікт тривав кілька років. Усі лаяли одні одних, а головне - шефа. Рене Левек - шеф і засновник партії - був, безумовно, видатною людиною. Але це не заважало однопартійцям поливати його брудом, особливо коли він вирішив шукати конституційний компроміс з рештою Канади (він називав це "beau risque" - гарний ризик). Звісно ж, радикальне крило не пробачило такої "зради".

Розбитий і розчарований, Левек пішов у відставку і швидко помер. Його партія програла наступні вибори, але радикалів це не засмучувало: в них була Велика Ідея.

На щастя радикалів, переговори щодо змін у Конституції Канади провалилися. Тобто самі по собі переговори досягли успіху: Квебек та решта Канади домовились про компроміс. Але цей компроміс не сподобався ані квебекцям, ані англоканадцям: для Квебеку досягнутого було замало,а решті Канади здалося, що поступок "забагато".

У 1992 році всеканадський референдум щодо компромісної Конституції не підтримав компроміс. А вже за два роки PQ знов виграла вибори. Тепер нею керував Жак Парізо - голова радикалів. Звісно ж, перше, що він зробив - оголосив новий референдум, який і відбувся у 1995 році. Для перемоги не вистачило менш, ніж 1% голосів. І знов-таки, партія розгубилася - як жити далі?

Радикали відразу ж знайшли геніальний вихід: треба влаштувати третій референдум. Може тоді доберемо ті кляті піввідсотку?

Але помірковані зауважили: референдум треба оголошувати лише тоді, коли є реальний шанс його виграти.

Парізо пішов у відставку. Викладає економіку в університеті і періодично вчить партію жити. А точніше, лає нових керівників, коли вони, раптом, не достатньо цікавляться підготуванням Наступного Переможного Референдуму.

Кожен новий лідер PQ - яким би він не був - опиняється у ідіотській ситуації. З одного боку, очевидно, що референдум влаштовувати не варто: за теперішніх умов він апріорі не виграє - і це буде страшний удар і по партії, і по націоналістах, і по мріях про незалежність і по Квебеку взагалі.

Більш того, більшість квебекців - навіть сувереністів - хоче, щоб партія займалася реальними проблемами, а не казочками про Світле Суверенне Майбутнє. У лікарнях черги, у освіті - проблеми, мости - у аварійному стані... Треба ж із цим щось робити!

Але кожен лідер PQ знає - за спиною, наче привид - стоїть Парізо і радикальне крило. І як тільки новий лідер намагається несміливо зауважити, що суверенітет - справа майбутнього, або що референдум - це не вихід, на нього чи неї відразу ж ллється шквал критики.

Молодого лідера Андре Буаклера дискредитували не політичні конкуренти, а свої ж соратники. Його обрали шефом PQ у 2005 році, коли правляча, Ліберальна партія була вкрай непопулярна. Усі передрікали Андре блискучу перемогу.

Вже тоді партія здавалася клубом немолодих мрійників, які так довго боролися за суверенітет, що вже не пам'ятають, навіщо воно треба і не знають, що робитимуть, якщо, раптом, його досягнуть.

Прихід молодого хлопця (39 років), колишнього міністра, зі свіжою магістеркою з Гарварда, породив надію на зміни. Соратники мали б зробити усе, щоб підтримати імідж~~Ющенка~~ Андре, додати йому впевненості, просто допомогти. Хоча б вже навіть заради самозахисту: щоб гарно виглядати, щоб виграти вибори, сформувати уряд.

PQ зробила як раз навпаки: почала бити нового лідера по усіх болючих місцях, лаяти за кожну невдачу - і все це прилюдно. Федералістам не треба було старатися: достатньо було просто цитувати активістів PQ.

Але партія не розуміла, що змішує з брудом не тільки Андре, а й саму себе.

Вже перед виборами Андре зламався і урочисто пообіцяв, що обов'язково проведе референдум... PQ зазнала найгіршої поразки з моменту свого заснування.

Андре пішов, його замінили на Поліну Маруа (Pauline Marois) - жінку досвідчену і нібито серйозну. У партії зраділи - ось, хто приведе нас до влади! Тим більше, що ліберали знов у народній немилості... На останньому з'їзді PQ більш як 93% делегатів висловили їй свою підтримку... А вже за кілька місяців лають і її. Приводом став невдалий законопроект, що вона підтримала. Але дружина Парізо, Лізет Ляпуент - одна з "біглих" депутатів - пояснила свій вихід з партії: Маруа відмовилася включити до передвиборної програми обіцянку про новий референдум!

Замість того, щоб висунути реальні гасла, прийти до влади і хоч щось зробити для Квебеку, націоналісти впевнено заганяють себе у маргінес...

* * *

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода.

Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.