Оптом і вроздріб. Українці сприймають жінку, як товар

Якось ми їхали з моїм колегою-латишем і обговорювали цю рекламу. «Це жахливо і дешево у найгіршому розумінні цього слова, у нас такого немає», - сказав він. Я задумався: чому у Прибалтиці, яка в радянські часи була «нашою Європою», куди раніше, ніж до нас дійшла сексуальна революція, де в молодіжних і жіночих журналах про ЦЕ писали тоді, коли у нашій пресі продовжували прославляти доярок і заслужених вчителів, не спекулюють на жіночій сексуальності, адже вона є дуже потужним двигуном продажів.

У Європі, яку чимала частина наших громадян вважає гніздом розпусти, немає такої кількості білбордів, рекламних роликів, які за допомогою напівоголених красунь пропагували будь що: від будматеріалів до продуктів харчування. Але ця практика добре прижилась у нас. В Україні, можливо, як ніде у світі, перетворення жінки на товар йде повним ходом при мовчазному схваленні суспільства.

Феміністичні організації що працюють у нашій країні переймаються другорядними проблемами, намагаючись мавпувати досвід своїх західних колег, доморощені «екстремістки» з Femen, якщо й торкаються цієї теми, то у властивий їм спосіб – демонструють цей самий «товар»… не обличчям, тому є всі підстави сумніватися в ефективності таких акцій.

Сприйняттям жінки, як товару охоплене усе українське суспільство.

Від того що прийнято називати політичною елітою до низової міщанської ментальності. Нагадаємо висловлювання нинішнього президента про яке чимало писали, в тому числі і ТЕКСТИ: "Для того щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві. І у містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу – це чудово".

Янукович непоодинокий у своєму прагненні запрошувати іноземців «на жінок».

"Одеситки танцюють до ранку. І не будемо приховувати, багатьох залучають приїжджати сюди саме наші дівчата, наші жінки, тому що вони веселі, вони розкуті, красиві. І я думаю, що цього в Італії, десь у Ніцці, ти не знайдеш ... ", - це вже слова іншого державного мужа, мера Одеси Олексія Костусєва, відомого поборника російської духовності, кавалер орденів рівноапостольного князя Володимира ІІ та ІІІ ступенів і ордена Різдва Христового.

У європейській країні такі висловлювання коштували б якщо не посади, то публічних вибачень. Українки ж просто не помітили цього приниження, коли їх ставлять в один ряд з борщем і сувенірами.

У радянські часи, яким не було притаманне культивування жіночності, міщанська мораль була до певної міри опозиційною і на офіційну пропаганду освіти для жінок відповідала своєю мудрістю, мовляв, головний ВУЗ для дівчини – це «выйти удачно замуж». Але якщо тоді ця мудрість не виходила за межі кухонь та лавочок біля під’їздів, то нині вона стала панівною.

«Стратегему» вдалого заміжжя як головної і єдиної функції жінки в українському суспільстві культивує армія глянцевих журналів, індустрія серіалів, розмаїтих шоу на кшталт «Холостяк»(прозваного гостроязикими блогерами «собачим весіллям»).

Серіали і «жіноча» література створюють абсолютно хибний образ успішної жінки: це або залізна леді – хижачка, що готова ледь не живцем жерти своїх конкурентів, або гарна заможна жінка з вкрай невдалим особистим життям, якій бракує часу на сім’ю та коханого. Обидві картини малопривабливі, то ж краще не сушити собі мозок, а йти у «вуз».

В дівчини-підлітка мало шансів піддати сумніву цю життєву настанову, адже її пропагує усі поп-культура плюс, як це нерідко буває, рідна мама, яка мріє, аби її доня вийшла заміж за заможного іноземця і жила кращим життям.

З усього цього конформізму пробиваються корінці у відвертий кримінал. Дівчина, який не надто поталанило продати свою красу «оптом», починає «роздрібну торгівлю» і потрапляє в лабети проституції(чи варто після цього дивуватися, що Україна одним з найбільших експортерів повій).

Та, яка знайшла забезпеченого нареченого, нерідко погоджується терпіти насильство з його боку, адже вона досягла головної мети, тому мусить терпіти – цьому вчить наша спотворена «жіноча мораль».

В одному із своїх недавніх інтерв’ю Катерина Ющенко пригадала, що мрія про міщанський «вуз» побутувала й у діаспорі: « У той час коли інші батьки в діаспорі заохочували своїх дочок шукати лікарів, юристів чи інженерів, щоб вдало вийти заміж, мій батько казав: навіщо шукати чоловіка лікаря, юриста або інженера, якщо самій можна опанувати ці професії?»

Ймовірно, і сьогодні нам бракує такого підходу. Процент жінок у владі, на престижних посадах мізерно малий, і в цьому є кричуща несправедливість. Що більше представниць другої статі стануть self made woman, то швидше знеціниться «товарний» підхід до жіноцтва.

Для цього потрібно небагато: виховання, альтернативна культура і покарання(на рівні адмінкодексу) за чоловічий шовінізм, на яке безумовно заслужили такі добродії як Костусєв та Янукович.

З рекламою ж, що спекулює на жіночих принадах також можна, навіть необхідно боротись. Як добре було, якби агресивні амазонки з Femen з властивим їм завзяттям(і не обов’язково топлес) взялися агітувати за бойкот торгових марок, реклама яких є нетолерантною до жінок. Серед прогресивної частини суспільства це неодмінно знайшло б відгук.

Із скандинавського фемінізму було б не зайвим взяти елемент кримінального права, коли проституція карається законом, але у такий спосіб, що відповідальність несе не повія, а той, хто скористався її послугами.

Україна має чудово нагоду вирішити проблему гендерної рівності у такий спосіб, аби насправді покласти край дискримінації жінок і водночас не впасти у феміністичний маразм європейського штибу, коли жінки скаржаться, що чоловіки боячись кримінального переслідування не наважуються навіт на безневинне залицяння.

У нас немає наразі потреби викорінювати сексизм (дискримінація за статевою ознакою) на рівні форм звертання чи змінювати загальноприйняті норми поведінки (поступатися місцем у транспорті, пропускати жінку вперед себе у дверях, бути скромнішими у висловлюваннях в присутсності жінок тощо).

В той час, коли на Україну насувається дефіцит робочої сили(вже зараз на одного працюючого українця припадає один пенсіонер), виникає потреба залучати українських жінок до найважливіших сфер життя: політики, менеджменту усіх рівнів, ІТ-індустрії(яка в нас нині є переважно чоловічим царством) – тільки така гендерна рівність стане не порожнім словом, а великим ділом.

* * *

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода.

Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Ви можете підтримати ТЕКСТИ також і тим, що поширите цей матеріал і ці реквізити в соціальних мережах.

суспільство мораль