Квебек “прокотив” сепаратистів на виборах, але від ідеї незалежності не відмовився.

Канадські вибори 2 травня 2011 стали історичними. Результати можна передати чотирма фразами:

1) Консерватори отримали абсолютну більшість у парламенті

2) Ліберали мали найгірші результати за все існування Канадської конфедерації (тобто з 1867 року)

3) Нова Демократична Партія - тобто ліві - має найбільшу кількість депутатів за всю свою історію, і вперше стала офіційною опозицією.

4) А сувереністський Квебекський блок (англомовні називають його “сепаратистським”) майже зник з політичної арени: всього 4 депутати.

Пункти 1 та 2 нікого не здивували: останні роки консерватори набирали силу а в лібералів були слабкі непопулярні лідери. А от пункти 3 та 4 стали сюрпризом для всіх. Тим більше, що вони взаємопов'язані: квебекці, що раніш голосували за Блок, “перекинулися” до НДП. Більше половини депутатів від НДП обрано від квебекських округів. Це дивно, адже ніколи у історії НДП не мало більш від одного депутата від Квебеку.

Англоканадські аналітики зробили два висновки: 1) “сепаратизм” вмирає і 2) Квебек відрізняється від решти Канади (квебекці обрали лише 5 депутатів-консерваторів, тоді як решта Канади - 161-го). Щодо другого - повністю згоден. А от щодо першого - ні.

Власне, що таке Кебекський блок, звідки він взявся і чому існував?

Відомо, що у Канаді є дві спільноти: англомовна і франкомовна. Двомовності, як такої, немає: менш ніж 1% вважає рідними обидві мови, і менш ніж 1% спілкується вдома обидвома. Зазвичай, людина спілкується однією з мов, а іншу вивчає майже як іноземну. За статистикою, лише 17% канадців володіють обидвома державними мовами. На практиці - менше: мало хто зможе вільно підтримати розмову, прочитати газетну статтю чи написати листа.

Оскільки франкомовних набагато менше - то їм доводиться вчити англійську. Тоді як англомовним французька, як правило, не потрібна.

Франкомовні складають більшість у Квебеку, англомовні домінують у решті Канади.

Кожна з груп мало що знає про іншу: квебекці мало цікавляться англоканадською культурою, а англоканадці - квебекської. Більшість англоканадців нічого не знає про Квебек. Чули, що там живуть якісь "French people", і що там багато "сепаратистів". Але їх не цікавить, що це за такі "френч". Мало хто з них підозрює про існування квебекського кіно, не кажучи вже про музику чи літературу.

З 1968 року у Канаді діє Закон про офіційні мови. Закон торкається лише державної служби: закони видаються англійською і французькою, адеякі держслужбовці (лише у окремих регіонах і лише на деяких посадах) мають хоч трохи знати "другу офіційну". Етикетки усіх продуктів споживання (від телевізорів до шоколаду) мають бути двома мовами.

Чимала англоканадців вважають цей закон несправедливим: навіщо витрачати кошти на французьку, якщо "всі й так розуміють англійську"?! Навіщо для кар'єри на держслужбі мав треба вчити якусь ще мову?!

Чимала квебекців вважають цей закон декоративним. Адже спробуйте замовити французькою сніданок у їдальні Ванкувера чи Торонто: навряд чи вас зрозуміють. Навіть у Оттаві - "двомовній столиці" - у більшості випадків почуєш: "I don't speak French".

А деякі інші меншини - зокрема й наші, українські іммігранти - не розуміють: за що тим "French" такі привілеї?! Он в нас теж є своя мова, але ми ж не вимахуємося і вчимо англійську.

Взагалі, є три концепції Канади:

1) Союз двох народів. На момент англійського завоювання тут вже жило франкомовне населення. Англійці поселилися поруч, принесли свою мову та звичаї. Франко- і англоканадці - два народи-засновники, мають разом засвоювати Канаду і поважати один один. Мають вивчати мови один одного.

2) Канада - англомовна країна. Всі ми різні за походженням - англійці, французи, українці, китайці тощо тощо. Але англійська - наша спільна мова. А свої історичні мови можна вживати вдома, у нац. громадах та на фольклорних фестивалях.

3) Є Квебек і є Канада. "Два народи - дві країни".

Третя концепція популярна лише у Квебеку. Більшість англоканадців підтримують другу концепцію.

Першу концепцію сповідують абсолютно всі франкоканадці поза Квебеком, а також - якась частина квебекців і деякі англоканадські ідеалісти. Закон про офіційні мови відповідає саме їй.

Не дивно, що є ідеї перетворити Квебек на незалежну державу. Але два референдуми щодо суверенітету програли. Люди бояться змін: Канада не є поганою країною, а незалежність може принести екнономічні та інші проблеми.

Тим більше, що у Квебеку живуть не тільки квебекуа. Десь 20% населення - або англофони, або ж іммігранти та їхні нащадки (а іноді і те і те водночас). Квебекська нація не зуміла інтегрувати більшість з приїзджих: спочатку не могла; потім не намагалася; а коли взялася за інтеграцію - було вже пізно. (Не будемо їх лаяти: хіба ж українські націоналісти переймаються інтеграцією "чужинців"? Коли отямляться - теж буде вже пізно...)

Абсолютна більшість не-квебекуа голосує проти незалежності. Самі ж квебекуа - розділилися: десь 40%-60% - сувереністи, а решта - федералісти. Тому, на загал, 30%-49% від загального населення провінції - за суверенітет. Ця цифра хитається відповідно до політичної ситуації у Канаді.

A Англійська Канада, як нескладно здогадатися, чекає, коли Квебек стане "нормальним", тобто "як всі". Забуде про автономію, про незалежність і відмінить закони на захист французької: "А що їм неподобається? Ніхто ж не забороняє їм говорити французькою! І навіть на товарах є двомовні етикетки! Чого ще хотіти?!"

У 1982 року Канада прийняла нову Конституцію. Квебек дотепер її не підписав: провінція вимагає більше автономії, а решта Канади не згодна. Наприкінці 1980х розпочалися переговори поміж Квебеком та іншими провінціями. Прем'єр-міністри дійшли компромісів щодо Конституції...

Але населення ці компроміси відкинуло: для Квебеку цього було замало, а для решти Канади - забагато.

Квебекуа відчули, що надії нема. Відповідно, посилилися незалежницькі настрої.

У 1991 група депутатів від Квебеку у федеральному парламенті вийшли зі своїх політичних партій і утворили нову силу: Квебекський блок (Bloc québécois). Мета - сприяння незалежності рідного краю.

Коли у Квебеку переможе новий референдум, думали засновники, Блок сприятиме "розлученню" з Канадою. Партія мала бути тимчасовою: виконає свою місію і зникне.

Референдум 1995 року не виграв - не вистачило менш ніж 1%. Проте, Блок не зник. Щовиборів, перемагав у більшості квебекських округів. Поза Квебеком він не виставляв жодного кандидата.

Партія й далі говорила про суверенітет, але сприяти йому не могла. Питання про незалежність мало вирішуватися у Квебеку, а не у федеральному парламенті. Треба було виграти референдум, а це було малоймовірним: більшість квебекуа влаштовував статус кво.

Канада продовжує жити з недопідписанною Конституцією, Квебек залишається її частиною, а життя триває. Радикальні сувереністи постійно закликають до нового референдуму, але більшості населення це не подобається.

Втім, більшість населення впевнена, що _має_ право на незалежність. Поки у Канаді не зле - то "від добра добра не шукають". Але якщо ситуація погіршиться - можна й відділитися.

У такій ситуації, Блок знайшов своє місце: захищати інтереси Квебеку на федеральній сцені. Саме тому за нього й голосували.

Можливо, він навіть зменшив сувереністські настрої: в квебекців з'явилося враження, що вони представлені у федеральному парламенті.

Загальноканадські політичні партії хочуть сподобатися своїм виборцям. Більшість цих виборців - англоканадці. Квебекські питання (мова, культура) їм не зрозумілі і не цікаві. Тож, у багатьох квебекців було враження, що федеральний парламент для них "чужий". Та й дебати велися майже завжди англійською (французька була радше декоративною).

Завдяки Блоку, Квебек почали сприймати серйозно. Квебекуа показали свою силу: 40 чи 50 депутатів-патріотів - це не жарт. Через те, й інші політичні партії стали більше цікавитися Квебеком: кожен хотів відвоювати територію в Блоку. До того, усі розуміли: якщо на Квебек "наїхати", то депутатів-блокістів стане ще більше.

На цьому Блок і тримався.

В нього була одна вада - він був апріорі приречений бути у опозиції.

За вестмінстерською системою, уряд формує та партія, що обрала має більше депутатів, ніж інші. Коаліції трапляються дуже рідко. Тим більше, що створювати коаліцію з Блоком - ризиковано:

1) це не сподобається решті Канади і 2) Блок вимагатиме занадто привілеїв для Квебеку - і це теж не сподобається решті Канади. Натомість, правлячі партії охоче робили міністрами депутатів від Квебеку...

Лідером Блоку був Жіль Дюсеп. Він тримав партію у кулаці. У провінційних сувереністів (Квебекська Партія) - постійні скандали: усі лають шефа та один одне, гримають дверима... А у Блоку - тиша і спокій: Жіль слідкує за порядком.

Але Жіль старів, а інших сильних особистостей не було. Виборча компанія 2011 була сіра і слабка. Було враження, що Жілю усе набридло, і він просто грає роль борця-патріота. Але якось не дуже переконливо. Невдалим було й гасло: "Parlons Qc". Це мало б значити "Говоримо про Квебек" (Qc - це абревіатура провінції). Але в народу була інша асоціація: "Parlons q..." - "Говоримо про секс". "Q..." - це скорочення від "queue" (офіційно - "хвіст", але також евфемізм для "прутень").

Але добило Блок інше. У останні тижні перед виборами, він запросив на допомогу Жака Парізо. Парізо - колишній прем'єр-міністр Квебеку. Людина сильна, впливова, але не дуже приємна. А головне - фанатичний незалежник, без компромісів. Він постійно вимагає негайного проведення чергового референдуму: навіть коли нема жодних шансів на виграш. Парізо радісно прийшов "на допомогу": удвох вони довго говорили про суверенітет.

Вже тут люди вирішили, що досить: є стільки реальних проблем, а Жіль бавиться у махання прапорцями.

Блок програв остаточно. Жіля навіть не переобрали депутатом на його окрузі і він відмовився від керівництва. Парія ризикує зникнути.

Чимало англоканадців зраділи: Квебек забув про суверенітет!

У самому ж Квебеку народ трохи злякався: що ж ми наробили? Невже Блок взагалі помре?

Перше, що запитали в Лейтона квебекські журналісти: чи будете Ви захищати інтереси Квебеку?

У Англійській Канаді, таке запитання здалося святотатством: федеральна партія має захищати інтереси цілої країни, а не якоїсь окремої провінції...

Що далі?

Гуморист Стефан Ляпорт порівнюють Квебек із Танґі - героєм одноіменної французькою кінокомедії. Танґі - чоловік 28 років - жив з батьками і не хотів знімати власну квартиру (це ж стільки клопоту: підписувати контракт, платити за електрику...).

Франсуа Лего (François Legault) - колишній сувереніст - вважає: «Суверенітет - це легітимна опція, але населення цього не хоче. Треба визнати, що з практичної точки зору, він (суверенітет - Є.Л.) не відбудеться у передбачуваному майбутньому. Треба перестати це заперечувати і чекати на великий вечір (проголошення незалежності - Є.Л.) ».

Лего планує створити нову політичну партію.Платформа: звісно, захищати французьку і національну ідентичність, але відкласти питання про суверенітет. Натомість зайнятися реальними проблемами: медициною (у лікарнях - страшенні черги, не вистачає лікарів тощо), освітою (значний відсоток учнів кидає школу), економікою (Квебек відстає від багатьох провінцій) тощо.

Опитування показують, що багатьом квебекцям це до вподоби.

Але ситуація не стоїть на місці. Населення Західої Канади збільшується за рахунок імміграції. У Квебеку іммігрантів менше - багатьох відлякує французька, та й економіка на заході краща. Консервативна партія, що виграла вибори, планує збільшити кількість виборчих округів у Онтаріо, Альберті та Британській Колумбії.

Кожен округ обирає депутата до парламенту. А значить, депутати від Квебеку складатимуть менший відсоток. Тож, з ними будуть менше рахуватися. Та й політики менше вважатимуть на Квебек. Що тоді буде з канадською двомовністю, та іншими "поступками квебекцям"? І чи не настане тоді вдалий момент для нового референдуму?

З іншого боку, якщо Квебеку не вдасться інтегрувати та францизувати іммігрантів, то мрії про суверенітет чи навіть автономію можна буде поховати...