Після 9 травня. Вдалий момент створити потужну «живу» і демократичну партію
Президент Янукович зробив дві дуже корисні речі. Перша – розвіяв залишки ілюзій щодо усіх українських політиків. Жоден з «політичних лідерів», котрі зараз сидять в парламенті перед обличчям «розстрілу» не продемонстрував ознаки здорового глузду. Навіть у цій ситуації, здавалося б критичній ситуації, життєво важливі для країни ініціативи провалюються через хитрожопість недбалість опозиції. Головний спротив режиму чинять громадські активісти. Для них зараз вдалий момент створити свою партію і змінити політику.
Автор: Орест Зог
Візьмемо знакове голосування за зміни до регламенту ВР, котрі б унеможливлювали роботу депутатів-піаністів. Увага! Потенційно голосів вистачало, натисли кнопки «За» фракція Литвина і навіть 6 регіоналів. Але рішення не пройшло. Завдяки демократам. Як говорив один політик (зазначимо, не найгірший) в кулуарах, він голосував «за» тільки тому, що з ложі преси в нього цілився фотограф. Інші «лідери» поступили «мудріше» - не прийшли на голосування, як наприклад один з головних учасників «Холодноярської ініціативи» Тарас Стецьків. В нього може бути тисяча і одне виправдання. Але у Сенат США на такі знакові голосування везуть конгресменів, котрі лежать під крапельницями.
Своє безневинне бажання просто насолоджуватися владою і нічого не робити, аби її врятувати, опозиційно-політичний естеблішмен демонструє постійно і не помічаючи цього. Екс-зам міністра юстиції Євген Корнійчук з’ясував, що утримання в СІЗО регламентується ще сталінськими постановами, тільки коли там посидів: «Ми мали міняти вся систему», - зворушливо розкритикував себе після звільнення.
Або візьмемо Наливайченка, начебто розумній і адекватний політик, і тут тобі на: «НУ веде переговори із «Свободою» про об’єднання». Щелепа відпадає: чи не Тягнибока виганяли з НУ за антисемітизм.
Ці дрібні приклади милої наївності лише "обмовки за Фрейдом", але вони дуже добре свідчать про внутрішній світ політиків: «ми у владі тільки для себе, красивих».
Цією пошестю хворі буквально усі політичні лідери, навіть ті, які робили колись і намагаються зараз робити щось корисне для країни.
Їх так лихоманить від власної значимості, що вони не помічають своєї комічності. Судіть самі: Микола Мартиненко, лідер фракції НУНС, В'ячеслав Кириленко – лідер партії «За Україну!», Анатолій Гриценко – лідер партії «Громадянська позиція», Арсеній Яценюк - лідер Фронту змін, Микола Катеринчук - лідер Європейської партії, Павло Жебрівський – теж лідер якоїсь партії, Юрій Кармазін – лідер і Анатолій Матвієнко – теж лідер. Плюс депутатська група партії Наша Україна (не плутати з фракцією) з лідерами Віктором Ющенком і Валентином Наливайченком.
Можна було б і далі спокійно дивитися на цих дивакуватих людей у костюмах і насолоджуватися життям, але, після чергової посадки політика чи провокації на кшталт «червоний прапор – 9 травня - Львів» жити стає все лячніше. А у відповідь опозиційні політики ще більше занурюються у створений власною уявою світ.
Львів 9 травня. «Русскоє Єдинство» і «Свобода» давно анонсували бійку. Істерія навколо прапорів нагніталася і владою і свободівцями на усіх майданчиках від телебачення до інтернету. З «демократичних політиків» ніхто і пальцем не поворухнув, аби перевести справедливе обурення львів’ян і усіх патріотично налаштованих українців у мирне і конструктивне русло.
Спантеличених людей змішують обирати між фашистами із «Свободи» і бандитами із Донецька. Ця вилка дає силу владі, але одночасно оголює її слабке місце – політичне поле звільняється від традиційних політиків, на нього можуть прийти нові.
Враження, що почалося «цунамі», а наші лідери сидять на березі й граються пасочками. І хай би собі гралися, але їхнє завдання - вибудувати надійну систему захисту. Бо знесе не лише їх, а й багатьох «мирних жителів».
«Смертельна місцевість»
Так за Сун-цзи називається один з методів виграти бій у більш чисельного і сильного противника. Постав своє військо (саме війcько а не купку самозакоханих «лідерів») у безвихідну ситуацію: вижити або перемогти і тоді отримаєш перемогу.
Тепер поговоримо про другу корисну річ, яку зробив Віктор Федорович. Він поставив і продовжує щодня ставити перед активними громадянами питання руба: або я, або ви.
І потрібно визнати громадськість прийняла виклик. Переважна більшість акцій протесту за останній рік організовані громадськими організаціями.
Це не тільки Податковий майдан, це і виступи студентів проти намагання збільшити оплату навчання, антиТабачна кампанія, і т.д. і т.п.
Траплялися тижні коли відбувалося по декілька протестів в день. І вони давали свій результат: частина Податкового кодексу скасована, до Житловий кодекс влада виносити в Раду боїться, поправки, котрі дозволяють ректорам збільшувати плату пост-фактум не прийняті (а проти чергової спроби його провести незабаром розпочнуться нові протести), не розглядався закон про мови.
Зверніть увагу: в цих «досягненнях», а точніше сказати захищеній території вклад політичних сил мінімальний, це практично виключно заслуга громадських ініціатив.
На відміну від опозиційних політиків громадськість домоглася прийняття регіональною більшістю корисного і правильного закону Про доступ до публічної інформації. Після цього Тимошенко навіть забороняла своїм депутатам голосувати разом з більшістю, аби ПР не використовувала «напрацювання опозиції», - теж діагноз. Не збочена українською політикою людська логіка мислить по іншому: якщо закон на користь всьому суспільству, то чому б за нього не проголосувати?
Крик навколо змін до закону про тендерні закупівлі, які зараз пропихає більшість теж піднімає не політична опозиція, а громадські організації.
Так само, як і кампанію за протидію «піаністам» і персональне голосування кожним депутатом.
Цікаво також порівняти про що говорять політики і громадські активісти у приватному спілкуванні. Перші, як правило хизуються своїм впливом, для них актуальна політична перспектива, висміювання опонентів і союзників. Другі – справжні маніяки, навіть за пивом вони розмірковують, як не про боротьбу з курінням у громадських закладах, як не про впровадження енергоефективних технологій, так про методи популяризації української мови.
Що з цього випливає?
Висновок очевидний громадський сектор давно переріс політиків, здогадайтеся хто має піти? Адже, щоб змінювати країну потрібно мати важелі впливу, тобто владу. А її можна здобути лише через вибори. Шлях один створювати свою нормальну партію.
Не маргінальне утворення з маловідомими лідерами і екзотичними гаслами, а нормальну політичну силу з сильним оргвідділом, грамотною прес-службою і налагодженою системою збору пожертв і оприлюднення звітів. Само-собою зрозуміло, що не усі хто зараз бореться за чисту воду чи перекладає Доктора Хауса українською, мають іти в політику, йдеться про залучення найактивніших людей з цього середовища. Але в середовищі має бути негласний консенсус: «це наші хлопці».
Про нову адекватну політ-силу говорять давно, але тільки зараз, завдяки Віктору Федоровичу, Юлії Володимирівні й іншим наступив дуже вдалий момент для її створення.
Роботи чимало, але карта сама йде в руки. Питання чи наважиться хтось нею зіграти.
Стратегічні передумови ми розглянули вище, тепер подивимося на тактичні:
По-перше є аж 18% людей, які готові голосувати «проти всіх» можуть підтримати таку силу. Навіть, якщо не усі потенційні «противсіхи» підтримають, то навіть їх третини вистачає аби пройти у парламент.
По-друге наявні структури громадських організацій, хоча і мало чисельні, але вони є, і при правильному підході розбудовувати партію на їх основі буде легко. При цьому важливо мати конструктивну програму (не важливо, яку хоч посадка дерев чи прибирання пляжів і лісів) і залучати новоприйнятих членів до її реалізації.
По-третє рік протистояння Януковичу проявив особистості, які можуть стати обличчям партії. Аби уникнути звинувачення у піарі когось конкретного, не називатиму прізвищ. Але в парламенті існує кілька молодих депутатів, котрі ініціюють правильні законопроекти, активно спілкуються з виборцями через інтернет, є сучасними і адекватними, та бачать перспективу країни. Вони можуть стати потенційним «обличями».
Щоправда деякі з них сподіваються на партійні списки і можуть побоятися йти у самостійне плавання. Маємо і декілька активних позапарламентських фігур. Також з самого початку потрібно позиціонувати публічних спікерів не як лідерів, а лише, як публічних спікерів. Жива партія не повинна залежати від примх і побажать однієї людини чи декількох впливових осіб.
По-четверте, ідейна імпотентність чинних політиків дозволяє зробити програму реформування країни, у якої не буде конкурентів. При цьому не варто, за традицією нинішньої політ еліти, боятися непопулярних пропозицій. Програма має бути правдивою, конкретною і охоплювати увесь спектор життя.
Наприклад:
- Спрощення процедури реєстрації майна. Переоформлення власності має займати дві години, як у Грузії
- Спрощення реєстрації автомобіля, реєстрація авто відбуватиметься за 15 хвилин, як у США. Скасування усіх довідок і документів, для керування авто достатньо наявності лише водійських прав.
- Дрібний бізнес реєструватиметься протягом декількох годин.
- Спрощення податкового законодавства. Пільги пріоритетним галузям, повне звільнення від оподаткування IT-галузі.
- Нульове мито на ввезення енергозберігаючого обладнання.
- Запровадження ринку землі.
- Створення нового органу охорони громадського порядку, без права роботи в ньому колишніх міліціонерів.
- Створення мережі амбулаторій, запровадження інституту сімейного лікаря із скороченням стаціонарних лікарень і ліквідацією поліклінік. В яких давно немає медобслуговування, тим паче безкоштовного.
- Повернення ЗНО при вступі до вузів без жодних пільг. Скорочення кількості ВУЗів і наукових працівників, - усіх нездар виганяємо.
- Створення єдиних правил для усіх при нарахуванні гарантованої державою пенсії, запровадження недержавного пенсійного забезпечення. Збільшення пенсійного віку.
- Монетаризація усіх соціальних пільг, відміна необґрунтованих, таких як безоплатне надання державою житла.
- Виборність суддів
Список можна і потрібно розширювати майже до безкінечності, наскільки у нас все запущено. Звичайно, ці положення лише приблизні, і над ними потрібно довго дискутувати, скорочувати і дописувати. Але перед оприлюдненням за кожним пунктом має бути прописане розшифрування і механізм реалізації, "механізми і креслення", як написала у свіжій статті Юлія Володимирівна.
Починати створювати партію варто зараз, але не обов’язково для того аби потрапити в парламент на виборах 2012 (якщо перспектива тимчасово залишитися за межами Ради когось відлякує, значить в нього інший шлях), а тому, що хтось має почати зводити вал, котрий захистить країну від цунамі.
---
Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.
Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.
Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com
Наш гаманець у гривнях на ВебМані
U336801545841
Рахунок на BitCoin: 12A3CXQop4ofhJWTmdfffC1m2F5vVu1Wq1
Гроші на рахунок можна слати і на телефон
096 551 68 93
- це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com
Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти