Солідний господь. Пасхальна оповідка

Автор: Сергій Лук'янчук

________________________

8 Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу,

9 та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!

Євангеліє від Матвія

________________________

Равві сказав, що буде відсутнім сорок днів. Але вже минуло майже двічі по сорок, а він і досі не повернувся з пустелі. Пішов сам один, без учнів, без їжі, без одягу, без грошей. Сказав: не тривожтеся, про мене подбає Той, Хто Над Нами.

Вони чекали. Потім із півдесятка учнів втомилися чекати й пішли. Але більшість залишилася. Симон, Андрій, Яків Зевведей, Іван, Пилип, Нафанаїл, Іуда… Вони не хотіли і не могли йти. Щодня збиралися в занедбаній, завжди напівпорожній рибальській корчмі на околиці Капернаума Галілейського, замовляли - щоб господар не вигнав – найпростіші страви й найдешевше вино. І дивилися на дорогу, по якій мав повернутися Равві. Чекали – ось-ось на шляху з’явиться така знайома постать, вдягнута в біле. Вони побіжать йому назустріч, а він всміхнеться їм так, як всміхався завжди – неначе за цією посмішкою ховає занадто тяжкі для простого смертного знання.

Коли до порогу корчми під’їхав дорогий візок, вони лише кинули на нього оком і знову відвернулися на шлях. Їх не цікавили іудейські багатії. Равві не був заможним, і завжди ходив пішки. І ніколи не їздив верхи чи на візку. Коли його про це питали, якось дивно всміхався і відповідав – прийде час, сяду хіба що на віслюка, та й то на позиченого.

То що вже казати про цей візок – навіть не візок, а цілу карету? Запряжений парою білих коней, із визолоченими стійками, оксамитовим верхом та серпанковими завісами на дверях. З пурпуровим вимпелом – знаком того, що його не має права зупиняти ні варта, ні сторожа при міських воротах. Ні, це не багатій: з таким вимпелом не мають права їздити навіть найзаможніші лихварі Єршалаїму, заборонено. Тільки римські очільники або придворні тетрарха Ірода.

На чоловіка, вбраного в біле, що вийшов із карети, вони звернули увагу тільки тоді, коли той ступив через поріг. І як один скочили на ноги і кинулися до нього. Равві! Наш Равві повернувся з пустелі!

Але ж карета приїхала з протилежної від пустелі сторони. І де в пустелі взятися кареті? Та й Равві зовсім не був схожий на людину, що провела сорок днів посеред піску та голого каміння. Вбраний у вишуканий грецький хітон, із тонкої шерсті, розшитий по краях візерунками. На обличчі та руках – жодного сліду сонця, вітру чи дорожної пилюки. На пальці – перстень із великим червоним каменем, поверх хітону – масивний золотий ланцюг із медальйоном. Від Равві гарно пахло дорогим миром.

- Це чудо, - прошепотів Симон. - Равві знову здійснив чудо, як тоді, на горі, з рибами й хлібом. Це преображення!

Равві всміхнувся. Так, як всміхався завжди – неначе за цією посмішкою ховав занадто тяжкі для простого смертного знання.

- Ти вгадав, Симоне. Чудо було. Але не будемо про це зараз. Ходімо звідси, це місце не для вас.

Вони зупинилися на краю оливкової посадки. Як і раніше, сіли кружком – Равві посередині, учні навколо.

- Де ти був, Равві, - Андрій, свого часу покликаний першим, першим же й не втримався. - Ми так хвилювалися…

- Я багато де був, і не лише у пустелі, - в очах Равві з’явилося те світло, від якого в учнів завжди йшли мурашки по шкірі. Вони відчували, що в цю мить перед ними відкривається інший світ, де діють сили незбагненної для простого смертного природи.

- Але про це довго розповідати. Для початку скажу, звідки я приїхав до Капернаума. З Єршалаїма. Від римського прокуратора Понтія Пілата.

- Вас затримали римляни? – із тривогою в голосі запитав Симон. – І Пілат вас відпустив? Хвала Ієгові!

- Мене ніхто не заарештовував, Симоне, - спокійно відповів Равві. – Я сам прийшов до прокуратора. І не як волоцюга, якого підозрюють у злочинах. Так, спочатку Пілат поставився до мене неприязно – йому забагато про мене наговорили всіляких неподобств. Але він – мудра людина, і дуже швидко зрозумів, про що я йому кажу. Ця карета – власність Риму, цей перстень і ланцюг – подарунок прокуратора. Є ще декурія вершників, мені їх дали як ескорт. Але я не брав їх із собою в місто – не треба привертати уваги.

Ескорт вершників? Карета від прокуратора? Перстень? Ще зовсім недавно обережний Левій Матвій із сльозами на очах вмовляв Равві – не треба проповідувати в містах Іудеї. Фарисеї та саддукеї намовляють римську владу, що Равві закликає народ до бунту, хоче стати іудейським царем. Тоді вчитель нічого не сказав, але проповіді стали відбуватися за міськими мурами, на горах. І раптом – пішов до Пілата сам?

- Бачу, у вас до мене багато питань, - всміхнувся Равві, як всміхався завжди – неначе за цією посмішкою ховав занадто тяжкі для простого смертного знання. - Але воістину кажу вам – на все свій час. Зараз же слухайте і робіть, що я вам кажу.

Він обвів учнів поглядом, на мить зупиняючись очима на кожному з них.

- Пам’ятаєте, як посилав я вас, як овець між вовки. Казав : будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Були ви невинними, та настав час стати мудрими.

- Я говорив із Пилатом – йому теж не до вподоби первосвященник Каїфа та його вплив на іудейський люд. Він готовий стати нашим союзником проти фарисеїв. Але силою тут нічого не вдієш. Тож підемо іншим шляхом. Хай фарисеї заправляють в Єршалаїмському храмі, хай торгують там і міняють гроші. Ми збудуємо інший храм, наш. І там не буде цієї лихварської ганьби, цього вертепу розбійників. Всі пожертви підуть на добрі справи – на наші з вами справи. Іудо, я думаю, це робота якраз для тебе.

Іуда, розпорядник загальних коштів, на радощах потер руки. Равві та його учні задовольнялися малим - але й на це "мале" треба було десь знаходити гроші.

- Та перш за все, - продовжив Равві, – ви маєте вдягнутися як слід. Ви – мої учні, і майбутні вчителі людські. Ви маєте виглядати достойно, в тому числі й перед сильними світу цього. Вони звикли міряти все на гроші, обдертих бідняків вони не сприймуть всерйоз.

-Слухай, Іудо. Підійдеш до карети, там у скриньці – чотири алебастрові амфори. У них найкраще ліванське миро, від купців із Назарету. Візьмеш дві й продаси на базарі. Пам’ятаєш, як ти колись хотів, а я не дозволив. Купиш усім новий одяг, купиш припаси в дорогу та віслюків. Всім, окрім мене – тепер мені не потрібен віслюк, щоб в’їхати до Єршалаїму.

Учні слухали в повній тиші. Такого вони не чекали. Чудо, справжнє чудо відбувалося в Капернаумі просто в них на очах.

- Так, я зустрічався не лише з римською владою, але й з купцями, - продовжив Равві. - У Єршалаїмі, Назареті, Віфанії. За їх проханням, не за моїм. Вони теж розуміють, що в Іудеї скоро все буде інакше. Звісно, і б гроші дали – тільки натякни. Але я не братиму в них їхні срібняки – нехай і не думають, що можуть нас купити. Тільки подарунки, тільки дорогі й тільки від обраних. Як оце миро. А гроші – гроші вони даватимуть на нашу церкву. Нову церкву. І в нас буде свій величний храм – багатший за оселі земних владик. Кращий, ніж палац Ірода.

Равві обвів поглядом учнів. Підвівся. Показав рукою на місто.

- Ідіть і готуйтеся. Завтра вирушаємо до Єршалаїма. І ще раз кажу вам: все, чого забажаєте ви, все одержите там. І не лише це: будуть вам усі царства світу з усією їхньою славою. Ідіть.

Всі заворушилися, почали підводитися з землі, говорячи один з одним про те, що треба зробити, що приготувати і купити. У цій метушні молодший брат Якова Зеведея, Іван, якого інші жартома називали «богословом», на мить опинився поруч із Равві, сам-один. Тихо, щоб ніхто не почув, спитав: «Вчителю, ти знаєш, що ми віримо тобі більше, ніж своїй душі. Скажи, це Він тобі сказав, що треба робити? Він тобі явився в пустелі, як являвся колись Мойсею та пророкам?»

Равві всміхнувся, так, як всміхався завжди, – неначе за цією посмішкою ховав занадто тяжкі для простого смертного знання.

- Так, Іване, явився. І підніс мене на найвищу в світі гору.

_______________________________________

10 Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!

11 Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.

Євангеліє від Матвія

релігія Церква