Убий в собі СРСР. Сила Януковича в наших мислевірусах
Здавалося б, очевидний парадокс: донецька влада представлена крупним бізнесом, а країну перебудовує за радянським зразком. З точки зору звичайної логіки це дивно, бо крупний капітал завжди був ворогом «держави пролетаріату». У нинішньої влади радянське не тільки уявлення про історію, вони по-радянськи дивляться на всю навколишню дійсність. Ці люди усі 20 років незалежності перебували у стадії глибокої заморозки, і їх зовсім не торкнулися події цих драматичних років. Несподівано для себе і для нас вони виринули з минулого і почали організовувати життя на старий лад.
Автор: Орест Зог
Вже цілий рік нас дивують абсолютно дикі ініціативи влади. Іноді важко зрозуміти, як взагалі можна додуматися до таких рішень. Але якщо напружити пам’ять, виринають спогади: так було за СРСР.
Візьмемо хоча б одну з останніх ініціатив, яка знайшла відображення у Житловому кодексі. Всі кому не ліньки вже написали, що в разі прийняття Кодексу громадяни перестають бути повноцінними власниками своїх квартир, не кажучи вже про прибудинкові території і супутні приміщення.
З точки зору сучасного українця це дикість, з точки зору донецьких - це повернення до норми, адже в радянському розумінні окремий громадянин нічого не вартує і нічого не має. Те саме намагання повернути усіх у фактичну, а не декларовану радянську дійсність стоїть і за драконівським Трудовим кодексом.
Як правильно підмітив Володимир Золотарьов, в радянському розумінні влада і власність - це одне й те саме. І цю тезу підтверджує нещодавно ухвалений більшістю абсолютно дикий закон про те, що міноритарні акціонери зобов’язані продавати свої акції мажоритарним (вніс законопроект екс-водій Ахметова, а Янукович нещодавно наклав на нього вето).
Цілком радянськими по духу і навіть по стилю є промови Януковича, у яких він каже, що сповідує принципи демократії і свободи слова - і це в той самий час, коли обшукують журналістів і арештовують організаторів акцій протесту.
Навіть пристрасть Януковича до посиленої охорони теж родом із СРСР. В своїх мемуарах Вінстон Черчіль кілька разів з іронією вказує на кількість озброєної охорони, яка супроводжувала радянських вождів, та їхню манію переслідування.
Наводити приклади радянського мислення нинішньої влади можна довго. Що там говорити - навіть зовні наш президент схожий на «дорогого Леоніда Ілліча».
Але виникає питання: якщо ми такі класні і сучасні, то чому донецькі ретрогради зуміли взяти владу і навіть починають закручувати гайки?
Відповідь проста. Усі ми далеко не такі просунуті, як собі уявляємо. В кожному з нас сидить вірус Совка.
Наскільки він сильний - я зрозумів лише нещодавно, коли потрапив на дитяче тренування в одній з секцій східних єдиноборств - назвемо її теквондо.
Вчитель - дуже демократична людина, не терпить примусу і різних формальностей, до кожного ставиться з повагою і розумінням. Учень його учня - 16-річний юнак - веде заняття у малих дітей. І от я спостерігав за тим, як він працює з дітлашнею: повчання і приниження, жодного прояву людяності і співчуття. Я згадав, що безліч разів бачив аналогічну ситуацію - на лінійках і «построєніях» у радянській школі. Цей молодий тренер демонстрував таку поведінку і ставлення до ближнього, яких навчило його наше суспільство.
Ще приклад: у цілком сучасній школі, до якої ходять мої діти, за концепцією ставити оцінки можна лише після четвертого класу. На практиці це починається значно раніше: «Батьки вимагають», - пояснює завуч. Нічого дивного, адже батьки звикли, щоб їх дрючили і принижували - от і хочуть, щоб так само чинили з їхніми дітьми. Прикол в тому, що вони досі не зрозуміли, наскільки сильно їх ламали в радянських закладах освіти, і тому вважають це нормою.
Гадаю, цих двох прикладів достатньо, аби зрозуміти, що глибоко в душі у киян, котрі вернуть носа від крокодилячих туфель гаранта, совок вкорінився не менше, ніж у Януковича. Якби це було не так, то радянські символи і мислевіруси не використовувалися б у назвах торговельних центрів і рекламах супермаркетів.
Ризикну припустити, що саме наш «внутрішній совок» дає силу Януковичу. Тибетські лами на певному етапі ставлять своїх послідовників перед шокуючим фактом: насправді демонів немає, а всі ці страшні істоти, котрі завдають у пеклі неймовірних страждань душам грішників - лише плоди уяви. І очищуючи свідомість, знищуєш свої страждання.
З великою натяжкою, але цю концепцію можна застосувати й до нашої ситуації. Кошмар у вигляді влади Януковича - це і є демони, які досі сидять в нас. Причому, вони можуть набувати не таких уже й демонічних форм - наприклад, вигаданого компартією діда Мороза і Снігуроньки, або «жіночого свята» 8 березня. Здавалося б, а що поганого в святкуванні Нового року? Начебто нічого, крім того, що воно має радянську естетику і дозволяє багатьом персонажам з минулого почуватися в сучасності цілком комфортно.
Є два способи побороти совок у собі і країні. Один полягає у тому, щоб пристосуватися до умов, традицій, мислевірусів і поступово надавати їм іншого змісту, змінювати. Цим шляхом ми вже йдемо досить довго.
Другий передбачає радикальне заперечення (перш за все індивідуальне) усього, що пов’язане з нелюдським (саме так) радянським режимом. Запереченні максимальному - від свят, фільмів і естрадних кумирів (крім антирадянського андеграунду) до принципів виховання дітей. Навіть ідіотські у своїй більшості радянські мультики (у цій сфері існує приблизно 5% чогось нормального, згоден) - й ті гідні забуття і остракізму, не кажучи вже про символіку Совдепу.
Між іншим, аби визначити, котрі із наших звичок є радянським пережитком, не завадило б провести докладну і всеохоплюючу ревізію тих часів. Дізнатися, хто з богемних кумирів стукав у КДБ, проаналізувати ідеологічне навантаження хітів і кінофільмів, по крупинках розібрати, як від садочка до інститут система ламала особистість, вивчити, за яким принципом відбувалася селекція керівників, пригадати і описати, як і за що давали хабарі, проаналізувати методологію і прийоми витіснення української мови тощо.
Дискусію почати можна прямо тут, і почати її з запитання: які риси СРСР стали характерними для незалежної України?
