Протести підприємців: погаласують і розбіжаться чи народиться нова політична сила

Політичне середовище таких маштабних мітингів не очікувало. Ні опозиція, ні влада.

Причина активності підприємців зрозуміла. 1. Підприємці і так активні люди. 2. Влада зачепила їхні безпосередні фінансові інтереси. До того ж збільшуючи податки влада ні чого не зробила, щоб зменшити хабарі, навіть більше, при донецьких побори зросли. 3. Люди обурені, чому вона мають плати в бюджет більше, коли з нього безбожно крадуть? 4.Активність підігрівається загальним незадоволенням владою.

Протестні рухи, які швидко організовуються, не новина в наш час. Соціальні мережі, гугл-групи, форуми і т.п. традиційні інструменти, котрі допомагають самоорганізуватися.

Підприємці зробили серйозну заявку. Вивести на вулиці таку кількість людей після 2004 року не вдавалося нікому. Проте на відміну від того ж 2004 року активно вийшов лише один прошарок суспільства. Він має більш-менш спільні інтереси і якось організований.

Але сучасний іноземний досвід свідчить, що протестні рухи часто згасають так само швидко, як і виникають.

Перед «підприємцями» стоїть два варіанта розвитку. 1. Зосередитися на суто економічних вимогах і відстоювати лише свої інтереси. В перспективі організуватися у потужну профспілку, чи асоціацію. 2. Започаткувати новий рух за оновлення країни.

В середовищі активу є прихильники і одного, й іншого шляхів розвитку. Є підстави вважати, що підприємці з Донбасу налаштовані більш радикально і хочуть вимагати політичних змін.

Спробуємо проаналізувати ці два варіанти.

1.Економічні інтереси

Існування сильних незалежних від влади асоціацій і профспілок - це важлива складова нормальної країни. Проте навіть якщо вдасться відбитися від Податкового кодексу, то це не вирішить системної проблеми. Влада орієнтована на підтримку великого бізнесу (бо це їх бізнес) і збільшення соціальних виплат (це їх електорат), а гроші можна взяти тільки у тих хто їх заробляє, тобто у малого і середнього бізнесу. Тим більше, Азаров давно відомий своїми драконівськими методами збору податків. Таким чином, підприємці весь час вестимуть нерівну боротьбу. А ще варто враховувати підкупи, шантаж і штучне нагнітання розбіжностей між лідерами, котре провокуватиме влада.

Є правило: щоб влада реально рахувалася з протестами, потрібно висувати політичні вимоги. Вони бояться тільки тих, хто може усунути їх від влади. Скільки б людей не стояло з вимогою припинити свавілля, їм на це начхати, бо ці люди ніколи не викинуть їх з крісел. Інша справа, коли люди починають вимагати відставок. Тоді спрацьовує страх - не останній чинник, котрий сприяє компромісам.

Наприклад, під час студентського голодування 1988 року чимало студентів виходило з вимогою не служити в армії за межами України, проте до студентів почали дослухатися тільки коли вони висунули вимогу відставки чинного прем'єра. Студенти добилися і того, й іншого.

2. Рух за оновлення

Але на які б поступки не пішла влада це все одно не вирішує глобальної проблеми. Життя в Україні організоване не справедливо, не справедливо розподілені ресурси країни. Тому, аби працювати в нормальних умовах потрібно змінювати все.

Зараз є вакуум довіри до чинних політиків усіх таборів. Але святе місце пустим не буває. Його можуть зайняти лідери підприємців.

Польська «Солідарність» починалася суто із економічних страйків. Але робітники вчасно зрозуміли, що простим збільшенням зарплати життя не зміниш і з часом економічні вимоги переросли у політичні, а профспілка стала всенародним рухом, котрий боровся за владу. “Солідарність” перемогла, і тепер Польша - це країна, яка єдина в Європі під час кризи демонструвала економічне зростання і все завдяки малому і середньому бізнесу.

Програмні засади такого потенційного руху за оновлення можна вже прочитати тут

Якщо підприємці зважаться і підуть далі суто економічних вимог, то їм варто бути готовим до серйозної й довгої боротьби. Також потрібно чітко усвідомлювати декілька принципів:

1.Активісти

Перші мітинги, які б масові вони не були можуть вичерпати свою енергію. Люди втомлюються постійно займатися політикою. Якщо не має відданих і навчених активістів на місцях, то довго організовувати якісь акції важко. З цього випливає, що поки триває хвиля ентузіазму, потрібно залучити якомога більше активістів. І не просто залучити, а постійно їх завантажувати громадською роботою. Без цього активісти швидко перестануть ними бути. Паралельно їх потрібно навчити основам політичної роботи і організації.

2. Організація

Централізованої структури з “вертикаллю влади” може і не бути. Але потрібні координатори, котрі професійно займатимуться організацією і отримуватимуть за це гроші, співставні з їхнім заробітком. Наприклад, у “Солідарності» в умовах комуністичного режиму було близько 40 тисяч штатних працівників (так це не помилка).

Також варто залучити тренерів, котрі мають досвід в організації політичних акцій для того, щоб вони вчили активістів. Це не повині бути політтехологи з партійних середовищ. Краще із цим завданням впораються люди, котрі мали досвід організації громадян на захист своїх прав і діяли від громадських організацій. Активісти далі самі стають тренерами. Таким чином була організована кампанія Обами, так працювали сербські студенти, які домоглися відставки Мілошевича. Ні що не заважає перейняти цей досвід.

3. Інформація

Не обійтися без професійної прес-служби і власних видань. Щодо видань - це можуть бути Інтернет сайти, котрі не стільки друкують новини про діяльність руху, скільки матеріали, які відображають світогляд руху. Публікація резолюцій і прес-релізів не матиме потрібного ефекту. Коли статті у ЗМІ пишуть професійні журналісти - це краще ніж студенти чи аматори. При цьому політичні керівники мають усвідомлювати: чим більше втручання в роботу журналістів, тим менше ефекту. Зрозуміло, що працювати в таких ЗМІ мають люди котрим близька ідея руху, але відданість не має підміняти професійність. І за роботу потрібно платити. Крім загальноукраїнського, варто відкрити хоча б невеликі сайти у містах, де рух має сильні позиції.

4. Гроші

Зараз активні підприємці з радістю скидаються грішми. Це добре, але ентузіазм мас може на деякий час притихнути, а працювати потрібно довго. Найкращим способом фінаскування є регулярні пожертви членів. В Україні ще жодна політсила не змогла залучити достатньо коштів від своїх членів. Але згадана польська «Солідарність» фінансувалася саме так.

Ні в якому разі не варто соромитися збирати пожертви, цю практику потрібно продовжувати і переносити збір пожертв ще й у Інтернет. Гроші на перемогу Обами зібрали в Інтернеті.

5.Політичні партії.

Вони намагатимуться використати рух підприємців. Прийти з партійними прапорами, їх лідери напрошуватимуться виступати. З ними потрібно бути обережним. В принципі тактика підприємців, котрі запропонували партіям надавати організаційну підтримку, але не піаритися, правильна. Проте не варто виключати співпраці на місцях. Не варто відкидати можливості більш тісної співпраці в майбутньому (якщо виникне необхідність провести своїх людей у парламент, але самостійно це буде зробити важко). Співпраця з політиками потрібна для координації дій на вулиці і в парламентській залі, внесення правильних законопроектів, захисту в разі репресій влади (а вони будуть). Якщо не клеїться з політичними силами, то потрібно знайти принаймні декілька депутатів і співпрацювати з ними.

6.Лідери

В руху може не бути одного лідера, але потрібні речники, які озвучуватимуть позиції, слова яких ловитимуть обивателі, яких запрошуватимуть на національні ток-шоу. Без таких людей увесь рух приречений на тихий занепад.

7.Союзники

Важливими союзниками можуть бути інші громадські організації. Вони складаються з простих людей, і їм немає сенсу використовувати рух у своїх меркантильних інтересах. Коло організацій і активних спільнот варто максимально розширювати. До своїх акцій варто залучати усіх: від студентів котрі не задоволені Табачником до противників незаконної забудови, від велосипедистів, які вимагають будувати велодоріжки, до активістів, котрі захищають українську мову. Кожна організація і спільнота має своїх активістів і свій досвід, ним н варто нехтувати, його можна залучити до загальної справи.

8.Вимоги

Зараз вимоги підприємців обмежені, вони цікавлять тільки самих підприємців. Для того, аби залучити на свій бік широкі кола суспільства, потрібно розширювати вимоги. При цьому не варто пробувати догодити усім і пускатися в популізм. У такому випадку рух не відрізнятиметься від чинних політиків.

Для ефективної боротьби потрібно знайти обєкт, який є уособленням зла, і політично його знищити. Це може бути Азаров, як ініціатор Податкового кодексу, якщо сил для його відставки не вистачає сконцентруватися можна на Бродському, як чиновнику, що не виконує своїх функцій. Якщо підприємці доб’ються відставки свого ворога, усі інші їхні противники принишкнуть і боятимуться. Але ворог має бути персональний і один.

Крім не прийняття податкового кодексу має бути позитивна вимога. В принципі цим шляхом підприємці вже пішли.

Варто вимагати і системних змін, наприклад скасування пропорційної системи виборів, коли ми обираємо невідомо кого, і запровадження «відкритих списків», коли виборець голосує і за партію і одночасно за кандидата від цієї партії (таким чином в парламент потрапляють тільки ті кандидати із партійного списку, які набрали найбільше голосів виборців). Ця система максимально захищає вибори від фальсифікацій, бо існує конкуренція не тільки між партіями, а і всередині партій між кандидатами.

9. Мораль.

Не змінивши мораль у суспільстві, не можливо змінити країну. (Детально про нову мораль радимо почитати тут) Учасникам руху варто виробити і дотримуватися зовсім іншої моралі, ніж чинна влада, навіть іншого стилю життя. Винести на свої прапори поняття чесності й відповідальності. Це означатиме, що учасники руху в повсякденному житті користуватимуться цими принципами і робитимуть свою справу чесно, вчасно і якісно.

самоорганізація протест податки