Чому Казахстан став світовим лідером із реформ, а Україна – ні

Про роль політичної стабільності

Віктор Федорович уже мабуть пожалкував, що необережно пообіцяв у власній програмі орієнтуватися на світові рейтинги простоти ведення бізнесу і сплати податків в якості дороговказа реформ. Рейтинг Doing Business 2011 – останній, який відображає «успіхи і досягнення» уряду Юлії Тимошенко. Наступного року «в усій красі» в списку відобразяться «реформи» зі «спрощення ведення бізнесу» від Миколи Азарова. Тому вже сьогодні влада тихцем заявляє про необ’єктивність рейтингу. Або взагалі воліє не згадувати про будь-які обіцянки з цього приводу.

А от у Казахстані все сприймають по-серйозному. Про це дивно чути – але в тамтешньому уряді є робочі групи (увага!) з питань підвищення показників країни за кожною зі складових рейтингу Doing Business.

Рейтинг має 9 основних складових, серед яких легкість старту бізнесу, будівельні дозволи, реєстрація прав власності, отримання кредитів, міжнародна торгівля, захист інвесторів, ліквідація підприємства. Так от, по кожній з цих категорій – сидять люди, і думають: що ми зробимо наступного року, щоб підвищитися по кожному з напрямків. Президент Назарбаєв зорієнтував підлеглих на результат: найближчим часом країна має увійти до топ-50 світових економік.

Що ж такого є у казахів, чого немає, або є у менших кількостях в Україні? Звичайно, нафта і поклади корисних копалин: міді, цинку, свинцю тощо. Як Росія, сировинний Казахстан за рахунок експорту формує стабілізаційний фонд. Його вплив на розвиток країни незначний – витрачені у кризу кошти (близько $10 млрд.) співмірні із тими, що їх проїдає щороку на «інфраструктурні», «антикризові» й інші «стабілізаційні» проекти український уряд. Отже, стабфонд і нафта – не головне.

Далі – політична стабільність. 20 років влади Назарбаєва не проходять даремно. Бюджет планується на 5 років наперед. Реформи послідовні, курс незмінний, багато з того, чого Україна не наважилась зробити досі, або наважилась зовсім нещодавно, в Казахастані відбулося у 90-х.

В першу чергу, зменшення державних видатків. Державні підприємства спочатку були віддані в аренду, а потім продані іноземним інвесторам, що дозволило вирішити проблему швидкої модернізації. Це, до речі, стало першою запорукою ставлення іноземців до Казахстану як до країни зі сприятливим інвестиційним кліматом. Щоправда, як тоді, так і сьогодні, інвестиції йдуть переважно в сировинні сектори. Поки що.

Пенсійний вік було різко підвищено на 3 роки від радянських 55/60, що дозволило не допустити дірявого пенсійного фонду.

Зростання економіки в середньому на 8-10% щороку забезпечує високі зарплати (зараз середня $550 порівняно з $300 в Україні). З 1998 року діє накопичувальна пенсійна система.

Пільги монетизовані ще 1997-го. 100%-ї сплати населенням за комунальні послуги досягнуто тоді ж. До речі, як в «нормальній» країні, в Казахстані за електроенергію населення платить більше, ніж промисловість, на відміну від наших «ножиць», коли гуртовий промисловий покупець субсидує населення.

Приблизно в цей же час запроваджено платну вищу освіту (різниця між «бюджетними» і «контрактними» місцями – втричі, проте платять усі, для талановитих дітей – гранти). Зменшено на третину кількість адміністративно-територіальних областей – а значить, і їхніх апаратів. Такі кроки звичайно викликали обурення: і про відтік мізків говорили, і про розпродування країни.

Проте це дозволило вивільняти щораз більше коштів для розвитку. Так само, як у 2001 році, коли було проведено амністію капіталів і до країни повернулося $0,5 млрд. тіньових коштів. Небагато, але шанс отримали всі. Тепер в країні запровадили «чорні списки» тих, хто незаконно вивозить кошти з країни. Саджатимуть.

Не будемо заглиблюватися далі в історію і передумови: Грузія пройшла подібний шлях усього за кілька років внаслідок революції, а не поступового «приходу розуміння».

Тобто політична стабільність в принципі, теж не головне. Між іншим ця стабільність призводить до глобальної корупції, коли зять президента контролює ледь не половину від усього значимого казахського бізнесу (про це нижче) чого не скажеш про політично нестабільну Грузію чи Естонію.

З опозицією і свободою слова тут теж навряд чи дружать. Але дерибану державних коштів, як у нас в Казахстані немає. Ось один невеликий приклад: в 2011 році в країні мають пройти зимові Азійські ігри – щось на зразок регіональної олімпіади. Так от, замість зведення великого комплексу у Астані, було вирішено провести змагання на вже наявній інфраструктурі і старій столиці – Алмати. Бо треба економити.

Згадайте скільки галасу було, коли Євро-2012 забрали у Одеси і Дніпропетровська. Чомусь казахи змогли собі дозволити проводити державні закупівлі на умовах «казахстанського наповнення» (на кожні 10% походження в товарі чи послузі казахстанської складової учаснику тендеру надається перевага у 1% вартості, 100% казахський товар – 10% переваги). Згадайте, як вимагають від нас рівних прав українських постачальників з іноземцями і як ми «ведемося».

Що треба, щоб відкрити бізнес у Казахстані у вигляді аналога нашого товариства із обмеженою відповідальністю?

Статутний капітал у 100 тенге. Знаєте, скільки це? 5 (п’ять, five, cinco) гривень. У нас теж небагато – одна мінімальна зарплата. Але все таки.

Певна річ, що подача звітності і реєстрація підприємств, оформлення прав власності відбуваються в «єдиному вікні» в електронному вигляді за мовчазним принципом (чиновник не відповідає – значить згоден). Згадані вже робочі групи дійшли до того, що печатка для реєстрації компанії буде непотрібна, її замінять електронним підписом.

…У нас про це теж говорять, але, знаючи Верховну раду і бажання міліції все і всіх контролювати, у тому числі і видачу печаток…

Обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів, статутів підприємств і свідоцтв уже скасовано. Сторони самі можуть визначати – треба воно їм чи ні.

Для поліпшення ситуації із бізнес-кліматом і спрощення процедури ліквідації компанії уже найближчим часом буде запроваджено процедуру банкрутства громадян – фізичних осіб. Митниця спрощує ведення міжнародної торгівлі, надаючи послуги із оформлення всіх документів в одному вікні – від реєстрації суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності до декларування експортно-імпортних операцій.

ПДВ тут становить 12%, податок на доходи фізосіб – 10%. Малий і середній бізнес отримав суттєво більше свободи. Податкові органи та інші перевіряльники мають вивішувати плани перевірок, додаючи методологію розрахунку ризиковості підприємств, наперед на цілий рік на своєму сайті… і на сайті Генеральної прокуратури. Вона слідкуватиме за виконанням цих графіків.

Там само розміщуються переліки вичерпних питань, які можна ставити під час перевірки (у нас їх розробила заледве половина відомств-ревізорів). В нас же «уряд реформаторів» записав у податковому кодексі статю, яка дозволяє податківцям заарештовувати майно платників податків без рішеня суду.

Тільки ті бізнеси, хто найбільш «небезпечний» для суспільства, життя і здоров’я людей чи забруднює екологію (наприклад, виробники підакцизних товарів), мають боятися частого приходу ревізорів. Решта – можуть спати спокійно по 2-3 роки.

Бізнесмен може вільно фіксувати процес перевірки на відео чи фотокамеру, має право виставити контролера за двері, якщо той порушив формалізовані вимоги до проведення перевірки, може вільно залучати адвокатів до представлення своїх прав в ході перевірки.

При цьому лише нещодавно у Казахстані з’явилась можливість оскарження в суді дій перевіряльників і результатів перевірок.

І якщо у нас уряд Азарова вирішив з малого і середнього бізнесу зробити дійну корову, то в Казахстані в наслідок кризи малий і середній бізнес отримав власну програму підтримки – «Дорожню карту для бізнесу -2020». Суть проста – не завивання, плачі і футуристичні заяви, а конкретні інструменти: $1 млрд. на 10 років на здешевлення кредитів і субсидування відкриття нового бізнесу у несировинних галузях. Це співмірно із 8 млрд. грн., які виділяються у нас для реалізації проектів нашої Державної кредитно-фінансової установи, а насправді – на рефінансування кредитів підприємств окремих високо посадовців.

Із 14% банківської кредитної ставки 7% покриває підприємець, а 7% - держава (15% власний внесок, до 3 років, максимальне фінансування $20 млн. на одного позичальника). Для експортерів умови ще кращі – 6% бізнес, 8% - держава. В програму також входить підготовка кадрів і консультаційна підтримка нового бізнесу.

Галузь проекту по суті не має значення: головне, щоб це були інновації, модернізація, нове високотехнологічне виробництво: завдання Казахстану позбавитися найближчим часом критичної залежності від сировинного експорту і коливання світових цін на метали і нафту (у нас хоч один із Нацпроектів виконує іншу роль, крім відмивання коштів?). Звичайно, у багатьох випадках влада, так само, як і в рамках народжуваного в Україні «державно-приватного партнерства», недопрацьовує свою частину зобов’язань, зокрема, що стосується створення інфраструктури довкола нових підприємств. Однак у казахської влади хоча б видно результати.

Звичайно, є явні перекоси. Наприклад, великий стабілізаційний фонд «Самрук-Казина», яким керує зять президента Тимур Кулібаєв, і який освоює щороку до $10 млрд. (за могутністю щось подібне на Газпром в Росії, але з людським обличчям і ознаками фонду держмайна, банку розвитку, стабфонду і ДІФКУ одночасно), підім’яв під себе пів країни, увійшовши в капітали низки підприємств і банків у рамках операції «посткризового» порятунку економіки. Проте хоча б видно результати – країна явно виходить з кризи…

Ну і на завершення, для любителів футуризму. Тут підприємці можуть звернутися до президента Назарбаєва зі скаргою, якщо щось у перелічених вище системах не працює. У нас для таких випадків є лише блог Михайла Бродського.

економіка реформи казахстан